ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2022 року

м. Київ

справа №320/6215/19

адміністративне провадження № К/9901/21838/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №320/6215/19

за позовом ОСОБА_1

до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича

про визнання протиправною та скасування постанови,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року (головуючий суддя: Степанюк А.Г., судді: Губська Л.В., Епель О.В.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 пред`явив позов до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича, у якому просив суд:

1.1. визнати неправомірною і скасувати постанову від 15 жовтня 2019 року №60313285 про стягнення з боржника основної винагороди.

2. Позов обґрунтував тим, що приватний виконавець не мав підстав для прийняття оскаржуваної постанови 15 жовтня 2019 року одночасно з відкриттям виконавчого провадження, оскільки не виконав рішення суду і мав право на стягнення основної винагороди лише після повного або часткового виконання рішення.

2.1. Крім того, позивач посилався на неправомірність стягнення основної винагороди приватного виконавця, оскільки державний виконавець вже виніс постанову про стягнення з нього виконавчого збору у виконавчому провадженні за тим самим виконавчим документом і звернув стягнення на доходи позивача у розмірі 20 відсотків заробітку поки не буде виплачена вся сума виконавчого збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 6 липня 2020 року Київський окружний адміністративний суд ухвалив рішення про задоволення позову:

3.1. визнав протиправною і скасував постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка І.П. від 15 жовтня 2019 року №60313285 про стягнення з боржника основної винагороди;

3.2. стягнув на користь позивача за рахунок коштів приватного виконавця судові витрати в розмірі: 768,40 грн.

4. Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що розмір основної винагороди приватного виконавця залежить від фактично стягнутої ним суми, а не від суми, зазначеної у виконавчому документі. У цьому контексті суд вказав, що приватний виконавець не надав доказів фактичного виконання судового рішення і стягнення заборгованості у розмірі: 502 919,50 грн.

4.1. На цій основі суд дійшов висновку, що приватний виконавець не мав підстав для стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди у розмірі 10% від суми заборгованості.

4.2. Одночасно з цим, суд звернув увагу на наявність виконавчого провадження №49860276 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі: 70200,00 грн.

4.3. З огляду на це суд дійшов висновку, що у разі стягнення з позивача суми основної винагороди без реального стягнення боргу будуть створені умови для стягнення з нього подвійної суми виконавчого збору/основної винагороди або їхнє стягнення без реального виконання рішення суду, що теж свідчить про протиправність оскаржуваної постанови.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

5. 29 липня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою задовольнив скаргу приватного виконавця, скасував рішення місцевого суду й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

6. Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, і неправильно застосував норми матеріального права, що стали підставою для помилкового вирішення справи.

6.1. Так, суд апеляційної інстанції вказав, що приватний виконавець зобов`язаний одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження прийняти постанову про стягнення основної винагороди, у якій навести розрахунок останньої та порядок її стягнення, і така постанова виноситься незалежно від початку примусового виконання. Водночас якщо суму стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми.

6.2. У цьому контексті суд зауважив, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за рішенням суду складала: 502919,50 грн, а тому визначення у постановах про відкриття виконавчого провадження і про стягнення з боржника основної винагороди у сумі: 50291,95 грн є правомірним.

6.3. Разом з цим, апеляційний суд встановив, що виконавчий лист, який був поданий приватному виконавцю, містить лише відмітку державного виконавця від 14 травня 2018 року про підставу його повернення. Інших відомостей, передбачених пунктом 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, як-от: залишок нестягнутої суми, сума стягнутого виконавчого збору, вказаний документ не містить.

6.4. Зважаючи на те, що на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне або часткове виконання боржником виконавчого листа у добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні, то апеляційний суд констатував правомірність відкриття ним виконавчого провадження і стягнення основної винагороди у повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву

7. У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

8. В обґрунтування підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 послався на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, указавши на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права стосовно правомірності стягнення приватним виконавцем основної винагороди, не зважаючи на те, що з боржника вже стягнутий виконавчий збір, постанова про стягнення якого виконується у примусовому порядку.

9. На основі тлумачення статей 5, 27, 45 Закону України «Про виконавче провадження» скаржник стверджує, що стягнення основної винагороди або виконавчого збору при наступних пред`явленнях виконавчого листа до виконання допускається виключно у тій частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. На переконання скаржника, повторне стягнення цієї суми закон не передбачає.

9.1. Зрештою скаржник вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що приватний виконавець правомірно виніс постанову про стягнення основної винагороди одночасно з відкриттям виконавчого провадження. Скаржник наполягає на тому, що без вчинення виконавцем дій стосовно повного або хоча б часткового виконання рішення суду, останній не мав права виносити оскаржувану постанову.

10. У відзиві на касаційну скаргу приватний виконавець заперечив її доводи й вимоги. Вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, тому просить залишити скаргу без задоволення.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. 14 травня 2015 року Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення у справі №381/979/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діяр», про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким задоволено позовні вимоги.

11.1. Цим рішенням у рахунок погашення заборгованості у сумі: 502919,50 грн за кредитним договором від 17 січня 2011 року, що укладений між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Діяр», звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_1 . Також визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення торгів у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною продажу предмета іпотеки у розмірі, встановленому відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

11.2. У вказаній справі 28 грудня 2015 року Фастівський міськрайонний суд Київської області видав виконавчий лист.

12. 16 січня 2016 року головний державний виконавець Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Турська Л.В. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №381/979/15.

13. 14 травня 2018 року державний виконавець винесла постанову №49860276, якою виконавчий лист №381/979/15 за заявою стягувача повернуто останньому.

14. Того ж дня державний виконавець винесла постанову №49860276 про стягнення виконавчого збору, якою стягнув з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі: 70200,00 грн.

15. 13 червня 2018 року старший державний виконавець Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Дубчак І.О. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження №56583645 з примусового виконання постанови від 14 травня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі: 70200,00 грн.

16. 22 жовтня 2018 року головний державний виконавець Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Турська Л.В. винесла постанову №56583645 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою постановлено стягувати 20% заробітної плати ОСОБА_1 до виплати загальної суми боргу: 70200,00 грн.

17. 15 жовтня 2019 року відповідач виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №60313285 з примусового виконання виконавчого листа №381/979/15, виданого 28 грудня 2015 року Фастівським міськрайонним судом Київської області.

17.1. Підставою для винесення цієї постанови слугувала заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» від 7 жовтня 2019 року про примусове виконання рішення.

17.2. Пунктом 3 вказаної постанови вирішено стягнути з ОСОБА_1 основну винагороду приватного виконавця у розмірі: 50 291,95 грн.

18. Також 15 жовтня 2019 року у межах зазначеного провадження відповідач прийняв постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі: 50 291,95 грн.

19. Виконавчий лист від 28 грудня 2015 року №381/979/15 містить відмітку державного виконавця від 14 травня 2018 року, засвідчену підписом і скріплену печаткою, про те, що виконавчий документ повернуто на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача. Інших відомостей на виконавчому листі не зазначено.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

20. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

21. Частина перша статті 5 цього Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

22. Згідно із частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

23. Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

24. Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

25. Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

26. Згідно з приписами частин першої - п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

27. Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

28. На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - «Порядок №643»).

29. Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд звертає увагу на таке.

31. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги, яка подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

32. Позивач оскаржує постанову приватного виконавця про стягнення основної винагороди, яка прийнята одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

33. Суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків стосовно наявності у приватного виконавця підстав для винесення оскаржуваної постанови одночасно з відкриттям виконавчого провадження. Так, суд першої інстанції вважав, що таку постанову відповідач міг винести лише у разі виконання судового рішення, чого не було на час відкриття провадження. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приватний виконавець в силу закону був зобов`язаний винести оскаржувану постанову одночасно з відкриттям виконавчого провадження.

34. Касаційні доводи позивача побудовані, головним чином, на аргументах про передчасність прийняття оскаржуваної постанови через фактичну відсутність дій щодо стягнення заборгованості, а також несправедливість подвійного стягнення винагород державному й приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

35. Стосовно розв`язання питання правомірності винесення відповідачем постанови про стягнення основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, то Верховний Суд виходить з такого.

36. Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, зазначених у статті 3 цього Закону, яке розпочинає, зокрема, за заявою стягувача. У разі виконання рішень приватним виконавцем виконавчий збір не стягується. Натомість за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю виплачується винагорода.

37. Водночас аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження», які регулюють діяльність приватних виконавців, і статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» указує на те, що основна винагорода - це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі пропорційному до фактично стягнутої суми.

38. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі №260/801/19, від 10 вересня 2020 року у справі №120/1417/20-а, від 28 жовтня 2020 року у справі №640/13697/19.

39. Одночасно з цим, основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюється окремими правовими нормами.

40. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №640/13434/19, від 26 серпня 2021 року у справі №380/6503/20.

41. Крім цього, аналіз статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» свідчить про те, що одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди і винесення постанови про стягнення основної винагороди разом з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця.

42. Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21 січня 2021 року у справі №160/5321/20, від 27 квітня 2021 року у справі №580/3444/20, від 3 червня 2021 року у справі №640/17286/20, від 26 серпня 2021 року у справі №380/6503/20.

43. Водночас саме лише існування такої постанови, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не означає безумовного та гарантованого стягнення основної винагороди, не надає права приватному виконавцю стягувати визначену ним суму без здійснення фактичних дій з виконання судового рішення (пункт 52 постанови Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №420/6845/18).

44. Також у своїй практиці Верховний Суд уже зауважував, що для правильної оцінки правомірності постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, визначеної у виді відсотка, винесеної приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, судам необхідно встановити предмет виконавчого провадження (стягнення сум чи передача майна за виконавчим документом).

44.1. Враховуючи, що на момент відкриття виконавчого провадження не завжди можливо визначити розмір фактично стягнутих сум чи остаточну вартість переданого майна за наслідками фактичного виконання приватним виконавцем, суди мають перевіряти механізм розрахунку, застосованого виконавцем при визначенні суми основної винагороди та наведеного ним у постанові про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

44.2. Зрештою необхідно мати на увазі, що сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, винесеній одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

43. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №160/5321/20, від 8 липня 2021 року у справі №360/2855/20, від 24 грудня 2021 року у справі 200/3149/21-а.

44. На основі викладених норм та корпусу правових позицій Верховного Суду колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що приватний виконавець разом з відкриттям провадження повинен був вирішити питання про стягнення основної винагороди.

45. Водночас у контексті перевірки механізму розрахунку винагороди суд апеляційної інстанції встановив, що загальна сума заборгованості позивача за рішенням суду складала: 502919,50 грн, а тому дійшов висновку про правомірність визначення відповідачем у постановах про відкриття виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди у сумі: 50291,95 грн (502919,50х10%).

46. Колегія суддів вважає, що установивши указані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності у відповідача підстав для визначення основної винагороди у розмірі: 50291,95 грн.

47. Відповідно до оскаржуваної постанови приватного виконавця, останній здійснив лише розрахунок основної винагороди, а у разі здійснення ним повного або часткового виконання рішення, основна винагорода має бути стягнута з дотриманням пропорційності відповідно до стягнутого боргу. Тож сума основної винагороди не є остаточною й суд апеляційної інстанції правильно це зауважив.

48. Питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі. Той факт, що приватний виконавець не роз`яснив цього учасникам виконавчого провадження в оспорюваній постанові не відміняє встановленого законом механізму стягнення основної винагороди приватного виконавця в залежності від фактично стягнутих ним сум.

49. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач діяв правомірно, приймаючи оскаржувану постанову.

50. Своєю чергою, висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача права на винесення вказаної постанови є помилковим, позаяк він суперечить частині сьомій статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» щодо обов`язковості винесення такої постанови одночасно з відкриттям виконавчого провадження.

51. До цього ж, колегія суддів зауважує, що висновки, які викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

52. Суд першої інстанції, пославшись на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 3 березня 2020 року у справі №260/801/19, не врахував, що у ній предметом оскарження були постанови приватного виконавця про стягнення з боржника у виконавчому провадженні основної винагороди, винесені одночасно з постановою про повернення виконавчого документу. Тобто у справі 260/801/19 саме із обставиною відсутності фактичного стягнення заборгованості у примусовому порядку у межах виконавчого провадження, у якому виконавчий документ було повернуто стягувачу, Верховний Суд пов`язував протиправність постанов про стягнення основної винагороди.

53. Натомість спірним питанням у справі ОСОБА_1 є правомірність винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

54. З огляду на викладене, обставини справи і, відповідно, спірні правовідносини у справах №260/801/19 та справі ОСОБА_1 не є подібними. Відтак правова позиція, викладена Судом у постанові від 3 березня 2020 року щодо застосування положень частин четвертої та п`ятої статті 31 Закону №1403-VIII та пункту 19 Порядку №643, не є релевантною до спірних правовідносин у справі, яка розглядається, і суд апеляційної інстанції правильно це зауважив.

55. Узагальнивши викладене, Верховний Суд констатує, що прийняття відповідачем постанови про стягнення основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження є правомірним.

56. У цьому контексті Суд також зауважує, що у разі коли одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець правильно визначив розмір основної винагороди і постанова про її стягнення є правомірною, то така постанова сама по собі не свідчить про протиправне втручання у права боржника. Надалі питання про незаконність втручання у його права з боку приватного виконавця може постати у разі стягнення основної винагороди за відсутності фактичного виконання рішення суду або у більшій сумі, ніж належить, тощо. У такому разі належним способом захисту порушеного права буде оскарження цих дій (рішень) приватного виконавця.

57. У справі ОСОБА_1 приватний виконавець лише відкрив виконавче провадження і стягнення заборгованості здійснити не встиг. Оскільки за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою за вчинення заходів з примусового виконання виконавчого документу лише за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання виконавчого документу, і стягується з боржника у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то за указаних обставин справи оскаржувана постанова відповідача не порушила прав чи інтересів позивача. Тож відсутні підстави для її скасування і задоволення позову.

58. На основі цього Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції ухвалив законну й обґрунтовану постанову, правильно скасувавши рішення місцевого суду, яке закону не відповідало.

59. Стосовно розв`язання питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, Верховний Суд звертає увагу на таке.

60. Системний аналіз Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що цей закон не містить юридичної норми, яка необхідна для регламентації правовідносин, які виникли у справі ОСОБА_1 .

61. Цей Закон містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

62. Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

63. Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.

64. Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

65. Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.

66. Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

67. Своєю чергою, ця ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження й атакувати такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і поважання людських прав.

68. Іншим аспектом цієї проблеми є балансування прав та інтересів учасників виконавчого провадження.

69. Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов`язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

70. Зрештою проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб`єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.

71. Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).

72. У цьому контексті насамперед Суд зауважує, що означене питання [про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа] полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.

73. Розв`язуючи це питання, Суд повторно зазначає, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

74. На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

75. Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».

76. Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж ті, що маємо у справі ОСОБА_1 , позаяк у його випадку не було передачі виконавчого документа.

77. Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини.

78. Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.

79. Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

80. Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

81. За правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

82. На основі цього, Верховний Суд вважає, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

83. Застосування частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин дає Верховному Суду підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

84. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

85. Застосування аналогії закону дозволяє Суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

86. Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.

87. Зважаючи на вжиті у частині восьмій статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» часові маркери для її застосування: <… під час передачі виконавчого документа… >, <… на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю…>, то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє виснувати, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.

88. Водночас строк на оскарження у такому випадку пов`язується не з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, а з діями державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, вчиненими після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того ж самого виконавчого листа.

89. Зрештою, враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.

90. Указаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не атакувавши конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини.

91. Застосовуючи ці висновки до справи ОСОБА_1 , Верховний Суд вважає необхідним зауважити таке.

92. Статтею 13 Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод. (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

93. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

94. Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

95. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

96. Окрім цього, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин і задоволеними в адміністративному судочинстві можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище і захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет і підстави позову), характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема, встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

97. Своєю чергою, відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позову.

98. Характер і зміст спірних правовідносин свідчать про те, що звернувшись до суду з позовною вимогою про визнання протиправною і скасування постанови від 15 жовтня 2019 року №60313285 про стягнення основної винагороди, ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту порушеного, на його думку, права. Оскаржувана постанова є правомірною і не може бути скасована, тож захистити відповідне право в обраний позивачем спосіб не можливо.

99. З урахуванням висновків Суду щодо застосування аналогії закону, належним та ефективним способом захисту такого права є закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

100. На основі цього Суд констатує відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

101. Аргументи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

102. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

103. Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, то у її задоволенні належить відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

104. З огляду на результат розгляду справи судові витрати не розподіляються.

Керуючись статями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду