Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 22 вересня 2021 року

у справі № 221/4599/19

Цивільна юрисдикція

Щодо юрисдикції спорів про виділення в натурі частки у майні, що належить фізичним особам - підприємцям на праві спільної часткової власності

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки нерухомого майна та земельної ділянки.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про виділ в натурі частки нерухомого майна.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано. Провадження у справі закрито. Роз'яснено ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Закриваючи провадження у справі, суд виходив із того, що характер правовідносин, що виникли між сторонами у зв'язку із користуванням спірним майном, свідчить про спрямованість на здійснення сторонами підприємницької діяльності, а позовні вимоги як первісного так і зустрічного позовів стосуються прав та інтересів позивача і відповідача саме як учасників господарських відносин фізичних осіб - підприємців. Оскільки юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, суд неправильно виходив із того, що позови ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у цьому випадку заявлені фізичними особами - власниками нерухомого майна, який в силу вимог статті 19 ЦПК України має розглядатися в порядку цивільного судочинства. Тобто суд неправильно визначився з юрисдикційністю спору, адже справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

ОЦІНКА СУДУ

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, цивільних, кримінальних чи господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця.

Законодавство встановлює, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Тобто однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи її зобов`язання, у тому числі за укладеними договорами, не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.

Отже, з урахуванням зазначених положень законодавства, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у її власності.

З урахуванням наведеного, правовий статус підприємця для фізичної особи - це виключно реалізація додаткових прав та обов`язків, які накладаються цим статусом, а відокремлення майна, фізичної особи та фізичної особи-підприємця є необґрунтованим.

ВИСНОВКИ: у цій справі позовні вимоги фізичної особи не стосувалися питання здійснення підприємницької діяльності. ОСОБА_1 просила виділити в натурі її частки у майні, що належать їй та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності. Тобто спір між сторонами не пов`язаний із здійсненням господарської діяльності, тому Верховний Суд дійшов висновку, що, закривши провадження у справі та вказавши на необхідність розгляду позову в порядку господарського судочинства, апеляційний суд не врахував особливостей правового статусу суб'єкта звернення та не визначився зі змістом спірних правовідносин.

Здійснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підприємницької діяльності не перетворює цей спір у господарський, оскільки предметом цього позову є виключно виділення частини майна у натурі із майна, що належить сторонам на праві спільної часткової власності.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовий статус ФОП, розмежування цивільної та господарської юрисдикції, правовий режим спільної власності