Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 04 березня 2020 року

у справі № 682/3112/18

Цивільна юрисдикція

Щодо юрисдикції спору стосовно оскарження постанов державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України та про накладення штрафу

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про накладення на нього штрафу за невиконання рішення суду, а також визнання незаконними дій в.о. начальника ДВС щодо визначення суми заборгованості по сплаті аліментів.

Ухвалою міськрайонного суду у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду ухвалу міськрайонного суду в частині оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу скасовано. Провадження у справі в цій частині закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що постанова про накладення на боржника штрафу підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства та не може бути предметом перегляду в порядку ЦПК України.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що постанову про накладення на боржника штрафу державний виконавець прийняв у межах примусового виконання рішення суду у цивільній справі, тому і її оскарження повинно відбуватися у порядку цивільного судочинства. Крім того, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням суду із нього стягнули аліменти у розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, проте розрахунок в.о. начальника ДВС проведено із застосуванням 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що призвело до збільшення розміру заборгованості зі сплати аліментів.

Правова позиція Верховного Суду: ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ»)передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Висновки: юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання всіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Враховуючи викладене вище, скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення на нього штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом.

Ключові слова: визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів, розмір відсотків прожиткового мінімуму для дитини, визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, необґрунтоване обмеження його у праві виїзду за межі України