Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 466/469/20 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І.
Провадження № 22-ц/811/2393/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 77
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Юзефович Ю.І.
з участю представника відповідача ПАТ «НАК «Надра України» Лівака А.П., представника відповідача Кабінету Міністрів України Курса О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року в складі судді Ковальчука О.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «НАК «Надра України», Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та скасування розпорядження і наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
встановив:
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «НАК «Надра України», Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та скасування розпорядження і наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 17.12.2019 його ознайомлено із Наказом №75-к від 13 грудня 2019 року ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Про звільнення ОСОБА_1 », яким його звільнено з посади Голови правління ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» 4 грудня 2019 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 року № 1198-р.».
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1198-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади Голови правління ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України».
Вважає, що звільнення з посади відбулось незаконно, з порушенням процедури звільнення працівників, які призначаються на посади та звільняються з посад за рішенням Кабінету Міністрів України.
Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 червня 2014 року № 551-р ОСОБА_1 призначено Головою правління Національної акціонерної компанії "Надра України".
Положеннями ч. 1 ст. 40, ст. 41 та ст. 41 -1 КЗпП України визначені вичерпний перелік підстав та випадків припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Однак, ані в Розпорядженні Кабінету Міністрів України №1198-р від 04 грудня 2019 р., ані у наказі ПрАТ «НАК «Надра України» №75-к від 13 грудня 2019 р. не зазначено жодної підстави, наведеної у законодавстві для припинення трудових відносин із ОСОБА_1 з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Крім цього, в період звільнення позивача із посади Голови правління, останній згідно Виписки № 2226 із медичної карти стаціонарного хворого, був госпіталізований до Терапевтичного відділення Київської міської клінічної лікарні №18, дата госпіталізації 04.12.2019, дата виписки - 13.12.2019.
Положеннями ч. 3 ст. 40 КЗпП імперативно визначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Відповідно до положень п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці стосуються, як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
Таким чином, вважає, що відповідач 2 та, як наслідок відповідач 1, відповідно до Розпорядження КМУ, в порушення вимог ст.ст. 40, 147 КЗпП України за відсутності будь-яких порушень трудової дисципліни зі сторони позивача та законних й обґрунтованих підстав для звільнення позивача з посади Голови правління Національної акціонерної компанії «Надра України», видали незаконні та безпідставні розпорядження №1198-р від 04.12.2019 та наказ №75-к від 13.12.20-19р., якими позивача було звільнено.
Положеннями статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Відповідно до зазначеного розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1198-р, Наказом ПрАТ «НАК «Надра України», вже від 13 грудня 2019 р. № 75-к, позивача звільнено із займаної посади 4 грудня 2019 року, однак, наказ про звільнення вручений позивачу 17 грудня 2019 року.
Зважаючи на наведене, відповідачем порушено вимоги ст. 47 КЗпП України щодо видачі наказу в день звільнення, оскільки ані 4 грудня 2019 року, ні 13 грудня 2019 року, наказ №75-к про звільнення ОСОБА_1 не був вручений позивачу.
Про порушення своїх охоронюваних законом прав дізнався 17.12.2019, про що здійснена відмітка на Наказі ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» від 13 грудня 2019 року №75-к «Про звільнення ОСОБА_1 »
Просив визнати незаконним і скасувати Розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1198-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України»; визнати незаконним і скасувати Наказ Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» від 13 грудня 2019 року №75-к «Про звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді Голови правління ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України»; стягнути з ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи із дати звільнення.
Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ «НАК «Надра України», Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та скасування Розпорядження і Наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.
Рішення суду оскаржила представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , вважає рішення таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що чинність КЗпП України поширюється на всіх працівників і тільки за наявності відповідних правових підстав можна уникнути поширення на працівників норм трудового права.
Підставою для виконання трудових обов`язків позивачем було прийняте Кабінетом Міністрів України розпорядження від 11 червня 2014 року № 551-р «Про призначення ОСОБА_1 . Головою правління Національної акціонерної компанії «Надра України», на підставі чого ПрАТ «Надра України» було прийнято відповідний наказ про призначення.
Таким чином, між сторонами виникли трудові правовідносини, оскільки відбувся юридичний факт видачі наказу про призначення на посаду.
При цьому, у статтях 40, 41, 41-1 КЗпП України визначені вичерпні підстави та випадки припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Стверджує, що міжнародним та національним законодавством гарантується стабільність трудових відносин та захист від незаконного та безпідставного звільнення, а розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути лише у визначених законом випадках та за наявності обгрунтованих і законних підстав.
На думку апелянта висновки суду є частково суперечливим, оскільки відмовляючи у закритті провадження у справі суд дійшов висновку про те, що вимоги заявлені в позові є трудовими правовідносинами, при цьому в іншому випадку суд зазначає, що спірні правовідносини лежать у сфері корпоративних.
Звертає увагу на те, що суд допустив довільне трактування листа Фонду соціального страхування України № 4741-3 від 03.08.2020, оскільки таким листом було встановлено лише порушення порядку заповнення листка непрацездатності, який був виданий апелянту.
Крім цього, недійсність виписки № 226 із медичної картки стаціонарного хворого не встановлювалася в судовому порядку.
Зазначає про порушення вимог ст. 47 КЗпП України щодо видачі наказу в день звільнення, оскільки відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1198-р, наказом ПрАТ «НАК «Надра України» від 13 грудня 2019 р. № 75-к, позивача звільнено із займаної посади 4 грудня 2019 року, однак, наказ про звільнення вручений позивачу лише 17 грудня 2019 року.
Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
06.09.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ПрАТ «Національна Акціонерна Компанія «Надра України» Лівака А.П. на апеляційну скаргу, у якому представник покликаючись на відповідні норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та судову практику, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
20.09.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника Кабінету Міністрів України Курси О.С. на апеляційну скаргу, у якому представник покликаючись на статут ПрАт «НАК «Надра України», ЦК України та Інструкцію про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін
В судовому засіданні представник відповідача ПАТ «НАК «Надра України» Лівак А.П. та представник відповідача Кабінету Міністрів України Курса О.С. апеляційну скаргу заперечили, в обґрунтування надали пояснення, аналогічні викладеним у відзивах на апеляційну скаргу.
Позивач ОСОБА_1 повторно в судове засідання не прибув, не повідомив суд про причину неявки, при цьому судова повістка направлялася за зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 , однак конверт повернувся до суду із відміткою поштового відділення, з датою 20.10.2021, про те, що адресат відсутній за вказаною адресою, що відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України слід вважати днем вручення судової повістки.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив з того, що відповідач Кабінет Міністрів України, виконуючи функції управління НАК «Надра України», як засновник Компанії від імені держави, при призначенні та звільненні позивача діяв як спеціальний суб`єкт.
Суд дійшов переконання, що тлумачення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України свідчить, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.
Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивілістичним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник», властива трудовим відносинам, правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством
Таким чином, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів.
Також, суд зазначив, що відповідно до виписки № 2226 із медичної карти стаціонарного хворого, позивач ОСОБА_1 був госпіталізований до Терапевтичного відділення Київської міської клінічної лікарні №18 та перебував на госпіталізації з 04.12.2019 по 13.12.2019, однак, як вбачається з матеріалів справи, 04 грудня 2019 року позивач перебував на роботі та виконував свої трудові обов`язки, що проявлялось, в тому числі у підписанні, документів ПрАТ «НАК «НАДРА УКРАЇНИ» від імені Голови правління.
При цьому, листок непрацездатності в матеріалах справи відсутній.
Разом з цим, згідно листа Фонду соціального страхування України №4741-3 від 03.08.2020, в ході перевірки КНП Київської міської клінічної лікарні №18 виявлено факт видачі листка непрацездатності з порушенням чинного законодавства співробітнику ПрАТ «НАК «Надра України» ОСОБА_1 .
Враховуючи наведене, суд прийняв до уваги доводи представника позивача про звільнення ОСОБА_1 у час його тимчасової непрацездатності, але такі, на переконання суду, не є підставою для поновлення позивача на посаді Голови правління ПрАТ «НАК «Надра України», оскільки у разі порушення гарантій, встановлених ч. 3 ст. 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки), при цьому позивач не заявляв відповідну позовну вимогу.
Таким чином, суд прийшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про поновлення на роботі, відсутні також і підстави для задоволення його матеріальних претензій про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує таке.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
Крім цього, положення ЦК України застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (ч. 1 ст. 9).
Згідно із частиною 2 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ст.ст. 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин, крім цього, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 551-р від 11.06.2014 призначений Головою правління Національної акціонерної компанії «Надра України» (т. 1 а.с. 8).
При цьому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1198-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України», позивача звільнено з посади Голови правління ПрАТ «НАК «Надра України» (т. 1 а.с. 9).
На підставі вищевказаного розпорядження, 13 грудня 2019 року Голова правління ПрАТ «НАК «Надра України» видав наказ № 75-к «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно з яким позивача звільнено з посади 04.12.2019 відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України, що підтверджується записом в трудовій книжці позивача (т. 1 а.с. 10, 12-13).
Зазначені обставини визнаються учасниками справи, відтак в силу ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.
Звертаючись з позовними вимогами ОСОБА_1 свої доводи зводив до того, що його звільнення було незаконним, відтак просить скасувати відповідні акти, які були підставою такого, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи із дати звільнення.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб (п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України).
Згідно із статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка кореспондує ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», органи державної влади, зокрема Кабінет Міністрів України, та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та Законами України.
Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).
Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
При цьому, спеціальним Законом, що визначає правові основи управління об`єктами державної власності, є Закон України «Про управління об`єктами державної власності».
Так, стаття 5 вказаного Закону встановлює, що Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти Закону, стосовно яких виконує функції з управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.
Частина 2 цієї статті визначає, що здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема: визначає умови створення та діяльності господарських структур, приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію господарських структур і визначає уповноважені органи управління, які здійснюють контроль за їх діяльністю, призначає на посади та звільняє з посад керівників господарських структур, стосовно яких функції з управління виконує Кабінет Міністрів України.
Згідно із ст.ст. 1, 4, 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», функції управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, в т.ч. призначає на посади та звільняє з посад керівників господарських структур, стосовно яких функції з управління виконує Кабінет Міністрів України.
Відповідач ПрАТ «НАК «Надра України» утворене на виконання Указу Президента України від 14.06.2000 № 802 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр»
Пунктом 9 статуту ПрАТ «НАК «Надра України», затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 27 вересня 2000 року № 1460 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 640), передбачено, що компанія є юридичною особою приватного права згідно із законодавством. Компанія набула статусу юридичної особи з дати її державної реєстрації.
Компанія діє як самостійній суб`єкт господарювання відповідно до законодавства та цього Статуту.
Організаційно-правовою формою Компанії є акціонерне товариство. Компанія за типом є приватним акціонерним товариством. Компанія може здійснювати тільки закрите (приватне) розміщення акцій.
Пунктом 16 статуту ПрАТ «НАК «Надра України» передбачено, що засновником компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України.
Кабінет Міністрів України як засновник приймає рішення про: затвердження статуту компанії та внесення до нього змін; зміну типу компанії; збільшення або зменшення розміру статутного капіталу компанії; виділ, реорганізацію, ліквідацію компанії, обрання комісії з припинення Компанії (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційного балансу; продаж або відчуження в будь-який інший спосіб пакетів акцій, переданих до статутного капіталу компанії; призначення на посаду та звільнення з посади голови правління і його заступників за поданням Держгеонадр, погодженим з Мінприроди; відсторонення голови правління від здійснення ним повноважень та призначення за погодженням з Мінприроди особи, яка тимчасово виконує обов`язки голови правління.
Пунктом 17 статуту ПрАТ «НАК «Надра України», передбачено, що акціонером компанії є держава в особі Держгеонадр, якій повноваження з управління державними корпоративними правами компанії передано згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. №912 "Деякі питання Національної акціонерної компанії "Надра України".
Абзацами 1,2,3 підпункту 8 пункту 63 статуту ПрАТ «НАК «Надра України» передбачено, що до компетенції правління компанії належать такі питання: щодо організації господарської діяльності компанії, фінансування, ведення обліку та звітності, роботи з цінними паперами, інших питань діяльності компанії; щодо управління роботою дочірніх підприємств, філій, представництв, інших відокремлених підрозділів Компанії; підготовка та попередній розгляд питань, що підлягають обговоренню на загальних зборах, підготовка у зв`язку з цим матеріалів; організація виконання рішень загальних зборів.
Згідно із пунктом 65 статуту ПрАТ «НАК «Надра України», Голова правління: видає накази та приймає інші рішення з питань діяльності компанії; розпоряджається майном, у тому числі коштами, Компанії з урахуванням обмежень, встановлених цим Статутом та законодавством; представляє компанію у відносинах з державними органами, юридичними та фізичними особами; видає довіреності на вчинення юридичних дій від імені компанії; установлює порядок підписання договорів від імені компанії; призначає на посаду та звільняє з посади працівників компанії, вирішує питання щодо застосування до них заходів дисциплінарного стягнення або матеріального стимулювання; розподіляє обов`язки між заступниками голови правління та членами правління; затверджує положення про структурні підрозділи компанії; вирішує питання щодо добору, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів; затверджує відповідно до своєї компетенції внутрішні документи компанії; приймає рішення про притягнення до матеріальної відповідальності працівників компанії; укладає контракти з керівниками дочірніх підприємств, філій, представництв, інших відокремлених підрозділів компанії; укладає договори від імені компанії; погоджує договори, що укладаються філіями, представництвами, іншими відокремленими підрозділами компанії та дочірніми підприємствами на суму (ціна договору), що перевищує 30 тис. гривень, крім тих, погодження яких належить до компетенції правління компанії згідно із цим Статутом; затверджує штатний розпис апарату компанії; організовує ведення обліку військовозобов`язаних та проведення мобілізаційної підготовки згідно із законодавством; вирішує відповідно до законодавства інші питання, що не належать до компетенції інших органів компанії (т.1 а.с. 15-31).
Наведене дає підстави для висновку про те, що Кабінет Міністрів України дійсно є органом, уповноваженим приймати рішення щодо призначення на посаду та звільнення з посади голови правління ПрАТ «НАК «Надра України» на підставі положень, визначених Статутом та Законом України «Про управління об`єктами державної власності».
В свою чергу, згідно із ч. 1 ст. 99 ЦК України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.
Відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК України, повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Отже, припинення повноважень члена виконавчого органу відбувається в будь який час на підставі рішення загальних зборів товариства.
З урахуванням викладеного та системного аналізу положень п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та ч. 3 ст. 99 ЦК України, припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. Припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.
При цьому, за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, підставою для розірвання договору є рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Тобто припинення трудового договору з посадовою особою на підставі п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України залежить від волі власника, яке в даному випадку оформлене рішенням загальних зборів товариства. Вказана норма не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, роз`яснення доцільності звільнення та інших обставин, які, зазвичай беруться до уваги при розірвані трудового договору за ініціативою власника.
З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не доведено порушення відповідачами вимог трудового законодавства при звільненні позивача з посади, оскільки Кабінет Міністрів України, виконуючи функції управління ПрАТ «НАК «Надра України», як засновник Компанії від імені держави, при призначенні та звільненні позивача, діяв як спеціальний та повноважний суб`єкт.
В свою чергу, під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення.
Поряд з цим, жодних доводів щодо порушення відповідачем процедури ухвалення рішення про звільнення, обґрунтовуючи свій позов ОСОБА_1 не зазначав, відтак такі судом першої інстанції не перевірялись.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо суперечливості висновків суду в контексті юрисдикції спірних правовідносин, колегія суддів вважає такі безпідставними, оскільки суд першої інстанції власне дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи в порядку цивільного судочинства, при цьому покликання стосовно корпоративності спірних правовідносин, вирване із контексту при цитуванні судом першої інстанції рішення Конституційного Суд України від 12 січня 2010 року №1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, щодо реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року №6- (ІІ)/2019 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.
Вказаний висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №545/1151/16-ц.
Враховуючи наведене колегія вважає, що суд першої інстанції фактично встановив обставини щодо порушення вимоги ч. 3 ст. 40 КЗпП України при звільненні позивача, однак помилково не застосував відповідні наслідки.
Так, відповідно до виписки № 2226 із медичної карти стаціонарного хворого, позивач ОСОБА_1 був госпіталізований до Терапевтичного відділення Київської міської клінічної лікарні №18 та перебував на госпіталізації з 04.12.2019 по 13.12.2019 (т.1 а.с. 33-34).
Листок непрацездатності був виданий 13 грудня 2019 року (т. 2 а.с. 135).
Наведене, а також факт перебування 04 грудня 2019 року позивача на роботі та виконання трудових обов`язків, що підтверджується підписанням відповідних документів ПрАТ «НАК «НАДРА УКРАЇНИ» від імені Голови правління, а також відсутність листка непрацездатності, який би підтверджував госпіталізацію 04 грудня 2019 року, не спростовують обставини щодо перебування позивача на стаціонарному лікування у відповідний період.
Не свідчить про протилежне і лист Фонду соціального страхування України №4741-3 від 03.08.2020, згідно з яким в ході перевірки Комунального некомерційного підприємства «Київської міської клінічної лікарні № 18» було виявлено факт видачі листка непрацездатності з порушенням чинного законодавства співробітнику ПрАТ «НАК «Надра України» ОСОБА_1 , оскільки таким листом не встановлена неправомірність видачі листка непрацездатності в принципі, питання про що не є предметом даного судового розгляду (т. 1 а.с. 206).
Більше того, ще у серпні 2020 року правління Фонду соціального страхування України просило про надання належно завірених копій документів, для прийняття заходів та подання матеріальних претензій до медичної установи щодо відшкодування коштів Фонду, однак станом на сьогодні суду не надано жодних доказів з цього приводу.
Таким чином, доводи сторони позивача про звільнення ОСОБА_1 у період його тимчасової непрацездатності хоч і знайшли своє підтвердження, однак не є підставою для поновлення позивача на посаді Голови правління ПрАТ «НАК «Надра України» та як наслідок для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними від позовних вимог про поновлення на посаді.
Разом з цим, висновки суду першої інстанції у цій частині є дійсно суперечливими, оскільки встановивши факт звільнення позивача під час тимчасової непрацездатності, суд обмежився лише висновком про те, що такі не можуть бути підставою для поновлення позивача на посаді Голови правління ПАТ «НАК «Надра України»
В свою чергу, порушення прав позивача, а саме звільнення його у день перебування на лікарняному, може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.
Зокрема, згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованого у постанові від 15.09.2020 справа № 205/4196/18, у разі порушення гарантій, встановлених ч. 3 ст. 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
З метою узгодження практики застосування частини третьої статті 40 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України шляхом зміни дати звільнення позивача.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права, є такими, що частково заслуговують на увагу, зокрема шляхом зміни дати звільнення позивача на перший робочий день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності 16.12.2019 та відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження і наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підстави для перерозподілу судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, відсутні.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «НАК «Надра України», Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та скасування Розпорядження і Наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Змінити дату звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» від 13 грудня 2019 року №75-к «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади Голови правління ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1198-р, з 04 грудня 2019 року на 16 грудня 2019 року.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «НАК «Надра України», Кабінету Міністрів України про визнання незаконним і скасування Розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1198-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України»; визнання незаконним і скасування Наказу Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» від 13 грудня 2019 року №75-к «Про звільнення ОСОБА_1 ; поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді Голови правління ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України»; стягнення з ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу починаючи із дати звільнення - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 10 листопада 2021 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк
