Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 09 листопада 2021 року

у справі № 542/1403/17

Цивільна юрисдикція

Щодо юрисдикції спорів, що виникають з приводу наявного права на земельну частку (пай)

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру та сільської ради, третя особа - ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця», про примусове виконання обов'язку в натурі.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по -перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб'єктами та їх підпорядкованістю.

Паювання земель сільськогосподарського призначення проходило у декілька етапів, і нормативно-правовою базою для врегулювання таких правовідносин, зокрема, є Земельні кодекси України у редакціях, чинних на момент виникнення правовідносин, Указ Президента України від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» № 666/94, Указ Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» (далі - Указ № 720/95), постанова Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 р. № 122«Про організацію робіт і методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)», Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 «Про затвердження форми сертифікату на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)», Закон України «Про оренду землі», Закон України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон № 899-IV); Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджені наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04 червня 1996 року № 47/172/48.

Зміст цих нормативних актів свідчить про те, що після паювання земель сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарської організації у його членів виникає майнове право на виділення своєї частки в натурі (на місцевості).

Отже, зазначені норми матеріального права з самого початку визначали право громадянина на пай як право власності і майнове право.

Така правова оцінка права у подальшому підтверджена Законом № 899-IV, за загальним змістом якого право осіб, що мають право на пай, визначається як право власності на земельну частку (пай).

За положеннями статті 2 ЗК України (2001 року) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відтак право на земельну частку (пай), у тому числі отримане у порядку спадкування, є окремим об'єктом земельних відносин, а правовідносини щодо права власності на нього та перетворення права на земельну частку (пай) у право власності на земельну ділянку як річ є цивільними правовідносинами щодо зміни прав та обов`язків власника таких прав.

ВИСНОВКИ: спори, що виникають з приводу наявного права на земельну частку (пай) та його перетворення у право власності на земельну ділянку, є спорами щодо цивільних прав та обов`язків і мають розглядатися судами цивільної юрисдикції.

Саме факт перетворення наявного майнового права у право власності на земельну ділянку як річ відрізняє юрисдикцію цих спорів від спорів щодо отримання дозволу та/або на отримання земельної ділянки вперше за рахунок земель державної або комунальної власності.

При цьому не повинно впливати на визначення юрисдикції, чи дійсно особі належить право власності на земельну частку (пай), чи особа помиляється щодо наявності такого права, оскільки визначення наявності самого права та/або наявності його порушень здійснюється судом при розгляді справи по суті. Помилкове враження особи про наявність у неї права або про його порушення не впливає на юрисдикцію спору, яка визначається при прийнятті судом позовної заяви.

Не впливає також на юрисдикцію спору щодо земельної частки (паю) наявність спору із суб'єктом владних повноважень, оскільки реальний або уявний з боку позивача факт порушення суб'єктом владних повноважень його прав на земельну частку (пай) або його права на отримання замість майнового права на частку іншого права - права власності на річ, не перетворює ці правовідносини у публічно-правові.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави набуття прав на землю, земельні спори, критерії розмежування судової юрисдикції, порядок паювання земель, способи захисту цивільних прав