ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2021 року
м. Київ
справа №420/4001/20
адміністративне провадження №К/9901/32368/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бучик А.Ю., судді Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до П`ятого апеляційного адміністративного суду
про зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою П`ятого апеляційного адміністративного суду
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2020 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Смілянця Е.С., суддів Капустинського М.М., Білої Л.М.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в Одеський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до П`ятого апеляційного адміністративного суду (далі також - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними дії П`ятого апеляційного адміністративного суду в частині здійснення нарахування суддівської винагороди судді у відставці ОСОБА_1 в розмірі посадового окладу 105 100 грн без застосування регіонального коефіцієнту 1,25 при обчисленні базового розміру посадового окладу;
- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок суддівської винагороди судді у відставці з 1 січня 2020 року, виходячи із розміру посадового окладу 105 100 грн із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 при обчисленні базового розміру посадового окладу і доплати за вислугу років, та видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосованим регіональним коефіцієнтом 1.25.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що регіональний коефіцієнт до базового розміру посадового окладу застосовується лише до посадового окладу судді, якій здійснює правосуддя, оскільки розташування суду у такому населеному пункті свідчить про додаткове навантаження на суддю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову повністю.
Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. При цьому, посадовий оклад судді складаються з базового розміру посадового окладу судді та застосованого до нього відповідного регіонального коефіцієнту.
На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов помилково висновку, що регіональні коефіцієнти до посадового окладу застосовуються лише у разі здійснення суддею правосуддя та протиправно відмовив у задоволенні позову.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
На підтвердження своїх доводів у касаційній скарзі скаржник вказує, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення статей 135, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), в частині обчислення розміру суддівської винагороди судді у відставці, з урахуванням відповідного регіонального коефіцієнту.
Крім того, скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи не ураховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №804/3609/18 та від 2 жовтня 2020 року у справі №280/602/19.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Касаційна скарга надійшла до суду 27 листопада 2010 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №420/4001/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 4 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 7 червня 2021 року.
Позиція інших учасників справи
8 лютого 2021 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач з 19 грудня 2016 року є суддею у відставці та не здійснює правосуддя.
20 березня 2020 року позивач отримав відповідь голови П`ятого апеляційного адміністративного суду за №1.1-16/102294/20 на його звернення щодо незастосування останнім до базового розміру посадового окладу регіонального коефіцієнту при видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з чим не погодився та звернувся до суду з адміністративним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Спірні відносини регулюються Законом № 1402-VIII, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до частини третьої, четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Згідно з частинами першою, другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Згідно із положеннями частин п`ятої-восьмої Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
З аналізу вказаних вище норм убачається, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
При цьому статтею 135 Закону №1402-VIII передбачена можливість застосування до базового розміру посадового окладу регіональних коефіцієнтів, передбачених частиною четвертою вказаної статті, які є складовою частиною окладу судді, а не доплатою.
Водночас вказаний Закон не містить застереження про те, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке виплачується у розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, не включає регіональний коефіцієнт, передбачений частиною четвертою статті 135 вказаного Закону.
Суд зазначає, що відповідач, не вказуючи у довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці посадового окладу працюючого судді з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,25, обмежив позивача у праві отримувати щомісячне довічне грошове утримання судді в розмірі, встановленому Законом №1402-VIII, а відтак такі дії відповідача є протиправними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до П`ятого апеляційного адміністративного суду про зобов`язання вчинити дії.
Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норми матеріального права, зокрема статей 135, 142 Закону №1402-VIII, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
Крім того, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи не ураховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №804/3609/18 та від 2 жовтня 2020 року у справі №280/602/19, оскільки спір у вказаних справах стосувався перерахунку суддівської винагороди судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання відповідно до Закону №1402-VIII, однак не приступив до виконання обов`язків судді відповідного суду (тобто об`єктивно та тимчасово не здійснює правосуддя). В той час, як предметом спору у справі, яка переглядається в касаційному порядку, є перерахунок щомісячного довічного грошового забезпечення судді у відставці.
У контексті порушених у цій справі питань, суд також вважає за необхідне зазначити, що однаковий підхід до визначення порядку розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку відповідно до Закону №1402-VIII, та судді, який вийшов у відставку раніше, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченому Конституцією України (частина друга статті 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14) та КАС України (пункт 7 частини другої статті 2).
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на практику Конституційного Суду України щодо гарантій незалежності суддів, зокрема, щодо матеріального та соціального забезпечення судді.
Так, Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 та від 11 березня 2020 року № 4-р/2020). Зокрема, цей Суд зазначає, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Важливо також звернути увагу і на позицію Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів, викладену в пункті 62 Висновку від 1 січня 2001 року № 1 (2001), у якому зазначено, що у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
При цьому Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголошує, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 рок у№ 969/2019.
Важливе значення для забезпечення гарантій незалежності суддів в Україні має Угода про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікована із заявою Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року. Зокрема, статтею 14 вказаної Угоди передбачено, що в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості.
Відповідно до частини першої, другої статті 127 Закону №1402-VIII організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, Рада суддів України, з`їзд суддів України.
Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через: 1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду (а у передбачених цим Законом випадках - апеляційної палати вищого спеціалізованого суду), Пленум Верховного Суду; 2) Раду суддів України; 3) з`їзд суддів України.
Згідно з частиною першою, третьою статті 129 Закону №1402-VIII найвищим органом суддівського самоврядування є з`їзд суддів України.
З`їзд суддів України приймає рішення, що є обов`язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх суддів.
Так, рішенням ХV з`їзду суддів України від 7 березня 2018 року було доручено Вищій раді правосуддя, Раді суддів України вжити заходів щодо усунення дискримінації суддів у відставці у частині виплати та перерахунку довічного грошового утримання.
Зазначені вище позиції Конституційного Суду України, міжнародних організацій та органів суддівського самоврядування вказують на важливості дотримання Україною гарантій незалежності та неупередженості суддів, їх матеріального та соціального забезпечення, при цьому, як діючих, так і тих, хто перебуває у відставці.
Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу П`ятого апеляційного адміністративного суду залишити без задоволення.
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: А.Ю. Бучик
І.В. Желєзний
