Постанова
Іменем України
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 361/5434/20
провадження № 61-4559св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Національна академія прокуратури України в особі ліквідаційної комісії, Тренінговий центр прокурорів України,
третя особа - Офіс Генерального прокурора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Андрейчука Т. В. від 25 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О., від 02 лютого
2022 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної академії прокуратури України, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання незаконними та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він працював начальником управління господарської діяльності Національної академії прокуратури України, однак 17 червня 2020 року був звільнений з роботи у зв`язку з ліквідацією установи за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Вважає своє звільнення незаконним, оскільки фактично відбулась реорганізація Національної академії прокуратури України шляхом перетворення - створення на її базі Тренінгового центру прокурорів України. Зазначені установи мають одинакові функції і завдання, одну і ту ж саму матеріально-технічну базу та знаходяться за однією адресою.
Оскільки Тренінговий центр прокурорів України є по суті правонаступником Національної академії прокуратури України, відповідно до положень частини другої статті 40 КЗпП України роботодавець повинен був запропонувати йому переведення на іншу роботу до Тренінгового центру прокурорів України. Проте зазначеного зроблено не було.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 03 червня 2020 року № 279-к про його звільнення з посади начальника управління господарської діяльності Національної академії прокуратури України; поновити його на роботі у Тренінговому центрі прокурорів України на рівнозначній за своїми функціональними обов`язками посаді; стягнути з Тренінгового центру прокурорів України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 червня 2020 року до дня поновлення на роботі.
Стислий виклад позицій інших учасників справи
Національна академія прокуратури України заперечувала проти задоволення позову. Зазначала, що відповідачем дотримано процедуру звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Посилання ОСОБА_1 на те, що відбулась реорганізація Національної академії прокуратури України вважала безпідставними, з огляду на те, що Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою, має інші функції і завдання (не є навчальним закладом та не передбачає прийняття на роботу осіб, які б здійснювали наукову чи навчальну діяльність). Ліквідовуючи Національну академію прокуратури України, Кабінет Міністрів України не утворював та не визначав нову державну установу, яка б здійснювала спеціальну підготовку та підвищення кваліфікації прокурорів. Перехід майна, яке перебувало у Національній академії прокуратури України на праві оперативного управління, до Тренінгового центру прокурорів України не свідчить про правонаступництво, оскільки зазначене майно перебуває у державній власності, а всі цивільно-правові відносини, учасником яких є Національна академія прокуратури України, будуть припинені з моменту виключення цієї державної установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Додатково зазначала про пропуск позивачем встановленого статтею 232 КЗпП України строку звернення до суду.
Тренінговий центр прокурорів України заперечував проти задоволення позову, зазначаючи про помилковість доводів позивача про те, що Тренінговий центр прокурорів України є правонаступником Національної академії прокуратури України. Правонаступництво зазначених установ не було передбачено ні законом, ні постановами Кабінету Міністрів України, ні наказами Генерального прокурора. Правовим наслідком ліквідації юридичної особи є припинення всіх прав та обов`язків юридичної особи, а тому у роботодавця був відсутній обов`язок з працевлаштування звільнених працівників. Крім того, концепція утворення і функціонування Тренінгового центру прокурорів України та його організаційна структура зорієнтовані на залучення тренерів за тимчасовими договорами цивільно-правового характеру, а штатні науково-педагогічні одиниці та відповідні структурні підрозділи у новоствореній юридичній особі відсутні.
Офіс Генерального прокурора заперечував проти задоволення позову з підстав його необґрунтованості. Зазначав, що Кабінетом Міністрів України винесено постанову про ліквідацію Національної академії прокуратури України, а Офісом Генерального прокурора було здійснено відповідні заходи з такої ліквідації. Відповідні постанови Кабінету Міністрів України та накази Генерального прокурора щодо ліквідації Національної академії прокуратури України, утворення Тренінгового центру прокурорів України, закріплення за останнім державного майна протиправними не визнавались та не скасовувались.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП Українибуло проведено з дотриманням вимог трудового законодавства. Позивача попереджено про наступне вивільнення за два місяці, а обов`язок з його працевлаштування у роботодавця був відсутній, оскільки звільнення відбувалось у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України. Тренінговий центр прокурорів України є окремою новоствореною юридичною особою та не є правонаступником Національної академії прокуратури України.
Основний зміст та мотиви постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову є правильними та такими, що ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції встановив, що має місце ліквідація Національної академії прокуратури України. Правонаступництва після ліквідації Національної академії прокуратури України не встановлено, Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
У травні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14,
від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, від 16 травня 2019 року у справі № 823/5361/15, від 16 травня 2019 року у справі № 820/10744/15, від 07 травня 2020 року у справі № 591/3048/16-а, від 25 червня 2020 року у справі № 420/6852/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень пункту 25 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), і на те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій не перевірили реальність ліквідації Національної академії прокуратури України, а також не звернули належної уваги на одночасне створення державної установи, яка виконує ті ж самі функції. Держава не відмовлялась від виконання завдань і функцій щодо підвищення кваліфікації прокурорів та здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора. Заявник наполягає на тому, що Тренінговий центр прокурорів України створений на базі Національної академії прокуратури України, а тому відбулась прихована реорганізація, а не ліквідація зазначеної установи. Ураховуючи наведене, відповідач порушив вимоги частини другої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України, не запропонувавши йому жодної посади у реорганізованій установі.
Посилається також заявник на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 25 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зокрема щодо правового аналізу зазначеної норми. Вважає, що існує проблема невизначеності на нормативному рівні формулювання створення юридичної особи «на базі» іншої.
Крім того, ОСОБА_1 подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтоване тим, що існує виключна правова проблема щодо невизначеності на нормативно-правовому рівні поняття та процедури створенням юридичної особи «на базі» іншої юридичної особи, зокрема, у контексті створення Тренінгового центру прокурорів України. При цьому, враховуючи наявність декількох судових рішень Верховного Суду у подібних справах (постанови Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 761/22112/2, від 19 жовтня 2021 року у справі № 752/13686/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 761/22290/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 754/9036/20), які ухвалені без врахування висновків про фактичну реорганізацію юридичної особи публічного права, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, з метою забезпечення єдності судової практики та правової визначеності, є необхідність у відступі від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених вище постановах.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №361/5434/20.
У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла зазначена цивільна справа.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу
У поданих відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_1 . Тренінговий центр прокурорів України та Офіс Генерального прокурора посилаються на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Тренінговий центр прокурорів України зазначає, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі, оскільки стосуються проходження державної служби у державних органах, юридичних особах публічного права, які наділені владними управлінськими функціями, натомість ні Національна академія прокуратури України, ні Тренінговий центр прокурорів України не наділені владними повноваженнями, не відносяться до державних органів і суб`єктів владних повноважень, правовідносини із працівниками є трудовими та не можуть вважатися публічною службою. Звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово розглядав справи у подібних правовідносинах (щодо звільнення працівників Національної академії прокуратури України) та надав оцінку доводам заявників щодо незаконності ліквідації академії.
Офіс Генерального прокурора України зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, зокрема щодо припинення шляхом ліквідації однієї юридичної особи, створеної одним уповноваженим органом управління - Кабінетом Міністрів України, і створення іншої юридичної особи іншим уповноваженим органом управління відповідно до покладених на них завдань. При цьому те, що майновою базою для функціонування ліквідованої і новоствореної установи було і є майно, належне державі, жодним чином не свідчить про реорганізацію такої установи. Правомірність розпорядчих актів щодо ліквідації академії та утворення тренінгового центру була перевірена судами адміністративної юрисдикції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 року № 1582 «Про утворення Академії прокуратури України» утворено Академію прокуратури України при Генеральній прокуратурі України.
Указом Президента України від 25 жовтня 2007 року № 1013/2007 «Про надання Академії прокуратури України статусу національної», ураховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності Академії прокуратури України та її вагомий внесок у розвиток національної освіти і юридичної науки, надано Академії прокуратури України статус національної і надалі іменовано її у Національну академію прокуратури України.
22 січня 2019 року ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника управління господарської діяльності Національної академії прокуратури України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ліквідовано Національну академію прокуратури України. Визначено, що заходи з ліквідації академії здійснюються Офісом Генерального прокурора.
На виконання зазначеної постанови Кабінету Міністрів України 05 березня Генеральний прокурор видав наказ № 129 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України», яким вирішено припинити зазначену установу шляхом її ліквідації та утворено комісію з ліквідації, до якої передано повноваження щодо управління справами.
07 квітня 2020 року ОСОБА_1 був повідомлений про вивільнення у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України з 17 червня 2020 року.
У зв`язку з тим, що вивільнення було масовим роботодавцем відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення» доведено до відома державної служби зайнятості інформацію про заплановане вивільнення працівників.
Наказом голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 03 червня 2020 року № 279-к ОСОБА_1 з 17 червня
2020 року було звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією установи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
05 березня 2020 року Генеральним прокурором прийнято наказ №130 «Деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України», яким утворено тренінговий центр на базі Національної академії прокуратури, що ліквідується.
Крім того наказом Генерального прокурора від 05 березня 2020 року №131 «Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів України» закріплено за тренінговим центром на праві оперативного управління державне майно Національної академії прокуратури, що ліквідується.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, необхідно з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України. Позивач посилався на те, що насправді мала місце не ліквідація Національної академії прокуратури, а її реорганізація шляхом перетворення у Тренінговий центр прокурорів України.
Відповідно до частини першої, п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (частина перша статті 110 ЦК України); дані про рішення щодо припинення юридичної особи належать до відомостей, які вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі відповідних заяв (пункт 27 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов`язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.
Суди попередніх інстанцій встановили, що з березня 2020 року розпочалася процедура припинення шляхом ліквідації Національної академії прокуратури України, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься відповідний запис. Дані про юридичних осіб - правонаступників Національної академії прокуратури України відсутні.
Разом із цим, встановлено, що створений за наказом Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 130 Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою, дата внесення запису в Єдиний державний реєстр про проведення державної реєстрації юридичної особи - Тренінгового центру прокурорів України - 10 березня 2020 року. Даних про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, немає.
На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також інших належних і допустимих доказів у справі суди встановили, що Тренінговий центр прокурорів України не може вважатися правонаступником прав і обов`язків Національної академії прокуратури України. На Тренінговий центр прокурорів України покладено інші функції і завдання ніж ті, що були покладені на Національну академію прокуратури України, зокрема на відміну від останньої Тренінговий центр прокурорів України не є вищим навчальним закладом і у штаті цієї державної установи відсутні науково-педагогічні працівники.
Отже, з вищезазначеного вбачається, що відбулася ліквідація Національної академії прокуратури України, наявність правонаступництва після ліквідації Національної академії прокуратури України не встановлена, Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою.
Указаний підхід щодо кваліфікації припинення Національної академії прокуратури України, можливого правонаступництва вказаної юридичної особи Тренінговим центром прокурорів України, зокрема у правовідносинах з колишніми працівниками академії, є усталеним у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанови від 04 жовтня 2021 року у справі № 761/22112/20, від 19 жовтня 2021 року у справі № 752/13686/20, від 21 жовтня 2021 року у справі
№ 761/22290/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 754/9036/20,
від 23 червня 2022 року у справі № 753/11490/20).
Створення Тренінгового центру прокурорів України на базі Національної академії прокуратури України у вказаних вище справах Верховний Суд визнав недостатнім аргументом на користь правонаступництва.
Крім того, колегія суддів зауважує, що питання законності постанови Кабінету Міністрів України № 175 від 03 березня 2020 року, якою було ліквідовано Національну академію прокуратури України, а також наказів Генерального прокурора № № 123, 130 ,131 від 05 березня 2020 року, якими було передбачено процедуру ліквідації академії, створення Тренінгового центру прокурорів України та закріплення за останнім державного майна, вирішувалася судами адміністративної юрисдикції.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого
2021 року у справі № 640/7234/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказів Генерального прокурора від 05 березня 2020 року «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України» № 123, «Про деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України» № 130, «Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів» № 131.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду
від 10 серпня 2021 року у справі № 640/7228/20 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України № 175 від 03 березня 2020 року «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року, закрито провадження у справі.
Ураховуючи наведене, на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій та її перегляду у касаційному порядку, прийняті органами державної влади акти щодо ліквідації Національної академії прокуратури України та утворення Тренінгового центру прокурорів України є чинними, протиправними в судовому порядку не визнавались та не скасовувались.
Вирішуючи питання щодо правомірності звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди встановили, що відповідач дотримався процедури його звільнення та не допустив порушення вимог трудового законодавства. Зокрема, встановлено факт попередження позивача за два місяці про його наступне вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, частини першої статті 49-2 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, отже ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Посилання касаційної скарги щодо невідповідності висновків судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду України і Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Безпідставними є також доводи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, ураховуючи, що Верховним Судом сформовано правовий висновок у подібних правовідносинах, зокрема щодо звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України, без переведення їх на іншу роботу (постанови Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 761/22112/20, від 19 жовтня 2021 року у справі № 752/13686/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 761/22290/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 754/9036/20, від 23 червня 2022 року у справі № 753/11490/20).
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 ЦПК України.
Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Колегія суддів не вбачає підстав, передбачених частиною п'ятою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на те, що Верховний Суд уже сформував правовий висновок у справах з подібними правовідносинами, про що зазначалось вище. Судова практика у цій категорії спорів є однаковою та сталою.
Наведені ОСОБА_1 у клопотанні доводи щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні положення частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що свідчать про виключну правову проблему.
Заявник фактично заявляє про наявність підстав для відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 761/22112/2, від 19 жовтня 2021 року у справі № 752/13686/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 761/22290/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 754/9036/20, зокрема щодо
наслідків ліквідації Національної академії прокуратури України в контексті можливого правонаступництва вказаної юридичної особи Тренінговим центром прокурорів України.
У той же час у відповідності до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Посилання заявника на невідповідність зазначених правових висновків висновкам про фактичну реорганізацію юридичної особи публічного права, викладеним у постановах Верховного Суду від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня
2014 року у справі № 21-484а14, є необґрунтованими, з огляду на те, що висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, та нормативно-правове регулювання є різними.
Зокрема, у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року в справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року в справі № 21-108а14,
від 28 жовтня 2014 року в справі № 21-484а14 міститься висновок про застосування норм права при ліквідації суб'єктів владних повноважень.
Натомість у справі, що переглядається, суди встановили, що Національна академія прокуратури України не є суб`єктом владних повноважень, на який покладено виконання функцій держави. Суди також установили, що має місце саме правомірна ліквідація Національної академії прокуратури України, а не її реорганізація у Тренінговий центр прокурорів України, на який покладено інші функції та завдання.
Ураховуючи наведене, клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновку судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович
