ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
Іменем України
20 липня 2021 року
м. Харків
справа №619/4698/20
провадження №22-ц/818/2585/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Кругової С.С., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба усправах дітей Малоданилівської селищної ради Дергачівськогорайону Харківськоїобласті,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ,третяособа:Службаусправах дітейМалоданилівськоїселищноїради ДергачівськогорайонуХарківськоїобласті провстановленняспособуучасті батькаужиттімалолітньої дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2021 року, постановлене під головуванням судді Овсяннікова В.С., в залі суду в смт. Дергачі, Харківської області, -
в с т а н о в и в :
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 ,третяособа:Службаусправах дітейМалоданилівськоїселищноїради ДергачівськогорайонуХарківськоїобласті провстановленняспособуучасті батькаужиттімалолітньої дитинипід час інфекційного або вірусного захворювання громадян, які мешкають з дитиною.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ,третя особа:Служба усправах дітейМалоданилівської селищноїради Дергачівськогорайону Харківськоїобласті провстановлення способуучасті батькау життімалолітньої дитини відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу до розгляду до суду першої інстанції.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вказує, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та належним чином не мотивоване. В матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування Малоданилівської селищноїради Дергачівськогорайону Харківськоїобласті, що є підставою для скасування зазначеного рішення суду. Зазначає, що у рішенні суду взагалі не має інформації, яка стосується огляду питання безпечного середовища дитини під час захворювання мешканців. Суд першої інстанції не залучив та не врахував думку медичних фахівців щодо перебігу інфекційних або вірусних захворювань, отже не встановив вирішення порушеного питання з медичного боку.
ОСОБА_3 надана відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1ст. 367 ЦПК Українив межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для передачі дитини батькові у випадку інфекційного або вірусного захворювання (у тому числі COVID-19) осіб, які мешкають з дитиною, не вбачається.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом без укладення шлюбу. Мають спільну дитину: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим Фрунзенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної смлужби Харківського міського управління юстиції Шевченківського району Харківської області грудня 2013 року (а.с.6).
Наразі сторони проживають окремо, і син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір`ю.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 18.07.2018 року ОСОБА_1 визначено спосіб участі у вихованні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: кожного вівторка та четверга кожного тижня з 17 годин 00 хвилин по 19 годин 00 хвилин без присутності матері; кожної суботи та неділі кожного другого та четвертого тижня місяця з 10 годин 00 хвилин по 18 годину 00 хвилин без присутності матері.
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що 30.07.2020 року він дізнався від відповідачки, що в її родині можливо є інфікована особа на COVID-19. На наступний день позивач звернувся до відповідачки письмово та запропонував в найліпших інтересах дитини та задля безпеки його здоров`я тимчасово змінити місце мешкання сина та передати його позивачу за адресою: АДРЕСА_1 , де наявні всі необхідні побутові умови для постійного проживання дитини до повного одужання можливо хворого на COVID-19 родича відповідачки, який мешкає разом з дитиною. Відповідачка не надала жодної відповіді. 09.08.2020 року від сімейного лікаря ОСОБА_5 він дізнався, що його син інфікований на COVID-19. Вважає, що умисна бездіяльність та недбале ставлення до здоров`я дитини з боку відповідачки призвели до інфікування дитини COVID-19, яке можна було уникнути, якщо дитина була б своєчасно передана до нього. У зв`язку з цим просить суд встановити спосіб участі батька у житті малолітньої дитини, а саме: зобов`язати мати дитини ОСОБА_3 у разі інфекційного або вірусного захворювання (у тому числі на COVID-19 або інше нове інфекційне захворювання або вірусну інфекцію), яку встановлено сімейним лікарем у громадян, які мешкають з дитиною, ОСОБА_4 негайно передати дитину батькові; прийняте рішення діє на час захворювання громадян, які мешкають з дитиною; на час дії цього рішення, дії інших рішень судів та розпоряджень відносно дитини зупиняються.
Відповідно достатті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до положеньст. 1-3 Конвенції ООН "Про права дитини"в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Із тлумачення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ст.ст.7,141,159 СК Українивипливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Стаття 18 Конвенції ООН "Про права дитини"встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.
Статтями11,15 Закону України "Про охорону дитинства"визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї разом з батьком або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно дост. 141 Сімейного кодексу Українимати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Згідност. 153 Сімейного кодексу Українимати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Положеннямист. 157 Сімейного кодексу Українипередбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідност. 159 Сімейного кодексу Україниякщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживаннятощо), місце та час їхнього спілкування.
При визначенні способу участі батьків у вихованніта спілкуванні з дитиною, суд враховує вік дитини, прихильність дитини до батька та матері, ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, ведення ними здорового способу життя та відсутність шкідливих звичок.
Таким чином, законодавство України закріпило право одного з батьків, хто проживає окремо від дитини, на спілкування з нею та участь у її вихованні.
Законодавством також встановлений обов`язок батьків або інших осіб, з якими проживає дитина,не чинити перешкоди у здійсненні батьком прав щодо виховання дітей та правовий механізм захисту цього права у випадку його порушення у судовому порядку.
Суд при встановленні способу спілкування, має дотримуватись розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
Згідно з положеннями ч.1,2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Розпорядженням № 224 від 04 травня 2017 року «Про визначення місця проживання та порядку виховання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_3 , яка мешкає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 18.07.2018 року ОСОБА_1 визначено спосіб участі у вихованні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: кожного вівторка та четверга кожного тижня з 17 годин 00 хвилин по 19 годин 00 хвилин без присутності матері; кожної суботи та неділі кожного другого та четвертого тижня місяця з 10 годин 00 хвилин по 18 годину 00 хвилин без присутності матері.
Звертаючись досуду зпозовом про встановлення способуучасті батькаужиттімалолітньої дитинипід час інфекційного або вірусного захворювання громадян, які мешкають з дитиною, зазначає, що умисна бездіяльність та недбале ставлення до здоров`я дитини з боку відповідачки призвели до інфікування дитини COVID-19, яке можна було уникнути, у зв`язку з тимчасовою зміною місця мешкання сина та своєчасного передання дитини батькові.
Відповідно до п.п.18, 20, 22, 27, 28 Постанови КМ України № 641 від 22.07.2020 в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, самоізоляція здійснюється з метою запобігання поширенню COVID-19 та зменшення кількості хворих з тяжким перебігом COVID-19. Самоізоляції підлягають:
1) особи, які мали контакт з пацієнтом з підтвердженим випадком COVID-19, крім осіб, які під час виконання службових обов`язків використовували засоби індивідуального захисту відповідно до рекомендацій щодо їх застосування;
2) особи з підозрою на інфікування або з підтвердженим діагнозом COVID-19 в легкій формі за умови, що особа не потребує госпіталізації;
Лікуючий лікар визначає на підставі галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я строк самоізоляції хворого на COVID-19 або особи з підозрою на інфікування COVID-19.
Особи, які потребують самоізоляції, зобов`язані постійно перебувати у визначеному ними місці самоізоляції, утримуватися від контакту з іншими особами, крім тих, з якими разом проживають.
Враховуючи, що на час інфікування громадян, які мешкають разом з дитиною слід утримуватися від контакту з іншими особами, крім тих, з якими разом проживають, у зв`язку з цим відсутні підстави для передачі дитини батькові у випадку інфекційного або вірусного захворювання (у тому числі COVID-19) осіб, які мешкають з дитиною. Передача дитини ОСОБА_4 батькові ОСОБА_1 у випадку інфікування когось з членів сім`ї може ставити під загрозу здоров`я як самого ОСОБА_1 так і інших людей.
Колегія суддів не вбачає підстав для тимчасової зміни місця проживання дитини у разі хвороби громадян, які мешкають разом з дитиною.
Посилання на те, що в матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування Малоданилівської селищноїради Дергачівськогорайону Харківськоїобласті не впливає на висновок суду, оскільки законом не передбачено можливості тимчасової зміни місця проживання дитини у разі хвороби громадян, які мешкають з дитиною.
Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК Українисуд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: С.С. Кругова
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 22.07.2021 року.
