Правова позиція

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 28 липня 2020 року

у справі № 916/1572/17

Господарська юрисдикція

Щодо встановлення кола учасників спору про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство

Фабула справи: господарський суд ухвалив порушити за заявою ТОВ "Лізингова Компанія "Гарант" (далі - Боржник) провадження у справі про банкрутство Боржника у порядку ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів тощо.

Ліквідатор Боржника - арбітражний керуючий в межах справи про банкрутство Боржника подав заяву:

1. про визнання за Боржником права власності на майно - майновий комплекс;
2. про витребування із незаконного володіння ТОВ "Агроком" (далі - Відповідач) належного Боржнику на праві власності нерухомого майна та розташованого у приміщеннях нерухомого майна належного Боржнику рухомого майна
3. про зобов`язання відповідача передати витребуване нерухоме і рухоме майно власникові - Боржнику в особі ліквідатора арбітражного керуючого.

Заява мотивована незаконним та безпідставним утриманням відповідачем належного Боржнику майна.

Господарський суд постановив ухвалу (залишену без змін постановою апеляційного господарського суду) про часткове задоволення заяви ліквідатора Боржника: витребування із незаконного володіння відповідача належного Боржнику на праві власності рухомого майна, зобов'язання відповідача передати рухоме майно його власнику - Боржнику в особі ліквідатора - арбітражного керуючого; та про залишення без розгляду решти вимог за заявою ліквідатора Боржника.

Мотивація касаційної скарги: ТОВ "Агроком" вказує, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, здійснивши розгляд справи без врахування допущеного місцевим судом порушення, що полягає у розгляді спору без призначення заяви ліквідатора Боржника до розгляду окремо від загального провадження у справі про банкрутство та без проведення підготовчого засідання та розгляду цієї справи по суті.

Правова позиція Верховного Суду: суди встановили, що спір у справі виник за вимогами ліквідатора Боржника про витребування у межах справи про банкрутство на підставі титула Боржника (права власності) від відповідача, зокрема рухомого майна, а матеріально-правовою підставою для цих вимог стали, окрім наведених норм Закону про банкрутство, також норми ст. 387 ЦК України та стверджувані ліквідатором Боржника обставини безпідставного перебування рухомого майна у відповідача попри набуття Боржником права власності на це майно.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Вказаній нормі кореспондують норми ст.ст. 317, 321, 386 ЦК України, якими визначені права власника та закріплена гарантія державою непорушності та захисту цих прав: власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України); право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України); держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ч. 1 ст. 386 ЦК України).

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Для застосування передбаченого ст. 387 ЦК правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності.

Суд звертається до правових позицій, які неодноразово сформульовані верховним Судом, зокрема, в постановах від 28.05.2019 у справі № 924/60/18, від 01.08.2019 у справі № 908/439/18, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18 та від 23.10.2019 у справі № 910/17416/18.

Подібні висновки наведені також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Висновки: у спорі, що вирішується у справі про банкрутство, за вимогами боржника як власника про витребування майна від третьої особи, що незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (на підставі ст. 387 ЦК України) сторонами цього спору (позивачем та належним відповідачем) можуть бути неволодіючий власник майна (особа, яка має речове право на майно -титульний володілець) та фактичний володілець цього майна (незаконно володіючий цим майном невласник), між якими відсутні правовідносини договірно-зобов`язального характеру щодо цього майна (договір тощо).

Без визначення судом належного складу учасників спору про витребування майна з чужого незаконного володіння та без встановлення обставин вибуття з володіння власника та набуття (володіння) володільцем спірного майна, суд позбавлений можливості визначити, чи належний спосіб захисту порушеного права обраний у спорі, що виключає подальше вирішення судом цього спору по суті заявлених вимог.

Ключові слова: особливості провадження у справі про банкрутство, неналежний склад сторін спору, обрання ефективного способу судового захисту, процедура інвентаризації активів