ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2021 року
м. Київ
справа № 826/7187/17
адміністративне провадження № К/9901/33455/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколов В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року (суддя: Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року (судді: Безименна Н.В., Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.) у справі №826/7187/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про поновлення на роботі,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 13 жовтня 2016 року № 09-дц про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 30 січня 2017 року № 01-дц про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 13 жовтня 2016 року № 09-дц;
- поновити позивача на роботі в органах прокуратури України на посаді прокурора відділу управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України;
- стягнути середній заробіток за вимушений прогул з дня звільнення позивача по день винесення судом рішення;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.
Вимоги адміністративного позову мотивовано необґрунтованістю прийняття відповідачем рішення, а саме видачі наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки вважає його незаконним, таким, що прийнятий із порушенням прав позивача при звільненні. Позивач також наголошує на недоведеності факту вчинення адміністративних правопорушень, в тому числі щодо керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що в свою чергу вказує на відсутність дисциплінарного проступку, в зв`язку з чим відповідач допустив порушення про накладення на останнього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади та органів прокуратури.
Також, на переконання позивача, безпідставним є посилання у наказі, як на підставу звільнення пункт 6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру», оскільки дана стаття вказує лише на перелік всіх правопорушень, за які працівник прокуратури може бути притягнутий до будь якого виду дисциплінарної відповідальності і не конкретизує підставу звільнення через порушення правил прокурорської етики.
Також не згоден з наказом Генерального прокурора України від 30 січня 2017 року № 01-дц про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 13 жовтня 2016 року № 09-дц в частині зміни дати звільнення позивача з роботи, стверджуючи про порушення відповідачем положень статті 40 КЗпП України під час звільнення позивача з займаної посади.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.
Скасовано наказ Генерального прокурора України від 13 жовтня 2016 року № 09-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Скасовано наказ Генерального прокурора України від 30 січня 2017 року № 01-дц про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 13 жовтня 2016 року № 09-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури України на посаді прокурора відділу управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України.
Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 січня 2017 року по 13 листопада 2018 року в розмірі 359751,32 грн.
Постановою Верховного Суду від 16 червня 2020 року скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що переглядаючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи його, суд апеляційної інстанції при розгляді вказаної справи посилається на те, що Генеральним прокурором України наказ №01-дц прийнято з порушення строку притягнення позивача до дисциплінарного стягнення відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України, тоді як, дотримання процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на останнього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення щодо строків їх застосування за статтею 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України не було підставою позову, а також і доводом апеляційної скарги, у зв`язку з чим колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції розглянув позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції, чим порушив імперативну норму статті 308 КАС України, а також вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, жодним чином не мотивувавши таку дію. У випадку, якщо суд прийде до переконання необхідності виходу за межі позовних підстав звернення до суду та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду повинен встановити час початку призначення проведення службової перевірки відносно позивача, чи перебував позивач в цей період перевірки на лікарняному або у відпустці, правильно визначити час кінцевої дати виявлення проступку. Суд апеляційної інстанції вдався до встановлення факту порушення відповідачем строків накладання дисциплінарного стягнення, без належного їх встановлення та дослідження. Наслідком цього, стало в подальшому задоволення інших похідних позовних вимог. Суд апеляційної інстанції не врахував також обставини, встановлені у постанові Апеляційного суду Закарпатської області від 05 січня 2017 року та від 14 березня 2017 року та постанові Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 березня 2017 року на яку неодноразово наголошували сторони у справі, у зв`язку з чим така оцінка не відповідає правилам оцінки доказів, встановленим нормами статті 90 КАС України. Висновки суду апеляційної інстанції щодо поновлення позивача на іншій посаді, ніж на тій, з якої його було звільнено є такими, що підлягають додатковій перевірці та оцінці судом апеляційної інстанції, з урахуванням статті 235 Кодексу законів про працю України, якщо суд дійде висновку про задоволення позовних вимог. Суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги також не врахував, що день звільнення працівника є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня, оскільки позивача звільнено 23 січня 2017 року, тому строк звільнення починається відповідно до статті 241-1 КЗпП України з наступного за ним днем, тобто з 24 січня 2017 року, тобто 23 січня 2017 року помилково включено судом апеляційної інстанції при проведенні відповідних розрахунків.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року про відмову у задоволенні позову.
Рішення судів попередніх інстанції мотивовані тим, що відповідачем дотримано встановлену законодавством процедуру притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на останнього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади. Вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який полягав у неналежній поведінки позивача та керуванні транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, підтверджено. Судами першої інстанції вказано, що постановою апеляційного суду Закарпатської області від 05 січня 2017 року в справі № 308/7484/16-п постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2016 року у справі № 308/7484/16-п скасовано, а провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення, скоєне 11 липня 2016 року, строку, передбаченого частиною другою статті 38 КУпАП, в межах якого можливо накласти адміністративне стягнення.
При цьому, суд звернув увагу, що приймаючи вищезазначене рішення, апеляційний суд Закарпатської області прийшов до висновку, що доводи позивача про відсутність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження, зазначивши, що матеріали справи містять медичний висновок від 11 липня 2016 року № 234, яким встановлено, що на момент огляду ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп`яніння.
В результаті встановлених обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач в порушення вимог статті 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури допустив грубе порушення правил прокурорської етики та вчинення дій, що порочать звання прокурора, зашкоджують його репутації та авторитету прокуратури.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
Позивач у касаційній скарзі просить скасувати рішення суддів попередніх інстанцій та ухвалити нову постанову про задоволення позову.
Скаржник наводить доводи, аналогічні його позовній заяві та апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції. Зокрема, наголошує, що наказ про звільнення видано в період тимчасової непрацездатності позивача, його не ознайомлено в оскаржуваним наказом та не видано трудову книжку, неправомірно змінено дату звільнення, первинно зазначену в наказі від 13 жовтня 2016 року № 09-дц.
Вказує, що факт керування ним транспортним засобом, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, посилаючись на висновок № 234 від 11 липня 2016 року, а також на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 05 січня 2017 року у справі № 308/7484/16-п у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП не є приюрисдикційними доказами через презумпцію невинуватості.
Позиція інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач простить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Вказує, що проступок, вчинений ОСОБА_1 є істотним порушенням не тільки службової дисципліни, але і безпеки дорожнього руху, адже транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки і нехтування водієм основоположними правилами, зокрема щодо заборони керування в стані алкогольного сп`яніння, є категорично неприпустимим, особливо для працівника прокуратури. Тому вважає безпідставними доводи позивача, що накладене на нього стягнення не відповідає ступеню вини і тяжкості проступку.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року (судді: Загороднюк А,Г., Єресько Л.О., Соколов В.В.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року (суддя: Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за даними висновку службового розслідування ОСОБА_1 з серпня 1991 по вересень 2016 року обіймав різні прокурорські посади в органах прокуратури. На посаду прокурора відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури ГПУ призначений наказом Генерального прокурора України від 05 серпня 2015 року № 1227ц. За час роботи в органах прокуратури до дисциплінарної відповідальності не притягувався. Присягу працівника прокуратури прийняв 01 лютого 2011 року. З положенням Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури ознайомлений 17 грудня 2012 року.
Наказом Генерального прокурора України від 13 жовтня 2016 року № 09-дц позивача звільнено із займаної посади прокурора відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури ГПУ та з органів прокуратури на підставі пункту 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», частини першої статті 8, пункту 5 статті 9, статей 10 та 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України за грубе порушення прокурорської етики під час керування особистим транспортним засобом.
Наказом Генерального прокурора України від 30 січня 2017 року №01-дц внесено зміни до наказу від 13 жовтня 2016 року № 09-дц в частині дати звільнення з 13 жовтня 2016 року на 23 січня 2017 року, оскільки 23 січня 2017 року до Генеральної прокуратури України позивачем надано 4 листки непрацездатності, які підтверджують факт його тимчасової непрацездатності у період з 10 червня 2016 року по 20 січня 2017 року. Тому, з урахуванням усунення порушень вимог частини 3 статті 40 КЗпП, якою забороняється звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності були внесені такі зміни.
Підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності встановлено під час службового розслідування, розпочатого за фактом порушення позивачем Правил дорожнього руху, за результатами якого складено висновок службового розслідування від 13 вересня 2016 року.
Не погоджуючись з наказами про звільнення від 13 жовтня 2016 року № 09-дц та про внесення змін від 30 січня 2017 року №01-дц, позивач звернувся до суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною 4 статті 19 вказаного Закону прокурор зобов`язаний: 1) виявляти повагу до осіб під час здійснення повноважень; 2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом; 3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Частинами 1, 2 статті 43 наведеного Закону прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: 1) невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків; 2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення; 3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень; 4) порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру; 5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; 6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики; 7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку; 8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення; 9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості.
Притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом.
Відповідно до пп.5 п.5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Закону, дисциплінарне провадження щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 №1796-ХІІ.
Статтею 1 Дисциплінарного статуту прокуратури України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до Закону України «Про прокуратуру», Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори здійснюють вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури.
Згідно з статтею 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов`язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоду інтересам держави та суспільства.
Відповідно до частини 1 статті 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України визначено, що дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
Приписами статті 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України установлено, що дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.
Частиною 2 статті10 Дисциплінарного статуту прокуратури України передбачено, що Генеральний прокурор України має право застосовувати дисциплінарні стягнення, зазначені у статті 9 цього Статуту, в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 1 статті Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разу необхідності може бути призначено службову перевірку.
Статтею 13 Дисциплінарного статуту прокуратури України встановлено, що про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, який оголошується працівнику під розписку. Копія наказу додається до особової справи. З наказом можуть бути ознайомлені працівники відповідної прокуратури. Накази Генерального прокурора України, в необхідних випадках, доводяться до відома особового складу органів прокуратури України.
Відповідно до п.2 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру» до затвердження всеукраїнською конференцією працівників прокуратури Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури застосовуються положення Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 року та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року №123.
Згідно зі статтею 2 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури його дія поширюється на всіх працівників органів прокуратури. Вимоги Кодексу є обов`язковими з моменту призначення на посаду та ознайомлення з його положеннями, про що робиться письмовий запис в особовій справі працівника прокуратури.
Відповідно до статті 4 Кодексу професійної етики професійна діяльність працівників прокуратури ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; поваги до прав і свобод людини і громадянина; незалежності та самостійності; політичної неупередженості та нейтральності; толерантності; рівності перед законом, презумпції невинуватості; справедливості та об`єктивності; професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури; конфіденційності; прозорості службової діяльності; утримання від виконання незаконних рішень чи доручень; недопущення конфлікту інтересів; компетентності та професіоналізму; зразковості поведінки та дисциплінованості.
Згідно статті 9 Кодексу професійної етики працівник прокуратури зобов`язаний діяти справедливо, неухильно дотримуючись вимог закону щодо підстав, порядку та умов реалізації конституційних повноважень прокуратури, бути об`єктивним у своїх стосунках з органами влади, громадськістю та окремими особами. Він має усвідомлювати соціальну значущість прокурорської діяльності, міру відповідальності перед суспільством у забезпеченні захисту прав людини і громадянина та відстоюванні інтересів держави.
Працівник прокуратури має прагнути досягнення справедливого балансу між правами та свободами особи і загальними інтересами суспільства.
Він повинен дотримуватися пріоритету інтересів: представляючи інтереси держави у відносинах з іншими особами, зобов`язаний діяти виключно в інтересах держави.
Відповідно до абзаців першого, третього статті 10 Кодексу професійної етики працівник прокуратури повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність.
Своєю самовідданістю, неупередженістю, сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.
Згідно зі статтею 18 Кодексу професійної етики працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб.
Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.
Поза службою поводити себе коректно і пристойно. При з`ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних і контролюючих органів не використовувати свій службовий статус, у тому числі посвідчення працівника прокуратури з метою ухилення від відповідальності.
Відповідно до абзацу другого статті 28 Кодексу професійної етики, у відносинах з громадянами поза службою працівник прокуратури має бути взірцем законослухняності, добропорядності, додержання загальновизнаних норм моралі та поведінки.
Статтею 30 Кодексу професійної етики встановлено, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» працівники прокуратури зобов`язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Як свідчать матеріли справи, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення із займаної посади та органів прокуратури є Висновок службового розслідування за фактом порушення Правил дорожнього руху позивачем, від 13 вересня 2016 року, затверджений Генеральним прокурором України 15 вересня 2016 року (а.с.45-50 т.1).
Висновком встановлено, що 10 липня 2016 року близько 23 год. 40 хв. позивач рухався за кермом автомобіля Volkswagen Passat, по вул. Анкудінова в м. Ужгород та був зупинений працівниками Управління патрульної поліції в м. Ужгороді та Мукачево з підстав не увімкнення зовнішніх освітлювальних приладів, під час якого працівники поліції припустили, що позивач перебуває в стані алкогольного сп`яніння, однак позивач без попередження та дозволу працівника поліції, самовільно розпочав рух автомобілем та покинув місце зупинки, після чого його було повторно зупинено. Спільно з працівниками поліції позивач прослідував до Закарпатського обласного наркологічного диспансеру для проходження медичного огляду, за результатами якого складено висновок № 234 від 11 липня 2016 року, яким встановлено, що позивач перебував у стані алкогольного сп`яніння (а.с.57 т.1).
На підставі вказаного висновку, 11 липня 2016 року працівниками Управління патрульної поліції в містах Ужгороді та Мукачеві у присутності позивача складено протоколи про адміністративне правопорушення серії АП 2 № 094644 про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) від підпису якого останній відмовився. Протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 №094943 від 11 липня 2016 року про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП за фактом невиконання ним вимог працівника поліції про зупинку транспортного засобу. Технічними пристроями працівників поліції задокументовано самовільне залишення позивача місця зупинки, що спровокувало наступне його переслідування, ухиляння від належного проходження перевірки перебування у стані сп`яніння на алкотестері «Драгер», встановлення медичним працівником Закарпатського обласного наркологічного диспансеру факту перебування його у стані алкогольного сп`яніння, укриття ним факту роботи в органах прокуратури, тощо.
Зважаючи на вищевикладене, службовою перевіркою встановлено порушення прокурором відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України Гецком В.Ю. статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України щодо особистого суворого додержання вимог закону, поваги до законів, норм та правил суспільного життя, а також статті 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури щодо недопущення дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс, некоректної та непристойної поведінки поза службою, що підриває авторитет прокуратури, завдає шкоди інтересам держави та суспільства.
Факт керування позивачем транспортним засобом перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння підтверджується висновком № 234 від 11 липня 2016 року (а.с.57 т.1), а також постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 05 січня 2017 року у справі №308/7484/16-п (а.с.228-232 т.1) у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті130 КУпАП, відповідно до якої суд критично оцінив доводи апелянта щодо відсутності доказів, які б підтверджували наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною1 статті 130 КпАП України. Апеляційний суд прийшов до висновку, що доводи апеляційної скарги про відсутність у діянні позивача складу адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження, однак на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції минув строк, передбачений частиною 2 статті 38 КУпАП, в межах якого можливо накласти адміністративне стягнення, внаслідок чого постанову Ужгородського міськрайонного суду від 10 жовтня 2016 року про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП скасовано, провадження у справі щодо позивача закрито, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків , передбачених статтею 38 КпАП України, на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 березня 2017 року в справі №308/7380/16 (а.с.22-25 т.1) постанова у справі про адміністративні правопорушення серії ПС2 № 889337 від 11.07.2016 року про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за частиною другою статті 122 КУпАП скасована як незаконна, постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 04 березня 2017 року (а.с.26-28 т.1) постанову Ужгородського міжрайонного суду Закарпатської області від 07 вересня 2016 року, якою на позивача за статтею 122-2 КУпАП накладено стягнення скасовано, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу правопорушення.
Однак, наведене не спростовує факту керування позивачем транспортним засобом, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, яка встановлена судовим рішенням у справі №308/7484/16-п, що набрало законної сили, отже є преюдиційною обставиною, що додатково підтверджена відповідним висновком про результати медичного огляду.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах висловлював правову позицію, що відсутність кримінального або адміністративного притягнення до відповідальності позивача не спростовує наявності в його діях дисциплінарного проступку, за який, в порядку Дисциплінарного статуту, відповідач має право застосувати такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення.
Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення, однак не дисциплінарного проступку.
Верховний Суд зауважує, що доводи позивача щодо неврахування судами попередніх інстанцій постанови Апеляційного суду Закарпатської області від 05 січня 2017 року, відповідно до якої провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строків, передбачених статтею 38 КУпАП є хибними, оскільки адміністративна і дисциплінарна відповідальність є різними видами юридичної відповідальності, мають різний склад порушення, і притягнення чи не притягнення до дисциплінарної відповідальності не може бути обумовлено наявністю чи відсутність складу іншого правопорушення чи фактом притягнення до іншого виду відповідальності.
Така правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі 816/1534/16, від 17 липня 2019 року у справі №806/2555/17, від 24 вересня 2020 року у справі №420/602/19, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 9901/375/19 (провадження № 11-223заі20).
Наказом Генеральної прокуратури України від 22 вересня 2014 року №17-гн (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) до ганебних вчинків, скоєних прокурорами чи слідчими, віднесено, зокрема, керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння або відмову від проходження огляду з метою виявлення стану сп`яніння, інші грубі порушення законів, Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури.
З матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2011 року позивачем прийнято присягу працівника прокуратури (а.с.149 т.1), відповідно до якої позивач присягав неухильно додержуватись Конституції, законів та міжнародних зобов`язань України, усвідомлюючи, що порушення присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури.
Колегія суддів звертає увагу, що керування позивачем транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Такий проступок є істотним порушенням не тільки службової дисципліни, але і безпеки дорожнього руху, адже транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки і нехтування водієм основоположними правилами, зокрема щодо заборони керування в стані алкогольного сп`яніння, є категорично неприпустимим, особливо для працівника прокуратури.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 823/411/17.
При цьому, відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців.
Колегія суддів зазначає, що службова перевірка була призначена наказом Генерального прокурора України від 15 липня 2016 року № 255 та завершена 13 вересня 2016 року складанням відповідного акту службового розслідування, який затверджено Генеральним прокурором України 15 вересня 2016 року, а тому наказ Генерального прокурора від 13 жовтня 2016 року № 09-дц «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким позивача звільнено із займаної посади та з органів прокуратури прийнято в межах встановленого законодавством строку.
При цьому, наказом від 30 січня 2017 року №01-дц (а.с.16) відповідачем не застосовувалось до позивача дисциплінарних стягнень, а лише змінено дату його звільнення з урахуванням тимчасової непрацездатності, внаслідок чого відсутні підстави стверджувати про порушення відповідачем положень статті 40 КЗпП України під час звільнення позивача з займаної посади.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивача правомірно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення із займаної посади та з органів прокуратури, спірні накази прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.
Доводи позивача, що накладене на нього стягнення не відповідає ступеню вини і тяжкості проступку Верховний Суд відхиляє, оскільки дисциплінарна комісія відповідно до чинного законодавства наділена дискреційними повноваженнями під час здійснення дисциплінарного провадження, що дозволяє цьому органу на власний розсуд визначати вид дисциплінарного стягнення залежно від скоєного прокурором дисциплінарного проступку та застосовувати до нього обране дисциплінарне стягнення. Комісія навела мотиви, з яких дійшла висновків про наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку з посиланням на відповідні докази, та обґрунтувала пропорційність застосованого виду стягнення і його співмірність вчиненому проступку.
Посилання скаржника, що у наказі не конкретизовано підставу звільнення через порушення правил прокурорської етики є необґрунтоване, адже наказ містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену законом, а саме одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, що утворює склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» (а.с. 15 т.1).
Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про скасування наказів про звільнення та про внесення змін, відтак підстави для їх задоволення також відсутні.
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які належним чином перевірені судами попередніх інстанцій.
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії» (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Отже, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов
