Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 461/3008/20

провадження № 61-17267св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Краковецька селищна рада Яворівського району Львівської області, Львівська обласна державна адміністрація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Краковецької селищної ради Яворівського району Львівської області на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 травня 2020 року у складі судді Романюка В. Ф. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Левика Я. А., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Краковецької селищної ради Яворівського району Львівської області та Львівської обласної державної адміністрації про визнання рішення незаконним та його скасування.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він як член та голова «Релігійної громади Святителя Миколая Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт Краковець Яворівського район Львівської області», з метою її реєстрації звернувся до Львівської обласної державної адміністрації.

28 січня 2020 року виконавчий комітет Краковецької селищної ради Яворівського району Львівської області прийняв рішення № 14, яким вирішив звернутися до Львівської обласної державної адміністрації з висновком не реєструвати статут «Релігійної громади Святителя Миколая Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт Краковець Яворівського район Львівської області».

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 18 лютого 2020 року № 87/0/5-20 відмовлено у реєстрації вказаної релігійної організації.

Позивач вважає такі рішення незаконними, оскільки чинне законодавство України визначає дві підстави для відмови у реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а саме - якщо її статут (положення) або діяльність суперечить чинному законодавству.

В оскаржуваному рішенні виконавчого комітету не вказано в чому статут релігійної організації суперечить законодавству України та в чому діяльність Православної Церкви України загалом та Релігійної громади Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святителя Миколая у смт Краковець Яворівського району Львівської області зокрема суперечить законодавству України.

Позивач зазначає, що Львівська обласна держана адміністрація у своєму розпорядженні не вказала інших мотивів у відмові у реєстрації ніж ті, що вказані у рішенні виконавчого комітету Краковецької селищної ради.

На думку позивача, такі рішення не відповідають вимогам статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та повинні бути скасовані, а Львівська обласна державна адміністрація зобов`язана повторно розглянути подані документи на реєстрацію релігійної організації.

З урахуванням викладених обставин позивач просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 18 лютого 2020 року № 87/0/5-20, яким відмовлено у реєстрації релігійної організації «Релігійної громади Святителя Миколая Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у смт Краковець Яворівського району Львівської області»; визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Краковецької селищної ради Яворівського району Львівської області від 28 січня 2020 року № 14; зобов`язати Львівську обласну державну адміністрацію повторно розглянути поданні документи на реєстрацію релігійної організації «Релігійної громади Святителя Миколая Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у смт Краковець Яворівського району Львівської області».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 травня 2020 року позов задоволено.

Визнано незаконними та скасовано розпорядження Львівської обласної державної адміністрації 87/0/5-20 від 18 лютого 2020 року, яким відмовлено у реєстрації релігійної організації «Релігійної громади Святителя Миколая Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у смт Краковець Яворівського району Львівської області».

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Краковецької селищної ради Яворівського районі Львівської області від 28 січня 2020 року № 14.

Зобов`язано Львівську обласну державну адміністрацію повторно розглянути поданні документи на реєстрацію релігійної організації «Релігійна громада Святителя Миколая Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у смт Краковець Яворівського району Львівської області».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Не погодившись з таким рішенням, Краковецька селищна рада Яворівського району Львівської області подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційну скаргу Краковецької селищної ради Яворівського району Львівської області залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 травня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Краковецької селищної ради Яворівського району Львівської області на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 травня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

19 січня 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив від Львівської обласної державної адміністрації на касаційну скаргу Краковецької селищної ради Яворівського району Львівської області, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу Краковецької селищної ради Яворівського району Львівської області задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити у справі нову постанову про відмову у позові.

09 березня 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив від представника ОСОБА_1 - адвоката Гомзяка І. А. на касаційну скаргу Краковецької селищної ради Яворівського району Львівської області, в якому представник позивача просить суд касаційну скаргу Краковецької селищної ради Яворівського району Львівської області відхилити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

03 лютого 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що указом Митрополита Львівського УАЦ (ПЦУ) від 05 грудня 2018 року № 219 протоієрея ОСОБА_1 призначено настоятелем храму святителя Миколая архієпископа Мир Лікійських смт Краковець Яворівського деканату Львівської єпархії УАПЦ.

27 вересня 2019 року указом управління Львівської єпархії Української Православної Церкви № 421/1 ОСОБА_1 призначений керівником релігійної громади Святителя Миколая Української Православної Церкви у смт Краковець Яворівського району Львівської області.

Згідно протоколу від 29 вересня 2019 року № 1 парафіяльних (загальних) зборів релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святителя Миколая у смт Краковець Яворівського району Львівської області» прийнято рішення про утворення релігійної організації, її реєстрацію, визначено її місцезнаходження, затверджено статут та обрано ОСОБА_1 її керівником.

Відповідно до пункту 1.1. Статуту релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святителя Миколая у смт Краковець Яворівського району Львівської області» така є місцевою релігійною організацією православних християн, утвореною ними для спільного задоволення релігійних потреб і зареєстрованою відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

ОСОБА_1 як керівник Релігійної громади Святителя Миколая Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт Краковець Яворівського район Львівської області 29 вересня 2019 року звернувся до Львівської обласної державної адміністрації із заявою про реєстрацію Статуту релігійної громади.

28 січня 2020 року виконавчим комітетом Краковецької селищної ради Яворівського районі Львівської області прийнято рішення № 14.

Згідно із пунктом 1 цього рішення, для відновлення та забезпечення мешканцями в смт Краковець спокійного співжиття, порозуміння і взаємоповаги, уникнення протистоянь, ворожнечі та ненависті, припинення антихристиянських стосунків між віруючими на ґрунті конфесійної приналежності в смт Краковець вирішено звернутися до Львівської обласної державної адміністрації з висновком виконавчого комітету Краковецької селищної ради не реєструвати статут Релігійної громади Святителя Миколая Української Православної Церкви (православної Церкви України) у смт Краковець Яворівського району Львівської області та порушити питання в установленому порядку про припинення діяльності цієї релігійної організації відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у зв`язку з тим, що ця релігійна громада: поєднує обрядову діяльність з посяганням на гідність особи; систематично порушує встановлений законодавством порядок проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо); спонукає громадян до грубого порушення ними громадського порядку, з посяганням на права і майно територіальної громади та релігійної організації іншого канонічного підпорядкування.

Відповідно до пункту 2 цього рішення рекомендовано Департаменту з питань культури, національностей та релігії Львівської обласної державної адміністрації та Відділу культури, туризму, молоді та спорту Яворівської районної державної адміністрації вважати рішення виконавчого комітету Краковецької селищної ради від 28 січня 2020 року № 14 «Про розгляд звернення Яворівської районної адміністрації від 17 січня 2020 року № 125/13» негативним висновком для реєстрації статуту Релігійної громади Святителя Миколая Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у смт Краковець Яворівського району Львівської області та як підставу для припинення діяльності релігійної організації Святителя Миколая Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у смт Краковець Яворівського району Львівської області.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 20 лютого 2020 року № 87/0/5-20 відмовлено у реєстрації релігійної організації «Релігійної громади Святителя Миколая Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у смт Краковець Яворівського району Львівської області».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з тим за приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядку судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, якщо один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції або владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 280/191/19 (провадження № 14-377цс19).

Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації», який був прийнятий 23 квітня 1991 року та набув чинності 06 червня 1991 року (далі - Закон № 987-ХІІ).

Положеннями статті 14 Закону № 987-ХІІ визначено, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

Відповідно до статті 15 Закону № 987-ХІІ у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству. Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (на момент прийняття закону - цивільним процесуальним законодавством Української РСР).

На момент прийняття цього Закону у 1991 році не існувало адміністративних судів, не було прийнято КАС України.

Натомість на час прийняття Закону № 987-ХІІ ЦПК містив главу 31-А, в порядку якої розглядались спори громадян і юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності в адміністративних правовідносинах.

Так, відповідно до статті 248-1 ЦПК (в редакції 1963 року) громадянин має право звернутися в суд із скаргою, якщо вважає, що діями службової особи ущемлено його права. У суд може бути оскаржено дії, одноособово здійснені службовими особами від свого імені або від імені органу, який вони представляють.

Отже, на час прийняття Закону існувало інше процесуальне законодавство, якому положення Закону № 987-ХІІ кореспондували.

У подальшому Верховною Радою України з ЦПК України була виключена глава 31-А та було прийнято КАС України, який визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Нормами КАС України було визначено юрисдикцію спорів, у яких, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4).

У той же час відповідні зміни до Закону № 987-ХІІ внесені не були.

При цьому, КАС поряд з ЦПК та ГПК є спеціальними нормативними актами, до предмета регулювання яких входить, у тому числі, визначення юрисдикції та підсудності судових спорів.

Водночас визначення юрисдикції і підсудності спорів не є і не може бути на цей час предметом регулювання Закону № 987-ХІІ.

А тому, положення Закону № 987-ХІІ щодо судового оскарження рішення органу державної влади про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організаціїв суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України, є застарілими та не відповідають чинному процесуальному законодавству.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.

Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а).

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15).

У даному випадку, при прийнятті оскаржуваних рішень суб`єкти владних повноважень (Краковецька селищна рада Яворівського району Львівської області та Львівська обласна державна адміністрація) реалізували свої публічно-владні управлінські функції, і спір виник у зв`язку із виконанням ними зазначених функцій.

При таких обставинах спірні правовідносини слід визначити як адміністративні, а відтак розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянули в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Згідно з положеннями частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Краковецької селищної ради Яворівського району Львівської області задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 травня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Краковецької селищної ради Яворівського району Львівської області, Львівської обласної державної адміністрації про визнання рішення незаконним та його скасування закрити.

Повідомити позивача ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Попередити позивача ОСОБА_1 , про те, що в разі неподання ним протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, справа буде повернута до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун