Постанова
Іменем України
02 березня 2023 року
м. Київ
справа № 522/7658/20
провадження № 61-1823св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Одеський державний аграрний університет,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кузьменко Володимир Володимирович, на постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2022°року у складі колегії суддів: Таварткіладзе°О.°М., Князюка°О.°В., Погорєлової°С.°О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020°року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеського державного аграрного університету (далі - Університет) про скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позову посилалася на таке.
З 07°листопада 2019°року вона працює на посаді заступника керівника - проректора з науково-педагогічної та методичної роботи Університету.
З 24°лютого 2020°року до 21°березня 2020°року відповідно до листка непрацездатності АДН°№°530480, який продовжено листком непрацездатності АДН°№°530548, вона була відсутня на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
У період тимчасової непрацездатності ректор Університету ОСОБА_2 видав наказ від°28°лютого 2020°року №°6-ВК/тм про її відсторонення від посади без збереження заробітної плати за порушення законодавства з питань охорони праці.
23°березня 2020°року після виходу на роботу вона отримала зазначений наказ із службовою запискою ОСОБА_3 , в якій було зазначено, що вона не пройшла навчання з охорони праці та протипожежної безпеки, тим самим подальше виконання посадових обов`язків є неможливим.
Її не ознайомлювали з наказами ректора Університету про організацію охорони праці в вузі, інструкцією з охорони праці та журналом проведення інструктажів, положенням про навчання з питань охорони праці і планами-графіками проведення навчань та перевірки знань з°питань охорони праці співробітників Університету, положенням про службу охорони праці і техніки безпеки Університету, зі складом комісії з охорони праці, місцем проведення навчань і перевірки знань в Університеті, наказами про призначення відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць, технологічного та інженерного устаткування, а також з утримання та експлуатації засобів протипожежного захисту.
На підставі незаконного наказу про відсторонення від посади їй зупинено нарахування і виплату заробітної плати впродовж тривалого терміну, у зв`язку з чим утворився борг за вимушений прогул у°розмірі 37°287,80°грн.
14°травня 2020°року ректор Університету ОСОБА_2 безпідставно, з порушенням правил діловодства, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), розумності та логічності видав два накази з однаковими назвами і номерами 107-заг «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету».
Дії відповідача напередодні прийняття наказу про відсторонення її від посади, а саме: моральний тиск, приниження позивача за присутності інших працівників учбового закладу, схиляння до написання заяви про звільнення за власним бажанням значно підірвали моральний стан позивача, що виразилось в ускладненнях здоров`я, крім того незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності і порушення її прав та гарантій, як працівника, призвели до значних моральних страждань, у°зв`язку з чим вона вважала, що відповідач повинен відшкодувати їй моральну шкоду, яку вона оцінила у сумі 100°000,00°грн.
З урахуванням наведеного, позивачка просила скасувати наказ від°28°лютого 2020°року №°6-ВК/тм як незаконний, а також скасувати накази від°14°травня 2020°року №°107-заг «Про внесення мін до науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету», як такі що прийняті на підставі незаконного наказу від°28°лютого 2020°року №°6-ВК/тм, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від°12°липня 2021°року позов задоволено частково.
Скасовано наказ Університету від°28°лютого 2020°року №°6-ВК/тм «Про відсторонення працівника від роботи» про відсторонення ОСОБА_1 проректора з науково-педагогічної та методичної роботи Одеського державного аграрного університету. Скасовано наказ Університету від°14°травня 2020°року №°107-заг «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету». Скасовано наказ Університету від°14°травня 2020°року №°107-заг «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету». Стягнуто з Університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 140°472,36°грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 28°лютого 2020°року ОСОБА_1 не ухилялася від навчання, а°тому відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати є°незаконним.
У зв`язку із скасуванням наказу Університету від°28°лютого 2020°року
№°6-ВК/тм«Про відсторонення працівника від роботи» підлягає скасуванню наказ ректора Університету від°14°травня 2020°року №°107-заг «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету», яким, зокрема, виведено зі складу проректора з навчальної та методичної роботи ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням від°14°травня 2020°року та наказ ректора Університету від°14°травня 2020°року №°107-заг «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету», яким, зокрема, виведено зі складу проректора з навчальної та методичної роботи ОСОБА_1 у зв`язку з відстороненням від роботи від°14°травня 2020°року. За час відсторонення позивачки від виконуваної роботи, їй не виплачувалась заробітна плата, розмір якої згідно з розрахунком за період з 02°березня 2020°року до 07°липня 2021°року (без врахування вихідних та святкових днів) становить 140°472,36°грн.
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2022°року рішення Приморського районного суду м. Одеси від°12°липня 2021°року в частині скасування наказу Університету від°14°травня 2020°року №°107-заг «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету», наказу Університету від°14°травня 2020°року
№°107-заг «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету» та стягнення з Університету на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 140°472,36°грн скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Стягнуто з Університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 584,14°грн з вирахуванням обов`язкових платежів. В іншій частині вимог про стягнення середнього заробітку відмовлено.
Позов ОСОБА_1 до Університету про скасування наказу від°14°травня 2020°року №°107-заг «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету», наказу від°14°травня 2020°року №°107-заг «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету» залишено без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від°12°липня 2021°року про скасування наказу Університету від°28°лютого 2020°року №°6-ВК/тм «Про відсторонення працівника від роботи» про відсторонення ОСОБА_1 проректора з науково-педагогічної та методичної роботи Університету в°мотивувальній частині змінено та викладено його в редакції зазначеної постанови.
В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка була зобов`язана проходити навчання та перевірку знань з питань охорони праці один раз на три роки. Оскільки вона востаннє проходила таке навчання та перевірку знань з охорони праці у першому кварталі 2017°року, наступне навчання та перевірку знань з охорони праці вона мала пройти до кінця першого кварталу 2020°року (тобто протягом січня-березня 2020°року включно).
Враховуючи наведене, видання власником 28°лютого 2020°року наказу про відсторонення позивачки від роботи у зв`язку непроходженням навчання та перевірку знань з питань охорони праці, тобто за 1 місяць до спливу першого кварталу 2020°року, протягом якого позивачка мала пройти навчання та перевірку знань з питань охорони праці, є передчасним і таким, що не узгоджується з вимогами статті 46 КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що станом на 28°лютого 2020°року ОСОБА_1 не ухилялася від навчання, а тому відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати є незаконним.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що правильно встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції фактично виходив з передчасності зазначеного наказу, хоча висновку про це у°рішенні не виклав. Тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні з°викладенням його в іншій редакції з вказівкою на передчасність цього наказу з огляду на строки проходження навчання до кінця першого кварталу 2020°року.
Суд апеляційної інстанції також виходив з того, що суд першої інстанції, стягуючи середній заробіток за час протиправного відсторонення позивачки від роботи, не врахував, що позивачка була звільнена з роботи за власним бажанням з 01°липня 2020°року і стягнув на її користь середній заробіток за період з часу її фактичного відсторонення від роботи до часу ухвалення судового рішення, тобто до 12°липня 2021°року, і що під час відсторонення від роботи з°02°березня 2020°року до 01°липня 2020°року позивачка фактично перебувала або на лікарняному або у відпустці без збереження заробітної плати у зв`язку з наявність в неї дитини до 14°років згідно з поданими нею заявами, а на період відсторонення її від роботи знаходилась один день - 19°травня 2020°року.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки при звільненні позивачці були виплачені грошові суми у зв`язку з непрацездатністю і°здійснений розрахунок при звільненні з оплатою відпусток та інших передбачених платежів і спору з цього приводу у сторін немає, тому з°відповідача на користь позивачки необхідно стягнути середньоденний заробіток за один робочий день, коли позивачка не перебувала на лікарняному або у відпустці без збереження заробітної плати згідно з поданої нею заявою.
Суд апеляційної інстанції також виходив з того, що станом на час ухвалення судом оскаржуваного рішення позивачка звільнилася з посади проректора з°навчальної та методичної роботи Університету з 01°липня 2020°року за власним бажанням відповідно до поданої заяви, тому суд першої інстанції не мав підстав для задоволення вимог про скасування наказу Університету від°14°травня 2020°року №°107-заг«Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету», наказу від°14°травня 2020°року №°107-заг «Про внесення змін до складу науково-координаційної ради Одеського державного аграрного університету».
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У січні 2022 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кузьменко°В.°В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2022°року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції прийняв нові докази, зокрема заяву ОСОБА_1 від°01°липня 2020°року та наказ Університету від°01°липня 2020°року №°53-ВК/тр на стадії апеляційного провадження без будь-якого обґрунтування цього в оскаржуваній постанові та не зазначив з якої причини зазначені документи не були подані відповідачем до суду першої інстанції.
Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у°постановах Верховного Суду від°03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від°13°січня 2021°року у справі № 264/949/19, від°10°квітня 2019°року у справі № 145/474/17, від°05°грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, встановлення обставин справи на підставі недопустимих доказів.
У травні 2022°року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Одеського державного аграрного університету, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що суд апеляційної інстанції мав підстави для прийняття та оцінки доказів з метою всебічного, повного та об`єктивного вирішення справи. Докази, які прийняті судом апеляційної інстанції, - це винятковий випадок, оскільки виникла необхідність прийняти докази з метою ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилається заявниця у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05°квітня 2022°року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кузьменко°В.°В., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Наказом Університету від°07°листопада 2019°року №°107-ВК/тм ОСОБА_1 була переведена з посади доцента кафедри менеджменту Університету на посаду проректора з навчальної та методичної роботи Університету з 07°листопада 2019°року за строковим трудовим договором до 31°грудня 2019°року.
Наказом Університету го державного аграрного університету від°27°грудня 2019°року №°120-ВК/тр робота на посаді проректора з науково-педагогічної та методичної роботи з 02°січня 2020°року ОСОБА_1 продовжена за строковим трудовим договором до 31°серпня 2020°року.
Відповідно до листка непрацездатності АДН°№°530480, який продовжено листком непрацездатності АДН°№°530548, ОСОБА_1 була відсутня на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю з 24°лютого 2020°року до 21°березня 2020°року.
28°лютого 2020°року ректор Університету ОСОБА_2 видав наказ №°60ВК/тм про відсторонення проректора ОСОБА_1 від посади без збереження заробітної плати за порушення законодавства з питань охорони праці.
23°березня 2020°року ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом від°28°лютого 2020°року №°60ВК/тм.
14°травня 2020°року ректор Університету ОСОБА_2 видав наказ
№°107-заг про внесення змін до складу науково-координаційної ради Університету, яким, зокрема виведено зі складу проректора з навчальної та методичної роботи ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням.
14°травня 2020°року ректор Університету ОСОБА_2 видав наказ
№°107-заг про внесення змін до складу науково-координаційної ради Університету, яким, зокрема виведено зі складу проректора з навчальної та методичної роботи ОСОБА_1 у зв`язку з відстороненням від роботи.
Наказом Університету від°01°липня 2020°року №°53-ВК/тр ОСОБА_1 звільнено з посади проректора з науково-педагогічної та методичної роботи Університету з 01°липня 2020°року за власним бажання відповідно до поданої заяви (т.°2, а.°с. 74).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від°02°березня 2021°року у справі №°922/2319/20, від°16°лютого 2021°року у°справі №°913/502/19, від°13°серпня 2020°року у справі №°916/1168/17, від°16°березня 2021°року у справі №°905/1232/19, від°21°липня 2022°року у°справі №°922/3308/20.
Таким чином, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття.
Водночас відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заявниця помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів, і°не враховує вимоги частини другої статті 89 ЦПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд виходить з того, що право на справедливий суд встановлено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Зокрема, відповідно до пункту 1 цієї статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Зміст права на справедливий розгляд справи висвітлюється в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
В рішенні «Шабельник проти України» (заява № 16404/03) від 19 лютого 2009 року ЄСПЛ зазначив, що хоча стаття 6 Конвенція гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством.
Водночас у рішенні у справі «Руіз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain, заява № 12952/87, від 23 червня 1993 року, пункт 63) ЄСПЛ зауважив, що принцип рівності сторін (рівних процесуальних можливостей) є одним з проявів справедливого розгляду, який включає фундаментальне право на змагальність розгляду. Зокрема, кожна сторона вправі знати про доводи та докази, представлені іншою стороною, та мати дієву можливість коментувати їх.
В рішенні у справі «Вержбицький проти Польщі» (Wierzbicki v. Poland, заява № 24541/94, від 18 червня 2002 року, пункт 39) ЄСПЛ, посилаючись на рішення у справі «Домбо Бехер проти Нідерландів» (Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands, заява № 14448/88, пункт 33), наголосив, що стосовно судового процесу, який стосується протилежних приватних інтересів, принцип рівності сторін передбачає, що кожній стороні забезпечується достатня можливість представити свою позицію, включаючи докази, з дотриманням вимог, які не ставлять сторону в невигідне становище щодо опонента.
Наведена практика ЄСПЛ свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів.
Відповідно до частини першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Як свідчить зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, суд, зважаючи на положення статті 367 ЦПК України, перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, з`ясував обставини справи, дослідив наявні у ній справі докази та надав оцінку аргументам учасників справи, застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, якими вони регулюються, та актуальну судову практику, за результатами чого ухвалив постанову про часткове задоволення позову.
Водночас висновки суду апеляційної інстанції, покладені в основу судового рішення, були зроблені судом за результатами оцінки наявних у справі доказів та встановлених судом фактичних обставин справи.
Вирішуючи питання щодо дослідження заяви ОСОБА_1 від°01°липня 2020°року та наказу Університету від°01°липня 2020°року №°53-ВК/тр як доказу, який не подавався до суду першої інстанції, апеляційний суд врахував виключне значення такого доказу для правильного вирішення справи.
Отже, доводи касаційної скарги про недопустимість цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від°03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від°13°січня 2021°року у справі № 264/949/19, від°10°квітня 2019°року у справі № 145/474/17, від°05°грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
У постанові Верховного Суд від°13°січня 2021°року у справі № 264/949/19 зазначено, що «у пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».
Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), від°05°грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження
№ 61-41031св18), від°03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).
Відповідно до частин першої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Водночас, обґрунтовуючи прийняття заяви ОСОБА_1 від°01°липня 2020°року та наказу Університету від°01°липня 2020°року №°53-ВК/тр як доказів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що за характером спірних правовідносин врахування зазначеної Університетом обставини, зокрема, що станом на час ухвалення судом першої інстанції рішення позивачка звільнилася з посади проректора з науково-педагогічної та методичної роботи Університету з 01 липня 2020 року за власним бажання відповідно до поданої нею заяви, є обов`язковим, що вимагало прийняття до уваги нових доказів, які подав Університет.
Отже, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного тлумачення норм права, стосуються також переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кузьменко Володимир Володимирович, залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2022°року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
О. В. Ступак
