02.07.2021 Справа № 361/5434/20

Справа пр. № 2/756/1950/21

ун. № 361/5434/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2021 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Андрейчука Т.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шлапака Р.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

представник відповідача - ОСОБА_4 ,

представники третьої особи - ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії прокуратури України, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Офіс Генерального прокурора, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідачів Національної академії прокуратури України, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Офіс Генерального прокурора, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Василишина В.О. від 25 серпня 2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії прокуратури України, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Офіс Генерального прокурора, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу передано на розгляд Оболонському районному суду м. Києва.

28 жовтня 2020 року указана справа надійшла до Оболонського районного суду м. Києва.

Ухвалою судді Оболонського районного суду м. Києва Андрейчука Т.В. від 02 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачеві строк на усунення недоліків. 16 грудня 2020 року суддею продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви.

У зв`язку з усуненням ОСОБА_1 недоліків позовної заяви ухвалою судді Оболонського районного суду м. Києва Андрейчука Т.В. від 16 січня 2021 року прийнято до розгляду цю позовну заяву та відкрито загальне позовне провадження у справі.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він працював начальником управління господарської діяльності Національної академії прокуратури України.

17 червня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи у зв`язку з ліквідацією установи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Своє звільнення позивач вважав незаконним та зазначив, що Тренінговий центр прокурорів України створено на базі Національної академії прокуратури України без вказівки про її ліквідацію, обидві установи мають однакові основні функції і завдання, якими є підвищення кваліфікації прокурорів та здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посади прокурорів.

ОСОБА_1 стверджував, що Тренінговий центр прокурорів України є по суті правонаступником Національної академії прокуратури України, а тому позивачеві відповідно до положень ч. 2 ст. 40 КЗпП України мало б бути запропоновано переведення на іншу роботу до Тренінгового центру прокурорів України. Проте цього зроблено не було.

Немотивована відмова ОСОБА_1 у прийнятті на роботу до Тренінгового центру прокурорів України, вибіркова процедура призначення на посади працівників Національної академії прокуратури України до Тренінгового центру прокурорів України, на думку позивача, свідчить про грубе порушення принципу заборони дискримінації.

Також ОСОБА_1 зазначав, що на сьогодні відкрито кримінальне провадження за фактом незаконного створення ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України, голова якої видав наказ про звільнення позивача.

З цих підстав позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 03 червня 2020 року № 279-к про його звільнення з посади начальника управління господарської діяльності Національної академії прокуратури України; поновити його на роботі в Тренінговому центрів прокурорів України на рівнозначній за своїми функціональними обов`язками посаді; стягнути з Тренінгового центру прокурорів України на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 червня 2020 року до дня поновлення на роботі.

Відповідач Національна академія прокуратури України подала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому зазначила 06 квітня 2020 року Національна академія прокуратури України попередила начальника управління господарської діяльності Національної академії прокуратури України Бондаренка І.П. про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією установи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

У порядку, передбаченому чинним законодавством України, Національна академія прокуратури України проінформувала первинну профспілкову організацію та Центр зайнятості про заплановане масове вивільнення працівників.

Відповідач наполягав на тому, що відбувалась ліквідація Національної академії прокуратури України, а не її реорганізація. Про це свідчить те, що Тренінговий центр прокурорів України на відміну від Національної академії прокуратури України самостійно не здійснює функції зі спеціальної підготовки та підвищення кваліфікації прокурорів, до його штату не передбачено прийняття осіб, які б здійснювали наукову чи навчальну діяльність, (науковий співробітник чи викладач).

Тому, на думку відповідача, до Тренінгового центру прокурорів України не перейшли функції і завдання Національної академії прокурорів, яка створювалась та функціонувала як навчальний заклад, тобто самостійно здійснювала спеціальну підготовку та підвищення кваліфікації прокурорів, оскільки на Тренінговий центр прокурорів України фактично покладено функції та завдання з організації підвищення кваліфікації прокурорів. Засновник Національної академії прокуратури України Кабінет Міністрів України відмовився від виконання функцій зі спеціальної підготовки та підвищення кваліфікації прокурорів і не утворив нову юридичну особу публічного права, якій би передав виконання таких функцій. Отже, Тренінговий центр прокурорів України не може вважатись правонаступником Національної академії прокуратури України.

З цих підстав відповідач Національна академія прокуратури України просила суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог.

Відповідач Тренінговий центр прокурорів України подав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому зазначив, що позивач помилково ототожнює припинення Національної академії прокуратури України з реорганізацією юридичної особи. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 175 "Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" ліквідовано Національну академію прокуратури України. Цей підзаконний нормативно-правовий акт прийнято з метою реалізації положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", відповідно до якого система підвищення кваліфікації прокурорів мала бути істотно змінена і замість Національної академії прокуратури України передбачено створення Тренінгового центру прокурорів України. Приймаючи рішення про ліквідацію Національної академії прокуратури України, Кабінет Міністрів України і Офіс Генерального прокурора діяли в межах повноважень, встановлених в ст. ст. 5, 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а також п. 25 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури". Тренінговий центр прокурорів України був зареєстрований 10 березня 2020 року як новостворена установа, якій державне майно передане на праві оперативного управління. Правонаступництво прав і обов`язків Національної академії прокуратури України ні законом, ні постановами Кабінету Міністрів України, ні наказами Офісу Генерального прокурора не передбачено.

Зважаючи на це у Національної академії прокуратури України був відсутній обов`язок з працевлаштування позивача.

У зв`язку з наведеним Тренінговий центр прокурорів України просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог.

ОСОБА_1 подав до суду відповіді на відзиви Національної академії прокуратури України, Тренінгового центру прокурорів України, в яких вказав на помилковість доводів відповідачів щодо того, що відбулась ліквідація Національної академії прокуратури України, стверджував, що 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", яким передбачено створення на базі Національної академії прокуратури України Тренінгового центру прокурорів України без вказівки про ліквідацію Академії (п. 25 II "Прикінцевих і перехідних положення"). Тобто Тренінговий центр не є іншою за змістом діяльності і функціями юридичною особою, ніж Національна академія прокурорів України, а є трансформованою Національною академією прокурорів України, її правонаступником. Це підтверджується і порівнянням статутів Національної академії прокуратури України і Тренінгового центру прокурорів України, з яких вбачається, що вони є тотожними установами, які здійснюють діяльність на одній і тій же матеріальній базі, виконують однакові функції, та залучають для виконання завдань працівників з аналогічними вимогами до них.

У своїх запереченнях відповідачі наголосили на тому, що Тренінговий центр прокурорів України на відміну від Національної академії прокуратури України не є державною установою зі спеціальним статусом, не є науковою установою та не здійснює власними силами (з залученням власних працівників) спеціальну підготовку прокурорів. Це, на думку відповідачів, спростовує висновок позивача про те, що Тренінговий центр прокурорів України з огляду на свій правовий статус, основні функції та завдання, є правонаступником Національної академії прокуратури України.

Третя особа Офіс Генерального прокурора подав до суду пояснення щодо позову ОСОБА_1 , в яких вказав на безпідставність позовних вимог, наголосив, що відбулась ліквідація Національної академії прокуратури України, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 40 КЗпП України відсутні.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві та відповідях на відзиви.

Представник відповідача Національної академії прокуратури України у судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

Представник відповідача Тренінгового центру прокурорів України у судовому засіданні проти позову заперечувала з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

У судовому засіданні представники третьої особи просили суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог з мотивів, вказаних у поясненнях на позов.

Заслухавши вступні слова позивача, представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов такого висновку.

22 січня 2019 року ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника управління господарської діяльності Національної академії прокуратури України (т. 1, а. с. 123-130).

07 квітня 2020 року ОСОБА_1 був повідомлений про вивільнення у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України з 17 червня 2020 року (т. 2, а. с. 101).

У зв`язку з тим, що вивільнення було масовим роботодавцем відповідно до ст. 48 Закону України "Про зайнятість населення" доводено до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Наказом голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 03 червня 2020 року № 279-к ОСОБА_1 з 17 червня 2020 року було звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією установи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 18).

Вирішуючи питання про правомірність дій роботодавця при вивільнення працівника ОСОБА_1 , суд виходить з такого.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Положеннями ч. 4 ст. 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

П. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Ч. 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у п. п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

За приписами ч. 1 ст. 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (ч. ч. 2, 3 ст. 492 КЗпП України).

Відповідно до роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Cуду України у п. 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Зі змісту норми п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання трудового договору з працівником з ініціативи власника: ліквідація; реорганізація; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Національна академія прокуратури України була утворена постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 року № 1582.

Своєю постановою України від 03 березня 2020 року № 175 "Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" уряд вирішив ліквідувати Національну академію прокуратури України. Заходи з ліквідації зазначеної Академії здійснюються Офісом Генерального прокурора.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 175 "Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" Генеральний прокурор видав наказ від 05 березня 2020 року № 129 про припинення Національної академії прокуратури України шляхом ліквідації та утворення комісії з її ліквідації.

Визначення юридичної особи, поняття ліквідації юридичної особи та порядок її ліквідації міститься в ст. ст. 80, 104, 110, 111 ЦК України, ст. ст. 62-66, 79-92 ГК України.

Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.

За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації згідно з пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України може бути саме ліквідація підприємства, установи, організації як юридичної особи.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 104, 105, 110 ЦК України ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов`язків до інших осіб.

У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.

Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (ст. ст. 104-109 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; 3) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

Ст. 135 ГК України встановлено, що власник майна має право одноосібно на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб`єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб`єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення заснованих ним суб`єктів господарювання відповідно до законодавства. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - це здійснення повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Такі повноваження можуть здійснювати не тільки органи виконавчої влади, але й органи судової та законодавчої влади.

Ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" встановлено, що Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, який визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом. Повноваження Кабінету Міністрів України як суб`єкта управління державною власністю не є вичерпними (п. 26 ч. 2 ст. 5 згаданого Закону).

Водночас ч. 1 ст. 4 цього Закону встановлено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності, серед інших, є органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про прокуратуру" Офіс Генерального прокурора здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності.

За положеннями розділу 9 статуту Національної академії прокуратури України припинення її діяльності відбувається шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації в порядку, встановленому законодавством України.

Наведене свідчить, що Кабінет Міністрів України та Офіс Генерального прокурора як суб`єкти управління державним майном мають право ухвалювати рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організації, заснованих на державній власності, а також виконувати інші передбачені законодавством функції з управління об`єктами державної власності.

При цьому Кабінет Міністрів України наділений дискреційними повноваженнями ухвалювати рішення про ліквідацію юридичної особи, а також повноваженням на передачу тих чи інших функцій з управління іншим органам, що здійснюють управління об`єктами державної власності відповідно до Закону, і, можливість прийняття таких рішень не пов`язана з наявністю чи відсутністю відповідної вказівки у якомусь спеціальному нормативно-правовому акті.

П. 3.4.4 Державного класифікатора ДК 002:2004 "Класифікація організаційно-правових форм господарювання" визначено, що державна установа утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу на її частки, і входить до сфери його управління. Аналогічний підхід встановлено і для державних підприємств у ст. 73 ГК України для державних унітарних підприємств.

Отже, передання майна державній установі, зокрема і того, що раніше перебувало в оперативному управлінні будь-якої іншої державної установи є умовою створення державних установ і не може свідчити про правонаступництво, оскільки є лише майновою основою господарювання.

Та обставина, що право управління Національної академії прокуратури України було припинено, а майно що раніше перебувало в її управлінні, було закріплено на новому речовому праві оперативного управління за новоствореною державною установою, не свідчить про правонаступництво майнових прав Національної академії прокуратури України Тренінговим центром прокурорів України. До того ж правонаступництво прав і обов`язків Національної академії прокуратури України ні законом, ні підзаконними нормативно-правовими актами не передбачено.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Тренінговий центр прокурорів України зареєстровано 10 березня 2020 року як окрему новостворену юридичну особу. Національна академія прокуратури України перебуває у стані припинення.

Зважаючи на те, що відбулась саме ліквідація Національної академії прокуратури України, Тренінговий центр прокурорів України не може вважатись правонаступником цієї установи.

При звільненні працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, власник або уповноважена ним особа не несе обов`язку працевлаштувати працівника на іншому підприємстві, установі, організації, він зобов`язаний лише попередити працівника за два місяця про наступне вивільнення.

Національна академія прокуратури України належним чином виконала обов`язок, покладений на роботодавця трудовим законодавством України, попередивши ОСОБА_1 про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Судова практика, на яку покликався позивач, є не релевантною, позаяк стосується спорів про поновлення на роботі в органах державної влади та органах місцевого самоврядування у випадках реорганізації державних органів, суб`єктів владних повноважень.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову.

Керуючись ст. ст. 21, 40, 42, 43, 492 КЗпП України, ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної академії прокуратури України, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Офіс Генерального прокурора, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Андрейчук

Повний текст рішення виготовлено 02 липня 2021 року.