ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 542/1403/17
Провадження № 14-106цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А.,
Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В.
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Новосанжарської районної державної адміністрації Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області
та Драбинівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Елеватор «Чиста Криниця», про примусове виконання обов`язку в натурі
за касаційною скаргою Драбинівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 31 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 03 грудня 2019 року,
ВСТАНОВИЛА:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Новосанжарської районної державної адміністрації Полтавської області (далі - Новосанжарська РДА Полтавської області), Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру
у Полтавській області) та Драбинівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (далі - Драбинівська сільрада), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Елеватор «Чиста Криниця» (далі - ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця»), про примусове виконання обов`язку в натурі.
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що 22 липня 2016 року після отримання свідоцтва про право на спадщину до сертифіката на право на земельну частку (пай) на підставі розпорядження № 399 від 10 вересня 2008 року були внесені зміни в частині розміру земельної ділянки - паю та зазначено розмір 4,54
в умовних кадастрових гектарах і, що право на земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 405 від 22 липня 2016 року передано ОСОБА_1 .
1.3. З метою отримання рішення про виділ земельної частки (паю) в натурі
та викопіювання земельної ділянки ОСОБА_1 звернувся із заявою
до Богданівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (далі - Богданівська сільрада) та Новосанжарської РДА Полтавської області, однак йому було відмовлено з тих підстав, що його матері пай видано незаконно.
1.4. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати Драбинівську сільраду, яка є правонаступником Богданівської сільради, прийняти рішення щодо виділення йому земельної частки (паю) в натурі у розмірі 4,54 умовних кадастрових гектарах та видати викопіювання спірної земельної ділянки; зобов`язати Новосанжарську РДА Полтавської області видати розпорядження про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації
із землеустрою для відведення земельної ділянки в натурі на території Богданівської сільради; зобов`язати Драбинівську сільраду передати йому зазначену земельну ділянку сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 4,54 в умовних кадастрових гектарах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області
від 31 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
2.2. Зобов`язано Драбинівську сільраду виділити ОСОБА_1 земельну ділянку на території Драбинівської сільради в натурі (на місцевості) в розмірі земельної частки (паю) площею 4,54 умовних кадастрових гектарів на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0290580, виданого на підставі розпорядження Новосанжарської РДА Полтавської області від 17 березня
1997 року № 89, з внесеними змінами на підставі розпорядження Новосанжарської РДА Полтавської області від 10 вересня 2008 року № 399.
2.3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
2.4. Додатковим рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 вересня 2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
2.5. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент звернення позивача до суду сертифікат про право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0290580 недійсним не визнаний та не скасований, як і свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 липня 2016 року, а отже, наявність зазначених документів засвідчує право позивача на виділення земельної ділянки в натурі та отримання акта про права власності на землю.
2.6. Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу Драбинівської сільради залишено без задоволення. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 31 липня 2019 року залишено без змін.
2.7. Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 30 січня
2020 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
2.8. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення сертифікат на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0290580, виданий на підставі розпорядження Новосанжарської РДА Полтавської області від 17 березня 1997 року № 89,
є дійсним, тому позивач має право на виділення земельної ділянки в натурі
та отримання відповідного документа про право власності на земельну ділянку згідно із сертифікатом на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0290580.
3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
3.1. У січні 2020 року Драбинівська сільрада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2. Касаційну скаргу мотивовано тим, що сертифікат на земельну частку (пай) та свідоцтво на право на спадщину позивачу були видані незаконно.
ОСОБА_2 - мати позивача, помилково була внесена в списки осіб,
які мали право на земельну (частку) пай, й вона була виключена списків зборами уповноважених колгоспників Колективного сільськогосподарського підприємства імені Пархоменко (далі - КСП ім. Пархоменка) у грудні 1996 року, Новосанжарська РДА Полтавської області 17 березня 1997 року безпідставно прийняла розпорядження про видачу сертифіката на право на земельну частку (пай) та видала такий сертифікат. Оскільки ОСОБА_2 була виключена із списків осіб, які мають право на земельну частку (пай), то й земельна ділянка померлій не наділялась. Вказує, що землі КСП ім. Пархоменка розпайовані,
вільних земель колективної власності, які підлягають паюванню, на території ради немає, тому відсутні земельні ділянки, що підлягали б для виділення позивачу.
4. Рух справи у суді касаційної інстанції
4.1. Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
4.2. У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
4.3. Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до Новосанжарської РДА Полтавської області, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та Драбинівська сільрада, третя особа - ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця», про примусове виконання обов`язку в натурі призначено
до судового розгляду.
4.4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року справа передана
на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України). Верховний Суд у складі колегії суддів
Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважав за необхідне відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі
№ 807/2306/16 (провадження № 11-1068апп19), про те, що розгляд вимог позивача до суб`єктів владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій
чи бездіяльності в питанні прийняття рішення про виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості), яке відноситься до сфери земельних відносин,
і вирішення земельного спору, який виник з приводу цих вимог, підлягає юрисдикції адміністративних судів.
4.5. Колегія суддів зазначає, що правовідносини між спадкоємцем
та органами державної влади щодо спадщини, на яку отримано свідоцтво, регулюються нормами Книги шостої ЦК України та пов`язані із захистом права особи на земельну частку (пай), отриманим у порядку спадкування, тобто цивільним правом, а тому подібний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
4.6. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2021 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
5.1. Відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0290580, виданого Новосанжарською РДА Полтавської області на підставі розпорядження Новосанжарської РДА Полтавської області
від 17 березня 1997 року № 89, ОСОБА_2 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП ім. Пархоменка, розміром 5,1 в умовних кадастрових гектарах. Сертифікат зареєстровано 31 липня 1997 року у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 12264.
5.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, після чого ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на зазначену земельну частку (пай).
5.3. 22 липня 2016 року після отримання свідоцтва про право на спадщину до сертифіката на право на земельну частку (пай) на підставі розпорядження
№ 399 від 10 вересня 2008 року були внесені зміни в частині розміру земельної ділянки - паю та зазначено розмір 4,54 в умовних кадастрових гектарах і,
що право на земельну ділянку, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 405 від 22 липня 2016 року передано ОСОБА_1 .
5.4. 04 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Богданівської сільради із заявою, в якій просив надати йому викопіювання земельної частки (пай) посвідчену сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0290580.
5.5. Листом від 21 вересня 2017 року № 02-08/193 Богданівської сільради надано відповідь про те, що земельна ділянка ОСОБА_2 не надавалася, в проекті виділення земельних ділянок її немає, тому що вона не була членом КСП
ім. Пархоменка і сертифікат виписано помилково. Справа про скасування сертифіката на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_2 та свідоцтва про спадщину на користь ОСОБА_1 перебувають на розгляді в суді
(справа № 542/1599/16).
5.6. Крім того, 25 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Новосанжарської РДА Полтавської області із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
5.7. У листопаді 2016 року Драбинівська сільрада звернулась до суду із позовом до Новосанжарської РДА Полтавської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця», про скасування сертифіката на земельну частку (пай) та скасування свідоцтва на право на спадщину за заповітом.
5.8. Одночасно листом від 23 січня 2017 року № К-297 Новосанжарська РДА Полтавської області позивачу надала відповідь про те, що в провадженні Новосанжарського районного суду Полтавської області знаходиться справа
за позовом Богданівської сільради до Новосанжарської РДА Полтавської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про скасування сертифіката на земельну частку (пай) та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 липня 2016 року. Таким чином, прийняти розпорядження «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» неможливо до прийняття рішення у справі.
5.9. Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 09 жовтня 2018 року у справі № 542/1599/16-ц позов Драбинівської сільради задоволено. Скасовано сертифікат на земельну частку (пай) серії ПЛ №0290580, виданий на ім`я ОСОБА_2 , а також свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 липня 2016 року, посвідчене приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області
ОСОБА_3 у спадковій справі № 49/2016, зареєстроване в реєстрі за № 405, видане на ім`я ОСОБА_1 .
5.10. Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2019 року зазначене рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалене нове рішення - про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності.
5.11. Верховний Суд постановою від 17 березня 2021 року у справі № 542/1599/16-ц постанову Полтавського апеляційного суду від 21 січня
2019 року змінив, виклавши її мотивувальну частину в іншій редакції.
5.12. Змінюючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив
з того, що підставою для набуття права на земельну ділянку (пай)
є розпорядження Новосанжарської РДА № 89 від 17 березня 1997 року, яке на оскаржене та не скасоване, а тому підстав для визнання сертифіката
на право на земельну частку (пай) незаконним немає.
6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
6.1. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
7. Щодо юрисдикції цього спору (загальні висновки)
7.1. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
7.2. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04
та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований
на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві
не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом,
що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії»
(Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
7.3. Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
7.4. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень,
крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією
чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
7.5. Відповідно до Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності
15 грудня 2017 року, прийнято нову редакцію ЦПК України
(далі - Закон - № 2147-VІІІ).
7.6. У пункті 9 частини першої розділу XIII«Перехідні положення» цього Закону передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цим Законом.
7.7. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
7.8. За правилами частини першої статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини,
що виникали у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів
чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
7.9. У наступній редакції КАС України, прийнятій відповідно до Закону
№ 2147-VІІІ, яка діє з 15 грудня 2017 року, встановлюється,
що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів
чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
(пункт 1 частини першої статті 19).
7.10. Відповідно до пунктів 5 та 6 частини першої статті 3 КАС України
у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, адміністративний
процес - правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства; адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень
у публічно-правових відносинах.
7.11. Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України
у редакції з 15 грудня 2017 року адміністративна справа - переданий
на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона
є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку
із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень
або іншої особи.
7.12. Відтак ознаками спору, який підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства до 15 грудня 2017 року, була участь у спорі як сторони справи лише суб`єкта владних повноважень. Після 15 грудня 2017 року юрисдикція спору відповідно до зазначених змін визначається
в залежності від суті правовідносин сторін, у яких виник спір, що є предметом розгляду суду.
7.13. Такі ж зміни визначення юрисдикції притаманні й юрисдикції спорів,
які розглядаються у порядку цивільної юрисдикції.
7.14. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин (частина перша статті 15).
7.15. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється
в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
7.16. Однією з ознак проблемності визначення юрисдикції у цих спорах є участь у справі як сторони спору суб`єкта владних повноважень. Ця ж ознака
є обов`язковою для класифікації спору як публічно-правового. Однак, сама
по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції.
7.17. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалась з питань критеріїв визначення юрисдикції спорів, зокрема відмежування спорів адміністративної та цивільної юрисдикції.
7.18. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
7.19. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів,
за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи
7.20. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового
чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення,
як правило, майнового приватного права чи інтересу.
7.21. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є,
по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
7.22. Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин
і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами
та їх підпорядкованістю.
7.23. Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції,
тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду
за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
7.24. Саме такі висновки зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 рокуу справі № 520/17342/18, від 10 квітня 2019 року
у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), від 19 червня 2019 року
у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 05 травня 2020 року
№ 761/218908/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 22 вересня
2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).
7.25. Отже, після 15 грудня 2017 року розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер,
тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів, якщо у результаті прийняття рішення особа набуває право, змінюється право або особа позбувається майнового права,
то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.
7.26. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
7.27. Відповідно до частини четвертої статті 11 цього Кодексу у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.
7.28. За статтею 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій
чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
7.29. Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства
і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
7.30. Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках,
які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
8. Визначення правової природи та юрисдикції спору між особою, що має право на земельну ділянку (пай), та суб`єктом владних повноважень
8.1. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
8.2. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
8.3. Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає
у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
8.4. Паювання земель сільськогосподарського призначення проходило
у декілька етапів, і нормативно-правовою базою для врегулювання таких правовідносин, зокрема, є Земельні кодекси України у редакціях, чинних на момент виникнення правовідносин, Указ Президента України від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» № 666/94, Указ Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» (далі - Указ № 720/95), постанова Кабінету Міністрів України від 04 лютого
2004 р. № 122«Про організацію робіт і методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)», Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 «Про затвердження форми сертифікату на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)», Закон України «Про оренду землі»,
Закон України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон № 899-IV); Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджені наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04 червня 1996 року № 47/172/48.
8.5. За пунктом 2 Указу № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається
до державного акт на право колективної власності на землю.
8.6. За змістом пункту 1 Указу № 720/95 паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
8.7. Таке паювання сільськогосподарських земель здійснювалось у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про організацію робіт
і методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)» та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)».
8.8. Зміст цих нормативних актів свідчить по те, що після паювання земель сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарської організації
у його членів виникає майнове право на виділення своєї частки в натурі
(на місцевості).
8.9. Отже, зазначені норми матеріального права з самого початку визначали право громадянина на пай як право власності і майнове право.
8.10. Така правова оцінка права у подальшому підтверджена Законом № 899-IV, за загальним змістом якого право осіб, що мають право на пай, визначається як право власності на земельну частку (пай).
8.11. За положеннями статті 2 ЗК України (2001 року) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин
є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
8.12. Відтак право на земельну частку (пай), у тому числі отримане у порядку спадкування, є окремим об`єктом земельних відносин, а правовідносини щодо права власності на нього та перетворення права на земельну частку (пай)
у право власності на земельну ділянку як річ є цивільними правовідносинами щодо зміни прав та обов`язків власника таких прав.
8.13. За таких обставин спори, що виникають з приводу наявного права
на земельну частку (пай) та його перетворення у право власності на земельну ділянку, є спорами щодо цивільних прав та обов`язків і мають розглядатися судами цивільної юрисдикції.
8.14. Саме факт перетворення наявного майнового права у право власності
на земельну ділянку як річ відрізняє юрисдикцію цих спорів від спорів щодо отримання дозволу та/або на отримання земельної ділянки вперше за рахунок земель державної або комунальної власності.
8.15. При цьому не повинно впливати на визначення юрисдикції, чи дійсно особі належить право власності на земельну частку (пай), чи особа помиляється щодо наявності такого права, оскільки визначення наявності самого права та/або наявності його порушень здійснюється судом при розгляді справи по суті. Помилкове враження особи про наявність у неї права або про його порушення не впливає на юрисдикцію спору, яка визначається при прийнятті судом позовної заяви.
8.16. Не впливає також на юрисдикцію спору щодо земельної частки (паю) наявність спору із суб`єктом владних повноважень, оскільки реальний
або уявний з боку позивача факт порушення суб`єктом владних повноважень його прав на земельну частку (пай) або його права на отримання замість майнового права на частку іншого права - права власності на річ,
не перетворює ці правовідносини у публічно-правові.
9. Щодо відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 807/2306/16 (провадження № 11-1068апп19)
9.1. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
9.2. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
9.3. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
9.4. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважав за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 807/2306/16 (провадження № 11-1068апп19), щодо розгляду справ про виділення земельної частки (паю) в натурі та про визнання незаконною бездіяльності суб`єкта владних повноважень у прийнятті рішень про виділення земельної ділянки на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), за правилами адміністративної юрисдикції з огляду на те, що правовідносини
між спадкоємцем та органами державної влади щодо спадщини регулюються нормами Книги шостої ЦК України та пов`язані із захистом цивільного права,
а тому подібний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами
за правилами ЦПК України.
9.5. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року № 807/2306/16 (провадження № 11-1068апп19), на яку посилається колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, Бурин Ю. В. у грудні 2016 року як спадкоємець померлої матері звернувся з позовом,
у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати протиправними дії сільської ради щодо складення державного акта на право приватної власності на земельні ділянки, внесення в нього завідомо неправдивих відомостей та видачі його іншій особі; визнати протиправною бездіяльність районної адміністрації щодо залишення без розгляду по суті його звернень і, як наслідок, неприйняття рішення про виділення в натурі
(на місцевості) земельної частки (паю) та ненадання витребуваних документів, зазначених у зверненнях.
9.6. Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 травня 2017 року закрив провадження у справі, оскільки вважав, що справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
9.7. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 липня 2017 року скасував ухвалу суду першої інстанції від 30 травня 2017 року
й направив справу для продовження розгляду до того самого суду першої інстанції.
9.8. За наслідками нового судового розгляду Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою від 27 липня 2018 року задовольнив клопотання позивача про його відмову від частини позовних вимог, а ухвалою від 30 липня
2018 року закрив провадження в частині позовних вимог про підроблення документа у зв`язку з тим, що спір у цій частині не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Решту позовних вимог розглянув по суті за правилами адміністративного судочинства і рішенням від 30 липня
2018 року відмовив у їхньому задоволенні.
9.9. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 08 листопада 2018 року скасував рішення суду першої інстанції, провадження у справі закрив, оскільки в межах спірних правовідносин має місце спір про право власності (право користування) щодо земельної ділянки (паю) за наслідками спадкування, а тому справа підлягає розгляду за правилами цивільної юрисдикції.
9.10. Відтак при розгляді цієї справи Великою Палатою Верховного Суду вирішувалась правова проблема юрисдикції спору за наявності декількох суперечливих одне одному судових рішень судів апеляційної інстанції
про юрисдикцію цього спору, який знаходився на розгляді судів з 2016 року
та не був розглянутий по суті. При цьому Велика Палата з посиланням
на позивача зазначила, що спір виник через те, що відповідачі не задовольнили звернення позивача про виділення земельної ділянки на місцевості в місцях,
які він позначив.
9.11. За такого змісту позовних вимог та судових рішень у цій справі підстав для відходу від правової позиції, висловленої у цій справі, немає,
оскільки зазначена правова позиція висловлена за специфічних обставин справи, притаманних саме цій справі.
10. Висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розгляду касаційної скарги
10.1. У касаційній скарзі Драбинівська сільрада просить скасувати судові рішення у справі, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
10.2. Касаційна скарга мотивована незаконністю отримання сертифіката
на право на земельну частку (пай) та незаконністю свідоцтва про право
на спадщину.
10.3. Крім того, у касаційній скарзі зазначається, що у Верховному Суді знаходиться на розгляді справа № 542/1599/16 за позовом
Драбинівської сільрада до Новосанжарської РДА Полтавської області,
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про скасування сертифіката на земельну частку (пай) та скасування свідоцтва на спадщину за заповітом.
10.4. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідача, вивчивши
та обговоривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, вважає,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
10.5. За положеннями статті 4 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення права
на земельну частку (пай), цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права
і обов`язки.
10.6. Відповідно до цього цивільні права й обов`язки виникають:
з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом,
але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі
для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання - правових наслідків.
10.7. Указом Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 було визначено право на приватизацію земель, що знаходяться у користуванні сільськогосподарських підприємств та організацій, шляхом передачі цих земель
у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам та у приватну власність тих, хто її обробляє.
Організаціям землеустрою рекомендовано здійснювати у якомога коротші строки поділ земель, які передано у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі (на місцевості), а кожному члену підприємства, кооперативу, товариства видається сертифікат на право приватної власності
на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю)
в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному виразі.
Установлено, що право на земельну частку (пай) може бути об`єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.
10.8. У наступному Указі Президента України від 8 серпня 1995 № 720/95 року визначено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Розміри земельної частки (паю) обчислюються комісіями, утвореними
у підприємствах, кооперативах, товариствах з числа їх працівників.
Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, кооперативу, товариству окремо приймається районною державною адміністрацією. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка
та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.
10.9. Відтак за змістом зазначених норм насамперед право на земельну частку (пай) виникає з моменту видачі акта на право колективної власності на землю
у членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, зазначених у списку, що додається до державного акта.
10.10. Як установлено судами у цій справі, сертифікат на право на земельну частку (пай) виданий матері позивача на підставі включення її до списку осіб,
що мають право на земельну частку (пай), як члену КСП ім. Пархоменка та розпорядження Новосанжарської РДА Полтавської області від 17 березня
1997 року № 89.
10.11. У подальшому розпорядженням № 399 від 10 вересня 2008 року
в сертифікат на право на земельну ділянку внесені зміни в частині розміру земельної частки (паю) та її вартості. Фактично зазначені зміни до сертифіката внесені 22 липня 2016 року при внесенні даних про спадкоємця померлої
ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про спадщину.
10.12. Зазначені та встановлені судами факти свідчать про наявність
та визнання права ОСОБА_2 на земельну частку (пай) за її життя.
10.13. Зазначені у касаційній скарзі порушення при прийнятті цього розпорядження та при включенні ОСОБА_2 до списку осіб, що мають право
на пай, і при видачі сертифіката на право на земельну частку (пай) самі по собі
не позбавляють особу цивільного права, яке виникло на підставі включення
у списки для паювання та розпорядження про видачу сертифіката
без скасування у встановленому законом порядку.
10.14. Як установлено при розгляді справи № 542/1599/16, розпорядження Новосанжарської РДА Полтавської області від 17 березня 1997 року № 89
не оскаржувалось і до цього часу не скасовано (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 березня 2021 року (провадження 61-4129св19)). Підставою для прийняття такого рішення
було включення матері позивача до списків членів КСП на паювання земель. Наступне виключення зі списів не потягло скасування, ані рішення районної ради про видачу сертифіката, ані самого сертифікату та фактично залишилось нереалізованим. За таких обставин підстав вважати, що у матері позивача не виникло право на земельну частку (пай), немає.
10.15. На виконання зазначених вище указів було прийнято ряд законів та підзаконних нормативних актів. Зокрема, Закон України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», постанови КМУ від 12 жовтня 1995 року № 801 та від 04 лютого 2004 року
№ 122 та спільний наказ Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства и продовольства України та Академії аграрних наук від 04 жовтня 1996 року № 47/172/48, Рекомендації по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджені 15 травня 1992 року Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України тощо.
10.16. Зазначеними нормативним актами встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації створюється резервний фонд.
10.17. Відповідно до листа Державного комітету України по земельних ресурсам
№ 14-17-2-П1580/4251 від 22 серпня 2001 року з урахуванням положень частини другої статті 3, частин четвертої і чотирнадцятої статті 5 Земельного кодексу України для забезпечення правпрацюючих - як виняток, землі резервного фонду можуть передаватися у колективну власність для забезпечення земельними паями громадян - членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не були включені до списку, що додаєтьсядо державного акта на право колективної власності на землю даного підприємства і на час його видачі були членами зазначеногопідприємства. Колективне сільськогосподарське підприємство за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) звертається з клопотанням до місцевої ради стосовно передачі у колективнувласність із земель резервного фонду у розмірі сумарної кількості земельних часток (паїв) даних громадян, які не отримали права на земельну частку (пай).
10.18. За статтею 1 Закону 899-IV правона земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;
громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.
10.19. Відтак, за змістом зазначених норм, резервний фонд використовується
у тому числі, для надання земельних ділянок особам, які незаконно було позбавлені права на земельну ділянку, до яких відносяться також
громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.
10.20. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав
та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),
до інших осіб (спадкоємців).
10.21. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.
10.22. Зазначені норми спадкового законодавства надають право особі отримати у спадщину усі права, що належали спадкодавцю та не були скасовані або визнані недійсними чи незаконними на час відкриття спадщини.
10.23. Судом установлено, що після смерті ОСОБА_2 її син отримав свідоцтво
про право на спадщину за заповітом на зазначену земельну частку (пай).
Разом з тим мати позивача не отримала державного акта на право власності
на земельну ділянку та належний її пай не було виділено у натурі.
10.24. Відповідно до статті 3 Закону № 899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв)
є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
10.25. Крім того, Законом № 899-IV (стаття 13) також передбачається можливість наявності нерозподіленої земельної ділянки та невитребуваної земельної ділянки. Зокрема, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу,
але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).
10.26. Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування
їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням
на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення
та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду
в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю. У разі якщо до 01 січня
2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець
не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким,
що відмовився від одержання земельної ділянки.
10.27. Зазначені норми передбачають право осіб, яким належить право
на земельну частку (пай), та їх спадкоємцям отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року; виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами. Відтак саме сільська рада повинна здійснити заходи щодо відновлення права позивача.
10.28. Доводи касаційної скарги про те, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 була виключена із списків осіб, які мали право на земельну частку (пай) колективної власності КСП ім. Пархоменка, Богданівська сільрада не видавала викопіювання земельної частки (пай) у зв у зв`язку тим, що земельна частка (пай) при розпаюванні земель КСП ім. Пархоменка ОСОБА_2 не виділялась, не можна взяти до уваги як підставу для відмови у задоволені позову, оскільки, як установили суди, рішення про виключення ОСОБА_2 зі списків на паювання реалізоване не було, і рішення про виділення їй земельної частки (паю) було прийнято на підставі поданих списків про паювання, до цього часу не скасовано і не оскаржено, а відповідно у ОСОБА_2 на момент смерті виникло право на земельну частку (пай), яке перейшло у порядку спадкування до позивача.
10.29. Крім того, за наявності не скасованого розпорядчого акта про видачу сертифіката та свідоцтва про право на спадщину такі доводи не можуть
бути прийнятними і такими, що впливають на право позивача на отримання земельної ділянки в натурі. Забезпечення порушеного права позивача
на отримання земельної ділянки в натурі за встановлених судами обставин повинно здійснюватися відповідно до принципу верховенства права
та застосування аналогії закону (визначеного законодавством порядку, переліку осіб та підстав розподілення резервного фонду). Саме державні органи
та органи місцевого самоврядування повинні здійснити таке забезпечення
за рахунок земель резервного фонду або земель запасу.
10.30. Таким чином, з огляду на виникнення права на земельну частку (пай)
на підставі не скасованого акта органу державної влади та перехід такого права до позивача у порядку спадкування, підстав для скасування судових рішень
немає.
10.31. Інших доводів касаційна скарга не містить, а тому Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу у межах позовних вимог та доводів касаційної скарги (стаття 400 ЦПК України), дійшла висновку про відмову
у задоволенні касаційної скарги.
11. Щодо розподілу судових витрат
11.1. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
11.2. Оскільки Велика Палата Верховного Суду у цій справі не змінює судові рішення та не ухвалює нове, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Велика Палата Верховного Суду
не здійснює.
Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Драбинівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області залишити без задоволення.
2. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області
від 31 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 03 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Сімоненко
Судді: Т. О. Анцупова Л. Й. Катеринчук
В. В. Британчук В. С. Князєв
Ю. Л. Власов Г. Р. Крет
Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко
В. І. Данішевська Л. І. Рогач
Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік
О. С. Золотніков І. В. Ткач
