Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 15 вересня 2022 року

у справі № 9901/166/21

Адміністративна юрисдикція

Щодо припинення громадянства України внаслідок його втрати через добровільне набуття громадянства іншої держави

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна міграційна служба України, у якому просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України «Про припинення громадянства» (далі - Указ) у частині втрати громадянства України ОСОБА_1.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до статті 17 Закону України «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-ІІІ) громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Підстави для втрати громадянства України регламентовано статтею 19 Закону № 2235-III, зокрема, згідно з пунктом 1 частини першої якої підставою для втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатись із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Скасування закордонного паспорта громадянина Ізраїлю не є тотожним поняттю припинення громадянства цієї держави, що відбувається згідно з певною процедурою. Припинення громадянства Ізраїлю врегульовано законодавством вказаної держави, а саме Законом про громадянство 1952 року з подальшими змінами. Таке припинення шляхом відмови від ізраїльського громадянства вимагає схвалення міністра внутрішніх справ. Він не може схвалити відмову, якщо вона зроблена з причин, які не влаштовують Державу Ізраїль. Якщо міністр погоджується на відмову, громадянство анулюється з дати, визначеної міністром.

Однак, як убачається з матеріалів справи, ні позивач, ні його представники не заявляли про наявність відмови від громадянства Ізраїлю, схваленої міністром внутрішніх справ цієї держави. Втрата чинності паспортом громадянина Ізраїлю, зміна чи скасування такого паспорта не означають припинення громадянства Ізраїлю.

Факти та обставини, які стосуються припинення громадянства Ізраїлю, з огляду на доводи позивача, мали би бути відомими саме йому, як особі, щодо якої такі існували чи існують, та його стосувались чи стосуються. Обов`язок доказування факту припинення громадянства Ізраїлю (тобто спростування доводів відповідача про правомірність його Указу) лежав виключно на позивачеві. Але він цей обов`язок не виконав. Натомість, знаючи про те, що не кожне допущене порушення процедури зумовлює задоволення позову про визнання протиправним і скасування акта органу державної влади, намагався довести наявність процедурних порушень, пов'язаних із видачею оскаржуваного Указу, які (а) не означають відсутність у позивача громадянства Ізраїлю та (б) не впливають на оцінку правомірності дій відповідача з видачі цього Указу.

Вимоги законодавства щодо припинення громадянства України внаслідок його втрати через добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача. У разі необхідності він міг з`ясувати зміст відповідних приписів, які регламентують припинення громадянства України внаслідок його втрати, в осіб, які надають професійну правничу допомогу. Твердження представників позивача про очевидні суперечності у приписах законодавства України про громадянство є безпідставними.

Законодавство України є досить ліберальним щодо поновлення у громадянстві після його втрати. Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 6 Закону № 2235-ІІІ громадянство України набувається внаслідок поновлення громадянства, порядок якого визначено статтею 10, і позивач може цим ефективним юридичним засобом скористатись.

Правові гарантії, встановлені статтею 25 Конституції України та пунктом 3 частини першої статті 2 Закону № 2235-ІІІ, щодо позивача порушені не були, оскільки його не було позбавлено громадянства України і внаслідок видання Указу № 161/2021 він не став апатридом, тобто особою без громадянства. Оскаржуваний Указ не має наслідком видворення позивача (місце перебування якого - в Україні чи за її межами - представники позивача на запитання суду не повідомили) і не створює для нього ситуації невизначеності стосовно перебування в Україні. Позивач також не довів, що має місце спричинене втратою громадянства істотне втручання у його життєві зв`язки. Отже, оскаржуваний Указ у частині, яка стосується позивача, є пропорційним переслідуваній легітимній меті. А тому відсутні підстави стверджувати про те, що у випадку позивача держава порушила гарантії статті 8 Конвенції.

ВИСНОВКИ: припинення громадянства України внаслідок його втрати через активні дії повнолітньої людини, спрямовані на набуття громадянства іншої держави, не є позбавленням громадянства України. Можливість змінити громадянство України є гарантованою (частина перша статті 25 Конституції України, пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 2235-ІІІ).

При цьому у позовній заяві позивач зазначив, що він добровільно звернувся із заявою про набуття громадянства іншої держави та внаслідок такого звернення набув його. За змістом пункту 1 частини першої статті 19 Закону № 2235-ІІІ причини такого набуття не мають юридичного значення для оцінки правомірності видачі відповідачем оскаржуваного Указу.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: множинне громадянство, статус біпатридів, принципи громадянства, процедура припинення громадянства