Справа № 522/7658/20

Провадження № 2/522/2762/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Донцова Д.Ю.,

при секретарі судового засідання Гурінчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеського державного аграрного університету про скасування дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 13.05.2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеського державного аграрного університету про скасування дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 з 07.11.2019 року працює на посаді заступника керівника проректора з науково-педагогічної та методичної роботи Одеського державного аграрного університету. З 24.02.2020 року по 21.03.2020 року відповідно до листка непрацездатності АДН №530480, який продовжено листком непрацездатності АДН №530548 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному. Під час перебування позивачки на лікарняно, ректор ОСОБА_2 . Одеського державного аграрного університету видав наказ №60ВК/тм від 28.02.2020 року про відсторонення проректора ОСОБА_1 від посади без збереження заробітної плати за порушення законодавства з питань охорони праці. 23.03.2020 року після виходу з лікарняного позивачка отримала зазначений наказ із службовою запискою ОСОБА_3 , в якій зазначено що позивачка не пройшла навчання з охорони праці та протипожежної безпеки, тим самим подальше виконання посадових обов`язків є неможливим. Позивачка зазначає, що її не ознайомлювали з наказами ректора Одеського державного аграрного університету про організацію охорони праці в вузі, інструкцією з охорони праці та журналом проведення інструктажів, положенням про навчання з питань охорони праці і планами-графіками проведення навчань та перевірки знань з питань охорони праці співробітників ОДАУ, положенням про службу охорони праці і техніки безпеки ОДАУ, зі складом комісії з охорони праці, місцем проведення навчань і перевірки знань в ОДАУ, наказами про призначення відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць, технологічного та інженерного устаткування, а також з утримання та експлуатації засобів протипожежного захисту. З огляду на зазначене, позивачка вважає вищевказаний наказ незаконним та просить його скасувати, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду. Крім того, позивачка просить скасувати накази №107-заг. від 14.05.2020 року «Про внесення мін до науково-координаційної ради ОДАУ», як такі що прийняті на підставі незаконного наказу №60ВК/тм від 28.02.2020 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14.05.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

У підготовче судове засідання 02.06.2020 року з`явились представник позивача та представник відповідача. Позивач позовну заяву підтримав у повному обсязі, відповідач позовну заяву не визнав. Позивач просив долучити уточнення до позовної заяви, ухвалою суду задоволено клопотання позивача та залучено уточнення до позовної заяви до матеріалів справи.

22.07.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що проректор з навчальної та методичної роботи, як заступник керівника університету, є посадовою особою, діяльність якої пов`язана з організацією безпечного ведення робіт, періодично (один раз на три роки) зобов`язана проходити навчання й перевірку знань з питань протипожежної безпеки, входить до переліку посадових осіб, які під час прийняття на роботу і один раз на три роки навчаються з питань охорони праці, організовує і контролює виконання керівниками структурних підрозділів заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов освітнього процесу, контролює проведення улаштування і обладнання навчальних кабінетів, контролює дотримання працівниками посадових інструкцій у частинні забезпечення охорони праці, безпеки життєдіяльності і т.п., з чого вбачається великий об`єм повноважень за яким не маючи знань з охорони праці не можна здійснювати контроль. Зазначає, що ОСОБА_1 , як заступник проректора установи, яка підпорядковується МОН України, повинна була пройти навчання в регіональних навчально-методичних центрах Державної служби України з питань праці або навчальних центрах, які належать до сфери управління МОН України. ОСОБА_1 за своєю посадою здійснює ряд функцій, що передбачають її відповідальність за дотримання учасниками учбово-навчального процесу та підлеглими положень ЗУ «Про охорону праці». Більш того, ОСОБА_1 повинна була бути обізнаною з положеннями п. 35 наказу Міністерства освіти і науки України №665 від 01.06.2013 року «Про затвердження кваліфікаційних характеристик професій (посад) педагогічних та науково-педагогічних працівників навчальних закладів», відповідно до якого проректор повинен знати правила з охорони праці та пожежної безпеки. Оскільки ОСОБА_1 не пройшла навчання з охорони праці та протипожежної безпеки, вона була відсторонена від виконання її посадових обов`язків за ініціативою начальника служби охорони праці ОДАУ.

У підготовче судове засідання 12.08.2020 року з`явився представник відповідача, позивач не з`явився, повідомлявся належним чином. Судове засідання відкладено у зв`язку з неявкою позивача.

У підготовче судове засідання 06.10.2020 року з`явились представник позивача та представник відповідача.

У підготовче судове засідання 16.03.2021 року сторони не з`явились, повідомлялись належним чином.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16.03.2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання 13.04.2021 року з`явились представник позивача та представник відповідача. У судовому засіданні оголошено перерву на 28.04.2021 року для ознайомлення представника позивача з матеріалами справи.

22.04.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання 28.04.2021 року з`явився представник позивача, відповідач не з`явився, повідомлявся належним чином. Від відповідача надійшла заява про розгляд справи у його відсутності.

20.05.2021 року від відповідача надійшли заперечення, в яких відповідач позовну заяву не визнав.

08.06.2021 року справа не розглядалась у зв`язку з перебуванням судді на семінарі, що проводився Національною школою суддів України.

У судове засідання 07.07.2021 року сторони не з`явились, повідомлялись належним чином. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим,датою складення цього судового рішення є 12.07.2021 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, приходить до наступного.

Судом встановлено, що з 07.11.2019 року ОСОБА_1 працює на посаді заступника керівника проректора з науково-педагогічної та методичної роботи Одеського державного аграрного університету.

З 24.02.2020 року по 21.03.2020 року відповідно до листка непрацездатності АДН №530480, який продовжено листком непрацездатності АДН №530548 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному.

28.02.2020 року ректор ОСОБА_2 . Одеського державного аграрного університету видав наказ №60ВК/тм про відсторонення проректора ОСОБА_1 від посади без збереження заробітної плати за порушення законодавства з питань охорони праці.

23.03.2020 року ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом №60ВК/тм від 28.02.2020 року.

14.05.2020 року ректор ОСОБА_2 . Одеського державного аграрного університету видав наказ №107-заг про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету, яким, зокрема, виведено зі складу проректора з навчальної та методичної роботи ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням.

14.05.2020 року ректор ОСОБА_2 . Одеського державного аграрного університету видав наказ №107-заг про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету, яким, зокрема, виведено зі складу проректора з навчальної та методичної роботи ОСОБА_1 у зв`язку з відстороненням від роботи.

Позивачка вважає наказ №60ВК/тм від 28.02.2020 року незаконним та просить його скасувати, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду. Крім того, позивачка просить скасувати накази №107-заг. від 14.05.2020 року «Про внесення мін до науково-координаційної ради ОДАУ».

Отже, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем своїх трудових прав, який вважає своє відсторонення за ст. 46 КЗпП України незаконним. Вказані правовідносини регулюються нормами трудового законодавства.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

ОСОБА_1 була переведена з посади доцента кафедри менеджменту Одеського державного аграрного університету на посаду проректора з навчальної та методичної роботи Одеського державного аграрного університету з 07.11.2019 року за строковим трудовим договором по 31.12.2019 року. Наказом Одеського державного аграрного університету №107-ВК/тм від 07.11.2019 року ОСОБА_1 переведена з посади доцента на посаду проректора. Наказом Одеського державного аграрного університету №120-ВК/тр. від 27.12.2019 р. робота на посаді проректора з науково-педагогічної та методичної роботи з 02 січня 2020 року ОСОБА_1 продовжена за строковим трудовим договором по 31.08.2020 року.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, відстороненню від роботи має передувати юридичний факт відмови або ухилення від проходження обов`язкового інструктажу.

Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що в ст. 46 КЗпП України вжито формулювання "відсторонення допускається". Тобто, власник не зобов`язаний цього роботи, а лише має таке право.

Під визначенням "відсторонення працівника від роботи" слід розуміти один із випадків передбачених законодавством призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. Здійснюючи відсторонення від роботи працівника, роботодавець зобов`язаний діяти на підставі, у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачені законом, неупереджено, дотримуватись принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення:

- правову підставу для відсторонення від посади;

- наслідки відсторонення від посади для інших осіб;

- законодавче встановленні гарантії відстороненого працівника на оплату праці;

- строки відсторонення, які мають відповідати часу, потрібному для усунення причин відсторонення, якщо тільки уповноваженим органом не визначено інший строк відсторонення.

Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, з викладенням підстав та строків відсторонення, з яким працівник має ознайомитись негайно під розпис, адже таке рішення має істотне значення у реалізації права працівника на працю.

Підставою прийняття оскаржуваного наказу №60ВК/тм від 28.02.2020 року є службова записка начальника служби охорони праці ОСОБА_3 та резолюція ректора. Відповідно до службової записки начальника служби охорони праці Бєляєва В.І. проректор з науково-педагогічної та методичної роботи ОСОБА_1 не пройшла навчання з охорони праці та протипожежної безпеки, тим самим не дотрималась вимог Закону України «Про охорону праці» та наказу Міністерства освіти і науки України від 26.12.2007 року №1669 «Про затвердження Положення про організацію роботи з охорони праці та безпеки життєдіяльності учасників освітнього процесу в установах і закладах освіти».

Водночас ст. 13 Закону України "Про охорону праці" визначено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов`язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання; - розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці; - забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються; - впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо; - забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом; - забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин; - організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров`я виробничих факторів;- розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці; - здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці; - організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці; вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Статтею 14 Закону України "Про охорону праці" визначено, що працівник зобов`язаний: - дбати про особисту безпеку і здоров`я, а також про безпеку і здоров`я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;- знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; - проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Статтею 18 Закону України "Про охорону праці" визначено, що працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії. Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

Пунктом 5.1. Типового Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05), затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 року №15 передбачено перелік посад посадових осіб, які проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці під час прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, навчаються згідно з Типовим тематичним планом і програмою навчання з питань охорони праці посадових осіб.

Пунктом 2.1. п. 2 додатку 3 до п. 5.1. Типового Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05), затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 року №15 визначено, що у навчальних закладах до посадових осіб, які проходять навчання перевірку знань з питань охорони праці відносяться: керівники, затупники керівників навчальних закладів, на яких покладена відповідальність за організацію безпечного ведення робіт, керівники та викладачі кафедр охорони праці.

Пунктом 5 Положення про організацію роботи з охорони праці та безпеки життєдіяльності учасників освітнього процесу в установах і закладах освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 26.12.2017 року №1669 встановлено, що навчання та перевірка знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності учнів, студентів, курсантів, слухачів, аспірантів (далі - здобувачі освіти) та працівників закладів освіти проводяться відповідно до Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року № 15, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2005 року за № 231/10511 (із змінами) (далі - Типове положення), та Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці в закладах, установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 18 квітня 2006 року № 304, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 липня 2006 року за № 806/12680 (у редакції наказу Міністерства освіти і науки України від 22 листопада 2017 року № 1514).

Пунктом 2 розділу IV «Обов`язки посадових осіб та організація роботи з охорони праці і безпеки життєдіяльності в закладах освіти» Положення про організацію роботи з охорони праці та безпеки життєдіяльності учасників освітнього процесу в установах і закладах освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 26.12.2017 року №1669 визначено, що заступник керівника (проректор, заступник директора, завідувач): 1) організовує і контролює виконання керівниками структурних підрозділів (факультетів, кафедр, кабінетів, лабораторій тощо) заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов освітнього процесу; 2) забезпечує впровадження відповідних вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності в освітній процес; 3) контролює проведення улаштування і обладнання навчальних кабінетів, майстерень, лабораторій, спортзалів тощо; 4) здійснює контроль за безпечним використанням навчального обладнання, приладів, хімреактивів тощо, що використовуються під час освітнього процесу, відповідно до типових переліків, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України; 5) бере участь у підготовці студентських загонів, учнівських об`єднань щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та відпочинку в місцях їх дислокації; 6) один раз на три роки організовує навчання і перевірку знань працівників закладу освіти з охорони праці, безпеки життєдіяльності, бере участь у складі комісії з перевірки знань; 7) контролює проведення інструктажів з охорони праці, безпеки життєдіяльності із здобувачами освіти, працівниками в структурних підрозділах; 8) забезпечує роботу щодо розроблення і періодичного перегляду (один раз на 5 років) інструкцій з охорони праці для працівників закладу освіти та інструкцій з безпеки під час проведення навчання для здобувачів освіти, при виконанні практичних, лабораторних робіт у навчальних кабінетах, лабораторіях, майстернях тощо; 9) забезпечує розроблення інструкцій з охорони праці для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою, які переглядаються один раз на 3 роки відповідно до Положення про розробку інструкцій; 10) бере участь у розробленні розділу з охорони праці, безпеки життєдіяльності колективного договору (угоди); 11) затверджує погоджені службою охорони праці, безпеки життєдіяльності добові норми зберігання і витрачання отруйних речовин, легкозаймистих рідин та інших пожежо- і вибухонебезпечних матеріалів; 12) контролює дотримання працівниками закладу освіти посадових інструкцій у частині забезпечення охорони праці, безпеки життєдіяльності; 13) сприяє здійсненню громадського контролю за додержанням вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці.

Відповідно до п. 7 розділу ІІІ Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці в закладах, установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України, затвердженого наказом Міністерства освіти та науки України 18.04.2006 року №304 заступник Міністра освіти і науки Автономної Республіки Крим, який є відповідальним за організацію роботи з охорони праці, безпеки життєдіяльності, керівники, їх заступники, спеціалісти з охорони праці органів управління освітою обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівники, їх заступники, спеціалісти з охорони праці установ та закладів освіти, члени комісій з перевірки знань з питань охорони праці цих установ та закладів освіти проходять навчання з охорони праці, безпеки життєдіяльності згідно з наказом Міністерства освіти і науки України.

Пунктом 3 наказу Міністерства освіти і науки України №114 від 01.02.2019 року «Про проведення навчання, підвищення кваліфікації та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності» визначено керівникам департаментів (управлінь) освіти і науки обласних, Київської міської державних адміністрацій, закладів вищої освіти, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України: організувати проходження навчання та підвищення кваліфікації посадових осіб, зазначених у пункті 1 план-графіку, в регіональних навчально-методичних центрах Державної служби України з питань праці або навчальних центрах, які належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України і надали територіальному органу Державної служби України з питань праці декларацію відповідності їх матеріально-технічної бази вимогам законодаства з питань охорони праці та промислової безпеки.

Абзацом 4 п. 1 плану-графіку наказу Міністерства освіти і науки України №114 від 01.02.2019 року «Про проведення навчання, підвищення кваліфікації та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності» передбачено, що до категорії посадових осіб, що залучаються до перевірки знань з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності відносяться керівники та їх заступники установ, підприємств та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти та науки України.

У ст. 153 КЗпП передбачено, що на власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Відповідно до приписів ст. 159 КЗпП, ст. 14 Закону України "Про охорону праці" працівник, зокрема, зобов`язаний знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва.

Обгрунтовуючи правомірність своїх дій відповідач посилається на норми ст. 46 КЗпП України. Однак, аналіз фактичних обставин справи дозволяє зробити висновок, що застосування вищевказаних норм здійснено відповідачем без врахування існуючого взаємозв`язку та взаємозалежності всього массиву діючого в Україні законодавства.

Так, згідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Як вказує Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02 листопада 2014 року у справі N 1-33/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону праці" спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право, зокрема, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (далі - Положення N 15) та Перелік робіт з підвищеною небезпекою (далі - Перелік) затверджено наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року N 15.

Загальні питання проведення інструктажів, навчання та перевірки знань з питань охорони праці визначено у розділі третьому цього положення, а питання організації проведення та види навчань й інструктажів з питань охорони праці визначено у розділах п`ятому і шостому Положення N 15.

Так, за змістом пункту 3.1 Положення N 15 працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи, а також учні, курсанти, слухачі та студенти під час трудового і професійного навчання проходять на підприємстві за рахунок роботодавця інструктажі, навчання та перевірку знань з питань охорони праці, надання домедичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правил поведінки у разі виникнення аварії.

При цьому працівники під час прийняття на роботу та періодично повинні проходити на підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання домедичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих. За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці (далі - інструктажі) поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий (пункти 6.1, 6.2 Положення N 15)

За змістом пунктів 6.8, та 6.9 Положення N 15 первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник структурного підрозділу, майстер) або фізична особа, яка використовує найману працю, такий інструктаж завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці, особою, яка проводила інструктаж. При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань охорони праці (пункт 3.16 Положення N 15).

Відповідальність за організацію і здійснення інструктажів, навчання та перевірку знань працівників з питань охорони праці покладається на роботодавця (пункт 3.18 Положення N 15).

Аналіз змісту зазначених норм правових актів свідчить про те, що охорона праці як галузь трудового права має на меті збереження здоров`я та життя працівників та створення безпечних умов для їх роботи

З огляду на право працівника на безпечні умови праці та обов`язок роботодавця щодо створення таких умов для усіх працівників за змістом зазначених правових норм, роботодавець має право та кореспондуючий обов`язок щодо організації і здійснення навчань, інструктажів та перевірки знань з питань охорони праці, а працівник має право та кореспондуючий обов`язок пройти навчання, інструктаж і перевірку знань з цих питань.

Разом з тим відсутність проведеного інструктажу, навчань або перевірки знань з питань охорони праці з вини роботодавця є підставою для відмови працівника від виконання роботи у зв`язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, а у випадку відмови працівника від проходження інструктажу, навчань або перевірки знань з питань охорони праці - підставою для відсторонення працівника від роботи за рішенням роботодавця.

Так, зі змісту оскаржуваного наказу Одеського державного аграрного університету №60ВК/тм від 28.02.2020 року вбачається, що позивача відсторонено від роботи відповідно до ст. 46 Кодексу законів про працю України.

Так, вивчивши оскаржуваний наказ, суд дійшов висновку, що він не містить жодного посилання на конкретну підставу, яка стала причиною відсторонення від роботи, що передбачена ст. 46 КЗпП України. Відмова або ухилення позивача від проходження навчання, інструктажів і перевірки знань з питань охорони праці не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки відповідачем не надано відповідних доказів.

Крім того, за своєю сутністю відсторонення від роботи має тимчасовий характер, отже кінцевий період часу відсторонення працівника від роботи, має визначатись в наказі про відсторонення. Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що кінцевий термін відсторонення працівника від роботи ним не визначено, що порушує право позивача на працю.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, враховуючи досліджені матеріали справи та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

В судовому засіданні встановлено, що при прийнятті рішення про відсторонення позивача від роботи, підстави, які передбачені ст.46 КЗпП України, були відсутні. Інших підстав для відсторонення працівника від роботи КЗпП України не передбачає.

Зазначений статтею 46 КЗпП України перелік підстав відсторонення працівників від роботи є вичерпним, а тому, за відсутності законних підстав для відсторонення позивача від роботи у відповідності до ст.46 КЗпП України, суд вважає, що наказ №60ВК/тм від 28.02.2020 року «Про відсторонення працівника від роботи» без збереження заробітної плати ОСОБА_1 є незаконним, а вимогу позивача про скасування наказу №60ВК/тм від 28.02.2020 року обґрунтованою, в зв`язку з чим вона підлягає задоволенню.

Приймаючи таке рішення, суд враховує, що встановлено грубе порушення відповідачем ст.43 Конституції України.

Згідно вказаного, суд дійшов висновку про скасування оскаржуваного наказу Одеського державного аграрного університету №60ВК/тм від 28.02.2020 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 188ЦПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Розглядаючи вимогу про скасування наказів №107-заг «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету» як таких, що прийняті на підставі незаконного наказу №60ВК/тм від 28.02.2020 року суд приходить до наступного.

У зв`язку із скасуванням наказу Одеського державного аграрного університету №60ВК/тм від 28.02.2020 року «Про відсторонення працівника від роботи» підлягає скасуванню наказ ректора Одеського державного аграрного університету №107-заг про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету, яким, зокрема, виведено зі складу проректора з навчальної та методичної роботи ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням від 14.05.2020 року та наказ ректора Одеського державного аграрного університету №107-заг про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету, яким, зокрема, виведено зі складу проректора з навчальної та методичної роботи ОСОБА_1 у зв`язку з відстороненням від роботи від 14.05.2020 року.

Розглядаючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час відсторонення позивачки від роботи суд приходить до наступного.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Відсторонення відповідача від роботи до проходження навчання та здачі перевірки знань, не надає позивачу підстав для невиплати працівникові заробітної плати.

Судом встановлено, і це не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, що станом на 28.02.2020 року ОСОБА_1 не ухилялася від навчання, а тому відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати є незаконним.

Пленум Верховного Суду України в п.10 Постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснює судам наступне: якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП).

Згідно зі ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Згідно з п.5 цього Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).

Час відсторонення від посади почав свій перебіг із 02.03.2020 року по день подання позову до суду.

За час відсторонення позивача від виконуваної роботи, їй не виплачувалась заробітна плата, тому з відповідача на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 140472,36 гривень. При обрахунку вказаної суми суд бере до уваги, що згідно з наданого відповідачем розрахунку місячної заробітної плати ОСОБА_1 станом на 01.03.2020 року заробітна плата ОСОБА_1 згідно штатного розпису становить 14 649,60 грн. Відповідно до довідки про доходи загальна сума доходу за основним місцем роботи ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 28.02.2020 року без урахування аліментів складає 15905,29 грн., а за сумісництвом 2916,10 грн. Таким чином, середньоденна (годинна) заробітна плата для обчислення оплати часу вимушеного прогулу складає 459,06 грн. (18821,39 грн.: 41 робочий день).

Таким чином, за період з 02.03.2020 року по 07.07.2021 року (без врахування вихідних та святкових днів) нарахована сума 140472,36 гривень (459,06 х 306 робочих днів).

Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Суд вважає, що наданими стороною позивача доказами доведено факт її незаконного відсторонення від роботи відповідачем 28.02.2020 року з 02.03.2020 року, та факт безпідставного невиплати їй заробітної плати на час відсторонення, а тому вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.95 року N 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.95 року N 4, суд має з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння потерпілому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювача, яких моральних чи фізичних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі (за правовідносинами, що виникли після 08.06.93 року) він оцінює пов`язані з ними витрати та з чого при цьому виходить, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даного спору.

Згідно абз. 1 п. 9 Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.95 року N 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач обґрунтовує моральну шкоду тим, що у позивачки погіршився моральний стан, що виразилось в ускладненнях здоров`я, перенесені операції позивачем на фоні стресу, втрати впевненості у завтрашньому дні та побоюваннях незаконного звільнення з боку адміністрації, постійному моральному тиску з примушуванням скласти заяву про звільнення, проте не зазначає, якими доказами підтверджується розмір шкоди. Також позивачем не надано доказів причино-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача та його моральними стражданнями.

Таким чином, позивач не надав доказів на підтвердження факту заподіяння йому відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 188 ЦПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, скасування наказів Одеського державного аграрного університету №60ВК/тм від 28.02.2020 року «Про відсторонення працівника від роботи», №07-заг від 14.05.2020 року «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету», №07-заг від 14.05.2020 року «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету» та стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 140472,36 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вище викладеного, керуючись вимогами, ст. 43 Конституції України, ст. ст. 46, 94, 139, 141, 157, 159, 160 КЗпП України, Закон України "Про охорону праці", ст. ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Одеського державного аграрного університету про скасування дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Скасувати наказ Одеського державного аграрного університету №60ВК/тм від 28.02.2020 року «Про відсторонення працівника від роботи» про відсторонення ОСОБА_1 проректора з науково-педагогічної та методичної роботи Одеського державного аграрного університету.

Скасувати наказ Одеського державного аграрного університету №07-заг від 14.05.2020 року «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету».

Скасувати наказ Одеського державного аграрного університету №07-заг від 14.05.2020 року «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету».

Стягнути з Одеського державного аграрного університету (ЄДРПОУ 00493008, вул. Канатна, 99, м. Одеса, 65039) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 140472,36 грн. (сто сорок тисяч чотириста сімдесят дві гривні тридцять шість копійок).

Стягнути з Одеського державного аграрного університету (ЄДРПОУ 00493008, вул. Канатна, 99, м. Одеса, 65039) на користь держави судовий збір у сумі 3 927,12 грн. (три тисячі дев`ятсот двадцять сім гривень дванадцять копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 12.07.2021 року.

Суддя Д.Ю. Донцов