Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А
про забезпечення адміністративного позову
07 червня 2021 року м. Київ № 640/8728/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибалко-Компані»,
Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБФ ГРУП»
до Міністерства культури та інформаційної політики України
про визнання протиправними та скасування приписів, -
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває об`єднана адміністративна справа за позовами Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибалко-Компані», Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБФ ГРУП» до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправними та скасування приписів від 25.02.2021 року №271/6.11.6 та від 25.02.2021 №270/6.11.6.
Через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян Окружного адміністративного суду м. Києва позивачами подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій останні просять суд забезпечити позов шляхом зупинення дії приписів Міністерства культури та інформаційної політики України від 25.02.2021 року №271/6.11.6 та від 25.02.2021 №270/6.11.6.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову, позивачі зазначають, що оскільки на момент виникнення спірних правовідносин межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають положення Закону, з урахуванням приписів Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, який затверджений Постановою КМУ від 13.03.2002 №318, належним чином не затверджені, а тому відсутні правові підстави вважати, що земельна ділянка по вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва знаходить в межах історичного ареалу м. Києва. Отже, оскаржувані рішення містять ознаки очевидної протиправності та порушують права, свободи та інтереси позивачів. Позивачами також зазначено, що у разі незастосування заходів забезпечення позову ефективний захист порушених та оспорюваних прав та інтересів позивача, за яким він звернувся до суду буде унеможливлений. За твердженням позивачів, у зв`язку із прийняттям оскаржуваних рішень позивачі понесуть значні збитки, оскільки вони фактично змушені зупинити будівельні роботи на необмежений термін.
Вирішуючи заяву позивачів про вжиття заходів забезпечення позову, суд бере до уваги наступне.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк
Суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників, та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також немає необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для забезпечення адміністративного позову суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Розглядаючи та вирішуючи заявлену заяву, суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може ускладнити або призвести до неможливості виконання судового рішення
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
При цьому, суд зазначає, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову.
Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд враховує Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, відповідно до яких рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
Судом встановлено, що відповідно до договору оренди земельної ділянки від 10 грудня 2018 року, Київська міська рада - Орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 06.06.2018 №924/4988 передало, а Орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибалко- Компані» прийняло в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку по вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва, розміром 0,2459 га, кадастровий номер 8000000000:88:140:0014, для експлуатації та обслуговування житлового будинку. Договір укладено на 10 років.
Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.03.2019 № 355 ТОВ «Рибалко- Компані» затверджено Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва щодо реконструкції житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом, розташованого за адресою: вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі від 14.03.2019 № 6014/0/7-1-19.
11 липня 2019 року між ТОВ «Рибалко-Компані» (Замовник) та ТОВ «ПБФ ГРУП» (Генеральний підрядник) укладено Договір генерального підряду на капітальне будівництво № РАЇ 10719, відповідно до якого Генеральний підрядник повинен здійснити будівництво «Реконструкцію житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом на вулиці Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва. 14 листопада 2019 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України Замовнику - ТОВ «Рибалко-Компані» та Генеральному підряднику - ТОВ «ПБФ ГРУП» надано дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ 113193182530 від 14.11.2019 на будівництво «Реконструкція житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом» за адресою: вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва».
25.02.2021 року Міністерством культури та інформаційної політики України було винесено приписи №270/6.11.6 та №271/6.11.6, що є предметом оскарження у даній справі.
Так, оскаржувані приписи винесено у зв`язку з тим, що будівельні роботи на об`єкті «Реконструкція житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом за адресою: вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва» проводяться в межах історичного ареалу м. Києва, який встановлений відповідно до рішення Київської міської ради від 28 березня 2002 року « 370/1804 «Про затвердження Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року».
Нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є Закон України "Про охорону культурної спадщини".
Приписами п. 7 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі, належить надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
Згідно з ч. 3 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.
Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (ч. 4 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини").
На виконання вказаних положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (надалі - Порядок №318), п. 1 якого визначено, що історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини (п. 4 Порядку №318).
Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць (п. 5 Порядку №318).
Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури (п. 12 Порядку №318).
У свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878 затверджено Список історичних населених місць України, серед яких, зокрема, зазначено, місто Київ.
Отже, межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.
Як вбачається, з офіційного веб-сайту Міністерства культури України (за посиланням http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244995501&cat_id=244993460), дію наказу Міністерства культури України від 21.10.2011 №912/0/16-11, яким визначено межі та режими використання історичних ареалів історичних населених місць, а саме: міста Києва, зупинено.
Відтак, станом на момент виникнення спірних правовідносин межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають положення Закону України "Про охорону культурної спадщини", з урахуванням приписів Порядку №318, належним чином не затверджені.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №826/5755/17 (ЄДРСР №80167779).
Оскільки межі та режими використання історичних ареалів м. Києва не затверджено у встановленому законом порядку, то відсутні правові підстави вважати, що земельна ділянка по вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва знаходиться у межах історичного ареалу м. Києва.
Крім цього, відповідно до п. 12 Порядку № 318, межі історичних ареалів потребують одночасного погодження відповідним органом місцевого самоврядування та затвердження Міністерством культури України, що зроблено не було.
Окрім цього, відповідно до положень ст. 1 Закону, історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
Водночас, у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України відсутні дані про віднесення земельної ділянки по вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва , до пам`яток культурної спадщини як національного, так і місцевого значення, що підтверджує відсутність підстав для віднесення її до історичного ареалу м. Києва.
Крім того, відповідно до частини 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, судом при вирішення вказаної заяви враховується рішення в адміністративній справі №640/9526/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибалко-Компані» до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування припису, оскільки вказаним рішенням були встановлено аналогічні підстави для винесення припису.
Крім того, суд бере до уваги посилання позивачів про те, що враховуючи оскаржувані приписи ТОВ «Рибалко-Компані» та ТОВ «ПБФ Груп» фактично змушені зупинити будівельні роботи на необмежений термін.
Так, з огляду на повне зупинення будівництва, у разі задоволення позовних вимог по даній справі позивачам необхідно буде докласти значних зусиль та витрат для відновлення відповідного процесу, крім того може призвести до порушень з боку позивача його зобов`язань перед іншими особами, що в свою чергу може призвести до значних фінансових та репутаційних втрат.
У випадку, якщо особа має намір звернутися до суду з немайновою вимогою, судам необхідно застосовувати та досліджувати таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Крім того, об`єднана палата дійшла висновку, що в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Таким чином, при вирішенні даного питання про забезпечення позову, суд враховує, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист оспорюваних прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибалко-Компані» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБФ ГРУП», за яким останній звернувся до суду, що суперечитиме вище згаданій позиції Європейського суду з прав людини, а також позиції Верховного Суду.
Суд наголошує, що в даному випадку застосування заходів забезпечення адміністративного позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог, встановлення їх обґрунтованості.
Таким чином, розглянувши подану позивачами заяву про забезпечення адміністративного позову, зважаючи на фактичні обставини справи, виходячи із співмірності таких заходів позовним вимогам, що заявлені заявником, і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, та приписам Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибалко-Компані» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБФ ГРУП» підлягає задоволенню.
З огляду на вищевикладене та керуючись статтями 150, 151, 154, 248 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибалко-Компані» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБФ ГРУП» про забезпечення позову в об`єднаній адміністративній справі №640/8728/21 - задовольнити.
2. До моменту набрання законної сили судовим рішенням у об`єднаній адміністративній справі №640/8728/21 зупинити дію приписів Міністерства культури та інформаційної політики України від 25.02.2021 року №271/6.11.6 та від 25.02.2021 №270/6.11.6.
3. Ухвалу направити для виконання сторонам у справі.
4. Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Дана ухвала може бути пред`явлена до виконання у порядку та спосіб, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", у строк до 07 червня 2024 року.
5. Стягувачами у виконавчому провадженні, відкритому на підставі даної ухвали, є Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибалко-Компані» (81200, Львівська область, м. Перемишляни, вул. Міжгірська, буд. 8, корп. В, ЄДРПОУ 40985112) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ПБФ ГРУП» (01001, м. Київ, вул. Басейна, 12, група приміщень №40, ЄДРПОУ 39709878), а боржником - Міністерство культури та інформаційної політики України (01601, м. Київ, вул. І. Франка, буд. 19, ЄДРПОУ 43220275).
6. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
8. Ухвала діє до закінчення розгляду справи по суті та набрання рішенням у справі законної сили.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Дана ухвала підлягає негайному виконанню згідно з ч. 1 статті 156 КАС України.
Відповідно до частини 8 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання. а також не перешкоджає подальшому розгляду справи по суті.
Суддя І.П. Васильченко
