Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 185/5874/20
провадження № 61-6324св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр`ївському районах місті Павлограду Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),
третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Павлоградської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2020 року в складі судді Гаврилова В. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року в складі колегії суддів: Пищиди М. М., Демченко Е. Л., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр`ївському районах місті Павлограду Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Павлоградської міської ради, про визначення прізвища дитини.
В обґрунтування позову зазначала, що перебуваючи у шлюбі з громадянином Грузії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дитину чоловічої статі.
Зазначала, що подружнє життя з її чоловіком ОСОБА_2 фактично припинилось близько року тому. Інформація про його поточне місцеперебування відсутня.
Вказувала, що протягом тривалого часу намагається зареєструвати у встановленому порядку народження дитини, однак безрезультатно, оскільки в умовах наявності різних з чоловіком прізвищ не має змоги подати спільну заяву з волевиявленням батьків щодо прізвища дитини.
Переконувала, що вона позбавлена можливості самостійно зареєструвати народження дитини, оскільки існує спір з відповідачем про реєстрацію народження дитини та її прізвище.
Стверджувала, що єдиним варіантом визначення прізвища дитини та подальшої реєстрації народження, в умовах різних прізвищ її батька та матері, є звернення до суду з даним позовом.
У зв`язку з наведеним просила суд при державній реєстрації народження дитини чоловічої статі, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Павлограді у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначити дитині прізвище матері - « ОСОБА_1 »; зобов`язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр`ївському районах у м. Павлограді Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) провести реєстрацію народження дитини чоловічої статі, народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Павлограді ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з присвоєнням їй прізвища « ОСОБА_1 ».
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2020 року відкрито провадження за вказаним вище позовом.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2020 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр`ївському районах місті Павлограду Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Павлоградської міської ради, про визначення прізвища дитини, закрито.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що вказаний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги пред`явлені до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр`ївському районах місті Павлограду Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Дніпро), який є суб`єктом владних повноважень.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про публічно-правовий характер спору, оскільки заявник звернулась до суду з позовом саме з проханням визначити прізвище дитині в умовах спору з батьком, натомість, в межах цієї справи нею не оскаржуються дії суб`єкта владних повноважень. Зазначає, що висновки судів суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 693/1140/16-ц.
Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі частини другої статті389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області матеріали вищезазначеної цивільної справи № 185/5874/20; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У травні 2021 року матеріали справи № 185/5874/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 23 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.
Відповідно до медичного свідоцтва про народження від 16 грудня 2019 року № 1221, о 15 год 25 хв ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народився хлопчик.
ОСОБА_1 зверталася до відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр`ївському районах місті Павлограду Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з питанням щодо реєстрації народження дитини та визначення дитині прізвища, однак їй було відмовлено у здійсненні такої реєстрації та надано відповідь від 23 липня 2020 року № 2080 20.10-32.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просила, зобов`язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр`ївському районах місті Павлограду Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Дніпро) провести реєстрацію народження дитини та визначення дитині прізвища.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
- або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
- або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Таким чином, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відтак, вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Цивільного, Сімейного кодексів України та інших актів законодавства органами державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до частин першої та другої статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків.
Так, відповідно до частини першої статті 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, вважається такою, яка походить від подружжя.
Статтею 133 СК України встановлено, що якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що у державній реєстрації актів цивільного стану може бути відмовлено, якщо: 1) державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України; 2) державна реєстрація повинна проводитися в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану; 3) з проханням про державну реєстрацію звернулася недієздатна особа або особа, яка не має необхідних для цього повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановив, що суб`єктний склад спірних відносин та предмет позовних вимог свідчать про публічно-правовий характер даного спору, який виник та пов`язаний зі здійсненням відповідачем владних управлінських функцій у зв`язку з виконанням делегованих повноважень та завдань, покладених на нього законом, а тому дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір повинен розглядатись у порядку та у спосіб, передбачений КАС України.
Аргументи касаційної скарги про те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 693/1140/16-ц, є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів встановлено різні фактичні обставини справ.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про публічно-правовий характер спору, оскільки заявник звернулась до суду з позовом саме з проханням визначити прізвище дитині в умовах спору з батьком, натомість, в межах цієї справи нею не оскаржуються дії суб`єкта владних повноважень, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка зверталася до відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр`ївському районах місті Павлограду Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), однак їй було відмовлено у реєстрації та надано відповідь від 23 липня 2020 року № 2080 20.10-32.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом розгляду у цій справі є зобов`язання відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр`ївському районах місті Павлограду Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) провести реєстрацію народження дитини та визначення дитині прізвища.
Позовних вимог до ОСОБА_2 позивачем не заявлено, наявність спору між сторонами щодо реєстрації ім`я дитини не доведено.
Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр`ївському районах та місті Павлограду Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є суб`єктом владних повноважень.
Тому, з огляду на суб`єктний склад спірних відносин та предмет позовних вимог свідчать, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про публічно-правовий характер даного спору.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником чинних норм цивільного процесуального законодавства України, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Отже, висновки суду першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які судом правильно застосовані.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик
