Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 02 лютого 2023 року

у справі № 735/1121/20

Кримінальна юрисдикція

Щодо застосування положень ст. 49 КК України про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

ФАБУЛА СПРАВИ

За вироком суду першої інстанції, залишеним без зміни апеляційним судом, ОСОБА_20 засуджено: за статтею 195 КК - до покарання у виді арешту на строк 5 місяців; за частиною першою статті 350 КК - до покарання у виді арешту на строк 6 місяців. На підставі статті 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_20 остаточно визначено покарання у виді арешту на строк 6 місяців.

ОЦІНКА СУДУ

Визначені у статті 49 КК строки давності за змістом становлять проміжки часу, у разі спливу яких з моменту вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили особа звільняється від кримінальної відповідальності.

Частиною першою статті 49 КК встановлено диференційовані строки давності, тривалість яких є пропорційною тяжкості кримінального правопорушення й суворості покарання.

Частина друга зазначеної статті містить нормативні приписи такого змісту: «Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років».

Друге речення наведеної вище частини статті не містить прямої вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватись після відновлення їх перебігу. Недостатня визначеність формулювання частини другої статті 49 КК зумовлює суперечливе розуміння змісту правової норми і викликає питання - розглядати наведені у третьому реченні загальні строки як: 1) такі, що беззастережно застосовуються замість передбачених у частині першій статті 49 КК диференційованих строків в усіх випадках ухилення особи від досудового розслідування або суду і наступного з`явлення її з зізнанням або затримання; 2) альтернативні, тобто такі, що не виключають застосування диференційованих строків і замінюють їх лише в окремих випадках.

Наведені два можливі підходи до співвідношення диференційованих і загальних строків давності зумовлюють два варіанти конкретизації кримінально-правового змісту частини другої статті 49 КК.

У першому варіанті терміни, передбачені частиною першою цієї статті, безумовно нівелюються в разі ухилення підозрюваного, обвинуваченого від суду або розслідування, і така особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності виключно після спливу п`яти років з дня вчинення кримінального проступку і п'ятнадцяти років - злочину.

Другий варіант передбачає пріоритетність вибору того різновиду строків, який є сприятливішим для особи під час вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Формально-логічний і лексичний аналіз змісту частини другої статті 49 КК дає підстави для висновку, що використані в першому і другому реченнях слова «зупиняється» і «відновлюється» стосуються строків, зазначених у частині першій, тобто диференційованих.

Нормативні приписи про зупинення і відновлення строків у випадках ухилення особи від досудового розслідування або суду мають логічний і практичний сенс лише тоді, коли після з`явлення або затримання особи продовжується перебіг строку, який у кінцевому підсумку обчислюється шляхом складання відповідного диференційованого терміну, встановленого частиною першою статті 49 КК, і часу ухилення особи від розслідування, суду.

Адже за умови, якби наміром законодавця передбачалося анулювання встановлених частиною першою статті 49 КК строків з огляду на сам лише факт ухилення підозрюваного, обвинуваченого від розслідування або суду, не було б жодної необхідності включати в частину другу цієї статті положення про зупинення та відновлення строку. В означеному випадку від законодавця логічно було би очікувати таке формулювання норми: в разі ухилення особи від досудового розслідування або суду вона звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального проступку минуло п'ять років, а з часу вчинення злочину - п'ятнадцять років.

Встановлені частиною другою статті 49 КК загальні строки мають преклюзивний характер і спрямовані на недопущення застосування щодо людини заходів кримінальної репресії через нерозумно тривалі проміжки часу. Адже в іншому разі зупинення диференційованих строків у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений переховується від розслідування та суду впродовж багатьох років, продовжувало б їх на необмежений час з можливістю покарання особи за кримінальні правопорушення, вчинені в далекому минулому, впродовж усього життя - як тільки вона потрапить у поле зору правоохоронних органів.

Наприклад, у означеному випадку людина, котра вчинила крадіжку чи хуліганство без обтяжуючих обставин, підлягала би кримінальній відповідальності навіть через двадцять і більше років після скоєння проступку. За наведених обставин покарання було б очевидно несправедливим актом, несумісним із принципом гуманізму, і становило б лише помсту з боку держави. Адже незалежно від того, ухиляється особа від кримінальної відповідальності чи ні, з плином часу неминуче зменшується гострота сприйняття минулої злочинної поведінки потерпілим та іншими особами, знижується запит суспільства на покарання винного і втрачається актуальність застосування заходів кримінальної репресії. Крім цього, навіть якщо людина уникає несприятливих для себе правових наслідків попередньої злочинної діяльності, невчинення нових правопорушень упродовж багатьох років дає підстави презюмувати її виправлення.

Разом із тим підхід, за якого сам лише факт ухилення підозрюваного, обвинуваченого від досудового розслідування або суду повністю нівелює диференційовані строки давності, означає, що продовження злочинної діяльності тягне кращі правові наслідки, ніж перебування в розшуку.

Водночас сам по собі факт ухилення від розслідування та суду не є кримінально караним діянням. Однак у разі беззастережної заміни передбачених частиною першою статті 49 КК строків загальними з огляду на сам лише факт такого ухилення, незалежно від тривалості, особа в усякому разі опиниться в гіршому становищі порівняно з тією, котра до спливу диференційованих строків вчинить навіть низку нових злочинів, у тому числі тяжких. Зазначене є очевидно несумісним зі справедливістю як властивістю права, що вимагає співмірності юридичних наслідків протиправних дій їх соціальній небезпечності.

На переконання Великої Палати, підхід, за якого ухилення підозрюваного, обвинуваченого від розслідування або суду безумовно виключає застосування диференційованих строків давності, є хибним і призводить до безпідставної заміни цих строків загальними, які встановлені частиною другою статті 49 КК і є значно тривалішими. Наслідком цього може бути притягнення до відповідальності і застосування заходів примусу за межами термінів, визначених відповідними кримінально-правовими нормами, що рівнозначно покаранню без закону всупереч забороні, встановленій статтею 7 Конвенції.

У тексті частини другої статті 49 КК всі три речення нерозривно пов`язані між собою. Зв`язуючою ланкою є зміст першого: факт ухилення особи від розслідування та суду і його правовий наслідок у виді зупинення строку давності. У другому реченні передбачено загальне правило, відповідно до якого після з'явлення з зізнанням або затримання особи диференційований строк давності відновлюється. У третьому реченні, що встановлює присічні строки, словосполучення «у цьому разі» перебуває у змістовому зв`язку як з першим, так і з другим реченнями, і стосується двох альтернативних ситуацій. У поєднанні з першим реченням це словосполучення означає: якщо особа не буде затримана і не з`явиться взагалі, то перебіг давності буде зупинений до спливу загальних строків, а після їх закінчення винний підлягатиме звільненню від кримінальної відповідальності. У взаємозв`язку третього речення з другим словосполучення «у цьому разі» ілюструє ситуацію, коли особа з`явиться або буде затримана, проте кримінальне провадження не завершиться до спливу загальних строків, що також зумовлює звільнення від кримінальної відповідальності за давністю.

ВИСНОВКИ: у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого частиною першою статті 49 КК, подовженого на період ухилення.

Закінчення загальних строків, установлених частиною другою цієї статті (п`ятнадцять років з моменту вчинення злочину і п`ять років - проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави звільнення від кримінальної відповідальності, наслідки ухилення від досудового розслідування або суду, правила перебігу строків давності