Правова позиція

Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 22 грудня 2020 року

у справі № 815/133/16

Адміністративна юрисдикція

Щодо правового значення невиконання контрагентом своїх податкових обов’язків

Фабула справи: ТОВ «Веломото ЛТД» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції ГУ ДФС (далі - Інспекція), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення.

Мотивація касаційної скарги: Інспекція вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: аналізуючи податкові накладні від постачальників на користь ТОВ «Екодит» податковим органом не встановлено фактів придбання на території України, у звітності з податку на додану вартість ТОВ «Екодит» декларувало в рядку 12.1 декларації імпортні операції, однак за даними системи «Податковий блок» в митних деклараціях серед придбаного товару протягом 2013-2014 років відсутня номенклатура та коди товару, яка зазначена в податкових накладних, виписаних ТОВ «Екодит» на користь Товариства, що унеможливлює реалізацію товару без його придбання.

Правова позиція Верховного Суду: пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом вказаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Висновки: виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Саме собою невиконання контрагентом своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Ключові слова: адміністрування ПДВ, спори за участі податкового органу, правомірність формування податкового кредиту, повернення ПДВ