Постанова

Іменем України

14 червня 2021 року

м. Київ

справа № 554/5966/18

провадження № 61-3012св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплове господарство «Полтаватеплоенерго»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Полтавської міської ради, Полтавська обласна рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2018 року у складі судді Савченко Л. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2019 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі - ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Полтавської міської ради, Полтавська обласна рада, про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та членам його сім`ї була надана у службове користування квартира АДРЕСА_1 . У подальшому їм було надано право на виведення зазначеної квартири зі складу службових та переведення її до складу власності територіальної громади з метою здійснення приватизації.

Водночас рішеннями Управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 28 квітня та 22 вересня 2017 року було відмовлено у державній реєстрації вказаної квартири за Полтавською міською радою, оскільки відносно ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» відкрито виконавчі провадження, а також відсутній порядок передачі права власності із комунальної в приватну. Крім того, у ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» відсутній приватизаційний орган.

Зазначають, що володіють указаною вище квартирою більше десяти років, а тому оформити за собою право власності у інший спосіб, ніж той, що передбачений статтею 344 ЦК України, не мають можливості.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд визнати за кожним із них право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі були обізнані про перебування спірної квартири у комунальній власності ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», користуються нею на підставі виданого ордера, факт безтитульності володіння ними квартирою не доведено, а тому підстави для визнання за позивачами права власності на квартиру за набувальною давністю відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що при розгляді справи суд першої інстанції належним чином з`ясував та перевірив обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, дотримався норм процесуального права, правильно застосував статтю 344 ЦК України, та обґрунтував висновки, викладені в рішенні, а тому підстави для скасування рішення суду відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просять суд скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» щодо порядку, можливості та правових підстав набуття особою права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України. Висновки судів попередніх інстанцій не узгоджуються із правовими висновками, висловленими Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/17274/17.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу № 554/5966/18 із суду першої інстанції.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2019 року, Полтавська обласна рада заперечувала проти доводів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , зазначивши про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи

Згідно з ордером від 14 липня 2004 року № 21, виданим ОСОБА_1 та членам його родини - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі рішення Полтавської міської ради від 15 червня 2004 року № 144, позивачам надано у службове користування двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» (а. с. 21).

Рішенням Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 15 грудня 2010 року № 447 «Про заселення жилих приміщень» указану вище квартиру виведено із службових квартир ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» та закріплено за ОСОБА_1 як ордерну з відкриттям особового рахунку та договору найму відповідно до абзацу 3 статті 125 ЖК України, із зняттям із квартирного обліку за місцем праці у зв`язку із десятирічним стажем роботи на підприємстві (а. с. 27).

Відповідно до рішення Полтавської обласної ради від 27 червня 2014 року «Про приймання-передачу майна спільної власності територіальних сіл, селищ, міст Полтавської області» вирішено передати безоплатно зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області зазначену квартиру з балансу ПОВКПТГ «Полтаватеплоенерго» у комунальну власність територіальної громади м. Полтави (а. с. 30).

Рішенням дев`ятої сесії сьомого скликання Полтавської міської ради від 31 січня 2017 року «Про прийняття квартир у комунальну власність м. Полтава» від ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» прийнято у комунальну власність територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради, у тому числі і двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 28-29).

Листом ПОКВПТГ «Полтавтеплоенерго» від 03 квітня 2018 року № ІІІ-429 ОСОБА_1 було надано роз`яснення на його звернення щодо приватизації квартири, відповідно до якого квартиру АДРЕСА_1 знято з балансу, на підприємстві не створено приватизаційної комісії та інших органів, уповноважених на прийняття рішення про приватизацію об`єктів житлового фонду, прийняття рішення про відчуження майна у приватну власність є компетенцією органів місцевого самоврядування (а. с. 25).

Листом-відповіддю Управління майном комунальної власності міста Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 01 березня 2018 року

вих. № Ш01-05/01.1-12/146 на звернення ОСОБА_1 щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 повідомлено, що у державній реєстрації вказаної квартири за Полтавською міською радою відмовлено, оскільки відносно ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» відкрито виконавчі провадження, у зв`язку з чим зареєстровано запис про обтяження щодо власника нерухомого майна, а також зазначено про відсутність порядку передачі права власності із комунальної в приватну (а. с. 26).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2018 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Правові висновки про особливості набуття права власності на майно у такий спосіб, як набувальна давність, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Виникнення права власності за набувальною давністю ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Набуття права власності за набувальною давністю є можливим лише за наявності усіх вказаних умов.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18).

Зазначені вище висновки узгоджуються з роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі зазначали, що не можуть набути спірну квартиру у власність шляхом здійснення її приватизації. Оскільки вони добросовісно, відкрито та безперервно володіють спірною квартирою більше десяти років, оформити за собою право власності у інший спосіб, ніж той, що передбачений статтею 344 ЦК України, не мають можливості, вважали, що порушене, на їхню думку право, підлягає захисту.

Вирішуючи вказаний спір, суди попередніх інстанцій врахували, що позивачі отримали спірну квартиру у користування на підставі ордера від титульного володільця - «ПОКВПТГ «Полтавтеплоенерго», тобто є її наймачами, а єдиним правом, яким вони наділені, право користування цією квартирою.

Зазначене унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статті 344 ЦК України, оскільки позов про визнання права власності з підстав, визначених у цій статті, не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником майна.

Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо невизнання, оспорення або порушення права користування позивачами спірною квартирою.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачі не довели усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець