Правова позиція

Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 21 липня 2022 року

у справі № 320/6215/19

Адміністративна юрисдикція

Щодо правового регулювання процедури стягнення з боржників виконавчого збору й основної винагороди за виконання того самого виконавчого документа і належного способу захисту їх прав

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 пред'явив позов до приватного виконавця виконавчого округу області, у якому просив суд визнати неправомірною й скасувати постанову про стягнення з боржника основної винагороди.

Позов обґрунтував, зокрема, неправомірністю стягнення основної винагороди приватного виконавця, оскільки державний виконавець вже виніс постанову про стягнення з нього виконавчого збору у виконавчому провадженні за тим самим виконавчим документом і звернув стягнення на доходи позивача у розмірі 20 відсотків заробітку поки не буде виплачена вся сума виконавчого збору.

Окружний адміністративний суд ухвалив рішення про задоволення позову.

Апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою задовольнив скаргу приватного виконавця, скасував рішення місцевого суду й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

ОЦІНКА СУДУ

Закон України «Про виконавче провадження» містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).

У цьому контексті насамперед Суд зауважує, що означене питання [про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа] полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.

Розв`язуючи це питання, Суд повторно зазначає, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».

Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж ті, що маємо у справі ОСОБА_1 , позаяк у його випадку не було передачі виконавчого документа. Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини.

Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.

Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

На основі цього, Верховний Суд вважає, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

ВИСНОВКИ: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

У такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору. При цьому право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: право на ефективний засіб юридичного захисту, оскарження рішень виконавця, підстави стягнення виконавчого збору, підстави стягнення основної винагороди приватному виконавцю