П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/6125/20
Провадження № 12-27гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідачаКатеринчук Л. Й.,
суддівАнцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» та Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року (головуючий суддя Широбокова Л. П., судді Орєшкіна Е. В., Подобєд І. М.) у справі № 904/6125/20 за позовом Громадської організації «Юристи за екологію» до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Суха Балка», Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області про стягнення збитків та моральної шкоди і
В С Т А Н О В И Л А
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 06 листопада 2020 року Громадська організація «Юристи за екологію» (далі - ГО «Юристи за екологію», позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», відповідач 1), Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», відповідач 2), Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» (далі - ПрАТ «Суха Балка», відповідач 3), Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», відповідач 4), Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», відповідач 5), Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», відповідач 6), Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», відповідач 7) про солідарне стягнення з відповідачів на користь сорока восьми фізичних осіб згідно з переліком, визначеним у додатку 1 до позовної заяви, в інтересах яких діє позивач, 500 000 грн збитків, завданих порушенням відповідачами законодавства про охорону навколишнього природного середовища за результатами їх господарської діяльності, а також 500 000 грн моральної шкоди.
1.2.Позовну заяву мотивувала так:
- упродовж тривалого часу відповідачі здійснюють господарську діяльність з добування залізних руд, виробництва вибухових речовин, чавуну, сталі, феросплавів, коксу та коксопродуктів на території Широківського району Дніпропетровської області з порушенням екологічних норм, правил, регламентів і допустимого навантаження на довкілля, внаслідок чого було завдано матеріальних збитків та моральної шкоди жителям села Новоселівка Широківського району Дніпропетровської області, які є членами громадської організації - позивача;
- наслідком негативного впливу гірничодобувних підприємств на територію проживання фізичних осіб, в інтересах яких подано цей позов, є погіршення якості і родючості земель у зв`язку з потраплянням у ґрунт мінералізованих вод та осідання пило-газових викидів з відвалів, хвостосховищ та аглофабрик;
- через техногенний вплив на якість питної води, повітря та ґрунти жителі села Новоселівка мають низку пов`язаних із цим хронічних захворювань, їх помешкання піддаються руйнівним процесам унаслідок зсувів та провалів ґрунтів, підтоплень та підмивання зворотними водами, що утворюються від господарської діяльності розташованих поблизу гірничодобувних підприємств - відповідачів;
- позов подано на захист екологічних прав фізичних осіб - членів позивача, статус якого визначено як громадська природоохоронна організація відповідно до пункту 1.1 Статуту ГО «Юристи за екологію» (далі - Статут), затвердженого рішенням установчих зборів засновників ГО «Юристи за екологію» й оформленого протоколом № 1 від 09 жовтня 2020 року, та обґрунтовано наявністю в позивача права на представництво в суді інтересів його членів з метою захисту їх порушених екологічних прав та усунення допущених відповідачами порушень вимог екологічного законодавства в силу положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (далі - Орхуська конвенція), ратифікованої Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV, приписів Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (пункт «ж» частини першої статті 21) та Закону України «Про громадські об`єднання» (частина друга статті 21);
- позивач зауважив, що громадська організація має право на звернення до суду з позовом про усунення порушень природоохоронного законодавства, в тому числі шляхом стягнення збитків (шкоди), якщо такий позов подано на захист статутних цілей організації або суспільного інтересу; такі аргументи узгоджуються з висновком Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 28 березня 2006 року у справі «Національна група інформації та протидії заводу «Мелокс» - Група «Ні заводу «Мелокс» та змішаному оксидному паливу» проти Франції» щодо права громадських організацій діяти в судах на захист суспільних інтересів, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища;
- пунктом 2.1 Статуту основною метою діяльності позивача визначено, зокрема, задоволення і захист законних соціальних та економічних інтересів членів громадської організації, сприяння розв`язанню екологічних проблем в Україні, охороні, збереженню та захисту довкілля, надання допомоги в захисті екологічних прав та інтересів, захист прав громадян на проживання в екологічно безпечному середовищі, а серед завдань позивача окреслено подання до суду позовів щодо порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також захист прав громадян, зокрема членів організації, шляхом подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій (пункти 2.2.4 та 2.2.13 Статуту);
- позивач доводив свою процесуальну дієздатність при зверненні з цим позовом до господарського суду з метою захисту конституційних прав фізичних осіб на безпечне для життя і здоров`я довкілля, безпечне проживання та право власності, які було порушено відповідачами внаслідок здійснення господарської діяльності з недотриманням екологічних норм, і зауважив, що такі дії позивача спрямовані на виконання його статутних цілей як громадської природоохоронної організації та відповідають положенням Орхуської конвенції, законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про громадські об`єднання»;
- спір між позивачем і відповідачами має приватноправовий характер, оскільки виник у зв`язку із захистом громадською природоохоронною організацією прав та інтересів її членів, яким завдано матеріальних збитків і моральної шкоди за наслідком господарської діяльності відповідачів, що здійснювалася з порушенням вимог природоохоронного законодавства; отже, розгляд цього спору повинен здійснюватися в порядку господарського судочинства.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. 16 листопада 2020 року Господарський суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, згідно з якою відмовив позивачу у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Мотивував ухвалу так.
2.2. ГО «Юристи за екологію» як природоохоронна організація має право звертатися до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення екологічних норм, у тому числі здоров`ю громадян, у силу приписів статті 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Водночас особи, в інтересах яких подано такі позови, набувають статусу позивачів відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 53 ГПК України, тому повинні відповідати вимогам до осіб, які можуть бути позивачами в господарському процесі в розумінні статей 4, 45 цього Кодексу.
2.3. Позов у справі пред`явлено ГО «Юристи за екологію» до відповідачів - юридичних осіб про солідарне стягнення на користь фізичних осіб - членів цієї організації збитків і моральної шкоди, завданих унаслідок порушення відповідачами в їх господарській діяльності приписів екологічного законодавства. Тобто позовні вимоги заявлено громадською природоохоронною організацією в інтересах громадян - фізичних осіб, які мали набути статусу позивачів у цій справі.
2.4. З огляду на суб`єктний склад учасників справи такий спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
3.1. 10 лютого 2021 року Центральний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2020 року скасував, справу передав на розгляд до місцевого господарського суду зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. Мотивував постанову так.
3.2. Предметом спору є вимога позивача як громадської природоохоронної організації про солідарне стягнення з відповідачів на користь фізичних осіб - членів цієї організації відповідно до переліку згідно з додатком 1 до позовної заяви збитків і моральної шкоди, завданих унаслідок порушення відповідачами законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
3.3. До спірних правовідносин застосовуються положення Орхуської конвенції, ратифікованої Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV, що визначає зобов`язання держав - учасників цієї конвенції у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах. Так, пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції гарантовано представникам громадськості доступ до судових процедур для оскарження дій або бездіяльності державних органів і приватних осіб, які порушують вимоги національного екологічного законодавства.
3.4. Частиною першою статті 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено право громадських природоохоронних організацій подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій. Діяльність громадських організацій у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів (частина друга цієї статті).
3.5. ГО «Юристи за екологію» відповідно до мети та завдань її статутної діяльності є юридичною особою - об`єднанням громадян, які, об`єднавшись, уповноважили цю особу захищати їх особисті права, зокрема, шляхом подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян (пункти 2.1, 2.2.4, 2.2.13 Статуту).
3.6. Отже, фізичні особи - громадяни об`єдналися в ГО «Юристи за екологію» як природоохоронну організацію задля спільного захисту своїх прав та інтересів у сфері довкілля та з огляду на завдання статутної діяльності цієї організації наділили її компетенцією на звернення до суду з позовами з метою усунення виявлених порушень екологічного законодавства, допущених третіми особами.
3.7. Спір у справі виник з господарської діяльності відповідачів, що здійснювалася з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та заявлений позивачем як громадською організацією, що діє у статусі юридичної особи, в інтересах її членів - фізичних осіб, яким завдано матеріальних збитків і моральної шкоди неправомірними діями відповідачів.
3.8. За таких обставин цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
4. Короткий зміст вимог касаційних скарг відповідачів
4.1. У лютому та березні 2021 року відповідно відповідач 6 - АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» та відповідач 3 - ПрАТ «Суха Балка» подали касаційні скарги, в яких просили скасувати постанову апеляційного суду, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі. Скарги мотивовані так.
4.2. Відповідачі 3, 6 зазначили, що зі змісту пункту 2.2.4 Статуту вбачається право позивача на подання до суду позовів щодо порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Водночас при з`ясуванні підвідомчості таких спорів необхідно враховувати відповідність осіб, в інтересах яких подано позов, вимогам статей 4, 45 ГПК України до осіб, які можуть бути позивачами в господарському процесі. Позивач звернувся до господарського суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів збитків та моральної шкоди на користь фізичних осіб, які є його членами як громадської природоохоронної організації. Зважаючи на суб`єктний склад учасників спору, місцевий господарський суд правильно відмовив у відкритті провадження у справі з огляду на непідвідомчість такого спору судам господарської юрисдикції.
4.3. Відповідач 6 доводив, що при визначенні підвідомчості спору в цій справі апеляційний суд не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 про публічно-правовий характер спору за позовом Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквадельф» (далі - ТОВ «Аквадельф») про заборону діяльності дельфінарію, в якому позивач фактично замінив органи державної влади в питанні здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, що зумовило підвідомчість такого спору адміністративним судам. Тобто ініційований ГО «Юристи за екологію» спір на захист порушених відповідачами екологічних прав її членів не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
4.4. Відповідач 3 аргументував, що з огляду на положення статей 4, 20, 45 ГПК України для визначення юрисдикції господарського суду при розгляді конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 зазначено, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції є наявність між сторонами саме господарських правовідносин, тобто впроваджено підхід щодо розмежування підвідомчості справ залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу учасників спору. Апеляційний суд при з`ясуванні підвідомчості спору за позовом ГО «Юристи за екологію» до відповідачів - юридичних осіб про відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди на користь фізичних осіб - членів такої організації не врахував зазначених критеріїв та помилково відніс цей спір до юрисдикції господарських судів.
4.5. Відповідач 6 зауважив про зловживання позивачем процесуальними правами з огляду на подання до суду цивільної юрисдикції позову з тим же предметом і підставою позову та з подібним суб`єктним складом (справа № 210/6385/20), що й у справі № 904/6125/20 за позовом, пред`явленим до господарського суду. Такі процесуальні дії позивача є неприпустимими в силу статті 43 ГПК України.
5. Аргументи позивача
5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача 3 просив відмовити в її задоволенні, постанову апеляційного суду залишити без змін. Позивач аргументував обґрунтованістю висновків апеляційного суду про підвідомчість господарському суду ініційованого ним спору як громадською природоохоронною організацією на виконання її статутних цілей та захист суспільного інтересу членів цієї організації, яким завдано матеріальних збитків і моральної шкоди внаслідок ведення відповідачами господарської діяльності з порушенням екологічних норм.
5.2. Позивач зауважив про помилкове сприйняття судом першої інстанції та відповідачами фізичних осіб, в інтересах яких діє позивач, як незалежних один від одного суб`єктів звернення до суду, оскільки такі особи об`єдналися у громадську організацію зі статусом природоохоронної, яка спрямовує свою статутну діяльність на захист порушених екологічних прав громадян, у тому числі шляхом звернення до суду з позовами про відшкодування завданих їм третіми особами збитків (шкоди), у зв`язку із порушенням вимог екологічного законодавства.
5.3.Відповідачі 1, 2, 4, 5, 7 відзивів на касаційні скарги не подали.
6. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
6.1. 08 квітня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України. Обґрунтовував ухвалу так.
6.2. Постанову апеляційного суду з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції оскаржено відповідачами 3, 6, які брали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, з урахуванням обставин прийняття місцевим господарським судом ухвали про відмову у відкритті провадження у справі без участі сторін у порядку частини третьої статті 175 ГПК України. Зазначене унеможливлювало застосування касаційним судом пункту 1 частини шостої статті 302 ГПК України.
6.3. Наявність іншої практики касаційного суду цивільної юрисдикції (справа № 754/8602/18) з подібним предметом та сторонами спору зі справою № 904/6125/20 встановлено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду на стадії вирішення питання про прийняття касаційних скарг до розгляду, що унеможливлювало застосування судом пункту 2 частини шостої статті 302 ГПК України.
6.4. З огляду на приписи пункту 3 частини шостої статті 302 ГПК України Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові висновку щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору в подібних правовідносинах (стягнення з юридичних осіб збитків і моральної шкоди на користь фізичних осіб за позовом юридичної особи як громадської природоохоронної організації).
7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Щодо права громадської природоохоронної організації бути позивачем у цьому спорі
7.1.Положеннями статті 3 Конституції України людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано в Україні найвищою соціальною цінністю. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави (стаття 16 Конституції України). Статтею 36 Конституції України гарантовано право громадян України на свободу об`єднання, зокрема, у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.
7.2.Преамбулою до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» невід`ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України визначено забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.
7.3. Статтею 9 цього Закону до екологічних прав громадян віднесено право на безпечне для їх життя та здоров`я навколишнє природне середовище; об`єднання в громадські природоохоронні формування; подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров`ю і майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище (пункти «а», «д», «з» частини першої цієї статті).
7.4. Екологічні права громадян забезпечуються участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища, компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (пункти «в», «д» частини першої статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
7.5. Громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено в її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (абзац третій пункту 2.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013).
7.6. Частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України. Пунктом «ж» частини першої статті 21 цього Закону передбачено право громадських природоохоронних організацій на подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій.
7.7. Міжнародним нормативним актом, яким визначено зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, є Орхуська конвенція, ратифікована Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV, тому її положення в силу статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а норми національного законодавства щодо процедур і механізмів судового захисту порушених екологічних прав та інтересів громадян можуть їх конкретизувати.
7.8. З метою забезпечення належної реалізації екологічних прав пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції передбачено гарантії доступу представників громадськості до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних органів та приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства. Орхуська конвенція гарантує доступ до правосуддя громадським організаціям як на підставі власних норм, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
7.9. Пунктом 4 статті 2 Орхуської конвенції до «громадськості» віднесено одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації та групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою. Тобто громадська природоохоронна організація, створена внаслідок реалізації громадянами права на об`єднання в громадські природоохоронні формування, є суб`єктом права, якому положеннями пункту 3 статті 9, пункту 5 статті 2 Орхуської конвенції гарантується доступ до правосуддя задля забезпечення виконання її статутних цілей та захисту порушених екологічних прав як фізичних осіб, які є членами такої організації, так і своїх прав як юридичної особи, що має зацікавленість щодо питань навколишнього середовища.
7.10.Отже, звернення громадської організації до суду на виконання переданих їй засновниками (членами) представницьких функцій щодо усунення юридичними особами порушень норм природоохоронного законодавства та/або відшкодування завданих такими порушеннями збитків на користь фізичних осіб - засновників (членів) цієї громадської організації відповідає приписам Орхуської конвенції, ратифікувавши яку Україна прийняла на себе зобов`язання надати такому суб`єкту право доступу до суду без дискримінації за ознаками його фактичного місцезнаходження або фактичного центру діяльності (пункт 9 статті 3 цієї конвенції).
7.11. Зі змісту пунктів 1.1, 2.1, 2.2.4, 2.2.13 Статуту ГО «Юристи за екологію» вбачається, що її створено на добровільних засадах на підставі спільності інтересів фізичних осіб, що поділяють мету і завдання цієї організації як громадської природоохоронної організації у сфері захисту екологічних прав її членів та права громадян на проживання в екологічно безпечному навколишньому середовищі. Серед завдань цієї організації визначено захист прав громадян, у тому числі членів організації, шляхом подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зокрема здоров`ю громадян і майну громадських організацій.
7.12. ГО «Юристи за екологію» за своїм правовим статусом є юридичною особою приватного права, яку створено шляхом об`єднання сорока восьми фізичних осіб на основі спільності їх інтересів щодо проживання у безпечному для життя і здоров`я довкіллі та захисту своїх екологічних прав. У правовідносинах із третіми особами, в тому числі в судах, таке громадське об`єднання діє від власного імені в інтересах його членів - фізичних осіб, які наділили його повноваженнями щодо захисту їх екологічних прав та інтересів відповідно до Статуту.
7.13. У позовній заяві у справі № 904/6125/20 позивач зазначив, що в разі задоволення позовних вимог стягнені з відповідачів грошові кошти будуть пропорційно розподілені між фізичними особами - членами громадської організації, в інтересах яких звернувся позивач. Тобто позов заявлено на захист екологічних прав конкретних громадян, які є засновниками (учасниками) позивача як громадської природоохоронної організації та з огляду на цілі її статутної діяльності уповноважили її представляти свої інтереси у сфері охорони навколишнього природного середовища, в тому числі шляхом ініціювання судових спорів із третіми особами, які порушують права членів організації на проживання у безпечному для життя і здоров`я довкіллі, і заявлення позовів про відшкодування збитків (шкоди), завданих неправомірними діями третіх осіб в екологічній сфері.
7.14. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ГО «Юристи за екологію» як юридична особа (суб`єкт некомерційного господарювання) є природоохоронною організацією, яка згідно з приписами Орхуської конвенції (статті 2, 9), Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 9 - 11, 21) та Закону України «Про громадські об`єднання» (статті 11, 21), а також відповідно до завдань, визначених пунктами 2.2.4, 2.2.13 її Статуту, має право на захист у суді екологічних прав на безпечне довкілля її членів, у тому числі стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Отже, звертаючись до суду з позовами в інтересах фізичних осіб - своїх членів, ГО «Юристи за екологію» реалізує делеговані їй представницькі функції фізичних осіб, що віднесені Статутом до завдань (цілей) цієї організації.
7.15. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в силу статті 9 Орхуської конвенції громадський контроль у сфері природоохоронного законодавства може здійснюватися громадськими природоохоронними організаціями, якщо такі позови подано на захист статутних цілей або суспільного інтересу. Позивач доцільно послався на практику ЄСПЛ у справі «Національна група інформації та протидії заводу «Мелокс» - Група «Ні заводу «Мелокс» та змішаному оксидному паливу» проти Франції» у рішенні від 28 березня 2006 року, в якій, спростовуючи доводи уряду про відсутність порушення «цивільних прав» громадської організації, ЄСПЛ зазначив, що реалії сучасного суспільства, в якому громадські асоціації відіграють важливу роль, особливо захищаючи деякі справи в державних органах або в національних судах, зокрема у сфері охорони навколишнього середовища, дозволяють дійти висновку про те, що громадські організації можуть діяти в судах на захист суспільних інтересів, а обмежувальне тлумачення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не відповідатиме цілям і меті цього положення про забезпечення права на справедливий суд у демократичному суспільстві.
Щодо юрисдикції спору
7.17. Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
7.18. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
7.19. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
7.20. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
7.21. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
7.22. Разом з тим відповідно до статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
7.23. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені статтею 20 ГПК України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства.
7.24. За змістом частин першої - третьої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.
7.25. Вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
7.26. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
7.27. Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадські об`єднання" громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів; за організаційно-правовою формою воно утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
7.28. Статут громадського об`єднання, зокрема, має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності; повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління громадського об`єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об`єднання, та її заміни (для громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи) (стаття 11 Закону України "Про громадські об`єднання").
7.29. Частиною другою статті 21 цього Закону встановлено, що громадське об`єднання зі статусом юридичної особи наділено правами бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
7.30. Отже, засновники (учасники) громадського об`єднання зі статусом юридичної особи наділяють таке об`єднання певними повноваженнями (компетенцією), що не виключає делегування йому функцій представництва для захисту їхніх прав та інтересів у правовідносинах із третіми особами, в тому числі щодо судового захисту.
7.31. Як убачається зі змісту позовної заяви, ГО «Юристи за екологію» звернулася до суду з позовом у цій справі на захист прав сорока восьми фізичних осіб на проживання у безпечному довкіллі з вимогами про стягнення на користь цих осіб моральної та матеріальної шкоди. Відтак виконання цього рішення пов`язане із задоволенням майнових вимог щодо фізичних осіб. Отже, у зазначеному спорі позивач у статусі громадської природоохоронної організації захищає не власні інтереси як юридичної особи, а фактично діє в інтересах фізичних осіб - членів ГО «Юристи за екологію» та представляє їхні інтереси в суді на підставі положень Орхуської конвенції (статті 2, 9), Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 9 - 11, 21) та Закону України «Про громадські об`єднання» (статті 11, 21), а також відповідно до статутних завдань такої організації (пункти 2.2.4, 2.2.13 Статуту).
7.32. Отже, між ГО «Юристи за екологію» та відповідачами - гірничодобувними підприємствами, що здійснюють негативний вплив на довкілля регіону проживання фізичних осіб, які об`єдналися у ГО «Юристи за екологію» задля захисту своїх екологічних прав, відсутні господарські правовідносини в розумінні статті 3 ГК України, наявність яких є визначальним при віднесенні спору між юридичними особами до компетенції господарських судів.
7.33. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач як природоохоронна громадська організація, представляючи інтереси своїх членів - фізичних осіб, помилково визначив належність цього спору до господарської юрисдикції з посиланням на відповідність його суб`єктного складу вимогам статті 4 ГПК України. Позов у цій справі подано громадською організацією в інтересах сорока восьми фізичних осіб згідно з переліком, визначеним як додаток 1 до позовної заяви, задля захисту їх екологічних прав, тобто в інтересах фізичних осіб, які є членами позивача, а не на захист його власних інтересів як юридичної особи. Зазначені обставини спростовують доводи позивача про віднесення цього спору за суб`єктним критерієм до юрисдикції господарських судів.
7.34. Аналізуючи характер правовідносин, з яких виник спір у цій справі, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що спірні правовідносини виникли між фізичними особами, які, стверджуючи про заподіяння їм матеріальних збитків та моральної шкоди за результатами господарської діяльності відповідачів - юридичних осіб, уповноважили на представництво своїх інтересів створену ними громадську організацію. У зазначеному спорі громадська природоохоронна організація, звернувшись з позовом до відповідачів про відшкодування збитків та моральної шкоди, реалізувала передбачені її статутними завданнями представницькі функції щодо захисту екологічних прав фізичних осіб - членів такої організації, які було порушено відповідачами. Отже, сторони в цій справі, незважаючи на наявність у них статусу юридичних осіб, не були пов`язані господарськими правовідносинами в розумінні статті 3 ГК України, тому є помилковим висновок суду апеляційної інстанції про підвідомчість такого спору господарським судам.
7.35. Такі висновки щодо розмежування підвідомчості спорів судам господарської та цивільної юрисдикцій є послідовними. Так, у постанові від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про розгляд у порядку цивільного судочинства спору, ініційованого за позовом громадської організації в інтересах невизначеного кола споживачів послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій міста Ірпеня, права яких було порушено комунальним підприємством - надавачем таких послуг, за відсутності господарських правовідносин між позивачем - громадською організацією, яка діє в інтересах фізичних осіб, та відповідачем - юридичною особою, яка надає комунальні послуги побутовим споживачам.
Щодо конфлікту юрисдикцій
7.36. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що поряд із заявленим до Господарського суду Дніпропетровської області позовом до відповідачів 1 - 7 у справі № 904/6125/20 про стягнення збитків та моральної шкоди ГО «Юристи за екологію» подано позов з тим же предметом та підставами до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області як суду цивільної юрисдикції (справа № 210/6385/20). Відповідачами за позовом, заявленим до суду загальної юрисдикції, визначено ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», ПрАТ «Суха Балка», ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», які є відповідачами 2 - 6 у господарській справі № 904/6125/20.
7.37. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим, на стадії вирішення питання про можливість відкриття провадження в цивільній справі № 210/6385/20 ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Суд роз`яснив позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
7.38. Зазначену ухвалу суду цивільної юрисдикції залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, яка в касаційному порядку не оскаржена.
7.39. Оскільки суд загальної юрисдикції відмовив позивачу у відкритті провадження у справі за позовом з тим же предметом та підставою позову, заявленим до юридичних осіб, що є відповідачами 2 - 6 у справі № 904/6125/20, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду в частині звернення з позовними вимогами до відповідачів 2 - 6 та на ефективний засіб юридичного захисту.
7.40. У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії», заява № 36760/06, пункт 230).
7.41. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
7.42. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами.
7.43. Так, у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38, 40).
У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися в судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18, 24).
7.44. З огляду на існування юрисдикційного конфлікту, з метою забезпечення права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа № 904/6125/20 у частині заявлених позовних вимог до відповідачів 2 - 6, за якими позивачу відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі судом загальної юрисдикції, має бути розглянута за правилами господарського судочинства лише тому, що позивачу слід забезпечити доступ до правосуддя навіть в іншому судочинстві, ніж це передбачено законом, оскільки перешкоди до розгляду в належному (цивільному) судочинстві виникли у зв`язку із процесуальною діяльністю суду.
Подібний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у її постановах від 12 грудня 2018 року у справах № 490/9823/16-ц та № 761/12676/17, а також від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19.
7.45. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
З огляду на висновки, викладені в пунктах 7.17 - 7.35 цієї постанови, щодо підвідомчості судам цивільної юрисдикції спору за позовом ГО «Юристи за екологію» про стягнення збитків та моральної шкоди, завданих порушенням екологічних норм, на користь фізичних осіб - членів такої організації, заявленим до відповідачів - суб`єктів господарювання, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у відкритті провадження в цій справі за позовом ГО «Юристи за екологію» до відповідачів 1 та 7 - ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», до яких позивач не заявляв позовних вимог у цивільній справі № 210/6385/20.
Відтак у цій частині оскаржувану постанову апеляційного суду слід скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у господарській справі № 904/6125/20 за вимогами позивача до відповідачів 1 і 7.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що право позивача на доступ до суду в частині вимог до ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення збитків та моральної шкоди може бути реалізоване шляхом звернення з окремим позовом до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
7.46. Доводи касаційної скарги відповідача 6 про неможливість розгляду спору в цій справі за правилами господарського судочинства з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 є необґрунтованими з огляду на таке.
На вирішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8122/17 постановлено питання юрисдикційності спору за позовом Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» до ТОВ «Аквадельф» про заборону діяльності дельфінарію «Оскар-Трускавець» ТОВ «Аквадельф», розташованого на вулиці Городище, 18 у місті Трускавці Львівської області. У постанові від 11 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у цьому спорі позивач (Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина») фактично реалізує повноваження органу державної влади (як суб`єкта владних повноважень) щодо захисту диких тварин, які незаконно використовуються в комерційних цілях. З огляду на публічно-правовий характер спірних правовідносин такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Спір у справі № 904/6125/20 виник між позивачем як громадською природоохоронною організацією, яка діє в інтересах громадян - фізичних осіб, які є членами цієї організації, та відповідачами - суб`єктами господарювання, внаслідок порушення якими законодавства про охорону навколишнього природного середовища під час здійснення господарської діяльності було завдано значної шкоди довкіллю села Новоселівка Широківського району Дніпропетровської області та спричинено матеріальні збитки і моральну шкоду його мешканцям.
Отже, справи № 910/8122/17 та № 904/6125/20 не є подібними за суб`єктним складом та предметом позову, тому висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8122/17 не є релевантними при визначенні підвідомчості спору у справі № 904/6125/20.
9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Щодо суті касаційних скарг
9.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
9.2. Частиною першою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
9.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року у справі № 904/6125/20 у частині визначення підвідомчості спору за вимогами позивача до відповідачів 2 - 6 слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції мотивувальної частини цієї постанови. У решті постанову апеляційного суду слід скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі за вимогами позивача до відповідачів 1 та 7.
Щодо розподілу судових витрат
9.4. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови і залишення без змін її резолютивної частини щодо розгляду спору за вимогами позивача до відповідачів 2 - 6 господарським судом витрати щодо сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційні скарги Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» та Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» задовольнити частково.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року у справі № 904/6125/20 у частині визначення підвідомчості спору за вимогами Громадської організації «Юристи за екологію» до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Суха Балка», Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення збитків та моральної шкоди змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції мотивувальної частини цієї постанови.
3. У решті постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року у справі № 904/6125/20 скасувати.
4. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2020 року у справі № 904/6125/20 про відмову у відкритті провадження у справі за вимогами Громадської організації «Юристи за екологію» до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення збитків та моральної шкоди залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. С. КнязєвСуддя-доповідач Л. Й. КатеринчукСуддіТ. О. Анцупова Л. М. Лобойко В. В. БританчукК. М. Пільков Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк І. В. Григор'єваЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаВ. М. Сімоненко Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач Г. Р. КретС. П. Штелик
