КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 753/4368/13-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/10137/2021
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 вересня 2021 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Мостової Г.І., Сушко Л.П., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
В С Т А Н О В И В :
18 березня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом, де просила поділити майно, набуте нею за час перебування в зареєстрованому шлюбі, та виділити їй 2/3 частини трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що 23 жовтня 1993 року позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
Шлюб було розірвано на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 жовтня 2008 року.
Сторонами не було досягнуто угоди про добровільний поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Так, під час проживання у шлюбі сторонами було набуто трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1 407 349 грн.
Свідоцтво на право власності на квартиру оформлено на відповідача.
Між сторонами виник спір щодо права власності на спірну квартиру, в тому числі, на неї почали претендувати кредитори відповідача.
Оскільки з позивачкою залишаються проживати двоє дітей, вона вважає за необхідне виділити їй 2/3 частини спірної квартири.
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2013 року позов задоволено.
В порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 - на 1/3 частину цієї квартири.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
На обґрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено, що сторони з 23.10.1993 по 22.10.2008 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей, які залишились проживати з позивачем.
Згідно свідоцтва, технічної характеристики ( а.с.8-12 т. 1 ) та письмових пояснень позивача, викладених в позовній заяві, відповідачем 30.03.2005 було отримано право власності на зазначену трьохкімнатну квартиру, яка була придбана в період шлюбу за сумісні кошти.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 та ч.1 ст. 69 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності і вони мають право на поділ цього майна.
Статтею 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частини майна дружини та чоловіка є рівними, а за рішенням суду частина майна дружини може бути збільшена, якщо з нею проживають діти.
Згідно ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка та інші обставини, що мають істотне значення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство «Універсал Банк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також неврахування правових висновків Верховного Суду при його ухваленні.
При цьому, Акціонерне товариство «Універсал Банк» просить залучити його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, скасувати заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 вересня 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі ( а.с. 78-82 т. 1).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 березня 2020 року відмовлено Акціонерному товариству «Універсал Банк» у залученні його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє сам остійних вимог ( а.с. 118-119 т. 1 )..
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Універсал Банк» є необґрунтованою, поданою поза межами встановленого законом строку ( а.с. 124-127 т. 1 ).
Суд, з`ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу, вважає за необхідне апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладенів постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 жовтня 1993 року по 22 жовтня 2008 рік ( а.с. 4-5, 55-56 т. 1 ).
У шлюбі сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 7 т. 1 ), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 6 т. 1 ).
30 березня 2005 року, під час перебування у шлюбі, сторони набули у власність квартиру АДРЕСА_1 , що складається з трьох кімнат ( а.с. 8, 9, 10-12 т. 1 ).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що зазначена квартира є предметом іпотеки за правочином, укладеним 31 березня 2008 року між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 ,. з метою забезпечення виконання останнім зобов`язань за кредитним договором ( а.с. 94-97 т. 1 ).
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 лютого 2011 року залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 лютого 2013 року, у справі № 2-7731/2010 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, позовні вимоги банку задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 263 282,38 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України на 28 липня 2010 року становить 2 078 403,76 грн.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 31 березня 2008 року № BL 3083 шляхом проведення прилюдних торгів, звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 30 березня 2005 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 24 березня 2005 року № 488-С/КІ, яке зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна 01 квітня 2005 року за реєстровим № 44401 в реєстровій книзі № 421-10 ( а.с. 98-103 т. 1 ).
Оспорюючи законність та обґрунтованість заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2013 року за позовом ОСОБА_1 , Акціонерне товариство «Універсал Банк», яке не було залучено у справі, звернулось до суду із названими апеляційними вимогами ( а.с. 1-2, 58-59, 78-82 т. 1 ).
При вирішенні заявлених апеляційних вимог суд другої інстанції вважає за необхідне вказати наступне правове обґрунтування свого рішення.
Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд дітьми, хвороба, тощо ) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частина майна дружини та чоловіка є рівними. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними ( частина перша, друга статті 71 СК України ). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 СК України ).
Статтею 23 Закону України «Про іпотеку»визначено, що у разі переходу права власності ( права господарського відання ) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Положення законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.
Разом із цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що перебування спірного майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц ( провадження № 61-33246св18 ).
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, суд другої інстанції прийшов до переконання про дотримання місцевим судом вимог зазначених норм матеріального та процесуального права при розгляді заявлених позовних вимог та законності і обґрунтованості ухваленого ним рішення.
Таким чином, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 35, 212, 213 ЦПК України ( в редакції, що була чинна на час ухвалення рішення ), ст.ст. 1, 6 Закону України «Про іпотеку», ст. 3 ЦК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також неврахування зазначених ним правових висновків Верховного Суду при його ухваленні, з точки зору суду другої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді другої інстанції.
Інші доводи апеляції, зокрема, про те що позивачка, на переконання апелянта, навмисно не довела до відома суду про існування іпотечного договору від 31.03.2008 року, позовна заява про поділ майна подружжя була подана позивачкою за попередньою домовленістю з відповідачем з метою уникнення ним відповідальності по вищевказаному кредитному договору, позивачка та відповідач, які здійснили поділ майна, діяли недобросовісно та зловживали правами щодо кредитора, з точки зору суду другої інстанції, правового значення не мають, а тому - не спростовують законність та обґрунтованість оспорюваного судового рішення.
Відтак, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, судове рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.
Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.
Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 77-82, 263, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення, а заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Г.І. Мостова
Л.П. Сушко
