Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 29 серпня 2018 року

у справі № 572/1689/16-ц

Цивільна юрисдикція

Щодо настання відповідальності платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені)

Фабула справи: ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів.

Рішенням суду першої інстанції в позові відмовлено.

Справа розглядалась судами неодноразово. За результатами нового апеляційного розгляду, ухвалою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_6 зазначає, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи зробили помилкові висновки про недоведеність вини відповідача у простроченні сплати аліментів, оскільки ОСОБА_7 працює і отримує пенсію, має у власності майно та статки, і та обставина, що ОСОБА_7 допустив прострочення зі сплати аліментів починаючи з 2011 року, свідчить про його вину в цьому.

Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення до суду з цим позовом) при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Крім того, за аналогією із цивільним законодавством у цьому випадку слід виходити із презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобовязання. У зв'язку з цим на неї покладається тягар доведення протилежного, однак відповідач не спростував належним чином обставин позову, передбачених ст. 196 СК України, які є підставою для покладення відповідальності зі сплати відповідної неустойки.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили, що прострочення сплати аліментів стало можливим через несвоєчасну виплату відповідачеві заробітної плати чи пенсії, чи мало місце неправильне перерахування аліментів банківськими установами, то висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності вини відповідача у справі в простроченні сплати аліментів є передчасними та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Висновки: відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає в усіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.

Ключові слова: ухилення від сплати аліментів, санкції за ухилення від сплати аліментів, підстави стягнення неустойки, способи забезпечення виконання зобов'язання, обов'язок доказування