РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2020 року справа № 823/564/17
м . Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників процесу адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кищенці" до Маньківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
ВСТАНОВИВ:
05.04.2017 до Черкаського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Кищенці" (далі - позивач) з адміністративним позовом до Маньківського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Маньківського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Грабовенко Світлани Олександрівни про відкриття виконавчого провадження від 22 березня 2017 року ВП № 53625831.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2019 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року, закрито провадження у справі.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року вищевказані ухвали судів скасовано та справу направлено до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Вказана адміністративна справа надійшла до Черкаського окружного адміністративного суду 03.02.2020 та передана шляхом автоматизованого розподілу судді Гаращенку В.В., у зв`язку з чим ухвалою судді від 10.02.2020 прийнято її до свого провадження.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що виконавче провадження за оскаржуваною постановою відкрито на виконання ухвали слідчого судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області № 1-кс/705/1461/16 від 28.12.2016 про накладення арешту на майно, в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016250210000117 від 18.05.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України.
Позивач стверджує, що у випадку, коли судове рішення у кримінальному провадженні підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, судом обов`язково видається виконавчий лист. Вказана норма є імперативною та не підлягає розширеному тлумаченню.
На думку позивача, статтею 175 КПК України чітко визначено, що ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором. Таким чином, ухвала Уманського міськрайонного суду Черкаської області № 1-кс/705/1461/16 від 28.12.2016 не підлягає виконанню в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а повинна безпосередньою виконуватись слідчим Уманського ВП ГУНП в Черкаській області.
Той факт, що вказана ухвала не підлягає виконанню в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження» підтверджує і те, що така ухвала не відповідає вимогам, встановленим для виконавчого документу.
Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що виконавчий лист Уманським міськрайонним судом Черкаської області не видавався, відповідно така ухвала не підлягає виконанню в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідач подав заперечення проти позову, в яких зазначив, що 22.03.2017 на виконання до Маньківського районного відділу державної виконавчої служби відділу надійшли заяви Уманського відділу поліції ГУНП у Черкаській області та ухвала про арешт майна у справі №705/5889/16-к 1-кс/705/1462/16 та ухвала про арешт майна у справі №705/5889/16-к №1-кс/705/1462/16 від 28.12.2016 видані Уманським міськрайонним судом Черкаської області. Вказані власник майна - ТОВ «Ресурс Центр-М», код ЄДРПОУ 36780963, дані щодо місця розташування майна: Черкаська обл.., Маньківський район, с. Добра, вул.. Горького, 42а, дана територія належить ТОВ «Кищенці», код ЄДРПОУ 31561125.
Вказані ухвали відповідають вимогам до виконавчого документа, тому 22.03.2017 державним виконавцем винесено постанови про відкриття виконавчого провадження про накладення арешту на майно, що належить ТОВ «Ресурс Центр-М» (с. Піківець Уманського району Черкаської області, вул. Уманська, буд. 152в) відповідно до переліку вказаному в ухвалах про арешт майна. Копії даних постанов були направлені сторонам виконавчого провадження.
На підставі наведеного, відповідач вважає, що позов не підлягає задоволенню.
Справу розглянуто без виклику учасників за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.
Згідно відомостей, які містяться в матеріалах справи, ухвалою слідчого судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28.12.2016 у справі №705/5889/16-к (№1-кс/705/1461/16) накладено арешт на майно, що належить ТОВ «Ресурс Центр-М» (с. Піківець, Уманського р-ну, Черкаської обл., вул. Уманська, 152 в), а саме: телескопічний навантажувач марки: JCB 525/67, державний номер: 32775 СА , рік випуску: 1995, заводський номер: 525-67/56628, номер шасі/двигуна: 566861V , який перебуває на території ТОВ «Кищенці» в с. Добра Маньківського району Черкаської області.
В ухвалі зазначено, що вона підлягає негайному виконанню після її оголошення слідчим Уманського ВП ГУНП в Черкаській області Ліхутою Т.В.
Листом №1751/14-2017 від 13.02.2016 за підписом слідчого Уманського ВП ГУНП в Черкаській області Ліхути Т.В. направлено до Маньківського районного відділу державної виконавчої служби вищенаведену ухвалу слідчого судді для примусового виконання.
Постановою державного виконавця Маньківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 22.03.2017 відкрито виконавче провадження №53625831 з примусового виконання ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області № 1-кс/705/1461/16 від 28.12.2016.
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи питання про правомірність зазначеної постанови, суд виходить з того, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, в редакції чинній на момент прийняття оскарженої постанови (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пункт 2 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначає, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Статтею 4 Закону №1404-VIII передбачено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред`явлення рішення до виконання.
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
З аналізу наведених норм закону слідує висновок, що ухвали судів у кримінальних провадженнях підлягають примусовому виконанню органами державної виконавчої служби.
Вказівка в статті 175 Кримінального процесуального кодексу України, що ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором, є за своєю суттю декларативною нормою та фактично визначає, що ініціаторами виконання названої ухвали є саме вказані особи.
Натомість Кримінальний процесуальний кодекс України не містить порядку виконання ухвали слідчого судді про арешт майна, тому для вказаних цілей в обов`язковому порядку повинен використовуватись Закон №1404-VIII, оскільки саме цей закон передбачає процедуру примусового виконання рішень та ухвал судів.
Щодо твердження позивача, що ухвала слідчого судді не відповідає вимогам до виконавчого документу, суд звертає увагу, що ідентифікаційний код юридичної особи в інтересах якої накладено арешт, а фактично стягувача - ТОВ «Ресурс Центр-М», вказано в описовій частині ухвали слідчого судді - 36780963, та вказано код боржника - ТОВ «Кищенці» на території якого знаходиться майно - 31561125, крім того вказано повністю адреси вказаних юридичних осіб та місцезнаходження майна на яке накладено арешт.
Отже, доводи позивача про невідповідність ухвали слідчого судді вимогам виконавчого документу судом відхиляються.
Також суд вважає необґрунтованим посилання позивача про необхідність видачі виконавчого листа з метою примусового виконання вказаної ухвали, оскільки в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII, ухвала суду є самостійним виконавчим документом та може виконуватись за загальними правилами наведеного закону.
Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу на ту обставину, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
Таким чином, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тож, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.
В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.
В даному випадку суд звертає увагу, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки за умови не скасованої ухвали слідчого судді №1-кс/705/1461/16 від 28.12.2016, накладення арешту на майно є неминучим та повинно бути виконано в той чи інший спосіб і є кінцевою метою на яку спрямована дія даної ухвали.
Отже, спосіб виконання названої ухвали жодним чином не впливає на права позивача. Натомість позивач повинен захищати свої права шляхом оскарження ухвали слідчого судді №1-кс/705/1461/16 від 28.12.2016.
Як наслідок, позивачем не наведено, а судом не встановлено, порушеного права позивача.
Зважаючи на наведене в сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з підстав відсутності порушеного права позивача у правовідносинах, що виникли.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В контексті перелічених положень Кодексу адміністративного судочинства України в ході судового розгляду спору не знайшли свого підтвердження посилання позивача щодо неправомірності оскарженої постанови.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що використовуючи владні, управлінські функції, відповідач діяв у відповідності до вимог Закону №1404-VIII, а тому суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачені позивачем судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 143, 241-246, 255, 271, 272, 287, 295 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом десяти днів з дня підписання рішення суду.
Суддя В.В. Гаращенко
