Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 21 грудня 2021 року

у справі № 565/1739/20

Цивільна юрисдикція

Щодо визначення постійного місця проживання малолітньої дитини

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування - виконавчий комітет міської ради, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Російської Федерації.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов ОСОБА_1 задоволено.

ОЦІНКА СУДУ

У статті 3 Гаазької конвенції визначено, що переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування. Права піклування, згадані в пункті a, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Відповідно до статті 12 Гаазької конвенції якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

ВИСНОВКИ: висновки апеляційного суду, що постійним місцем проживання малолітнього є іноземна держава, з посиланням лише на факт народження дитини в іноземній державі та набуття за народженням громадянства цієї держави, відповідно, про незаконне утримання дитини батьком на території України у розумінні статті 3 Гаазької конвенції, є передчасними. При цьому посилання на те, що більшу частину свого життя дитина прожила на території іноземної держави не є визначальним, оскільки така частина є незначною, тому не може безумовним критерієм висновку про постійне місце проживання малолітньої дитини.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави повернення дитини, спори про визначення місця проживання дитини, захист прав дитини, принцип “забезпечення якнайкращих інтересів дитини”