Справа № 466/469/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 квітня 2021 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого - судді Ковальчука О.І.
з участю секретаря Масної К.О.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача 1 Лівака А.П.
представника відповідача 2 Курси О.С.
справа №466/469/20
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ПАТ «НАК «Надра України», Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та скасування Розпорядження і Наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
ВСТАНОВИВ :
20.01.2020 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ПАТ «НАК «Надра України», Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та скасування Розпорядження і Наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просить суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним і скасувати Розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1198-р «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови правління приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України»; визнати незаконним і скасувати Наказ Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» від 13 грудня 2019 р. №75-к «Про звільнення ОСОБА_2 ; поновити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на роботі на посаді Голови правління Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (ідентифікаційний код 31169745); стягнути з Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (ідентифікаційний код 31169745) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи із дати звільнення.
В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що 17.12.2019р. ОСОБА_2 ознайомлено із Наказом №75-к від 13 грудня 2019 р. Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Про звільнення ОСОБА_2 » (надалі - Наказ).
Відповідно до тексту зазначеного наказу: « ОСОБА_2 звільнити з посади Голови правління Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» 4 грудня 2019 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 р. № 1198-р.».
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 р. № 1198-р «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови правління Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» вирішено: «Звільнити ОСОБА_2 з посади Голови правління приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України».
Звільнення з посади відбулось за відсутності законних на те підстав, з порушенням процедури звільнення працівників, які призначаються на посади та звільняються з посад за рішенням Кабінету Міністрів України враховуючи наступне.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 червня 2014 р. № 551-р «Про призначення ОСОБА_2 . Головою правління Національної акціонерної компанії "Надра України» ОСОБА_2 було призначено Головою правління Національної акціонерної компанії "Надра України".
Положеннями ст. 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до п. 24 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996 року, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії від 14.09.2006 №137-V, усі працівники мають право на захист у випадках звільнення.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 40, ст. 41 та ст. 41 -1 КЗпП України визначені вичерпний перелік підстав та випадків припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Однак, ані в Розпорядженні Кабінету Міністрів України №1198-р від 04 грудня 2019 р., ані у наказі ПрАТ «НАК «Надра України» №75-к від 13 грудня 2019 р. не зазначено жодної підставu наведеної у законодавстві для припинення трудових відносин із ОСОБА_2 з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Таким чином, аналізуючи указані норми національного та міжнародного трудового законодавства, яке ратифіковане в установленому порядку, приходимо до висновку, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути лише у визначених законом випадках та за наявності обґрунтованих і законних підстав.
При цьому, в період звільнення Позивача із посади Голови правління, останній згідно Виписки № 2226 із медичної карти стаціонарного хворого, був госпіталізований до Терапевтичного відділення Київської міської клінічної лікарні №18. Дата госпіталізації, вказана у Виписці - 04.12.2019 р., дата виписки - 13.12.2019 р.
Положеннями ч. 3 ст. 40 КЗпП імперативно визначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
У відповідності до положень п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
Отже, Відповідач 2 та, як наслідок Відповідач 1 відповідно до Розпорядження КМУ, в порушення вимог ст.ст. 40, 147 КЗпП України за відсутності будь-яких порушень трудової дисципліни зі сторони позивача та законних й обґрунтованих підстав для звільнення Позивача з посади Голови правління Національної акціонерної компанії «Надра України», видали незаконні та безпідставні Розпорядження №1198-р від 04.12.2019 та наказ №75-к від 13.12.20-19р., якими Позивача було звільнено.
Положеннями статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 р. № 1198-р ОСОБА_2 звільнено з посади Голови правління ПрАТ «НАК «Надра України». Відповідно до зазначеного розпорядження Наказом ПрАТ «НАК «Надра України», вже від 13 грудня 2019 р. № 75-к, позивача звільнено із займаної посади 4 грудня 2019 р. Однак, наказ про звільнення вручений позивачу 17 грудня 2019 р.
Зважаючи на наведене, відповідачем, порушено вимоги ст. 47 КЗпП України щодо видачі наказу в день звільнення, адже ні 4 грудня 2019 р., ні 13 грудня 2019 р., наказ №75-к про звільнення ОСОБА_2 не був вручений позивачу.
Як роз`яснено у п.1 та п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", на суд покладено обов`язок охороняти конституційні права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується; при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язував звільнення.
Отже, позивач вказує, що з врахуванням усього вищевикладеного слідує висновок про звільнення ОСОБА_2 без законної на те підстави. Так, допущені наступні порушення законодавства:
1) не зазначено жодної виключної підстави передбаченої статтями 40 та 41 КЗпП України для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Так, підстави для звільнення з посади Голови правління ПрАТ «НАК «Надра України» не зазначено в Наказі ПрАТ «НАК «Надра України» №75-к від 13 грудня 2019 року та Розпорядженні Кабінету Міністрів України №1198-р від 04 грудня 2019 р.
2) звільнення позивача проведено в період його тимчасової непрацездатності, що суперечить ст. 40 КЗпП України.
3) Позивачу не видано наказ про його звільнення у день самого звільнення, що протирічить ст. 47 КЗпП України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як ликова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Крім того, позивач вказує, що дізнався про порушення своїх охоронюваних законом прав 17.12.2019р., про що здійснена відмітка на Наказі Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» від 13 грудня 2019 р. №75-к «Про звільнення ОСОБА_2 .
З врахуванням вищевикладеного, змушений звернутися до суду.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просила позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ПАТ «НАК «Надра України» Лівак А.П. в судовому засіданні позов заперечив, підтримавши письмовий відзив, долучений до матеріалів справи. Просив у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача Кабінету Міністрів України Курса О.С. в судовому засіданні позов заперечила, підтримавши письмовий відзив, долучений до матеріалів справи. Просила у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що позивач ОСОБА_2 відповідно до Розпорядження КМУ №551-р від 11.06.2014 року призначений Головою правління Національна акціонерна компанія «Надра України» (а.с.8).
Згідно з розпорядженням КМУ від 04.12.2019 року №1198-р «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови правління ПАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України», позивача звільнено з посади Голови правління ПАТ «НАК «Надра України» (а.с.9).
На підставі вищевказаного розпорядження, 13 грудня 2019 року головою правління ПАТ «НАК «Надра України» видано наказ №75-к «Про звільнення ОСОБА_2 », про що зроблено запис в трудовій книжці позивача (а.с.10, 12-13).
Відповідно до ст. ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Згідно зі ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Підставою для призначення та звільнення голови правління компанії Кабінетом Міністрів України є п. 16 Статуту ПАТ «НАК «НАДРА УКРАЇНИ», де вказано, що засновником Компанії є держава в особі КМУ. Кабінет Міністрів України як засновник приймає рішення, зокрема про призначення на посаду та звільнення з посади голови правління і його заступників (а.с.15, 19-20).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України призначає та звільняє з посад керівників господарських структур, стосовно яких функції управління виконує КМУ.
Крім того, відповідно до ст.ст. 1,4,6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», функції управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими
суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації
прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням,
користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та
суспільних потреб. Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що
визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких
виконує функції з управління, в т.ч. призначає на посади та звільняє з посад керівників господарських структур, стосовно яких функції з управління виконує Кабінет Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 99 ЦК України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.
Відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК України, повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.
З вищенаведеного слідує, що відповідач Кабінет Міністрів України, виконуючи функції управління НАК «Надра України», як засновник Компанії від імені держави, при призначенні та звільненні позивача КМУ діяв як спеціальний суб`єкт.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 січня 2010 року №1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України роз`яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Зміст положень частини третьої статті 99 та частини четвертої статті 145 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства відкликати члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив.
Тлумачення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України свідчить, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.
Згідно статті 92 ЦК України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивілістичним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник», властива трудовим відносинам. Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством.
Таким чином, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 лютого 2018 року у справі № 711/5711/16-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17; від 08 листопада 2019 року справі №667/1/16; від 16 жовтня 2019 року у справі №752/10984/14-ц; від 19 лютого 2019 року у справі 361/17/15-ц.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, представником позивача під час розгляду справи не надано обґрунтування необхідності відступлення від згаданих висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Суд не вбачає підстав для відступлення від відповідних правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що при винесені оспорюваного позивачем розпорядження Кабінет Міністрів України діяв в межах наданих йому ст.117 Конституції України, ст.ст. 3, 25, 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», його розпорядження є обов`язковими до виконання і при прийнятті такого розпорядження норми ч.3 ст.40 КЗпП України не порушувалися, як спеціальним суб`єктом.
Крім того, відповідно до виписки №2226 із медичної карти стаціонарного хворого, позивач ОСОБА_2 був госпіталізований до Терапевтичного відділення Київської міської клінічної лікарні №18 та перебував на госпіталізації з 04.12.2019 р. по 13.12.2019 р. (а.с.33-34).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, 04 грудня 2019 року позивач перебував на роботі та виконував свої трудові обов`язки, що проявлялось в тому числі у підписанні документів ПАТ «НАК «НАДРА УКРАЇНИ» від імені Голови правління. При цьому, позивачем не додано до матеріалів справи листка непрацездатності, який би підтверджував госпіталізацію 04 грудня 2019 року. Проте, з матеріалів справи вбачається, що листок непрацездатності був виданий 13 грудня 2019 року (а.с.135 том 2).
Окрім того, згідно листа Фонду соціального страхування України №4741-3 від 03.08.2020 року, в ході перевірки КНП Київської міської клінічної лікарні №18 було виявлено факт видачі листка непрацездатності з порушенням чинного законодавства співробітнику ПрАТ «НАК «Надра України» ОСОБА_2 (а.с.206 том 1).
Доводи представника позивача про звільнення ОСОБА_2 у час його тимчасової непрацездатності взяті до уваги судом, але на думку останнього не є підставою для поновлення позивача на посаді Голови правління ПАТ «НАК «Надра України» виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Виключенням із цього правила є лише випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Відповідно до ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від незаконного звільнення.
У п. 17 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначається, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.
04.09.2019 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 40 КЗпП України. У цьому рішенні КС України, зокрема, вказав, що положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абз. 15 п. 3 мотивувальної частини рішення).
Однак, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованого у постанові від 15.09.2020 року при розгляді справи № 205/4196/18 (14-670 цс 19), у разі порушення гарантій, встановлених ч. 3 ст. 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
Проте, позивач не заявляв відповідну позовну вимогу. Згідно з ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування Розпорядження і Наказу про звільнення, поновлення на роботі не підлягають до задоволення, оскільки викладенні в позові обставини справи нічим не підтверджуються та є безпідставними.
Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Виходячи з того, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про поновлення на роботі, відсутні також і підстави для задоволення його матеріальних претензій про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають до задоволення. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували даний висновок суду.
Оскільки позивач звернувся до суду з вимогами про поновлення на роботі, то у відповідності до ст. 5 ч. 1 п. 1 ЗУ «Про судовий збір», судові витрати зі сплати судового збору з позивача стягненню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ :
у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ПАТ «НАК «Надра України», Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та скасування Розпорядження і Наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.
Повний текст судового рішення виготовлено 07 травня 2021 року.
Суддя О. І. Ковальчук
