ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2022 року

м. Київ

Справа № 9901/166/21

Провадження № 11-18заі22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючої судді Рогач Л. І.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

представників позивача - Лутковської В. В.,Маламанова І. В., Токарева Г. В.,

представника третьої особи на стороні відповідача - Харченко С. В.,

розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна міграційна служба України (далі - ДМСУ), про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 14 квітня 2021 року № 161/2021 у частині

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року (судді Чиркін С. М., Коваленко Н. В., Кравчук В. М., Мороз Л. Л., Стародуб О. П.),

УСТАНОВИЛА:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 14 квітня 2021 року № 161/2021 «Про припинення громадянства» (далі - Указ № 161/2021) у частині втрати громадянства України ОСОБА_1 .

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що народився він ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Славута Хмельницької області та є громадянином України за ознаками (принципами) народження та постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року).

На його думку, відповідно до положення статті 25 Конституції України він не може бути позбавлений громадянства України та не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

Позивач наголошує, що статті 17, 18, 19 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі -Закон № 2235-ІІІ) передбачають підстави припинення, втрати або вихід з громадянства України, до нього не можуть застосовуватись та не передбачені Конституцією України.

До того ж стверджує, що Конституція України не лише не наділяє відповідача правом примусово позбавляти громадянства, але й містить безумовну заборону такого позбавлення.

Позивач вважає, що він був позбавлений громадянства за відсутності для цього передбачених національним законодавством підстав, а отже, є суперечність зазначених положень Закону № 2235-ІІІта Конституції України.

Водночас у позові зазначає, що у 1995 році, коли між Україною та Ізраїлем існував візовий режим, отримав візу для в`їзду до Ізраїлю та прибув туди з метою ведення бізнесу. Щоб не звертатися до компетентних органів Ізраїлю в разі необхідності продовження строку тимчасового перебування для отримання візи при наступних поїздках до країни, співробітники прикордонної служби запропонували йому заповнити в аеропорту анкету та отримати паспорт громадянина Ізраїлю.

Отже, на думку ОСОБА_1 , Указ № 161/2021 є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм Конституції України.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 23 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

За висновками суду першої інстанції, підставою для видання Указу № 161/2021 послугувало добровільне набуття ОСОБА_1 громадянства іншої держави. Приймаючи оскаржуваний Указ у частині позивача, Президент України діяв у межах повноважень, визначених пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України, пунктом 1 частини першої статті 22 Закону № 2235-ІІІ, та з урахуванням подання та пропозицій відповідних компетентних органів.

На момент підписання оскаржуваного Указу у відповідача були наявні документи, визначені Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок), як необхідні для прийняття Указу № 161/2021.

Суд також дійшов висновку про те, що правові гарантії, визначені статтею 25 Конституції України та пунктом 3 частини першої статті 2 Закону № 2235-ІІІ, щодо ОСОБА_1 порушені не були та внаслідок видання Указу № 161/2021 він не став апатридом, тобто особою без громадянства.

До того ж суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу не скористався правом поновлення громадянства України, порядок якого визначений статтею 10 Закону № 2235-ІІІ.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представниця ОСОБА_1 - адвокат Лутковська В. В. подала апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

Представниця позивача стверджує, що Служба безпеки України послалася як на підставу для втрати громадянства України на документ, який було скасовано відповідно до законодавства держави, що його видала, а органи ДМСУ не перевірили вказаний факт. Це призвело до визнання судом встановленою обставиною наявності у позивача громадянства Ізраїлю за відсутності підтвердження цього доказами.

Також адвокат Лутковська В. В. зазначає, що процедура підготовки оскаржуваного Указу була порушена, адже питання було ініційовано Службою безпеки України, а не центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, як це передбачено частиною першою статті 24 Закону № 2235-ІІІ і пунктом 104 Порядку.

Звертає увагу представниця позивача й на те, що оскаржуваний Указ було підготовлено й видано протягом нерозумно короткого строку.

На думку адвоката Лутковської В. В., вказані порушення, як-от: відсутність повноважень Служби безпеки України на ініціювання питання втрати громадянства; порушення процедури; посилання як на підставу для втрати громадянства на паспорти Держави Ізраїль, з яких один втратив чинність, а другий скасований; розгляд питання про втрату громадянства протягом декількох годин в різних регіонах України (Київ та Одеса); проведення перевірки в нерозумно короткий строк, що призвело до того, що жоден із відповідальних органів не вивчив питання, а чи не стане особа апатридом всупереч міжнародним зобов'язанням України та національному законодавству, - свідчать про незаконність оскаржуваного

Указу № 161/2021.

Також представниця позивача зазначила і про наявність у законодавстві суперечностей між конституційними нормами (стаття 25 Конституції України) та нормами закону (статті 17, 18, 19 Закону № 2235-ІІІ), що свідчить про відсутність принципу законності, а отже - і про відсутність виправданості втручання в право позивача на приватність при виданні оскаржуваного Указу. Крім того, на її думку, законодавчої заборони перебувати у громадянстві двох і більше держав немає.

На думку представниці позивача, суд першої інстанції при розгляді справи неправильно застосував норми матеріального права, оскільки не застосував статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), а також відповідну практику Європейського суду з прав людини.

Третя особа на стороні відповідача - ДМСУ надала письмові пояснення, у яких зазначила про дотримання процедури проходження документів та прийняття рішень уповноваженими органами, які передували прийняттю Указу № 161/2021 у порядок та спосіб, визначені законодавством.

Підставою для підготовки подання про втрату громадянства України ОСОБА_1 була інформація про його подвійне громадянство, викладена в листі Служби безпеки України, у якому містилося посилання на старий паспорт громадянина Ізраїлю № НОМЕР_1 та новий паспорт громадянина Ізраїлю № НОМЕР_2 , дійсний до 21 березня 2023 року, на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до передбаченої процедури, за наявності визначених законом підстав та встановлених обставин, ДМСУ підготувала подання про втрату громадянства України ОСОБА_1 , яке було направлено до Комісії при Президентові України з питань громадянства.

На думку ДМСУ, оскаржуваний Указ № 161/2021 видано відповідно до норм закону та Конституції України, у межах наданих повноважень та з дотриманням установленої процедури.

У відзиві відповідач зазначив, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду - без змін.

Вважає, що суд під час розгляду справи встановив наявність у відповідача документів, визначених Порядком як необхідних для прийняття на момент підписання оскаржуваного Указу, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстави для втрати позивачем громадянства України, що підтверджена належними та допустимими доказами.

У судовому засіданні представники ОСОБА_1 - адвокати Лутковська В. В., Маламанов І. В., Токарев Г. В. підтримали вимоги апеляційної скарги з викладених у ній мотивів.

Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав наведені у поясненнях до апеляційної скарги аргументи.

Представник Президента України в судове засідання не з`явився, проте надав клопотання, в якому просив врахувати позицію відповідача, викладену в письмовому відзиві та підтриману 11 серпня 2022 року в судовому засіданні, і розглянути справу без участі представника відповідача.

У ході судового розгляду встановлено такі фактичні обставини справи.

Згідно з інформацією, зазначеною в паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 , свідоцтві про народження, свідоцтві про шлюб, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Славута Хмельницької області та мав громадянство України.

13 квітня 2021 року до ДМСУ надійшов лист Служби безпеки України від 13 квітня 2021 року № 8/3/5-3294 «Щодо подвійного громадянства окремих громадян України» з додатками на 15-ти аркушах, серед яких копія паспорта громадянина Ізраїлю № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1

14 квітня 2021 року головою ДМСУ затверджено подання про втрату громадянства України ОСОБА_1 у зв`язку з добровільним набуттям громадянства Держави Ізраїль. На обґрунтування подання зазначено вимогу пункту 1 частини першої статті 19 Закону № 2235-ІІІ.

Затвердженню подання передував висновок заступника начальника Суворовського РВ у м. Одесі ГУ ДМСУ в Одеській області щодо наявності підстав для втрати громадянства України на підставі інформації, викладеної у листі Служби безпеки України від 13 квітня 2021 року № 8/3/5-3294, згідно з якою ОСОБА_1 має паспорт громадянина Держави Ізраїль № НОМЕР_1 .

Згідно з інформацією, зазначеною в протоколі від 13 квітня 2021 року № 1, Комісія при Президентові України з питань громадянства ухвалила внести на розгляд Президента України пропозицію про задоволення подання про втрату громадянства України та вважати ОСОБА_1 таким, що втратив громадянство України.

14 квітня 2021 року голова Комісії при Президентові України з питань громадянства письмово направив на розгляд Президенту України пропозицію про припинення громадянства України трьох осіб внаслідок втрати разом із проектом Указу Президента України з цього питання. Зазначена пропозиція зареєстрована в Офісі Президента України 14 квітня 2021 року (вхідний номер 03/1018-01).

14 квітня 2021 року із посиланням на пункт 26 статті 106 Конституції України, статті 17, 19 Закону № 2235-ІІІ Президент України видав Указ № 161/2021, яким, зокрема, постановив вважати таким, що втратив громадянство України, ОСОБА_1 , 1972 року народження, уродженця Хмельницької області, який проживає у місті Одесі.

Не погодившись із цим Указом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку викладеним у скарзі та поясненнях на неї доводам учасників справищодо наявності підстав для скасування Указу № 161/2021 та оскаржуваного позивачем рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

Питання громадянства тісно пов`язані з проблемами забезпечення національної безпеки та запобігання злочинам.

Статтею 4 Конституції України встановлено, зокрема, підстави припинення громадянства України визначаються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (частина перша статті 25 Конституції України).

Відповідно до пункту 26 статті 106 Конституції України Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначаються Законом № 2235-III.

Відповідно до статті 17 Закону № 2235-III громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Підстави для втрати громадянства України регламентовано статтею 19 Закону № 2235-III, зокрема, згідно з пунктом 1 частини першої якої підставою для втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатись із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Отже, припинення громадянства України внаслідок його втрати через активні дії повнолітньої людини, спрямовані на набуття громадянства іншої держави, не є позбавленням громадянства України. Можливість змінити громадянство України є гарантованою (частина перша статті 25 Конституції України, пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 2235-ІІІ).

Пунктом 3 частини першої статті 24 Закону № 2235-ІІІ визначено, що повноваження щодо підготовки подань про втрату особами громадянства України і разом із необхідними документами надсилання їх на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 22 Закону № 2235-ІІІ Президент України приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України.

Отже, Президент України має право видавати акти про прийняття до громадянства України та про припинення громадянства України.

Нормативно-правовим актом, який згідно із Законом № 2235-III визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України, є Порядок.

Відповідно до пункту 87 Порядку для припинення громадянства України внаслідок його втрати територіальні органи ДМСУ, дипломатичні представництва чи консульські установи України готують та подають: а) подання про втрату громадянства України; б) документ, що підтверджує перебування особи у громадянстві України; в) один із таких документів: документ, що підтверджує добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, разом із документом, який підтверджує, що на момент такого набуття громадянин України досяг повноліття (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 19 Закону); […] г) документ, який підтверджує, що громадянин України внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства. Такий документ не вимагається в тому випадку, коли оформлення документів про припинення громадянства України внаслідок втрати здійснюється відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 19 Закону № 2235-III.

Згідно з пунктом 104 Порядку про виявлення підстави для втрати громадянства України особою, яка проживає на території України, територіальний підрозділ ДМСУ за місцем проживання особи повідомляє територіальний орган ДМСУ.

Територіальний орган ДМСУ перевіряє наявність підстави для втрати громадянства України.

У разі необхідності територіальний орган ДМСУ може звернутися до органів Служби безпеки України для перевірки у межах їх компетенції наявності підстави для втрати громадянства України. Про результати перевірки органи Служби безпеки України повідомляють територіальний орган ДМСУ не пізніш як у двомісячний строк з дня одержання звернення.

У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України територіальний орган ДМСУ готує подання про втрату особою громадянства України та надсилає його разом із документами, передбаченими підпунктами «б» і «в» статті 87 цього Порядку, до ДМСУ.

Згідно з частиною восьмою статті 18 Закону України «Про національну безпеку України», пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 № 360, саме ДМСУ є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

ДМСУ розглядає подання про втрату громадянства України та подані разом із ним документи.

У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України ДМСУ затверджує подання про втрату громадянства України та надсилає його разом із поданими документами до Комісії при Президентові України з питань громадянства.

Пунктом 110 Порядку передбачено, що попереднє опрацювання та підготовку матеріалів з питань громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства здійснює відповідний структурний підрозділ Офісу Президента України.

Згідно з пунктом 111 Порядку Комісія при Президентові України з питань громадянства перевіряє:

- відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України;

- підтвердження документами виконання умов прийняття особи до громадянства України та виходу особи з громадянства України, а також наявності підстав для втрати особою громадянства України;

- відсутність підстав, за наявності яких прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України не допускається.

За результатами розгляду Комісія при Президентові України з питань громадянства приймає рішення про внесення пропозицій Президентові України щодо задоволення заяв про прийняття до громадянства України, про вихід з громадянства України, подань про втрату громадянства України та документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

В апеляційній скарзі, обґрунтовуючи незаконність Указу № 161/2021 у частині втрати громадянства України ОСОБА_1 , представник позивача вказує, що на час його видання у відповідача були відсутні необхідні документи, які підтверджували втрату ОСОБА_1 громадянства України, що прийняття Указу супроводжувалось грубим перевищенням повноважень органами, які беруть участь у провадженні щодо вирішення питань громадянства України, та порушенням процедури провадження, оскільки Указ № 161/2021 щодо нього прийнято з ініціативи Служби безпеки України, а не центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.

Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, 13 квітня 2021 року було внесено подання заступника начальника Суворовського РВ у м. Одесі ГУ ДМСУ в Одеській області, погоджене начальником ГУ ДМСУ в Одеській області та затверджене головою ДМСУ, про втрату громадянства України ОСОБА_1 .

Подання підготовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 19

Закону № 2235-ІІІ у зв`язку з добровільним набуттям ОСОБА_1 громадянства Держави Ізраїль. У поданні зазначено, що наявність підстав для втрати громадянства України підтверджено документально (інформація, викладена в листі Служби безпеки України від 13 квітня 2021 року № 8/3/5-3294, про те, що ОСОБА_1 має паспорт громадянина Держави Ізраїль № НОМЕР_1 ).

13 квітня 2021 року Комісія при Президентові України з питань громадянства на своєму засіданні розглянула зазначене подання щодо втрати громадянства позивачем з доданими документами, за результатами якого прийняла рішення в частині, що стосується ОСОБА_1 , а саме що оформлення поданих документів відповідає вимогам законодавства України, наявність підстав для втрати громадянства України підтверджено документально; підстави, за наявності яких припинення громадянства України не допускається, відсутні. Вирішено внести на розгляд Президента України пропозицію задовольнити подання ДМСУ про втрату громадянства України ОСОБА_1 .

Вказані рішення оформлені протоколом № 1 засідання Комісії при Президентові України з питань громадянства від 13 квітня 2021 року.

Як уже зазначалося, відповідачу для прийняття рішення щодо подання та для видання Указу було подано документи, визначені пунктом 87 Порядку.

У розпорядженні як органів, що готували та погоджували подання, так і Комісії при Президентові України з питань громадянства були документи, які у своїй сукупності доводили факт добровільного набуття позивачем громадянства Ізраїлю.

Враховуючи зазначене, 14 квітня 2021 року голова Комісії при Президентові України з питань громадянства письмово поінформував Президента України про результати розгляду подань про припинення громадянства України внаслідок втрати та подав проект Указу Президента України.

Того ж дня Президент України за результатами розгляду вказаної вище пропозиції видав оскаржуваний Указ.

Як убачається з матеріалів справи та встановлених судом обставин, підставою для видання Указу № 161/2021 стало добровільне набуття позивачем громадянства іншої держави.

Наявність підстав для втрати позивачем громадянства України підтверджено належними та допустимими доказами.

Суд не вважає обґрунтованими й такими, що заслуговують на увагу, доводи представника позивача про те, що паспорт № НОМЕР_1 на дату видання Указу Президента України втратив чинність, а вказаний у листі Служби безпеки України паспорт № НОМЕР_2 був скасований відповідно до листа Посольства Держави Ізраїль в Україні (а. с. 220, 221).

Як убачається з матеріалів справи, а саме з листа Служби безпеки України (а. с. 165), ОСОБА_1 має паспорт громадянина Ізраїлю № НОМЕР_2 , дійсний до 21 березня 2023 року (старий паспорт № НОМЕР_1 ). Посилання представника позивача на скасування паспорта № НОМЕР_2 не відповідає матеріалам справи. Відповідно до листа Посольства Держави Ізраїль в Україні (а. с. 220, 221), на який посилається представник Альперіна В. О., відділом з питань реєстрації та міграції населення Держави Ізраїль було скасовано закордонний паспорт Держави Ізраїль, зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 , за № НОМЕР_4 .

Крім того, скасування закордонного паспорта громадянина Ізраїлю не є тотожним поняттю припинення громадянства цієї держави, що відбувається згідно з певною процедурою.Припинення громадянства Ізраїлю врегульовано законодавством вказаної держави, а саме Законом про громадянство 1952 року з подальшими змінами. Таке припинення шляхом відмови від ізраїльського громадянства вимагає схвалення міністра внутрішніх справ. Він не може схвалити відмову, якщо вона зроблена з причин, які не влаштовують Державу Ізраїль. Якщо міністр погоджується на відмову, громадянство анулюється з дати, визначеної міністром.

Однак, як убачається з матеріалів справи, ні позивач, ні його представники не заявляли про наявність відмови від громадянства Ізраїлю, схваленої міністром внутрішніх справ цієї держави. Втрата чинності паспортом громадянина Ізраїлю, зміна чи скасування такого паспорта не означають припинення громадянства Ізраїлю.

Також слід зазначити, що підпунктом «г» пункту 87 Порядку не визначено вичерпний перелік документів, їх форму, зміст, суб`єкт видання, якими підтверджується, що особа внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства. Отже, таким документом може бути і той, згідно з яким громадянин України перебуває у громадянстві іншої держави.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, однак слід враховувати і вимоги частини першої статті 77 цього Кодексу, згідно із якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У зв`язку із цим з урахуванням вимоги таких принципів адміністративного судочинства, як змагальність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, позивачу було надано можливість обґрунтовано заперечити проти доводів та доказів відповідача і запропоновано надати свої докази та довести їх переконливість перед судом, зокрема, у частині припинення громадянства Ізраїлю на дату прийняття Указу № 161/2021. Позивач таких доказів не надав, тоді як відповідач свій обов`язок доказування правомірності оскаржуваного Указу належно виконав.

Факти та обставини, які стосуються припинення громадянства Ізраїлю, з огляду на доводи позивача, мали би бути відомими саме йому, як особі, щодо якої такі існували чи існують, та його стосувались чи стосуються. Обов`язок доказування факту припинення громадянства Ізраїлю (тобто спростування доводів відповідача про правомірність його Указу) лежав виключно на позивачеві. Але він цей обов`язок не виконав. Натомість, знаючи про те, що не кожне допущене порушення процедури зумовлює задоволення позову про визнання протиправним і скасування акта органу державної влади, намагався довести наявність процедурних порушень, пов`язаних із видачею оскаржуваного Указу, які (а) не означають відсутність у позивача громадянства Ізраїлю та (б) не впливають на оцінку правомірності дій відповідача з видачі цього Указу.

Більше того, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що він добровільно звернувся із заявою про набуття громадянства Ізраїлю та внаслідок такого звернення набув його. За змістом пункту 1 частини першої статті 19 Закону № 2235-ІІІ причини такого набуття не мають юридичного значення для оцінки правомірності видачі відповідачем оскаржуваного Указу.

Вимоги законодавства щодо припинення громадянства України внаслідок його втрати через добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача. У разі необхідності він міг з`ясувати зміст відповідних приписів, які регламентують припинення громадянства України внаслідок його втрати, в осіб, які надають професійну правничу допомогу. Твердження представників позивача про очевидні суперечності у приписах законодавства України про громадянство є безпідставними.

Враховуючи те, що Указ № 161/2021 в частині, що стосується позивача, видавався відповідно до статей 17, 19 Закону № 2235-ІІІ, Порядку, тобто відповідно до закону (сукупності юридичних норм), який регулює вирішення вказаних питань, і такий закон надав позивачу можливість в розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки своїх дій, зокрема, добровільного набуття громадянства Ізраїлю будучи громадянином України, та за встановлених обставин вказує, що втрата громадянства України щодо нього була здійснена відповідно до закону, і при цьому були дотримані встановлені законом процедурні гарантії, оскаржуваний у вказаній частині Указ № 161/2021 не є свавільним.

Підстав вважати виданий Указ № 161/2021 у частині, що стосується позивача, таким, що порушив принцип законності, немає.

Отже, обставини справи, підтверджені наданими документальними доказами, свідчать про те, що, видаючи відповідний Указ у частині позивача, Президент України діяв в межах повноважень, визначених пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України, пунктом 1 частини першої статті 22 Закону № 2235-ІІІ та з урахуванням подання та пропозицій відповідних компетентних органів, спрямованих відповідно до Конституції України, Законів України, рішень Ради національної безпеки та оборони на досягнення легітимних цілей захисту інтересів національної безпеки та запобігання злочинам.

Слід зазначити, що законодавство України є досить ліберальним щодо поновлення у громадянстві після його втрати. Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 6 Закону № 2235-ІІІ громадянство України набувається внаслідок поновлення громадянства, порядок якого визначено статтею 10, і позивач може цим ефективним юридичним засобом скористатись.

Щодо твердження позивача про порушення процедури провадження за поданнями з питань припинення громадянства, оскільки Указ № 161/2021 стосовно позивача прийнято з ініціативи Служби безпеки України, а не центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, як це передбачено частиною першою статті 24 Закону № 2235-ІІІ та пунктом 104 Порядку, слід зазначити, що Порядком не визначено вичерпного переліку джерел, з яких органи державної міграційної служби можуть отримувати інформацію про підстави втрати особою громадянства України, а тому за наявності відповідних звернень та фактів, на підтвердження яких було подано документи, отримані відповідно до закону, органи міграційної служби мали всі передбачені законом підстави для перевірки таких та вжиття відповідних заходів, передбачених законом.

Водночас розгляд заяв про прийняття до громадянства України, про вихід із громадянства України, подань про втрату громадянства України, документів про припинення громадянства України з підстав, передбачених міжнародними договорами України, внесення пропозицій Президентові України з цих питань є основним із завдань Комісії при Президентові України з питань громадянства, а чинне законодавство не містить застережень та обмежень стосовно джерел, з яких органи державної міграційної служби можуть отримувати інформацію про наявність підстав для втрати особою громадянства України.

Отже, відповідач дотримав належної процедури вирішення питання про припинення позивачем громадянства України. Доводи останнього про те, що, на його думку, процедура підготовки та видачі оскаржуваного Указу мала би бути більш тривалою, Велика Палата Верховного Суду відхилила. По-перше, законодавство України імперативно не регламентує таку тривалість. Вона значно залежить від кожної конкретної ситуації готовності матеріалів, необхідних для видачі Президентом України відповідного указу. Це підтвердив і представник ДМСУ у судовому засіданні. Більше того, впровадження та застосування в органах державної влади електронного документообігу підвищує ефективність їхньої роботи.

Посилання представника позивача на швидкість оформлення документів не спростовує їх наявності. Крім того, Порядок не передбачає певних строків підготовки документів та прийняття рішень.

До того ж суд першої інстанції зазначив, що позивачем обраний спосіб захисту - оскарження Указу Президента України - і в межах предмета цього спору суд не оцінював дотримання третьою особою Інструкції з діловодства щодо реєстрації та дотримання інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві.

По-друге, те, що згідно з пунктом 104 Порядку у разі необхідності територіальний орган ДМСУ може звернутися до органів Служби безпеки України для перевірки у межах їх компетенції наявності підстави для втрати громадянства України, не означає, що до отримання такого звернення Служба безпеки України неповноважна виконувати визначені Законом України «Про Службу безпеки України» її завдання та обов`язки, спрямовані на захист національної безпеки та запобігання злочинам. У разі, якщо орган ДМСУ отримав від Служби безпеки України відповідні дані, що підтверджують наявність підстави для втрати громадянства України, надалі у зверненні до цієї служби може не бути необхідності.

По-третє, незалежно від тривалості процедури підготовки та видачі відповідачем Указу про припинення громадянства України позивач не спростував належними та допустимими доказами доводи відповідача щодо правомірності дій останнього, зокрема, не підтвердив те, що припинив перебування у громадянстві Ізраїлю. Більше того, у судовому засіданні представник позивача опосередковано підтвердив, що позивач має громадянство Ізраїлю. Представник зазначив, що, на його думку, клієнтові мали запропонувати вийти з громадянства Ізраїлю до того, як припинили громадянство України.

Не знайшли свого підтвердження і доводи представника позивача про порушення прав позивача, передбачене статтею 25 Конституції України, як норми прямої дії, оскільки він як громадянин України не міг бути позбавлений громадянства України всупереч його волі. Відповідач не вчинив дій, спрямованих на позбавлення позивача громадянства України, тоді як позивач вчинив дії, спрямовані на втрату громадянства України, оскільки у повнолітньому віці добровільно набув громадянство іншої держави.

Правові гарантії, встановлені статтею 25 Конституції України та пунктом 3 частини першої статті 2 Закону № 2235-ІІІ, щодо позивача порушені не були, оскільки його не було позбавлено громадянства України і внаслідок видання Указу № 161/2021 він не став апатридом, тобто особою без громадянства. Оскаржуваний Указ не має наслідком видворення позивача (місце перебування якого - в Україні чи за її межами - представники позивача на запитання суду не повідомили) і не створює для нього ситуації невизначеності стосовно перебування в Україні. Позивач також не довів, що має місце спричинене втратою громадянства істотне втручання у його життєві зв`язки. Отже, оскаржуваний Указ у частині, яка стосується позивача, є пропорційним переслідуваній легітимній меті. А тому відсутні підстави стверджувати про те, що у випадку позивача держава порушила гарантії статті 8 Конвенції. Ті рішення Європейського суду з прав людини, які згадала представник позивача в апеляційній скарзі у судовому засіданні, за обставинами відповідних справ не є релевантними ситуації позивача. У жодному із цих рішень вказаний суд не встановив свавільність дій держави щодо громадянства заявників через такі процесуальні порушення, про які стверджує позивач. Велика Палата Верховного Суду, як і суд першої інстанції, з огляду на надані сторонами докази встановила, що дії відповідача не були протиправними, а також такими, які можна було б назвати свавільними.

Позивач втратив громадянство внаслідок добровільного набуття громадянства іншої держави, факт припинення якого ним станом на 14 квітня 2021 року судом не встановлено. Це свідчить про відсутність порушення статті 7 Європейської конвенції про громадянство та статті 8 Конвенції про скорочення безгромадянства, які ратифіковані Верховною Радою України.

У Звіті Комітету експертів з питань громадянства для Ради Європи «Стосовно умов набуття та втрати громадянства» від 14 січня 2003 року (CJ-NA (2002) 1) Комітет, досліджуючи достатність стандартів набуття і втрати громадянства, звернув увагу на те, що «автоматична втрата громадянства зазвичай стосується випадків добровільного набуття іншого громадянства».

Ураховуючи наведене, дії відповідача щодо видання Указу № 161/2021 у частині припинення громадянства України ОСОБА_1 не були свавільними та нераціональними, оскільки ґрунтувались на вимогах законодавства, були підтверджені доказами та в будь-якому випадку не були помилковими щодо фактів, зокрема факту добровільного набуття позивачем громадянства Ізраїлю та перебування у такому і, як наслідок, наявності підстав для видання зазначеного Указу.

Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права, свободи чи інтереси, однак він повинен конкретизувати такі, оскільки захисту підлягають саме ті права, свободи та інтереси, які закріплені Конституцією чи законами України.

Міркування і твердження представників позивача, викладені в апеляційній скарзі, а також висловлені в судовому засіданні, не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представницею - адвокатом Лутковською В. В., слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 310, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Л. І. Рогач Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: В. В. Британчук В. С. Князєв Ю. Л. Власов Г. Р. Крет І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко М. І. Гриців К. М. Пільков Д. А. Гудима В. М. Сімоненко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний О. С. Ткачук О. С. Золотніков С. П. Штелик