Ухвала
Іменем України
04 червня 2021 року
м. Київ
справа № 761/13840/2020
провадження № 61-8834ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Серафимов Ілля Миколайович, на постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) про стягнення шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 04 липня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (далі - ПАТ «КБ «Український фінансовий світ») укладений договір банківського вкладу «Вигідний Альянс», відповідно до умов якого банк прийняв на депозитний вклад грошові кошти в сумі 15 600 доларів США з датою повернення вкладу 04 жовтня 2014 року.
18 листопада 2014 року на підставі постанови правління Національного банку України (далі - НБУ) від 14 серпня 2014 року № 491 «Про віднесення
ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 14 серпня 2014 року
№ 69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Український фінансовий світ», згідно з яким з 15 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу ФГВФО на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» - Гончарова С. І.
Постановою правління НБУ від 10 листопада 2014 року № 717 відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати ПАТ «КБ «Український фінансовий світ».
Згідно з рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 13 листопада 2014 року
№ 119 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» з відшкодуванням з боку ФГВФО за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13 листопада 2014 року та призначено
Гончарова С. І. уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію
ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» строком на 1 рік з 13 листопада 2014 року по 12 листопада 2015 року.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року, зобов`язано уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Гончарова С. І. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» за рахунок ФГВФО за договором банківського вкладу
від 04 липня 2014 року № 43856, відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (справа № 826/6618/15).
Посилаючись на незаконні дії (бездіяльність) уповноваженої особи ФГВФО щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право відшкодування коштів за договором банківського вкладу, у зв`язку з чим позивач не отримав гарантоване відшкодування коштів за вкладом у визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ОСОБА_1 просив суд стягнути з ФГВФО на свою користь шкоду розмірі 200 000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня
2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнути з ФГВФО на користь ОСОБА_1 шкоду у розмірі 200 000 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що шкода заподіяна внаслідок протиправної бездіяльності ФГВФО, а тому її розмір визначений на рівні гарантованої суми відшкодування за вкладом, яку позивач міг би отримати, на підставі частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України).
Постановою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2021 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року скасовано.
Провадження у справі закрито.
Повідомлено ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги у цій справі за своєю природою випливають із спору щодо невиплати ФГВФО коштів за відповідним вкладом у межах гарантованої суми відшкодування, є вимогами саме до ФГВФО, тому підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Серафимов І. М., просить скасувати постанову апеляційного суду і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні норми права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 826/12003/16 (провадження № 11-1252апп18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)).
Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Суди встановили, що 04 липня 2014 року між ОСОБА_1
та ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» укладений договір банківського вкладу «Вигідний Альянс», відповідно до умов якого банк прийняв на депозитний вклад грошові кошти в сумі 15 600 доларів США з датою повернення вкладу 04 жовтня 2014 року.
18 листопада 2014 року на підставі постанови правління НБУ від 14 серпня 2014 року № 491 «Про віднесення ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 14 серпня 2014 року № 69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Український фінансовий світ», згідно з яким
з 15 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію
та призначено уповноважену особу ФГВФО на тимчасову адміністрацію
в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» - Гончарова С. І.
Постановою правління НБУ від 10 листопада 2014 року № 717 відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати ПАТ «КБ «Український фінансовий світ».
Згідно з рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 13 листопада 2014 року
№ 119 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» з відшкодуванням з боку ФГВФО за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13 листопада 2014 року та призначено
Гончарова С. І. уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію
ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» строком на 1 рік з 13 листопада 2014 року по 12 листопада 2015 року.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року, зобов`язано уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Гончарова С. І. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» за рахунок ФГВФО за договором банківського вкладу
від 04 липня 2014 року № 43856, відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (справа № 826/6618/15).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що у зв`язку з незаконними діями (бездіяльністю) уповноваженої особи ФГВФО щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право відшкодування коштів за договором банківського вкладу, він не отримав гарантоване відшкодування коштів за вкладом у визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» розмірі 200 000 грн, тому вказану суму просив стягнути із відповідача як завдану матеріальну шкоду.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають
у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З налізу наведених процесуальних норм випливає, що до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його
учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Водночас визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Цим спеціальним Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна), а тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави Україна в особі Фонду.
У цій справі позивач просив вирішити спір й стягнути з ФГВФО у межах встановленого законом граничного розміру відшкодування, що не перевищує 200 000 грн.
Враховуючи викладене, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 тис. грн, є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати. А тому такий спір є публічно-правовим та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Вказана позиція є сталою, неодноразово висловлювалася
та підтримувалася у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження
№ 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 06 червня 2018 року у справі
№ 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18), від 23 січня 2019 року
у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18), від 10 квітня
2019 року справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19),
від 13 листопада 2019 року у справі № 761/2987/18 (провадження
№ 14-285цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 (провадження № 14-527цс19).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження
у справі, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Встановивши, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, а також проведення цих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними
у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі
№ 761/46122/19(провадження № 61-9118св20) та від 24 травня 2021 року
у справі № 308/11057/18 (провадження № 61-5130св21), а також в ухвалі Верховного Суду від 02 листопада 2020 року у справі № 761/45742/19 (провадження № 61-14867ск20).
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Серафимов Ілля Миколайович, на постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2021 року відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук
