Справа № 761/13840/20
Провадження № 2/761/5702/2020
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Мехеди А.В.,
за участі:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Цуканової С.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 04.07.2014 року між ним та ПАТ КБ «Український фінансовий світ» було укладено договір банківського вкладу № 43856 «Вигідний Альянс», згідно умов якого він передав, а банк прийняв на депозитний вклад грошові кошти в сумі 15 600 доларів США з датою повернення вкладу 04.10.2014 року. 18.11.2014 року На підставі постанови Правління Національного банку України від 14.08.2014 №491 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14.08.2014 №69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ», згідно з яким з 15.08.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ»; уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гончарова Сергія Івановича. Постановою Правління Національного банку України від 10.11.2014 №717 відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати ПАТ «КБ «Український фінансовий світ». Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.11.2014 №119 розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13.11.2014 та призначено Гончарова С.І. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» строком на 1 рік з 13.11.2014 по 12.11.2015. Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2015 року, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 року по справі №826/6618/15 зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича включити ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 04.07.2014 №43856, відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В подальшому Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продовжувала порушувати закон та протягом тривалого часу не передавала в Фонд додаткову інформацію про нього, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом. За таких підстав, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, ч. 1 ст. 1172 ЦК України, ч. 3 ст. 16 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивач просить суд стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою користь шкоду розмірі 200 000 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2020 року відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
06 жовтня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання від відповідача про закриття провадження у справі. Одночасно з цим також надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначила, що повноваження ФГВФО як ліквідатора банку закінчились, інформація про припинення ліквідації банку була розміщена на офіційному сайті ФГ 15.08.2019 року. ФГВФО є державною установою, яка виконує спеціальні функції, та не має на меті отримання прибутку, та не відповідає за зобов`язаннями банків. Правовідносини між позивачем та банком ґрунтуються на договорі, а між фондом гарантування та позивачем на підставі ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, Фонд проводить відшкодування вкладникам неплатоспроможних банків лише у спосіб, встановлений ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Фонд відшкодовує виключно суму вкладу та відсотки в граничному розмірі 200 000 грн, Фонд не платить за власний рахунок неустойку, штрафи, пеню, інфляційні, річні та інше за неналежне виконання чи невиконання зобов`язань банку перед своїми кредиторами. Окрім того, Законом встановлено мораторій на стягнення коштів Фонду, а виплата таких коштів можливе лише відповідно до ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, між позивачем та Фондом відсутні договірні правовідносини.
07 жовтня 2020 року у судовому засіданні представником позивача було надано відповідь на відзив, зі змісту якого вбачається, як останній спростовує обставини викладені у відзиві, й просить суд задовольнити позов. Додатково зазначив, що протиправна бездіяльність УО ФГВФО щодо не включення ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу від 04.07.2014 року, встановлена рішенням суду в адміністративній справі. 05.07.2019 року УО ФГВФО подала документи державному реєстратору для внесення до Державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи, а відтак, саме з цього моменту позивач втратив право вимагати отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом в порядку, передбаченому ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Не виконання УО ФГВФО рішення адміністративного суду призвело до неможливості отримання позивачем гарантованого відшкодування в порядку, встановленому Законом, а як наслідок, до завдання йому шкоди у розмірі 200 000 грн. Також вказував, що протиправна бездіяльність УО ФГВФО існувала у період з 25.07.2017 року по 03.05.2019 року, а відтак, дана обставина не може слугувати підставою для звільнення відповідача від деліктної відповідальності.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов з підстав, викладених у ньому.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог, просила відмовити.
Заслухавши пояснення представників, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з огляду на наступне.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, між позивачем та ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (далі - ПАТ «КБ «УФС») 04.07.2014 було укладено Договір № 43856 банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс», на виконання умов якого позивачем внесено на відкритий Банком рахунок грошові кошти в іноземній валюті - 15 600,00 доларів США.
На підставі постанови Правління НБУ від 14.08.2014 року № 491 «Про віднесення ПАТ «Комерційний банк» Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» прийнято рішення № 69 від 14.08.2014 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «УФС», згідно з яким з 15.08.2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.
Постановою Правління НБУ від 10.11.2014 року № 717 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 119 від 13.11.2014 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «УФС» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію зазначеної банківської установи.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 201 від 05.11.2015 року продовжено строків здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» на 2 роки до 12.11.2017 року включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 4916 від 02.11.2017 року продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» на 1 рік до 12.11.2018 року включно.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2015 року, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 року по справі №826/6618/15 зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича включити ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 04.07.2014 №43856, відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Суд зауважує, що правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.
За змістом п.17 ч.1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» працівники Фонду під час виконання покладених на Фонд функцій перебувають під захистом закону:
1) працівники Фонду не несуть відповідальність за будь-які дії або бездіяльність, якщо вони діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Позови, подані проти працівників Фонду, вважаються позовами, поданими проти Фонду;
2) образа працівника Фонду, опір його законним діям та/або вимогам, інші дії, що перешкоджають виконанню покладених на працівника Фонду функцій, погроза вбивством, насильством та/або знищенням чи пошкодженням його майна, а також погроза щодо його близьких родичів у зв`язку з виконанням цією особою посадових обов`язків тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.
Майнова відповідальність Фонду, у тому числі за шкоду, заподіяну внаслідок професійної помилки його працівників, може бути застрахована Фондом.
Життя та здоров`я членів виконавчої дирекції Фонду та уповноважених осіб Фонду страхуються Фондом відповідно до законодавства, актів Фонду та договорів страхування.
Шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності Фонду (його працівників), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки членів виконавчої дирекції Фонду та/або уповноважених осіб Фонду, відшкодовується Фондом згідно із законодавством та страховими компаніями відповідно до умов договорів страхування (у разі їх укладення).
Отже, діюче законодавство містить імперативні норми, згідно яких саме відповідач (Фонд) несе деліктну відповідальність за протиправні дії/бездіяльність свого працівника (уповноваженої особи Фонду).
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння особи, яке містить такі складові: протиправна поведінка особи; настання шкоди; причинний зв`язок між поведінкою та шкодою; вина особи
Так, згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Положеннями ч.1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Аналіз положень ст. 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювана шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювана шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їх працівником або іншою особою.
Це один із випадків, коли суб`єктом відшкодування виступає юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто, особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати.
У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків.
Безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.
Причинно-наслідковий зв`язок у цьому виді зобов`язань може мати складний характер, тобто треба доводити не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов`язків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 638/11853/15-ц та від 27 лютого 2019 року у справі № 158/812/15-ц.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 910/3501/18.
За правилами статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оскільки позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вклад було розміщено на рахунку в ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» до запровадження тимчасової адміністрації, то вклад підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 цього Закону.
Вирішуючи питання про наявність складу цивільного правопорушення, суд зважає на наявність самої шкоди, яка є доведеною матеріалами справи, оскільки позивачем не отримано гарантованого відшкодування.
04 липня 2014 року між ПАТ «КБ «УФС» та позивачем укладено договір №43856 банківського вкладу (депозиту) «Вигідний Альянс», за умовами якого останній, розмістив в Банку вклад у сумі 15 600 доларів США строком до 04.10.2014 року.
14 серпня 2014 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ», згідно якого з 15.08.2014 року в Банку запроваджено тимчасову адміністрацію.
Враховуючи той факт, що днем початку процедури виведення банку з ринку є 15.08.2014 року, відшкодуванню підлягала сума в гривнях у розмірі 204 913,66 гривень, виходячи із розрахунку: 15 600,00 доларів США (сума вкладу) х 13.135491 (офіційний курс гривні до долара США станом на 15.08.2014 року).
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону, сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами складала 200 000 гривень, отже, повинен був отримати гарантоване відшкодування коштів за вкладом у максимальному розмірі - 200 000 гривень.
10 листопада 2014 року Правління НБУ прийняло постанову № 717 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ».
13 листопада 2014 року, на підставі вищезазначеної постанови, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №119 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «УФС» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
Відповідно до ст. 26, 27 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду зобов`язана була протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, тобто, не пізніше 16 листопада 2014 року, включити позивача в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
Відповідно до ч. 7 ст. 26 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції Закону, яка діяла на момент ліквідації Банку) Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2015 року, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 року по справі №826/6618/15 зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича включити ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 04.07.2014 №43856, відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Отже, причиною неотримання позивачем передбаченого Законом відшкодування було не включення Уповноваженою особою Фонду позивача в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в межах 200 000 грн за рахунок Фонду, у відповідності до вимог ст. 26, 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
05 липня 2019 року уповноваженою особою Фонду були подані документи державному реєстратору для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
Тобто, починаючи з 05.07.2019 року позивач втратив право вимагати отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом в спеціальному порядку, передбаченому ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проте набув права на відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю УО ФГВФО.
Внаслідок протиправної бездіяльності уповноваженої особи Фонду позивач своєчасно не був включений до затвердженого реєстру вкладників і, як наслідок, був позбавлений можливості своєчасно отримати гарантоване відшкодування за вкладом.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (надалі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово визнавав «правомірні очікування» особи майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції. При цьому, Суд зазначав, що необхідно, щоб правомірне очікування мало більш конкретний характер, ніж просто надія, в його основі повинні знаходитися норма права чи правовий акт, наприклад, рішення суду (п. 75 постанови Великої палати Європейського суду з прав людини від 13.12.2016 року по справі «Белане Надь проти Угорщини», скарга №53080/13, п. 31, 32 рішення Суду від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» заява N803/02).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, втручання у право на мирне володіння майном не становитиме порушення вимог статті 1 Першого протоколу Конвенції, якщо суд встановить наявність підстав виправданості втручання. Зокрема таке втручання має бути «згідно із законом». Під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (foreseeable). Якщо Суд встановить, що втручання відбулось «згідно із законом», суд досліджує чи переслідує втручання «легітимну мету», тобто, чи вчинене в інтересах суспільства. Встановивши наявність «легітимної мети», суд перевіряє чи дотримано пропорційність вжитих державою заходів щодо обмеження прав, тобто, чи забезпечено справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини (п. 38 - 40 рішення суду від 10.02.2010 року по справі «Серявін та інші проти України» заява №4909/04, п.50, 51 рішення суду від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» заяви №23759/03 та №37943/06, рішення у справі «Беєлер проти Італії»).
Також, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності. Умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є значущими для оцінки того, чи оскаржуваний захід зберігає необхідний справедливий баланс, та особливо для визначення того, чи покладає такий захід непропорційний тягар на заявників. Суд неодноразово встановлював, що позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та що відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 статті 1 Першого протоколу лише за виключних обставин (п. 55 - 57 рішення Суду від 22.11.2007 року по справі «Україна-Тюмень проти України», заява №22603/02, рішення Суду по справі «Святі Чоловічі Монастирі проти Греції» від 09.12.1994 року).
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.
На підставі цієї норми права позивач правомірно очікував на отримання гарантованого відшкодування коштів за вкладом. З моменту прийняття адміністративним судом рішення на користь позивача його правомірне очікування на отримання гарантованого відшкодування коштів за вкладом ставало вагомішим.
Враховуючи той факт, що позивач не отримав гарантоване відшкодування коштів за вкладом в межах спеціальної процедури, передбаченої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», його право на мирне володіння майном, безумовно, зазнало втручання.
Визнаючи договір банківського вкладу нікчемним, уповноважена особа Фонду вважала, що кошти на депозитний рахунок позивача надійшли внаслідок «розбивки» великого вкладу іншого клієнта з метою створення в майбутньому штучного зобов`язання Фонду на відшкодування грошових коштів за рахунок держави.
Проте, окружний адміністративний суд міста Києва, розглядаючи справу позивача, не погодився з висновком уповноваженої особи Фонду, а тому втручання у право власності позивача, внаслідок якого позивач не отримав гарантоване відшкодування коштів за вкладом в межах спеціальної процедури, визначеної Законом, відбулося не в інтересах суспільства.
За період з 21.11.2014 року (дата початку здійснення Фондом виплат вкладникам) по 05.07.2019 року (дата закінчення здійснення Фондом виплат вкладникам) втручання в мирне володіння майном позивача було законним лише 2 місяця і 2 дні, а саме: з 03.05.2019 року по 05.07.2019 року (арешт коштів на підставі судового рішення).
За встановлених обставин та наведених вище норм матеріального права, суд доходить висновку про те, що позивач довів протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, розмір завданої шкоди, а тому завдана позивачу шкода підлягає відшкодуванню відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України.
Заперечення ОСОБА_4 в інтересах ФГВФО на позовну заяву та посилання на пріоритетність ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не можуть бути взяті до уваги, оскільки заявлені позивачем вимоги не стосуються стягнення гарантованого відшкодування за вкладом, предметом даного позову є стягнення шкоди, яка настала внаслідок протиправної бездіяльності УО Фонду. Розмір шкоди, визначений позивачем на рівні гарантованої суми відшкодування за вкладом, яку позивач міг би отримати, проте не отримав у зв`язку із протиправними діями УО Фонду.
Посилання представника відповідача на постанови слідчого і прокурора в межах кримінального провадження про визнання речовими доказами грошових коштів, які перебувають на рахунку позивача, ухвалу Печерського районного суду м. Києва суду про арешт грошових коштів на рахунку позивача від 03.05.2019 року є неприйнятними з огляду на наступне.
Як зазначає Музичук Л.В. в інтересах ФГВФО, Уповноваженою особою ФГВФО було подано додаткову інформацію щодо позивача, однак, у травні 2019 року було накладено арешт на грошові кошти та рахунки фізичних осіб, вкладників ПАТ «КБ «УФС», в тому числі, і на кошти ОСОБА_2 .
Також слід відмітити, що рішення про віднесення ПАТ «КБ «УФС» до категорії неплатоспроможних» та про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «УФС» були прийняті у серпні 2014 року, тоді як вперше постанову про визнання речовим доказом грошових коштів, які перебували на рахунках ОСОБА_2 , винесено лише 05 грудня 2017 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка є пов`язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом року до дня прийняття такого рішення); 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, оцінювач, у разі якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - один рік до дня прийняття такого рішення); 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах; 11) розміщені на рахунках, що перебувають під арештом за рішенням суду.
Отже, визнання слідчим або прокурором грошових коштів на рахунку вкладника речовим доказом не є законною підставою, яка дає право Фонду не відшкодовувати кошти цьому вкладнику.
Так, арешт, накладений на грошові кошти позивача, є законною підставою для не здійснення належних позивачу виплат, проте, такий арешт було накладено лише 03.05.2019 року.
За наведених обставин, суд вважає, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини, не надав інших доказів щодо розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, хоча це і є процесуальним обов`язком відповідача, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 2 000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 12, 13, 19, 81, 89, 141, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди- задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_2 шкоду у розмірі 200 000,00 грн.
Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь держави судовий збір у розмірі 2 000,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_2 , місце проживання - АДРЕСА_1 , іпн - НОМЕР_1 ,
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, місце знаходження - 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17, код ЄДРПОУ - 21708016.
Повний текст рішення складений 17 грудня 2020 року.
Суддя:
