Справа № 523/20669/14-ц

Провадження №2/523/163/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2021 р.Суворовський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого судді - Бузовського В.В.,

при секретарі - Петровської О.П.,

за участі:

представника позивача - Звєзділіної-Полішко А.Д. ,

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Одесі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором кредиту та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору іпотеки, -

встановив:

Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» - далі AT «Райффайзен Банканк Аваль» звернувся до суду з зазначеним позовом та просив стягнути з відповідачів солідарно суму боргу за договором кредиту в розмірі 56 228,44 дол.США. В обґрунтування вимог представник позивача посилався на те, що 29.02.2008 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 , було укладено кредитний договір, відповідно до якого, відповідач отримав споживчий кредит в сумі 44 863,00 дол.США. Строк дії договору встановлено до 29.02.2028 року, з наданням графіку погашення боргу по кредиту та сплати відсотків за користування ним. Поручителем згідно договору поруки виступила ОСОБА_4 , яка взяла на себе солідарну відповідальність за належне виконання умов кредитного договору позичальником. З часу отримання кредиту ОСОБА_3 , належним чином не виконував грошове зобов`язання в наслідок чого виникла заборгованість. Таким чином, представник позивача посилаючись на умови договору просить достроково стягнути заборгованість за кредитом, відсотки та штрафні санкції.

Відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору іпотеки. Обґрунтовує свої вимоги тим, що 29.02.2008 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 , було укладено кредитний договір, відповідно до якого, ОСОБА_3 отримав споживчий кредит в сумі 44 863,00 дол.США. Також, 29.02.2008 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сорокою Л.З., реєстровий №280. Предметом договору є квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 вказує про те, що на момент укладення іпотечного договору, в квартирі була зареєстрована його неповнолітня донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказаний правочин суперечить її правам та інтересам, у зв`язку з чим він звернувся до суду з зустрічним позовом.

В судовому засіданні представник позивача підтримала первісні позовні вимоги та просила суд задовольнити первісний позов у повному обсязі, зустрічні позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні первісний позов не визнав, заперечував проти його задоволення. Зустрічний позов підтримав, наполягав на його задоволенні у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином, звернулася до суду з заявою, в якої позовні вимоги не визнала, заперечувала проти задоволення позову та просила розглядати справу у її відсутність (а.с.33 т.2).

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

29.02.2008р., року між AT «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 , було укладено кредитний договір №014/79729/74/88760, відповідно до якого, позичальник отримав споживчий кредит в сумі 44 863,00 дол. США (а.с. 6-15 т.1). Строк дії договору встановлено до 29.02.2028 року, з наданням графіку погашення боргу по кредиту та сплати відсотків за користування ним (а.с. 16-35 т.1). Поручителем, згідно договору поруки виступила ОСОБА_4 , (а.с. 36-39 т.1) яка взяла на себе солідарну відповідальність із боржником за належне виконання умов кредитного договору. 29.02.2008 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сорокою Л.З., реєстровий №280. Предметом договору є квартира АДРЕСА_1 (а.с.203-205 т.1). 3 травня 2014 року ОСОБА_3 , припинив виконання грошового зобов`язання в наслідок чого виникла заборгованість. Відповідачі неодноразово попереджалися про неприпустимість порушення грошового зобов`язання. Станом на 10.09.2014 року заборгованість складає 56 228,44 дол.США, в тому числі борг: за кредитом 51 145,43 дол.США, за відсотками 2 994,46 дол.США, пеня 2 088,55 дол.США, що підтверджується розрахунком боргу (а.с. 42-45 т.1).

Судом встановлено, що банк виконав умови кредитного договору - надав відповідачу кредит, а останній зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки та комісію у строки та у розмірі, передбачені кредитним договором.

У порушення умов Кредитного договору у встановлений строк відповідачем не проводилися чергові платежі, або проводилися частково, у зв`язку з чим відповідачем порушуються умови укладеного кредитного договору, який зобов`язує відповідача щомісячно повертати частини кредитних коштів, згідно з графіком погашення кредитних процентів.

Відповідно до п. 9.1 кредитного договору позивач має право вимагати дострокового погашення кредиту та сплати процентів за користування ним, у випадку невиконання відповідачем своїх зобов`язань за даним кредитним договором.

Згідно п. 3.1 кредитного договору відповідач зобов`язався сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом у строки та на умовах, що визначені цим договором.

За положеннями статей 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину мас бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій ст.533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Такий правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цсІ8).

Аналізуючи зміст вимог п. 3.8. Постанови НБУ № 168, в редакції чинній на момент укладання Кредитного договору, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов`язані під час укладання кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе споживач, слід дійти висновку про те, що законодавчо не було встановлено форми попередження споживача про відповідно валютні ризики. Постановою НБУ № 168 не було встановлено, що відповідна процедура повинна відбуватись шляхом отримання Позичальником інформаційного листа. Законодавчо не було встановлено необхідності підписання двох екземплярів повідомлення, з вимогою подальшого зберігання одного екземпляра у кредитора.

Аналізуючи зміст умов Кредитного договору слід дійти висновку про те, що Позичальнику відомо про існування та покладення на нього валютних ризиків.

Підпис позичальника під умовами Кредитного договору свідчить про те, що з ним була проведена переддоговірна робота та йому було доведено інформацію щодо покладення на нього валютних ризиків під час виконання умов Кредитного договору.

Відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93, діяв на момент укладення договору), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в Іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та Індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно статті 1 Декрету № 15-93 комерційні банки не входять до категорії «резидентів» та «нерезидентів» та змістом вказаного Декрету не передбачено обов`язку банку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу іноземної валюти в позику.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

АТ «Райффайзен Банк Аваль» отримав від Національного банку України ліцензію на здійснення банківської діяльності та відповідний дозвіл на здійснення валютних операцій. Вказана інформація є загальнодоступного, розміщена на офіційних сайтах НБУ та АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що кредит, виданий в іноземній валюті не протирічить чинному законодавству та виданий правомірно.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача ОСОБА_6 та його представника на те, що на момент укладення іпотечного договору від 29.02.2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сорокою Л.З., реєстровий №280, в квартирі була зареєстрована його неповнолітня донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим вказаний правочин суперечить її правам та інтересам.

Відповідно до довідки №2939 від 27.06.2019 року, яка видана ТОК «КК «Суворовський», в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: з 15.05.2008 року - відповідач ОСОБА_6 , з 16.04.2008 року - його неповнолітня донька ОСОБА_5 , 2007 р.н., дружина відповідача ОСОБА_7 , теща ОСОБА_4 (а.с.130 т.1).

Тобто, з матеріалів справи вбачається про те, що на момент укладення іпотечного договору від 29.02.2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сорокою Л.З., реєстровий №280, в квартирі АДРЕСА_1 ,був зареєстрований лише відповідач ОСОБА_6 , а вже після укладення договору, з 16.04.2008 року - його неповнолітня донька ОСОБА_5 , 2007 р.н., дружина відповідача ОСОБА_7 , теща ОСОБА_4 (а.с.130 т.1).

Відповідно до п.2.1.1 іпотечного договору від 29.02.2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сорокою Л.З., реєстровий №280, відповідач ОСОБА_6 власноруч поставленим підписом засвідчив, що предмет іпотеки знаходиться у його власності, до моменту укладення договору нікому не відчужений, під забороною (арештом), а також заставою, у тому числі податковою, не перебуває, судового спору щодо нього, а також прав третіх осіб (за договорами найму, оренди, тощо), як у межах України так і за межами України, немає, права неповнолітніх та малолітніх щодо користування предметом іпотеки не порушуються, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесено.

Судом встановлено про те, що, що батько неповнолітньої, укладаючи оспорюваний іпотечний договір, надав нотаріусу неправдиві відомості про те, що в квартирі ніхто інший, крім нього, не проживає, в тому числі не проживає і його неповнолітня дитина.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України у справі N 6-384цс15 про те, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, що впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, що передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Відповідно до частин першої - третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України "Про іпотеку", не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) в кожному конкретному випадку суди повинні:

1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;

2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;

3) з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Передбачене статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.

Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року, наданій заявником для порівняння.

З матеріалів справи вбачається про те, що на момент укладення іпотечного договору від 29.02.2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сорокою Л.З., реєстровий №280, в квартирі АДРЕСА_1 ,був зареєстрований лише відповідач ОСОБА_6 , а вже після укладення договору, з 16.04.2008 року - його неповнолітня донька ОСОБА_5 . Крім того, відповідач ОСОБА_6 не вказав, що в квартирі проживає неповнолітня дитина. Приховування батьками дитини факту проживання (реєстрації) дитини в квартирі з метою укладання договору іпотеки не с підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

До такого висновку прийшов Верховний Суд України в Постанові від 13.09.2017 року по справі № 639/5756/15-ц.

Суд вважає, що відповідач ОСОБА_6 при укладанні договору іпотеки діяв недобросовісно, ввівши в оману другу сторону договору, приховавши факт проживання дитини у квартирі, яка передана в іпотеку, а після укладення договору іпотеки зареєструвавши місце проживання дитини в спірній квартирі.

Згідно із статтею 9 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець обмежується розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом, При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09 жовтня 1979 року в справі Ейрі (п. 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (п. 35), рішення від ЗО травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (п. 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

До такого висновку прийшов Верховний Суд в Постанові від 10.01.2018 по справі № 446/184/14-й, провадження № б 1 -337св 18.

Щодо заяви представника позивача про застосування до спірних правовідносин за зустрічним позовом строку позовної давності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Згідно до ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Також, суд звертає увагу на те, що позивачем пропущено строк для захисту права за ст. 257 ЦК України, оскільки ст.261 ЦК України визначено, що право на позов виникає з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Відповідач ОСОБА_6 знав про наявність оспорюваного договору з дня його укладення, а саме з 29.02.2008 року, за захистом порушеного (на його думку) права звернувся 12.09.2019 року, з заявою про поновлення строку не звертався.

Разом з тим, суд не застосовує наслідки спливу позовної давності (відмова в позові), оскільки при розгляді справи встановлено, що у відповідача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить та воно не порушувалося, а тому суд відмовляє в позові ОСОБА_3 , за безпідставністю матеріально-правової вимоги, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.

При таких обставинах, суд приходить до висновку про те, що вимоги позову ОСОБА_3 до акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору іпотеки задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, на користь позивача підлягають пропорційному стягненню з відповідачів витрати понесені позивачем за оплату судового збору в розмірі 3 654,00 грн., а саме у розмірі по 1 827 гривень з кожного (а.с.1 т.1).

На підставі ст. ст. 526, 530, 536,541,543, 549, 611, 612,625-627, 1054-1055 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 95, 141, 263-265, 353, 354 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором кредиту - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» р/р НОМЕР_3 , Код ЄДРПОУ 23876031, МФО 328351 суму боргу за договором кредиту №014/79729/74/ НОМЕР_4 в розмірі 56 228 (п`ятдесят шість тисяч двісті двадцять вісім) доларів США 44 центів, в тому числі борг: за кредитом 51 145,43 дол.США, за відсотками 2 994,46 дол.США, пеня 2 088,55 дол.США.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» р/р НОМЕР_3 , Код ЄДРПОУ 23876031, МФО 328351 судовий збір в розмірі 3 654,00 грн., а саме по 1 827 грн. з кожного.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору іпотеки - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10.08.2021 року.

Суддя: