СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" липня 2021 р. Справа № 905/1769/20
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О. , суддя Плахов О.В.
за участі секретаря судового засідання Перікової К.В.,
за участі представників учасників справи:
позивача- Шох С.М., свідоцтво серія ЗР №21/1285 від 12.12.2017
відповідача не з`явився
третьої особи - Чебаненко В.Л., довіреність №589/22
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програми Easycon апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Центренерго, смт Козин, Обухівський район, Київська обл. (вх.№11624 Д/2)
на рішення Господарського суду Донецької області від 14.04.2021 у справі №905/1769/20 (суддя Макарова Ю.В., повний текст рішення складено та підписано 26.04.2021)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Краснолиманське, м. Покровськ, м. Родинське Донецької області,
до Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська, м.Покровськ, м.Родинське, Донецької області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства Центренерго, смт Козин, Обухівський район, Київська обл.,
про переведення прав і обов`язків постачальника,-
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Краснолиманське звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська, в якому просило суд визнати Товариство з обмеженою відповідальністю Краснолиманське постачальником по договору поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 та перевести на нього права і обов`язки постачальника.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором комісії на продаж товару №05/05-1 від 05.05.2020 в частині сплати грошових коштів в розмірі 32 034 164, 39 грн, через неналежне виконання Публічним акціонерним товариством Центренерго прийнятих на себе зобов`язань перед відповідачем за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 в частині сплати у повному обсязі вартості поставленого в травні та червні 2020 вугілля.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 23.10.2020, між іншого, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство Центренерго.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.04.2021 у справі №905/1769/20 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Краснолиманське до Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю Краснолиманське постачальником по договору поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 та переведення на нього права і обов`язки постачальника задоволено частково.
Визнано Товариство з обмеженою відповідальністю Краснолиманське постачальником за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020, укладеним між Державним підприємством Вугільна компанія Краснолиманська та Публічним акціонерним товариством Центренерго - в межах поставки вугільної продукції за звітами комісіонера (Державне підприємство Вугільна компанія Краснолиманська) №1 від 31.05.2020 період реалізації з 25.05.2020 по 31.05.2020, №2 від 30.06.2020 період реалізації 10.06.2020 та переведено на нього права постачальника в цій частині.
Стягнуто з Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Краснолиманське судовий збір у розмірі 1 051,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Публічне акціонерне товариство Центренерго із рішенням суду першої інстанції частково не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Донецької області від 14.04.2021 у справі №905/1769/20 в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Краснолиманське щодо визнання постачальником по договору поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020, укладеним між Державним підприємством Вугільна компанія Краснолиманська та Публічним акціонерним товариством Центренерго в межах поставки вугільної продукції за звітами комісіонера (Державне підприємство Вугільна компанія Краснолиманська) №1 від 31.05.2020 період реалізації з 25.05.2020 по 31.05.2020, №2 від 30.06.2020 період реалізації 10.06.2020 та переведення на нього права постачальника в цій частині, скасувати та відмовити у задоволенні позову в цій частині. В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення Господарського суду Донецької області від 14.04.2021 у справі №905/1769/20 залишити без змін.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що Публічним акціонерним товариством «Центренерго» було надано відповідні платіжні доручення, які повністю підтверджують оплату за поставлене вугілля за договором поставки від 15.05.2020 за період травень-червень 2020 року. Проте, як вважає третя особа, судом першої інстанції необґрунтовано відхилено надані третьою особою платіжні доручення, лише на тій підставі, що сума коштів, вказана в них, більше ніж сума вказана в актах комісіонера.
При цьому, зазначає, що судом першої інстанції не враховано того, що договір поставки та первинні документи, оформлені на його виконання, не повинні відповідати звітам комісіонера, оформленим відповідно до договору комісії, оскільки ці документи різняться за видом договірних відносин, строком дії договорів та суб`єктним складом правовідносин.
Також зазначає, що законодавець у частині 4 статті 1016 Цивільного кодексу України чітко визначив спосіб захисту у разі порушення третьою особою договору, укладеного з комісіонером, а саме: комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимог до цієї особи, а не переведення прав та обов`язків за договором.
При цьому, як вважає скаржник, відступлення права вимоги та переведення прав та обов`язків за договором є різними самостійними підставами заміни кредитора у зобов`язанні. Відступлення права вимоги кредитором є підставою для заміни сторони не в договорі, а в окремому правовідношенні із збереженням обсягу прав та обов`язків за договором для його сторін. У той же час переведення прав і обов`язків за договором передбачає заміну сторони договору, з переведенням на нового кредитора всіх прав та обов`язків за договором.
Отже, за висновком третьої особи, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції порушив норми п.4 статті 1016 ЦК України, якими чітко визначено спосіб захисту прав комітента, а саме шляхом укладення договору відступлення права вимоги, а не переведення частково, прав та обов`язків за договором постачання.
Крім того, стверджує, що суд першої інстанції, в порушення статей 14, 76,77 ГПК України, вийшов за межі позовних вимог та, як наслідок, прийшов до хибних висновків про порушення третьою особою прав позивача у справі в частині несвоєчасних розрахунків за поставлене вугілля, при тому, що предметом позову у справі №905/1769/20 є переведення прав та обов`язків за договором постачання, а не стягнення штрафу та пені.
Разом з цим, висновки суду першої інстанції щодо порушення строків розрахунків ПАТ «Центренерго» за договором постачання були зроблені судом першої інстанції не на підставі дослідження умов договору поставки та первинних документів, що підтверджують поставку та оплату вугільно продукції, а на підставі Договору комісії та звітів комісіонера, що порушує встановлені статтями 76, 77 ГПК України правила належності та допустимості доказів у справі.
Згідно з протоколом системи автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2021 для розгляду справи №905/1769/20 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - доповідач Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.05.2019 за даною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 06.07.2021 о 14:15 год.
07.07.2021 Східним апеляційним господарським судом повідомлено учасників справи, що у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді-доповідача Лакізи В.В. з 15.06.2020, який визначений протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2021 для розгляду справи №905/1769/20 та відсутністю правових підстав, визначених частиною 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України для передачі справи для повторного автоматизованого розподілу, розгляд справи, призначений на 06.07.2021 о 14:15 годині відбудеться 27.07.2021 о 10:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 105.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 26.07.2021 у зв`язку із знаходженням суддів Здоровко Л.М. та Бородіної Л.І. у щорічній відпустці, для розгляду справи №905/1769/20 визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - доповідач Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Плахов О.В.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№7076 від 18.06.2021) підтримує апеляційну скаргу третьої особи та просить суд її задовольнити в повному обсязі.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Зокрема, позивач зазначає, що за умовами п.2.1.5 - 2.1.7. договору комісії, відповідач зобов`язаний повідомити позивача про укладення договору постачання із третьою особою та про передання продукції покупцю, інформувати позивача про хід виконання доручення отриманого за цим договором, надавати письмовий звіт про виконання його доручення поставки товару (Покупцю) до 10 числа місяця наступного за звітним, а також перерахувати на рахунок комітента кошти за договором постачання із третьою особою протягом двох робочих днів в з моменту отримання коштів. Як зазначає позивач, з наданих комісіонером звітів №1 від 31.05.2020 та №2 від 30.06.2020 вбачається здійснення постачання третій особі вугільної продукції у травні 2020 року в кількості (маса) 16 659,758 тон на загальну суму 34 776 429,46 грн, у червні 2020 року в кількості (маса) 13 491,076 тон на загальну суму 28 257 699,93 грн, про що також свідчать підписані між позивачем і відповідачем акти приймання-передачі вугільної продукції. У зв`язку з цим, відповідачем було перераховано комітенту (позивачу) 27 000 000,00 грн в травні 2020 року та 3 999 965,00 грн в червні 2020 року, а загалом 30 999 965,00 грн. Водночас, залишок несплачених відповідачем на користь позивача коштів складає 32 034 164,39 грн. Позивач наголошує, що у даному випадку комітент, як фактичний власник спірного вугілля, який має інтерес у виконанні зобов`язання за договором поставки, проте, не будучи кредитором щодо третьої особи, не може звернутися з вимогою про виконання або про відшкодування збитків у зв`язку із невиконанням договору до третьої особи, яка не укладала правочин з комітентом і не є зобов`язаною стороною перед позивачем. Посилаючись на відсутність у відповідача як відповідного волевиявлення, так і можливості добровільного відступлення права вимоги по договору поставки вугілля, позивач вважає, що найбільш ефективним та таким, що відповідає змісту порушеного права, є переведення прав і обов`язків постачальника по договору поставки угілля на підставі рішення суду.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши уповноважених представників позивача та третьої особи (апелянта), з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про наступне.
Як свідчать матеріали справи, 05.05.2020 між Державним підприємством Вугільна компанія Краснолиманська (відповідач, комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю Краснолиманське (позивач, комітент) було укладено договір комісії на продаж товару №05/05-1 (далі договір комісії), за змістом п.1.1. якого сторони погодили, що комісіонер зобов`язався за дорученням та за рахунок комітента укласти від свого імені одну або декілька угод щодо продажу товару в асортименті та на умовах, викладених у специфікації до цього договору.
Відповідно до п.1.2. договору комісії належним виконанням комісіонером своїх безпосередніх зобов`язань за цим договором вважається продаж комісіонером товару за цінами, що вказані в Специфікація до даного договору (далі - товар).
Згідно з п.1.3. договору комісії комісіонер виконує свої договірні зобов`язання за комісійну винагороду. Загальна сума винагороди за цим договором складає 960 000,00грн (в т.ч. ПДВ) на місяць.
Виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно укладає договір (договори) поставки вугілля з третьою особою (покупцем) (п.1.4. договору комісії).
У п.1.5. договору комісії його сторони дійшли згоди, що поставка товару третій особі (покупцю) здійснюється комісіонером.
Проект договірної форми угоди комісіонера із третіми особами щодо продажу товару, попередньо не підлягає візуванню комітентом (п.1.6. договору комісії).
За умовами п.1.7. договору комісії взяті на себе за договором зобов`язання комісіонер зобов`язаний виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента.
Товар, що надійшов до комісіонера від комітента є власністю комітента (п.1.8. договору комісії).
Комісіонер зобов`язався, зокрема, самостійно здійснити необхідну комерційно-маркетингову роботу, знайти покупця на продукцію комітента, виконати всю переддоговірну роботу та укласти з покупцем договір постачання продукції відповідно вказівок комітента, визначених у Специфікаціях до цього договору, та найвигідніших для нього умовах (п.2.1.1. договору комісії).
Згідно з п.2.1.5 договору комісії відповідач зобов`язався інформувати позивача про хід виконання доручення, отриманого за цим договором. Протягом п`яти робочих днів після укладення договору постачання із третьою особою щодо продукції комітента повідомити останнього про таке укладення та про передання продукції покупцю.
Відповідач також зобов`язався надавати позивачу письмовий звіт про виконання його доручення поставки товару третій особі (Покупцю) до 10 числа місяця наступного за звітним (п.2.1.6. договору комісії).
Відповідно до п.2.1.7. договору комісії відповідач зобов`язався передати позивачу отримані грошові кошти за Договором постачання із третьою особою протягом двох робочих днів з моменту отримання грошових коштів шляхом перерахування на поточний рахунок комітента.
Грошові кошти, належні комітенту (позивачу) за договором купівлі-продажу із третьою особою, виплачуються комісіонером протягом двох днів з моменту надходження коштів від покупця на поточний рахунок комісіонера шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок комітента (п.4.2. договору комісії).
Передання продукції комітентом комісіонеру для продажу відповідно до умов цього договору здійснюється за актом приймання-передачі (п.6.1. договору комісії).
Згідно з п.7.1. договору комісії одностороння відмова від виконання умов цього договору не допускається.
За умовами п.7.2. договору комісії у разі порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушення зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Сторони не несуть відповідальність за порушення своїх зобов`язань за цим договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання (п.7.3. договору комісії).
У п.10.1. договору комісії його сторони дійшли згоди, що договір комісії набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020, а в частині розрахунків до їх повного виконання.
Зміни та доповнення до цього договору мають юридичну силу у разі їх викладення в письмовій формі та підписання сторонами (п.10.3. договору комісії).
Товариство з обмеженою відповідальністю Краснолиманське та Державне підприємство Вугільна компанія Краснолиманська уклали Специфікацію №1 від 05.05.2020 до договору комісії, у якій погодили марку, базову ціну за 1 тону вугілля, а також умови продажу за якісними характеристиками вугілля.
Вказаний договір та Специфікація до нього підписані повноважними представниками двох сторін за договором, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 Цивільного кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору комісії на продаж товару №05/05-1 від 05.05.2020, ТОВ «Краснолиманське» за актами приймання-передачі вугільної продукції №1-К від 16.05.2020, №2-К від 17.05.2020, №3-К від 18.05.2020, №4-К від 19.05.2020, №5-К від 20.05.2020, №6-К від 23.05.2020, №7-К від 25.05.2020, №8-К від 26.05.2020, №9-К від 27.05.2020, №10-К від 28.05.2020, №11-К від 30.05.2020, №12-К від 31.05.2020 передало, а ДП Вугільна компанія Краснолиманське прийняло продукцію в кількості 30 117 тон.
З метою виконання умов договору комісії, 15.05.2020 між Публічним акціонерним товариством Центренерго (покупець) та Державним підприємством Вугільна компанія Краснолиманська (постачальник) укладено договір поставки №111/6 (далі - договір поставки), відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов`язався постачати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити вугільну продукцію (далі - вугілля) на визначених у договорі умовах.
Відповідно до п.1.2. договору поставки необхідні для виконання договору відомості вказуються в специфікаціях до договору, які є його невід`ємною частиною.
Пунктом 3.6. договору поставки встановлено, що узгоджений сторонами в відповідній специфікації обсяг вугілля постачається окремими партіями.
Згідно з п.3.6. договору поставки результати приймання вугілля в місці надходження використовуються для виконання договору, відображаються в актах звіряння кількості і якості та Актах приймання-передачі вугілля.
За умовами п.7.1. договору поставки вугілля, оплата вартості вугілля та відшкодування вартості його доставки здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами Актів приймання-передачі вугілля та Актів відшкодування вартості доставки в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на вказаний в розділі 12 Договору рахунок ВП Матеріально-технічне забезпечення підприємства ДП Вугільна компанія Краснолиманська (код ЄДРПОУ 43235260) протягом 30 календарних днів з моменту підписання відповідних Актів. Покупець має право здійснити попередню оплату за вугілля.
Відповідно до п.8.1.1. договору поставки постачальник зобов`язався поставити покупцеві вугілля на умовах договору та на підставі підписаних сторонами специфікацій.
Згідно з п.8.3.1. договору поставки вугілля покупець зобов`язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату вугілля на умовах договору.
За змістом п. 10.7 договору, жодна зі сторін не може передавати свої права та обов`язки за договором третій особі , а також здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог без попередньої письмової згоди іншої сторони та відповідного рішення Наглядової ради ПАТ Центренерго згідно Статуту ПАТ Центренерго.
Договір поставки набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє по 31.12.2020, а в частині розрахунків до їх повного виконання (п.11.1. договору поставки).
Вказаний договір підписано повноважними представниками двох сторін за договором, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 Цивільного кодексу України.
На виконання договору поставки №111/6 від 15.05.2020 ДП Вугільна компанія Краснолиманське за актами приймання-передачі №1-КЛ від 25.05.2020, №2-КЛ від 29.05.2020, №3-КЛ від 31.05.2020, №4-КЛ від 10.06.2020 здійснило поставку партії вугільної продукції ПАТ Центренерго.
Як наслідок, у виконання п.2.1.6. договору комісії відповідач надав позивачу звіти комісіонера № 1 та №2.
Так, відповідно до звіту комісіонера №1 від 31.05.2020 ДП Вугільна компанія Краснолиманська на виконання доручення згідно з п.1 договору комісії в травні 2020 здійснив продаж вугільної продукції ПАТ Центренерго за договором поставки вугілля в кількості 16 659,758тон на загальну суму 34 776 429,46 грн.
Відповідно до звіту комісіонера №2 від 30.06.2020 ДП Вугільна компанія Краснолиманська на виконання доручення згідно з п.1 договору комісії в червні 2020 здійснив продаж вугільної продукції ПАТ Центренерго за договором поставки вугілля в кількості 13 491,076 тон на загальну суму 28 257 699,93 грн.
Як стверджує позивач, на виконання умов договору комісії з продажу товару відповідачем в травні 2020 було перераховано 27 000 000,00грн та в червні 2020 - 3 999 965,00 грн, а загалом 30 999 965,00грн, при цьому, залишок несплаченої заборгованості за договором комісії складає 32 034 164,39грн.
21.07.2020 позивач звернувся до відповідача з претензією №95/1, в якій посилався на необхідність погашення заборгованість за договором комісії у розмірі 32 034 164,39 грн, яка залишилася без відповіді та задоволення.
За твердженням позивача, у телефонному режимі він був повідомлений відповідачем про неможливість виконання ДП Вугільна компанія Краснолиманська своїх зобов`язань перед позивачем через невиконання третьою особою - ПАТ Центренерго, п. 8.3.1. договору поставки вугілля та несплату в повному обсязі вартості поставленого вугілля, а тому, відповідач позбавлений можливості виконати свої зобов`язання перед позивачем щодо перерахування коштів за отриманий за договором комісії та поставлений ПАТ Центренерго товар (вугілля) за договором №111/6 від 15.05.2020.
У зв`язку з цим, позивач наполягає на тому, що всупереч ч. 4 ст. 1016 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що у разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов`язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази, відповідач не вжив передбачених заходів, а навпаки продовжує здійснювати поставку вугілля ПАТ Центренерго, чим завдає додаткові збитки позивачу як власнику спірного вугілля.
Таким чином, посилаючись на обставини невиконання в повному обсязі умов договору щодо оплати вартості поставленого вугілля, позивач звернувся з позовом до суду про визнання ТОВ Краснолиманське постачальником за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 та переведення на нього прав і обов`язків такого постачальника за вказаним договором.
Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що :
- у даному випадку комітент як фактичний власник спірного вугілля, маючи інтерес у виконанні зобов`язання, проте не будучи кредитором щодо третьої особи, не може звернутися з вимогою про виконання або про відшкодування збитків чи про зобов`язання несення інших наслідків невиконання договору до третьої особи, яка не укладала правочин з комітентом і отже не є зобов`язаною стороною перед комітентом. Відтак ТОВ Краснолиманська не може заявити вимогу до ПАТ Центренерго окремо або поряд з ДП Вугільна компанія Краснолиманська, адже така особа не є боржником щодо комітента. Отже, у цій справі позивач, звертаючись до суду з позовом обґрунтував наявність у нього підстав для такого звернення, визначив, у чому полягає порушення його інтересів;
- частина 4 статті 1016 Цивільного кодексу України визначені умови та спосіб захисту порушених прав комітента, а саме умовою є невиконання третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, у зв`язку з чим комісіонер зобов`язаний на вимогу комітента передати йому права кредитора за таким договором;
- третьою особою не доведено належними та допустимими доказами факту належного виконання договору поставки, у зв`язку з чим, враховуючи положення частини 4 статті 1016 Цивільного кодексу України, наявні підстав для заміни кредитора в зобов`язанні;
- виходячи зі змісту статей 512-514, 1016 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов`язанні опосередковує зміну суб`єктивного складу у зобов`язанні, але залишає незмінним його зміст. Суб`єкти зобов`язання можуть провести заміну кредитора лише в певній частині, тобто передати новому кредитору тільки частину прав старого кредитора. Таким чином, відступлення права вимоги кредитором є підставою для заміни сторони не в цілому у договорі, а в окремому зобов`язальному правовідношенні - в даному випадку у відношенні щодо 32 034 164,39 грн з відповідними наслідками прострочення (штраф, пеня, вимоги за ст. 625 ЦК України, тощо). У той же час переведення прав та обов`язків за договором поставки в цілому як захист порушеного права є недоведеним за іншими поставками, а тому може призвести до втручання у правовідносини сторін за договором, що є неприпустимим та неспівмірним з обсягом порушених прав позивача;
- переведення на ТОВ Краснолиманське прав ДП Вугільна компанія Краснолиманська як постачальника за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 в частині продажу ПАТ Центренерго вугільної продукції за звітами комісіонера ДП Вугільна компанія Краснолиманська №1 від 31.05.2020 та №2 від 30.06.2020 відповідає належному способу захисту та є ефективним, призводить до відновлення порушеного права, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання Товариства з обмеженою відповідальністю Краснолиманське постачальником за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020, укладеним між Державним підприємством Вугільна компанія Краснолиманська та Публічним акціонерним товариством Центренерго - в межах поставки вугільної продукції за звітами комісіонера (Державне підприємство Вугільна компанія Краснолиманська) №1 від 31.05.2020 період реалізації з 25.05.2020 по 31.05.2020, №2 від 30.06.2020 період реалізації 10.06.2020 та про переведення на нього права постачальника в цій частині. Позовні вимоги, що стосуються інших періодів поставки господарський суд визнав необґрунтованими та відмовив в решті позовних вимог.
Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як свідчать встановлені по справі обставини, предметом заявленого позову є вимоги позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (далі ТОВ «Краснолиманське») про переведення на нього прав та обов`язків постачальника за укладеним між Публічним акціонерним товариством Центренерго (далі ПАТ Центренерго, покупець) та Державним підприємством Вугільна компанія Краснолиманська (далі ДП Вугільна компанія Краснолиманська, постачальник) договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивачем покладено доводи про те, що невиконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором комісії на продаж товару №05/05-1 від 05.05.2020 в частині сплати грошових коштів в розмірі 32 034 164, 39 грн, обумовлено неналежним виконанням ПАТ Центренерго прийнятих на себе зобов`язань перед відповідачем за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 в частині сплати у повному обсязі вартості поставленого в травні та червні 2020 вугілля. У зв`язку з чим, позивач вважав, що невиконання третьою особою, як покупцем, зобов`язань в частині оплати вартості поставленого відповідачем, як продавцем, за договором поставки №111/6 від 15.05.2020 вугілля, позбавляє відповідача можливості, як комісіонера, виконати свої зобов`язання перед позивачем щодо перерахування коштів та порушує права позивача, як комітента, на підставі укладеного з відповідачем (комісіонером) договором комісії на продаж товару №05/05-1 від 05.05.2020, та, відповідно, як власника вугілля, що є предметом договору комісії .
Вказані обставини позивач вважав такими, що надають йому право звернутись із відповідним позовом до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
В такому разі суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.
Виходячи з правового аналізу ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Тобто, враховуючи вищенаведені положення ст. 15, ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Відповідно до ст. 1011 ЦК України сутність договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний рахунок.
Предметом договору комісії є надання посередницьких послуг в сфері торгового обороту.
Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний рахунок.
Згідно частиною 1 статті 1014 Цивільного кодексу України комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1016 ЦК України за договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору. Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).
Аналізуючи наявність порушеного права суд першої інстанції виходив з того, що однією з визначальних ознак відносин сторін за договором комісії є те, що комісіонер при виконанні доручення комітента укладає обумовлений договором комісії правочин в інтересах та за рахунок комітента та є стороною цього правочину, в якому виступає від свого імені.
Відповідно, при укладенні такого правочину саме комісіонер набуває всього обсягу прав і обов`язків за таким договором, за винятком обмежень, встановлених законом та договором комісії.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме ДП Вугільна компанія Краснолиманська, як комісіонер, є правомочною стороною у договорі поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020, укладеному на виконання договору комісії №05/05-1 від 05.05.2020, щодо пред`явлення ПАТ Центренерго як покупцю вимоги сплатити встановлену договором вартість поставленого вугілля в установлений договором строк, а в разі невиконання цього обов`язку звернутися з відповідним позовом до суду.
Частиною 4 статті 1016 Цивільного кодексу також встановлено, що у разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов`язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.
Зі змісту даної норми випливає, що якщо третя особа порушує умови правочинів, які уклав з нею комісіонер, останній зобов`язаний без зволікання повідомити про це комітента, зібрати і забезпечити необхідні докази.
Комісіонер є цілком самостійною стороною договору, який був укладений ним з третьою особою за дорученням комітента. Договір укладається хоча і в інтересах комітента з метою наступного передання йому результатів договору, але мета договору - забезпечення виконання вимог комітента - жодним чином не впливає на правове положення третьої особи - контрагента.
Як вбачається з матеріалів справи, вугілля, яке було поставлено ДП ВК Краснолиманське покупцю - ПАТ Центренерго за актами приймання-передачі №1-КЛ від 25.05.2020, №2-КЛ від 29.05.2020, №3-КЛ від 31.05.2020, №4-КЛ від 10.06.2020 надійшло до комісіонера від комітента та є власністю комітента - ТОВ Краснолиманське.
Отже, маючи інтерес у виконанні зобов`язання проте не будучи кредитором щодо третьої особи, позивач (комітент), як фактичний власник спірного вугілля, не може звернутись з вимогою про виконання або про відшкодування збитків чи про зобов`язання несення інших наслідків невиконання договору до третьої особи, яка не укладала правочин з комітентом і отже не є зобов`язаною стороною перед комітентом, у зв`язку з чим, ТОВ Краснолиманська не може заявити вимогу до ПАТ Центренерго поряд або окремо з ДП Вугільна компанія Краснолиманська, адже така особа не є боржником щодо комітента, про що правомірно зазначив суд першої інстанції.
Колегія суддів також вважає, що оскільки комісіонер укладав договір від власного імені, то для безпосереднього захисту своїх інтересів комітент повинен прийняти на себе права кредитора за укладеним комісіонером правочином. Тому комітент, який отримав повідомлення про порушення його прав з боку третьої особи, має право вимагати передачі йому вимог, які має комісіонер до цієї особи. Комітент виступає як особа, якій комісіонер передав свої права, та зможе використати передбачені законодавством заходи для безпосереднього впливу на третю особу.
Водночас, без набуття прав кредитора за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 ТОВ Краснолиманська (комітент) не має ні юридичних, ні фактичних підстав для вчинення дій направлених на забезпечення дотримання ПАТ Центренерго (третя особа) строків розрахунків, встановлених вказаним договором поставки.
Колегія суддів зазначає, що згідно ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 1 ст. 509 ЦК України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.
Отже, виходячи із загальних правил та положень ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора.
Обсяг цих прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виконання зобов`язання в обсязі, що існував на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги).
Разом з тим, зазначене положення є диспозитивним, отже інші правила можуть бути встановлені договором або законом. Суб`єкти зобов`язання можуть провести заміну кредитора лише в певній частині, тобто передати новому кредитору тільки частину прав старого кредитора, проте це є можливим в разі подільності права вимоги кредитора.
Така правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 22.01.2020 у справі N 925/1204/15.
В постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі N 31/160 (29/170 (6/77-5/100) також викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору комісії №05/05-1 від 05.05.2020, ДП Вугільна компанія Краснолиманська було укладено з ПАТ Центренерго договір поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020, за яким ДП Вугільна компанія Краснолиманська зобов`язалося поставити у власність покупця вугільну продукцію.
На виконання умов п.2.1.6. договору комісії, а також вимог ч. 1 ст. 1022 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії, відповідач надав позивачу звіти комісіонера № 1 від 31.05.2020 та №2 від 30.06.2020.
Із вказаних звітів вбачається, що виконуючи умови договору комісії ДП ВК Краснолиманське здійснив продаж вугільної продукції ПАТ Центренерго за договором поставки вугілля на загальну суму 63 034 129,39 грн, а саме, відповідно до звіту комісіонера №1 від 31.05.2020 вбачається, що комісіонер в травні 2020 року здійснив продаж вугільної продукції ПАТ Центренерго згідно договору поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 на загальну суму 34 776 429,46 грн, (а.с. 48 т. 1), згідно звіту №2 від 30.06.2020, вартість вугільної продукції за договором №111/6 від 15.05.2020 у червні 2020 року склала 28 257 699,93 грн. (а.с.49 т. 1)
Зокрема, зі змісту звіту №1 вбачається, що датою реалізації продукції є 25.05.2020, 29.05.2020, 31.05.2020, за звітом №2 дата реалізації продукції 10.06.2020.
На виконання умов договору комісії відповідачем було перераховано ТОВ Краснолиманська грошові кошті у загальному розмірі 30 999 965,00 грн, відтак залишок несплачених коштів складає 32 034 164,39 грн.
У наданих до матеріалів справи письмових поясненнях ПАТ Центренерго стверджувало про відсутність заборгованості за договором поставки, посилаючись на здійснення передоплати у травні на загальну суму 27 000 000,00 грн, доплату за вугілля після підписання актів приймання-передачі вугілля в сумі 39 050 000,00 грн, у зв`язку з чим, третя особа наголошувала на належному виконанні зобов`язань з повної та своєчасної оплати спірного товару.
Зокрема, на підтвердження своїх доводів ПАТ Центренерго до матеріалів справи надані наступні платіжні доручення:
- №2171 від 19.05.2020 на суму 5 000 000,00 грн, №2209 від 21.05.2020 на суму 5 000 000,00 грн, №2248 від 26.05.2020 на суму 2 000 000,00 грн, №2299 від 29.05.2020 на суму 15 000 000,00 грн за призначенням платежу передплата за вугілля згідно договору №111/6 від 15.05.2020;
- №2539 від 25.06.2020 на суму 2 000 000,00 грн, №2587 від 26.06.2020 на суму 2 000 000,00 грн, №2775 від 14.07.2020 на суму 5 000 000,00 грн, №2864 від 20.07.2020 на суму 50 000,00 грн, №2912 від 23.07.2020 на суму 10 000 000,00 грн, №2963 від 28.07.2020 на суму 5 000 000,00 грн, №3004 від 30.07.2020 на суму 5 000 000,00 грн, №3069 від 04.08.2020 на суму 10 000 000,00 грн за призначенням платежу доплата за вугілля згідно договору №111/6 від 15.05.2020.
Надане ПАТ Центренерго платіжне доручення №3166 від 12.08.2020 на суму 10 000 000,00 грн враховано судом першої інстанції як, таке, що помилково надане суду замість платіжного доручення №3069 від 04.08.2020 на суму 10 000 000,00 грн. (а.с. 6 т. 2).
Таким чином, наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями ПАТ Центренерго підтверджував оплату товару за договором №111/6 від 15.05.2020 в загальному розмірі 66 050 000,00 грн.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що товариством на підтвердження належної оплати за вугілля поставлене згідно Договору поставки у травні-червні 2020 були надані наступні платіжні доручення: № 2171 від 19.05.2020, №2209 від 21.05.2020, №2248 від 26.05.2020, №2299 від 29.05.2020, № 2539 від 25.06.2020, №2587 від 26.06.2020, №2775 від 14.07.2020, №2864 від 20.07.2020, №2912 від 23.07.2020, №2963 від 28.07.2020, №3004 від 30.07.2020, №3069 від 04.08.2020 року на загальну суму 66 050 000, грн. Після підписання актів приймання-передачі вугілля №1-КЛ від 25.05.2020, № 2- КЛ від 29.05.2020, № 3-КЛ від 31.05.2020, №4-КЛ від 10.06.2020, що підтверджують поставку вугілля у травні-червні 2020 року, ПАТ Центренерго було перераховано ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» доплату за вугілля у сумі 36 034 129,39 грн, згідно платіжних доручень №№2539 від 25.06.2020, 2587 від 26.06.2020, 2775 від 14.07.2020, 2864 від 20.07.2020, 2912 від 23.07.2020, 2963 від 28.07.2020, 3004 від 30.07.2020, 3069 від 04.08.2020 року. При цьому, скаржник стверджує, що платіжним дорученням №3069 від 04.08.2020 товариством було перераховано ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» доплату за вугілля, яке надійшло у червні 2020 року, що охоплюється звітами комісіонера №1, 2 у сумі 5 984 129, 39 грн, так і сумою у розмірі 4 015 870, 61 грн, що є доплатою за вугілля поставлене згідно інших періодів та актів прийому передачі, що не стосується предмету спору у справі № 905/1769/20.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою з`ясування дійсних обставин, щодо здійснення розрахунків між відповідачем та третьою особою за укладеним договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020, а також перевірки доводів третьої особи щодо належного виконання своїх зобов`язань з повного та своєчасного виконання умов вказаного договору, суд першої інстанції ухвалою від 19.01.2021 зобов`язав відповідача та третю особу надати суду розгорнутий акт звірки взаєморозрахунків за договором №111/6 від 15.05.2020 в частині продажу ПАТ Центренерго вугільної продукції, яка вказана у звітах №1 від 31.05.2020 та №2 від 30.06.2020 про виконання комісійного доручення до договору комісії №05/05-1 від 05.05.2020 - з визначенням періодів та первісних документів, суми фактичної сплати, суми боргу по кожному періоду поставки з вказанням підстав внесення сум до бухгалтерського обліку підприємств. Вказаний акт зобов`язано судом надати до суду оформлений належним чином та підписаний першим керівником підприємств або головним бухгалтером та скріплений печатками. Також, судом повідомлено сторонам, що в разі неможливості з поважних причин подати двосторонній акт звірки розрахунків до призначеної дати судового засідання відповідачу та третій особі надати власну редакцію акту звірки розрахунків.
Дослідженням наданого ПАТ Центренерго на виконання вимог суду першої інстанції акту звірки по договору по договору №111/6 від 15.05.2020, який складено за підписом головного бухгалтера та керівника, вбачається, що сума всіх платежів, сплачених ПАТ Центренерго у період з 19.05.2020 по 04.08.2020 становить 63 034 129,39 грн (а.с. 41 т. 2).
В той же час, вказаний акт не містить відображення в облікових регістрах назви, періоду реєстрації господарських операцій у співвідношенні до сум здійснених оплат (враховуючи предмет заявлених вимог та підстави позову), оскільки відображає лише відомості щодо здійсненних оплат за певний проміжок часу та свідчить про загальну суму здійснених ПАТ Центренерго оплат в розмірі 63 034 129,39 грн, в той час як ПАТ Центренерго до матеріалів справи надано платіжні доручення на загальну суму 66 050 000,00 грн. Отже, колегія суддів вважає, що вказаний акт правомірно не був прийнятий судом першої інстанції у якості належних доказів, що підтверджує здійснення повного розрахунку за отримане вугілля у спірний період.
Колегія суддів враховує, що згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, акт звірки взаєморозрахунків за договором №111/6 від 15.05.2020 в частині продажу ПАТ Центренерго вугільної продукції, яка вказана у звітах комісіонера №1 від 31.05.2020 та №2 від 30.06.2020 хоча і не є первинним документом, в той же час, має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Водночас, наданим актом звірки ПАТ Центренерго не підтвердив відповідність сум, сплачених згідно платіжних доручень, сумам, які відобразив у наданому до суду акту звірки взаєморозрахунків за договором №111/6 від 15.05.2020 та не підтвердив тотожність ведення бухгалтерського обліку господарських операцій обома сторонами за договором №111/6 від 15.05.2020 спірних правовідносин.
З матеріалів справи також вбачається, що на виконання вимог суду першої інстанції відповідачем та третьою особою до матеріалів справи надано двосторонній акт звірки розрахунків між ПАТ Центренерго та ДП Вугільна компанія Краснолиманська за підписами головних бухгалтерів підприємств, за яким у обох сторін за дебітом та кредитом суми кінцевого сальдо відсутні (в цілому по контрагенту).
Дослідженням вказаного акту встановлено, що він складений відповідачем та третьою особою відносно стану розрахунків між сторонами за господарськими операціями з відвантаження вугільної продукції на загальну суму 373 557 813,01 грн за період 31.05.2020, 30.06.2020, 31.07.2020, 30.08.2020, 30.09.2020, 31.10.2020, 30.11.2020, 31.12.2020, в той час як за наявними в матеріалах справи звітами комісіонера відповідач за дорученням позивача здійснив продаж вугільної продукції 25.05.2020, 29.05.2020, 31.05.2020, 10.06.2020 на загальну суму 63 034 129,39 грн, тобто спірним є саме період травень-червень 2020 року. У зв`язку з чим, вказаний акт звірки за наслідками дослідження правомірно не був прийнятий судом першої інстанції як належний та допустимий доказ у розумінні статей 76, 77 ГПК України у якості підтвердження повного розрахунку за вугілля саме у спірний період.
Крім того, виходячи з вказаного двостороннього акту звірки відповідач поставив третій особі вугілля окремими партіями на загальну суму 373 557 813,01 грн, в той час, згідно даних звіту комісіонера відповідач за дорученням позивача здійснив продаж вугільної продукції на загальну суму 63 034 129,39 грн.
Колегією суддів в судовому засіданні досліджено наявний в матеріалах справи журнал-ордер по рахунку 3771, складений ДП Вугільна компанія Краснолиманська за період з січня 2020 по січень 2021.
Зокрема, як вбачається із вказаного документу, він містить лише початковий та кінцевий залишок та обороти по рахунку без посилання на первинні документи та підписаний особою без вказання посади та інших будь-яких ідентифікуючих її ознак. А тому, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, наданий відповідачем журнал-ордер по рахунку 3771 не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ, що підтверджує здійснення повного розрахунку за спірне вугілля.
Виходячи з приписів частини 1 статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Враховуючи встановлені по справі обставини, а також документи, надані сторонами на підтвердження своїх доводів та заперечень по справі, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем та третьою особою не надані належні, допустимі та достовірні докази у підтвердження своїх доводів щодо здійснення повного розрахунку щодо оплати вугілля між відповідачем та третьою особою, поставка якого була здійсненна у травні та червні 2020 року на підставі договору №111/6 від 15.05.2020.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції враховано додаткові письмові пояснення, надані третьою особою з приводу платіжного дорученням №3069 від 04.08.2020 ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», яким, як зазначає апелянт, було здійснено доплату за вугілля, яке надійшло у червні 2020 року та є таким, що охоплюється звітами комісіонера № 1, 2 на суму 5 984 129, 39 грн та на суму 4 015 870, 61 грн, та є доплатою за вугілля поставлене згідно інших періодів, що не стосується предмету спору у справі № 905/1769/20 та саме з метою з`ясування дійсних розрахунків за договором №111/6 від 15.05.2020, відповідача та третю особу було зобов`язано скласти та надати суду розгорнутий акт звірки взаєморозрахунків за договором №111/6 від 15.05.2020 в частині продажу ПАТ Центренерго вугільної продукції, яка вказана у звітах №1 від 31.05.2020 та №2 від 30.06.2020.
Як свідчать матеріали справи, судом першої інстанції в повному обсязі надано оцінку доказам, наданим третьою особою на підтвердження доводів щодо здійснення розрахунків за отримане за договором №111/6 від 15.05.2020 вугілля у період травень, червень 2020 року, а саме, платіжним дорученням, якими апелянт підтверджував здійснення оплат у спірний період за отримане вугілля, акту звірки по договору по договору №111/6 від 15.05.2020 у період з 19.05.2020 по 04.08.2020, двосторонньому акту звірки розрахунків між ПАТ Центренерго та ДП Вугільна компанія Краснолиманська у період 31.05.2020, 30.06.2020, 31.07.2020, 30.08.2020, 30.09.2020, 31.10.2020, 30.11.2020, 31.12.2020, а також журналу-ордеру по рахунку 3771, у зв`язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної інстанції про те, що третьою особою належним чином підтверджено розрахунки за договором №111/6 від 15.05.2020 не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції щодо вказаних доказів.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції, відповідач є відповідальною особою за дотриманням встановлених строків розрахунків за договором поставки, оскільки повинен діяти в інтересах позивача, в той час, як позивач, не будучи кредитором щодо третьої особи, як фактичний власник спірного вугілля, може здійснювати контроль щодо розрахунків за поставлене третій особі вугілля лише на підставі звітів, які надаються йому комісіонером, тобто відповідачем.
Виходячи зі звітів комісіонера, останньою датою реалізації товару є 10.06.2020. За таких обставин, враховуючи умови п. 7.1. договору поставки щодо строків розрахунків, 10.07.2020 є граничним строком виконання третьою особою зобов`язань з оплати партії товару, отриманого у травні-червні 2020 року. За таких умов, всі платежі здійснені третьою особою після 10.07.2020 спростовують доводи ПАТ Центренерго про належне виконання умов договору відносно оплати поставленого у травні-червні 2020 вугілля, про що також обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 1016 Цивільного кодексу у разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов`язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.
Отже, виходячи з наведених норм, якщо третя особа порушує умови правочинів, які уклав з нею комісіонер, останній зобов`язаний без зволікання повідомити про це комітента, зібрати і забезпечити необхідні докази.
Водночас, встановлені по справі обставини свідчать, що доказів повідомлення комітента про порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, відповідач не надав. Доказів здійснення відповідачем дій, направлених на запобігання порушення інтересів позивача в частині своєчасного отримання належним йому коштів за вугілля, матеріали справи також не містять.
В апеляційній скарзі апелянт наголошує на тому, що норми статті 1016 Цивільного кодексу України безпосередньо вказують на спосіб захисту порушених прав комітента за договором, шляхом укладення договору відступлення права вимоги, а не подачі позову про переведення прав та обов`язків за договором. На думку скаржника, відступлення права вимоги та переведення прав та обов`язків за договором є різними/самостійними підставами заміни кредитора у зобов`язанні, у зв`язку з чим наголошує про невірно обраний позивачем спосіб захисту своїх прав.
Щодо вказаних доводів апеляційної скарги колегія суддів вказує наступне.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем обрано такий спосіб захисту як переведення прав та обов`язків продавця за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Ефективний спосіб захист має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Як вже зазначалося вище, відповідно до норм ст.1016 ЦК України комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.
У постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 753/2187/17 зазначено про те, що як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що в даному випадку обраний позивачем спосіб захисту шляхом переведення прав та обов`язків покупця за договором за своєю суттю є таким способом захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України) та найкраще відповідає змісту порушеного права позивача, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також є найпростішим шляхом, який забезпечує для позивача відновлення та реалізацію його прав.
Отже, за встановлених обставин, які свідчать про порушення права позивача на отримання коштів за укладеним з комісіонером договору комісії, не позбавляє останнього вимагати в судовому порядку переведення на нього прав та обов`язків продавця (відповідача) за договором поставки з метою відновлення свого порушеного права на отримання коштів.
Крім того, маючи на меті захист своїх порушених прав, як з боку третьої особи (покупця за договором поставки), так і з боку відповідача (комісіонера), позивач не позбавлений права звернутись із позовом до суду, обравши такий спосіб захисту як переведення прав та обов`язків продавця за договором поставки, за захистом якого звернувся до суду з позовом у даній справі.
При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Виходячи зі змісту параграфу 3 глави 54 Цивільного кодексу України, договір поставки за своєю правовою природою є двостороннім, оскільки передбачає наділення правами та обов`язками обох сторін, тобто як постачальника, так і покупця.
При цьому, договір комісії, як і більшість інших господарських договорів, передбачає цілий комплекс прав та кореспондуючих їм обов`язків, тобто в правовідносинах поставки кожна зі стороні є кредитором в одному зобов`язальному правовідношенні за договором та боржником в іншому.
Поряд з цим, переведення прав і обов`язків за договором навіть в частині поставки однієї з багатьох передбачених договором партій товару, передбачає заміну сторони договору з переведенням на нового кредитора цілого комплексу як прав, так і обов`язків, а не лише права вимоги.
Виходячи зі змісту статей 512-514, 1016 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов`язанні опосередковує зміну суб`єктивного складу у зобов`язанні, але залишає незмінним його зміст. Суб`єкти зобов`язання можуть провести заміну кредитора лише в певній частині, тобто передати новому кредитору тільки частину прав старого кредитора.
Так, у якості підстави звернення з позовом позивач вказує на порушення його права на отримання плати за переданий товар за період травень-червень 2020, у той же час просить суд захистити своє право шляхом передачі йому всіх прав та обов`язків за договором поставки.
Суд першої інстанції правомірно зазначив, що позивачем не доведено порушення відповідачем та третьою особою його прав та обов`язків за поставками, що здійснювались в межах договору поставки №111/6 від 15.05.2020 в інші періоди, отже, переведення прав та обов`язків продавця за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 в цілому може призвести до втручання у правовідносини сторін за договором №111/6 від 15.05.2020, що є неприпустимим та неспіврозмірним з обсягом порушених прав позивача.
Судом першої інстанції також правомірно враховано, що за змістом п.10.7 договору поставки, відповідач позбавлений права в добровільному порядку передавати свої права та обов`язки третій особі без попереднього письмового погодження ПАТ «Центренерго», а тому укладання договору про відступлення права вимоги у добровільному порядку не є можливим. В той же час, сторони правочину вільні у викладенні його умов, умови договору поставки №111/6 від 15.05.2020 спрямовані виключно на врегулювання правовідносин сторін за цим договором, а тому застереження у п. 10.7 договору поставки, за змістом якого відповідач та третя особа дійшли згоди, що жодна зі сторін не може передавати свої права і/або обов`язки за договором третій особі, а також здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог без попередньої письмової згоди іншої сторони та відповідного рішення наглядової ради ПАТ Центренерго згідно Статуту ПАТ Центренерго, є обов`язковими лише для його сторін. В свою чергу це не позбавляє позивача права скористатися передбаченим законодавством способом захисту його прав як комітента шляхом звернення до суду, враховуючи наразі відсутність у відповідача волевиявлення та можливості самостійно, без погодження з третьою особою, здійснити відступлення права вимоги іншій особі.
З огляду на вищевикладене та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що переведення на ТОВ Краснолиманське прав ДП Вугільна компанія Краснолиманська як постачальника за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 в частині продажу ПАТ «Центренерго» вугільної продукції за звітами комісіонера ДП Вугільна компанія Краснолиманська №1 від 31.05.2020 та №2 від 30.06.2020 відповідає належному способу захисту та є ефективним, призводить до відновлення порушеного права, у зв`язку з чим, обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню лише частково, а саме, в частині визнання ТОВ Краснолиманське постачальником за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020, укладеним між Державним підприємством Вугільна компанія Краснолиманська та Публічним акціонерним товариством Центренерго - в межах поставки вугільної продукції за звітами комісіонера (Державне підприємство Вугільна компанія Краснолиманська) №1 від 31.05.2020 період реалізації з 25.05.2020 по 31.05.2020, №2 від 30.06.2020 період реалізації 10.06.2020 та переведення на нього права постачальника в цій частині.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог, в повному обсязі з`ясував обставини, які мають значення для справи, апелянтом не доведено порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час розгляду справи, а тому вказане рішення в частині задоволення позову слід залишити без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції у зв`язку з чим, задоволенню не підлягають.
Судові витрати в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 129, статтею 269, пунктом 2 статті 275, пунктами 1, 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Центренерго залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 14.04.2021 у справі №905/1769/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 03.08.2021
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.В. Плахов
