Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 червня 2019 року
у справі № 761/9584/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо можливості та критеріїв зменшення судом розміру відшкодування розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») про стягнення заробітної плати за роботу у вихідні дні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до 16 лютого 2009 року ОСОБА_1 працював у ВАТ «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра». 25 грудня 2008 року письмовим розпорядженням ВАТ «КБ «Надра» «Про впровадження нового продукту та проведення семінарів для співробітників банку» впроваджувався новий продукт, у зв`язку з чим з 27 по 30 грудня 2008 року проводилися семінари для співробітників цього банку департаментом управління персоналом і департаментом змін та інновацій роздрібної мережі. Проведення семінарів серед працівників відповідача передбачалось також відповідно до розпорядження віце-президента ВАТ «КБ «Надра» про впровадження нового продукту на площадках продажу з 12 по 28 січня 2009 року.
Незважаючи на те, що неробочими днями були 27, 28 грудня 2008 року, 17, 18, 24 та 25 січня 2009 року, у період з 27 по 30 грудня 2008 року та з 12 по 28 січня 2009 року позивач виконував трудові обов`язки з проведення семінарів у регіональному управлінні ПАТ «КБ «Надра». Вважаючи, що відповідач, порушуючи трудове законодавство, не сплатив роботу у вихідні дні у подвійному розмірі, не надав інших днів відпочинку та під час звільнення з роботи позивача не виплатив йому відповідної компенсації, позивач просив стягнути з відповідача компенсацію за роботу у вихідні дні, компенсацію втрати частини заробітної плати (індексацію) у зв`язку з порушенням відповідачем строків її виплати, а також середній заробіток за час затримки розрахунку відповідача при звільненні позивача.
Суд першої інстанції ухвалив заочне рішення, яким позов задовольнив.
За результатами нового апеляційного перегляду, апеляційний суд ухвалив рішення, яким заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінив, зменшивши розмір стягнутого з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував положення ст.ст.47, 116, 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд не врахував, що вимоги в частині стягнення оплати праці за роботу у вихідні дні були задоволені в повному обсязі, а не частково, а тому стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку не підлягав пропорційному зменшенню на частину незадоволених позовних вимог, оскільки таких не було.
Правова позиція Верховного Суду: відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (ст.ст. 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Висновки: суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ключові слова: трудові спори, право на оплату праці, несвоєчасний розрахунок при звільненні, виплати працівникам при звільненні, компенсація за затримку розрахунку, принцип добросовісності, повноваження суду
