КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 757/3572/17-ц Головуючий у суді І інстанції Матійчук Г.О.
Провадження № 22-ц/824/9230/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
8 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 9 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» Караченцева Артема Юрійовича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про захист прав споживача,
в с т а н о в и в:
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» Караченцева А.Ю. про захист прав споживача, в якому з урахуванням уточнених і збільшених позовних вимог просив стягнути з відповідача на свою користь 12 889 789,57 грн завданих збитків (штрафних санкцій) за порушення зобов`язань щодо несвоєчасного повернення суми вкладів згідно з умовами депозитних договорів та 30 000,00 грн грошової компенсації завданої моральної шкоди внаслідок порушення особистих майнових прав та обмежень у сфері приватного життя, зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити завдані збитки (шкоду) в зазначених сумах у реєстр акцептованих вимог кредиторів для виплати в четверту чергу з коштів, одержаних при ліквідації та продажу майна (активів) банку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2014 році ОСОБА_1 уклав з ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива»чотири договори банківського вкладу, а саме: № 74-в-17/284938 від 17 лютого 2014 року, сума вкладу - 56 500 дол. США з правом поповнення, процентна ставка - 12,25 % річних, строк розміщення - 370 днів, тобто до 22 лютого 2015 року, виплата відсотків - щомісяця. Протягом дії договору вклад поповнювався і станом на дату закінчення становив 58 600 дол. США; № 74-в-17/350339 від 1 жовтня 2014 року, сума вкладу - 510 000 грн з правом поповнення, процентна ставка - 25,2 % річних, строк розміщення - 120 днів, тобто до 29 січня 2015 року, виплата відсотків - щомісяця; № 74-в-17/350328 від 1 жовтня 2014 року, сума вкладу - 544 000 грн з правом поповнення, процентна ставка - 25 % річних, строк розміщення - 100 днів, тобто до 9 січня 2015 року, виплата відсотків - щомісяця; № 74-в-17/350302 від 1 жовтня 2014 року, сума вкладу - 552 500 грн з правом поповнення, процентна ставка - 25 % річних, строк розміщення - 100 днів, тобто до 9 січня 2015 року, виплата відсотків - щомісяця.
Після закінчення дії вказаних вище договорів, позивач звернувся до банку із заявами про повернення власних коштів та нарахованих процентів, втім відповідач депозитні кошти не повернув, а перерахував їх на картковий рахунок, який був заблокований. Згодом позивач неодноразово звертався до відповідача із письмовими вимогами щодо повернення вкладів та нарахованих процентів, а також звертався до Національного банку України, в тому числі й на особистий прийом, проте результату це не дало. Водночас 23 червня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення № 121 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень тимчасового адміністратора», яким розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
Позивач вказав, що 7 серпня 2015 року Фондом йому було виплачено 200 000 грн у рахунок відшкодування, передбаченого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Станом на дату його звернення з позовом банк не ліквідовано і саме протиправними діями відповідача було порушено його майнові права, як споживача фінансових послуг, та умови договорів банківського вкладу, у зв`язку з чим йому завдано матеріальних збитків, які полягають у тому, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. При цьому оскільки відносини між сторонами є грошовим зобов`язанням, то згідно із вимогами частини другої статті 625 ЦК України відповідач також має сплатити йому штрафні санкції, а саме 3 % річних за користування грошовими коштами та інфляційні збитки за невиплату грошових коштів у національній валюті - гривні. За підрахунками позивача, в період з дати закінчення кожного із депозитних договорів до дати запровадження в банку тимчасової адміністраціїрозмір завданих йому матеріальних збитків (штрафних санкцій) становить: 4 590 233 грн за договором № 74-в-17/284938;2 410 626,08 грн за договором № 74-в-17/350339; 2 921 639,93 грн за договором № 74-в-17/350328; 2 967 290,56 грн за договором № 74-в-17/350302, що разом складає грошову суму 12 889 789,57 грн. Окрім того, діями відповідача щодо невиконання умов договорів строкових вкладів та відмовою вчасно виплатити кошти з депозитних рахунків йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 30 000 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 9 березня 2021 року позов залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги позивача про стягнення збитків (штрафних санкцій) та включення їх розміру до акцептованих вимог є безпідставними, оскільки порядок заявлення кредитором до банку, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або розпочато процедуру ліквідації, вимог, регулюється спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у спірних правовідносинах. Крім того, включення суми збитків (штрафних санкцій) та/або моральної шкоди заявлених позивачем до четвертої черги вимог кредиторів не передбачено законом, а тому підстав для задоволення позову немає.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, а також стягнення з відповідача понесених судових витрат.
Аргументація апеляційної скарги зводиться до того, що при розгляді справи судом першої інстанції залишено поза увагою, що в Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»відсутня норма про те, що нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами не здійснюється за період, який передував запровадженню в ньому тимчасової адміністрації.Дія укладених з відповідачем договорів банківських вкладів закінчились 9 січня, 29 січня та 22 лютого 2015 року, що на 4-5 місяців передувало запровадженню в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» тимчасової адміністрації, тобто до 23 червня 2015 року. На протязі вказаного періоду банк не виплачував кошти вкладнику, чим порушував умови договорів, норми чинного законодавства та завдавав позивачу матеріальної і моральної шкоди. Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу суми свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої нормами чинного законодавства у вигляді сплати пені та інших штрафних санкцій. Судом не враховано, що збитки та штрафні санкції були розраховані за період до 24 червня 2015 року, тобто до дати введення тимчасової адміністрації та початку процедури ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива». Позивачем заявлено Фонду про свої вимоги до банку шляхом направлення письмової заяви без визначенням обсягу (суми) кредиторських вимог, його було включено до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на суму 36 482,79 грн, яку він матиме змогу отримати в результаті ліквідації та реалізації майна банку, однак вказана сума не є остаточною, а підлягає збільшенню на суму завданих матеріальних збитків та моральної шкоди, визначених по результатам судового розгляду даної справи. При цьому до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів можуть бути внесені зміни щодо зобов`язання банку перед кредиторами, що виникли до дня початку процедури ліквідації і підставами для внесення відповідних змін, які підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, є рішення суду, яке набрало законної сили, у встановленій сумі зобов`язання банку перед кредиторами, що виникли до дня початку процедури ліквідації. Тому, включення суми завданих збитків та штрафних санкцій за порушення банком грошового зобов`язання перед вкладником до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідає нормам спеціального законодавства у спірних правовідносинах.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасника справи, що з`явився в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» були укладені строкові договори банківського вкладу, а саме: № 74-в-17/284938 від 17 лютого 2014 року, сума вкладу - 56 500 дол. США з правом поповнення, процентна ставка - 12,25 % річних, строк розміщення - 370 днів, тобто до 22 лютого 2015 року, виплата відсотків - щомісяця. Протягом дії договору вклад поповнювався і станом на дату закінчення становив 58 600 дол. США; № 74-в-17/350339 від 1 жовтня 2014 року, сума вкладу - 510 000 грн з правом поповнення, процентна ставка - 25,2 % річних, строк розміщення - 120 днів, тобто до 29 січня 2015 року, виплата відсотків - щомісяця;№ 74-в-17/350328 від 1 жовтня 2014 року, сума вкладу - 544 000 грн з правом поповнення, процентна ставка - 25 % річних, строк розміщення - 100 днів, тобто до 9 січня 2015 року, виплата відсотків - щомісяця; № 74-в-17/350302 від 1 жовтня 2014 року, сума вкладу - 552 500 грн з правом поповнення, процентна ставка - 25 % річних, строк розміщення - 100 днів, тобто до 9 січня 2015 року, виплата відсотків - щомісяця.
На підтвердження своїх вимог позивач надав суду копії цих договорів та квитанцій (платіжних доручень) банку про внесення зазначених грошових коштів на депозитні рахунки (а. с. 48-58, т. 1).
Із матеріалів справи вбачається, що після закінчення строку дії банківського вкладу у січні-лютому 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявами про повернення внесених коштів та нарахованих процентів, однак банк депозитні кошти фактично не повернув. Згодом позивач двічі звертався до відповідача із письмовими вимогами щодо повернення вкладів та нарахованих процентів, а також у квітні та червні 2015 року звертався до Національного банку України, в тому числі й на особистий прийом до його керівництва, проте як видно із листування бажаного результату це не принесло, вклади залишилися неповернутими (а. с. 59-69, т. 1).
На підставі постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 червня 2015 року № 121 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», згідно з яким з 24 червня 2015 року у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» запроваджено тимчасову адміністрацію до 23 жовтня 2015 року та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до 23 жовтня 2015 року включно.
21 травня 2019 року відповідно до рішення Правління Національного банку України № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22 травня 2019 року № 1268 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким розпочату ліквідаційну процедуру ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».
Встановлено та не заперечувалося сторонами, що 7 серпня 2015 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб була здійснена виплата позивачу суми гарантованого відшкодування вкладу у розмірі 200 000 грн, про що свідчить виписки по рахунку (а. с. 83, 84, т. 1).
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з частинами першою, другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Положеннями статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.
Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), який є спеціальним законом, що унормовує спірні правовідносини.
Згідно з пунктами 6, 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства; тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Статтею 36 Закону № 4452-VI врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з пунктами 1, 2, 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.
У пункті 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.
Згідно з частиною п`ятою статі 45 цього Закону протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом № 4452- VI.
Зазначений правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17. Вказаний правовий висновок є незмінним і правових підстав для відступлення від нього колегія суддів не знаходить.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 757/2216/15 зазначила, що «після початку процедури ліквідації банку та введення тимчасової адміністрації стягнення коштів за зобов`язаннями цього банку можливе лише у спосіб, передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому банк, який перебуває на стадії ліквідації, діє через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважену особу Фонду та не може поза процедурою, визначеною Законом, відповідати за зобов`язаннями по договорам банківського вкладу. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову позивача до банку про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки ці вимоги заявлено поза процедурою, визначеною Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та до неналежного відповідача».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15 за участю ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зазначила, що «у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним щодо інших Законів України у відповідних правовідносинах. Запровадження тимчасової адміністрації у банку унеможливлює стягнення з нього коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено Законом. З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у позові».
Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людининеодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
У цій справі, яка переглядається апеляційним судом, позивач звернувся до суду з позовом про захист прав споживача та стягнення грошових коштів, а саме: пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та інфляційних втраті і трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, 20 січня 2017 року, коли у банку було введено тимчасову адміністрацію, внаслідок чого стало неможливим стягувати з банку кошти інакше, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
На момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин інших норм, ніж норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким заборонено під час тимчасової адміністрації примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, а задоволення вимог кредиторів здійснюється у порядку черговості на підставі реєстру акцептованих вимог кредиторів.
Суд першої інстанції, установивши, що на момент звернення позивача до суду, а також ухвалення рішення у банку вже було введено тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру ліквідації, правомірно застосувавши вимоги Закону № 4452- VI, який підлягав обов`язковому застосуванню у спірних правовідносинах, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про захист прав споживача та стягнення завданих збитків (штрафних санкцій) за невиконання зобов`язань за договорами банківського вкладу, а також відшкодування моральної шкоди.
Аналогічний правовий висновок підтверджено Верховним Судом у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 363/2783/15-ц (провадження № 61-45373св18), в якій фізична особа-вкладник зверталася з позовом до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів, в тому числі пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, сум інфляційних втрат та 3 % річних за період до 23 червня 2015 року, тобто до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 757/24933/15-ц (провадження № 61-17789св18) зазначено, що «Встановивши, що на момент звернення до суду з цим позовом в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» вже було введено тимчасову адміністрацію, а також те, що на час розгляду справи позивач вже отримав гарантовану суму вкладу разом з процентами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки вказані обставини унеможливлюють стягнення коштів з банку у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом № 4452-VI, в тому числі - нарахованих до введення такої адміністрації сум за невиконання грошового зобов`язання».
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі адміністративній справі № 826/7532/16, від 20 березня 2019 року у цивільній справі № 761/26293/16-ц, від 10 грудня 2019 року у господарській справі № 925/698/16, від 1 вересня 2020 року у цивільній справі № 216/3521/16-ц, є безпідставними з урахуванням того, що у наведених позивачем постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваному рішенні суду першої інстанції встановлено різні фактичні обставини справ, зокрема, але не тільки, щодо статусу банку, в якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Колегія суддів в оцінці обставин даної справи виходить з того, що задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону № 4452-VI, якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону.
Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною позивача спірних правовідносин, положень ЦПК України, Закону № 4452-VI та судової практики суддів касаційної інстанції, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Як вказав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то новий розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції слід віднести в рахунок держави.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 9 березня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: С.А. Голуб
Д.О. Таргоній
