Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 23 січня 2019 року
у справі № 536/1039/17
Цивільна юрисдикція
Щодо встановлення факту втрати статусу громадянина-резидента та набуття статусу громадянина-нерезидента
Фабула справи: заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити, що він втратив статус громадянина України-резидента та набув статус громадянина України-нерезидента.
Районний суд ухвалив рішення, яким задовольнив вимоги заявника. Апеляційний суд постановив ухвалу, якою скасував рішення суду першої інстанції, а провадження у справі закрив.
Мотивація касаційної скарги: заявник просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції огляду на порушення апеляційним судом норм процесуального права. Апеляційний суд мотивував рішення тим, що від набуття або втрати громадянином статусу резидента (нерезидента) не залежить зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи, а тому встановити факт втрати статусу громадянина України-резидента та набуття статусу громадянина України-нерезидента не можна у порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства. Суд вважав, що спірні правовідносини пов'язані зі сплатою податків та інших обов'язкових платежів, а тому справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Правова позиція Верховного Суду: у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник не обґрунтовував, для відновлення яких саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів йому необхідно, щоби суд встановив факти втрати статусу громадянина-резидента та набуття статусу громадянина-нерезидента.
З огляду на зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, а також касаційної скарги, заявник прагне встановити у суді факти втрати статусу громадянина-резидента та набуття статусу громадянина-нерезидента для уникнення в майбутньому ймовірного порушення, невизнання чи оспорення його прав, зокрема у випадках подвійного оподаткування доходів заявника, отриманих й оподаткованих у Республіці Болгарії, а також ввезення на територію України транспортного засобу особистого користування, зареєстрованого у Республіці Болгарії, на строк, що перевищує 60 днів протягом одного року. Жодних доводів про те, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, у вказаній заяві, як і в касаційній скарзі немає.
Висновки: вимога про встановлення фактів втрати статусу громадянина-резидента та набуття статусу громадянина-нерезидента не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.