Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 20 листопада 2019 року

у справі № 910/8132/19

Господарська юрисдикція

Щодо юрисдикції спорів про визнання недійсним рішення загальних зборів релігійної громади та скасування рішення про реєстрацію змін до її статуту

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до релігійної громади, обласної державної адміністрації (далі - ОДА) та державного реєстратора Управління культури і туризму ОДА (далі - реєстратора) про визнання недійсним рішення, оформленого протоколом парафіяльних зборів релігійної громади (далі - рішення зборів), скасування розпорядження голови ОДА «Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції» в частині реєстрації статуту релігійної громади в новій редакції з новою юридичною назвою, скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи та про внесення змін до відомостей про юридичну особу.

Позов мотивовано доводами про незаконність зміни підлеглості релігійної громади рішенням, прийнятим неуповноваженим органом, безпідставність реєстрації релігійної громади з новою юридичною назвою і керівником, порушення порядку реєстрації статуту релігійної громади, визначеного ст. 14 Закону України № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон України № 987-ХІІ), та порядку внесення змін до відомостей про юридичну особу, не виконання вимог Закону України № 393/96-ВР «Про звернення громадян».

Обґрунтовуючи звернення з цим позовом до господарського суду, позивач вказав, що спірні правовідносини виникли між позивачем, який має право брати участь у діяльності релігійної громади, фактичними учасниками зборів, які прийняли спірні рішення, і реєстратором щодо державної реєстрації змін відомостей та установчих документів релігійної громади. Отже, спір стосується не стільки правомірності дій суб'єкта владних повноважень, скільки приватного інтересу, а саме релігійних прав позивача як учасника релігійної громади.

Ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, відмовлено у відкритті провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, роз`яснено позивачу, що спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій на порушення ст. 20 ГПК України дійшли помилкового висновку про віднесення цього спору до компетенції суду цивільної юрисдикції, тоді як спір у цій справі стосується корпоративних прав та обов`язків сторін.

Правова позиція Верховного Суду: критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

ГПК України встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (п.п. 3, 4, 15 ч. 1 ст. 20 цього Кодексу).

Спори, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи є корпоративними у розумінні п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України.

Водночас відповідач у цій справі є релігійною організацією, і суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення такої організації врегульовано Законом України № 987-ХІІ.

За змістом ст. 7 Закону України № 987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому ст. 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого ст. 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (ст. 8 Закону України № 987-ХІІ).

За правилами, встановленими ст. 12 Закону України № 987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому ст. 14 вказаного Закону. Ч. 1 ст. 14 Закону України № 987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (ч. 21 ст. 14, ч. 2 ст. 15 Закону України № 987-ХІІ).

Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

Висновки: вимоги позивача про визнання недійсним рішення зборів, скасування розпорядження в частині реєстрації статуту релігійної громади в новій редакції з новою юридичною назвою та скасування рішення про реєстрацію подано на захист релігійних прав позивача як учасника релігійної громади. Тобто, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади. На підставі цього такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до ч. 21 ст. 14, ч. 2 ст. 15 Закону України № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації». Тобто, вирішення цього спору має здійснюватись за нормами ЦПК України.

Ключові слова: господарська юрисдикція, господарське судочинство, цивільна юрисдикція, цивільне судочинство, оскарження рішень релігійної громади, оскарження рішень державного реєстратора, порядок оскарження відмови у реєстрації статуту релігійної організації, правовий статус релігійних організацій, право на захист релігійних прав