Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 08 лютого 2022 року
у справі № 209/3085/20
Цивільна юрисдикція
Щодо обов'язковості внесення одним з подружжя на депозитний рахунок суду суми компенсації у спорі про поділ спільної сумісної власності подружжя на неподільну річ
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просила:
- визнати спільним майном подружжя автомобіль, зареєстрований за відповідачем відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу;
- припинити право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль;
- визнати за відповідачем право власності на автомобіль;
- стягнути з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя - 1/2 ринкової вартості автомобіля.
Суд першої інстанції ухвалив рішення, згідно з яким зазначений позов про поділ спільної сумісної власності подружжя на неподільну річ задовольнив.
Апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції скасував у частині припинення права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль, виділення автомобіля у власність відповідача та стягнення з останнього на користь позивачки грошової компенсації за її частку у спільній сумісній власності на автомобіль; у задоволенні вказаних вимог відмовив. Апеляційний суд вважав, що оскільки відповідач не дав згоди на викуп у позивачки її частки у праві спільної сумісної власності подружжя та неспроможний сплатити їй грошову компенсацію за цю частку, то примушування до викупу та виплати компенсації порушуватиме права відповідача і становитиме для нього надмірний тягар.
ОЦІНКА СУДУ
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п'ята статті 71 СК України).
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).
Метою позивачки є поділ спільного сумісного майна подружжя. Таким майном є неподільна річ - автомобіль. Суди обох інстанцій, хоч і зробили протилежні висновки щодо суті позову, правильно вважали, що вимоги про визнання за відповідачем права власності на автомобіль і стягнення на користь позивачки відповідної грошової компенсації треба розглядати як вимогу про поділ цієї неподільної речі шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього компенсації замість частки позивачки у праві спільної сумісної власності на автомобіль.
Позивачка не претендує на те, щоби автомобіль залишити собі, припинивши право відповідача на частку у праві спільної сумісної власності з компенсацією йому за цю частку. Вона навпаки дала згоду на те, щоби отримати грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль від відповідача.
Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що таке стягнення призведе до порушення права відповідача на мирне володіння його майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), зокрема внаслідок нібито примусового набуття права власності на автомобіль і відсутності згоди на виплату компенсації позивачці. Відповідач є власником цієї речі як такої, яку він придбав разом із позивачкою у шлюбі, тобто у спільну сумісну власність. Тому не є примусовим набуттям права приватної власності стягнення з одного співвласника такого майна компенсації на користь іншого співвласника, який відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, щоби врегулювати конфлікт щодо користування та розпорядження нею. Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі.
Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.
Якщо за позовом одного із подружжя (який відмовляється від його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ на користь відповідача - іншого із подружжя - та просить стягнути відповідну грошову компенсацію за таку частку) суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у цьому майні, бо відповідач не погодився на присудження грошової компенсації позивачеві та не вніс відповідну суму на депозитний рахунок, таке судове рішення не буде ефективним для захисту прав та інтересів позивача як співвласника. Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.
Зрештою, якби відповідач був згідний виплатити позивачеві компенсацію за частку останнього у праві спільної сумісної власності подружжя, а позивач погоджувався її прийняти замість належної йому частки, то для реалізації такої домовленості непотрібне внесення відповідачем коштів на депозитний рахунок суду. Він може виплатити ці кошти іншому співвласнику у позасудовому порядку.
ВИСНОВКИ: приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. При цьому частини четверта та п`ята статті 71 СК України не передбачають обов'язкову згоду відповідача на присудження позивачеві грошової компенсації замість частки останнього у праві спільної сумісної власності на майно у спорах, у яких про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності й отримання компенсації на свою користь просить позивач.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави набуття права власності, майнові спори подружжя, правовий режим майна подружжя, підстави припинення права спільної власності, процедура поділу майна подружжя, способи захисту цивільних прав, право на ефективний засіб юридичного захисту
