Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 22 січня 2020 року

у справі № 823/564/17

Адміністративна юрисдикція

Щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні судових рішень, прийнятих у кримінальному провадженні

Фабула справи: ТОВ «Кищенці» звернулося до суду з позовом до районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у області (далі - ДВС), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця ДВС про відкриття виконавчого провадження.

Позов мотивовано тим, що виконавче провадження відкрито на виконання ухвали слідчого судді суду першої інстанції про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження. Як зазначає позивач, всупереч вимогам законодавства щодо обов'язкової видачі судом виконавчого листа у разі виконання судового рішення у кримінальному провадженні органами ДВС виконавчий лист судом видано не було.

ТОВ «Кищенці» наголошує на тому, що ухвала слідчого судді суду першої інстанції про накладення арешту на майно в силу приписів ст. 175 КПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконується слідчим, прокурором та не підлягає виконанню в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», відтак відкриття відповідачем оскаржуваною постановою виконавчого провадження є протиправним.

Окружний адміністративний суд ухвалою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, закрив провадження у справі. Судові рішення мотивовано тим, що спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства з огляду на те, що предметом його є накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження.

Мотивація касаційної скарги: ТОВ «Кищенці» зазначає, зокрема, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами адміністративного судочинства, оскільки ним оскаржується не безпосередньо ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно, а постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Також вказує, що КПК України не визначає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності ДВС, прийнятих чи вчинених у рамках кримінального провадження, тому вважає, що спір має бути вирішений за правилами адміністративного судочинства.

Правова позиція Верховного Суду: ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст. 3 цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Отже, КПК України передбачає можливість виконання судових рішень органами ДВС, однак не встановлює порядок оскарження дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень, прийнятих у кримінальному провадженні.

Натомість ст. 181 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Аналогічна норма закріплена у ч. 1 ст. 287 КАС України у чинній редакції.

Висновки: з урахуванням того, що КПК України не передбачений порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності ДВС при примусовому виконанні судових рішень, прийнятих у кримінальному провадженні, учасники виконавчого провадження можуть оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність у порядку адміністративного судочинства.

Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 586/77/17, від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18.

Ключові слова: адміністративна юрисдикція, оскарження рішень державного виконавця, примусове виконання ухвал слідчих суддів у кримінальних провадженнях, порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні