Справа № 301/331/21
П О С Т А Н О В А
Іменем України
12 липня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Кондора Р.Ю., Бисаги Т.Ю.
з участю секретаря судового засідання: Балаж Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі, постановлену головуючим суддею Михайлишиним В.М., за позовом ОСОБА_1 до Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області, третьої особи на стороні позивача Іршавської міської ради, третьої особи на стороні відповідача Територіального управління державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Іршавського районного суду Закарпатської області про визнання незаконним (недійсним) розпорядження Іршавської РДА та змінених містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки,
встановив:
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області, третьої особи на стороні позивача Іршавської міської ради, третьої особи на стороні відповідача Територіального управління державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Іршавського районного суду Закарпатської області в якій просила визнати незаконним (недійсним) розпорядження Іршавської РДА Закарпатської області №163 від 10.06.2015, яким надано дозвіл Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Закарпатській області на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування загальною площею 0,1078 га для обслуговування майна Іршавського районного суду на території АДРЕСА_1 та скасувати таке. Визнати незаконним (недійсним) змінені містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки АДРЕСА_1 для реконструкції адміністративної будівлі Іршавського районного суду під адміністративну будівлю суду, замовником яких було Територіальне управління державної судової адміністрації України в Закарпатській області.
Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у вказаній справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги посилається на те, що у вказаному спорі має місце матеріальний цивільно-правовий спір спір про її порушене право, зокрема безперешкодного користування земельною ділянкою та будовою її адвокатського офісу. Отже в даному випадку має місце не публічно-правовий спір, як помилково вважав суд першої інстанції, а спір майнового характеру, що має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів, вважає що така не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб. При прийнятті такого рішення орган державної влади виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах, а тому спір, як щодо рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, так і оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо надання чи відмови у наданні такого дозволу є публічно-правовим, і спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 19 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
ОСОБА_1 просить визнати недійсним та незаконним Розпорядження голови Іршавської РДА Закарпатської області № 163 від 10.06.2015 року, яким надано дозвіл Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Закарпатській області на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування та скасувати його. Крім цього, визнати недійсними та незаконними змінені містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.
За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Конституційний Суд України у рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що:
- положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень;
- положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Тобто рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватись з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.
Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.
А тому, правовідносини пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб. При прийнятті такого рішення орган державної влади виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.
З огляду на викладене, вказаний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц.
Таким чином, суд першої інстанції, визначивши характер спірних правовідносин, суб`єктний склад, предмет та підстави заявлених вимог, дійшов до вірного висновку щодо неналежності спору до юрисдикції загального суду та обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін як таку, що є законною та обґрунтованою.
Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375 381-384, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Ухвалу Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 14 липня 2021 року.
Суддя-доповідач:
Судді:
