Справа № 306/1042/20
П О С Т А Н О В А
Іменем України
20 квітня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Бисаги Т.Ю. і Джуги С.Д.,
з участю секретаря Купар Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Свалявського відділу Мукачівської місцевої прокуратури Козара Мілана Михайловича на ухвалу Свалявського районного суду від 05 січня 2021 року (у складі судді Вінер Е.А.) за клопотанням ОСОБА_1 про закриття провадження у справі, -
ВСТАНОВИВ:
Керівник Мукачівської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Свалявської міської ради Свалявського району в серпні 2020 р.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Свалявської міської ради Свалявського району заборгованість по орендній платі за землю у розмірі 277 512,95 грн., пені за несвоєчасну сплату орендної плати в розмірі 1764,50 грн., 3% річних у розмірі 20 576,92 грн. і 49 169,21 грн. інфляційних втрат, а всього - 349 023,58 грн. Вирішити питання розподілу судових витрат.
У вересні 2020 р. до Свалявського районного суду від ОСОБА_1 (відповідача) надійшло клопотання про закриття провадження у справі (а.с.54-57).
Просив закрити провадження у цивільній справі № 306/1042/20.
Клопотання про закриття провадження у справі обґрунтовував таким:
-указаний спір є публічно-правовим, а справа - адміністративною,і підвідомчою Закарпатському окружному адміністративному суду. Належним позивачем у справі може бути виключно ГУ ДПС у Закарпатській області, а Свалявська міська рада може виступати як третя особа;
-Мукачівською місцевою прокуратурою не обґрунтовано належними та допустимим доказами право на подання позову в інтересах держави.
Ухвалою Свалявського районного суду від 05 січня 2021 р. провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Прокурор Свалявського відділу Мукачівської місцевої прокуратури Козар М.М. просить скасувати цю ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводить про порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
-позов пред`явлено до відповідача у зв`язку з порушенням ним вимог ст. 526 ЦК України, у позові не ставиться питання про стягнення податкового боргу;
-міською радою неналежним чином здійснюється захист власних інтересів, а саме: більше рокуне вживаються заходи цивільно-правового характеру про стягнення заборгованості по орендній платі з відповідача, який систематично, упродовж тривалого часу не сплачує оренду плату за користування комунальним майном, що призвело до ненадходження коштів до місцевого бюджету.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Узагальнені доводи заперечення зводяться до того, що нарахування та стягнення орендної плати, в т.ч. застосування санкцій та пені, проводиться відповідно до вимог податкового законодавства.
Суд першої інстанції виходив із того, що орендна плата є податком відповідно до положень Податкового кодексу України, тому такий спір має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції оскільки він прийнятий з порушенням норм процесуального права, відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала скасуванню, із таких мотивів.
Згідно з п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Право на доступ до суду є невід`ємною складовою права на справедливий суд, передбачений частиною першою статті 6 Конвенції.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір, і має судова юрисдикція.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Із матеріалів справи видно, що при зверненні до суду з позовом Мукачівська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Свалявської міської ради Свалявського району просила стягнути з відповідача на користь держави в особі Свалявської міської ради Свалявського району заборгованість по орендній платі за землю усього в розмірі 349 023,58 грн.
На обґрунтування позовних вимог указала, що під час проведення моніторингу вивлено порушення вимог земельного законодавства у частині недотримання умов використання земельної ділянки комунальної власності, яке полягає у тому, що відповідачем за договором оренди від 17 червня 2011 р., укладеного між ним як орендарем і Свалявською міською радою як орендодавцемнаявна заборгованість із орендної плати за користування земельною ділянкою площею 2,6751 га виробничого призначення за адресою: АДРЕСА_1 , яка в період із 01 березня 2017 р. по 01 травня 2020 р. склала: 277 512,95 грн. (основний борг) + 20576,92 грн. (3% річних) + 49 169,21 грн. (інфляційні втрати) + 1764,50 грн. (пеня за несвоєчасну сплату), а всього - 349 023,58 грн.
Таким чином, предметом спору у цій справі є вимога позивача щодо стягнення із відповідача заборгованості орендної плати за землю.
Згідно зі статтею 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Пунктами «а», «б» частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Це положення узгоджується з вимогами частини другої статті 16 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі», згідно з яким укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні цивільним правовідносинам (які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді), а не адміністративним.
Указані висновки були викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 квітня 2018 р. у справі № 465/7909/15-а.
У контексті наведеного суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у зв`язку з непідсудністю спору цивільному судочинству.
Згідно з положеннями п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
У контексті наведеного та відповідно до вимог ст. 379 ч.1 п.4 ЦПК України оскаржена ухвала підлягає скасуванню як незаконна, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись п.6 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 379, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу прокурора Свалявського відділу Мукачівської місцевої прокуратури Козара Мілана Михайловича задовольнити. 2.Ухвалу Свалявського районного суду від 05 січня 2021 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 05 травня 2021 р.
Судді:
