УХВАЛА
27 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/1291/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Краснова Є. В.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача (прокуратури) - Збарих С. М. (посвідчення від 14.01.2020 № 054812),
відповідача-1 - Цуварева О. Ф. (у порядку самопредставництва),
відповідача-2 - Цуварева О. Ф. (у порядку самопредставництва),
відповідача-3 - Кулабухова О. В. (адвокат),
розглянувши касаційні скарги Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 (суддя Кухар Н. М.) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 (головуючий - Стойка О. В., судді Попков Д. О., Пушай В. І.) у справі
за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3
до: 1) Харківської міської ради,
2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради,
3) фізичної особи-підприємця Чапенко Людмили Юріївни
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов`язання повернути майно,
ВСТАНОВИВ:
27.04.2020 заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 (далі - Прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - Харківська міськрада, Міськрада, відповідач-1), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна Харківської міськради, Управління, відповідач-2) і фізичної особи-підприємця Чапенко Людмили Юріївни (далі - ФОП Чапенко Л. Ю., Підприємець, Орендар, відповідач-3) про: 1) визнання незаконним та скасування пункту 9 додатку до рішення 18 сесії Харківської міськради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 (далі - рішення від 21.02.2018 № 1008/18, оспорюване рішення); 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04.07.2018 № 5593-В-С (далі - договір купівлі-продажу № 5593-В-С, оспорюваний договір), укладеного між Управлінням комунального майна Харківської міськради та ФОП Чапенко Л. Ю. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н. В. і зареєстрованого у реєстрі за № 2184, скасувавши запис про проведену державну реєстрацію права власності; 3) зобов`язання Підприємця повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлове приміщення підвалу № 19 загальною площею 73,4 м2 (далі - спірне нерухоме майно, спірне приміщення, об`єкт приватизації), розташоване у нежитловій будівлі літ. "33-2" за адресою: м. Харків, вул. Грицевця, 29, з посиланням на положення статей 21, 203, 215, 216, 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 2, 3, 162, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 182, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017- 2022 роки, затвердженої рішенням Харківської міськради від 21.06.2017 № 691/17 (далі - Програма приватизації).
Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) Харківська міськрада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом його викупу орендарем, позаяк такий спосіб приватизації суперечить інтересам держави і територіальної громади, а саме Міськрада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (Управління) - укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж), тобто лише у виняткових випадках такий продаж може бути проведено шляхом викупу, проте у випадку продажу шляхом викупу орендарем об`єкта, який вже перебуває у нього в оренді, орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів повинен здійснити поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, у розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна; 2) натомість відповідачами не надано жодних доказів здійснення Підприємцем невід`ємних поліпшень орендованого майна за згодою органу приватизації, оскільки звіт про оцінку майна, договір оренди від 07.10.2011 № 497 (далі - договір оренди від 07.10.2011), договір купівлі-продажу № 5593-В-С, заява орендаря від 18.07.2016 про надання дозволу на приватизацію не містять будь-яких відомостей про такі поліпшення, отже, Підприємець не подавав до органу приватизації документів на підтвердження здійснення невід`ємних поліпшень, виконаних за час оренди спірного майна; 3) незаконний продаж комунального майна на неконкурентних засадах призводить до неефективного його використання та недоотримання значних коштів місцевим бюджетом, що порушує економічні інтереси держави, а також права та інтереси територіальної громади м. Харкова.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.08.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2020, позов задоволено повністю.
Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 21, 172, 203, 215, 216, 327, 345, 777 ЦК України, статті 289 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 1, 2, 4, 51, 162, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 07.03.2018), статей 3, 4, 8, 9, 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 07.03.2018), статей 16, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 23 Закону України "Про прокуратуру", пунктів 3.3, 7.15, 8.1, 8.2 Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439), пунктів 1.1, 2.1, 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 № 377 (далі - Порядок № 377), пунктів 1.1, 1.2, 2.2, 3.3, 3.4 Програми приватизації, статей 53, 86, 269 ГПК України, з урахуванням яких суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що факт нездійснення відповідачем-3 невід`ємних поліпшень спірного нерухомого майна є встановленим і не заперечується відповідачами, тому оспорюване рішення про проведення приватизації шляхом викупу, а не на конкурсних засадах, не відповідає вимогам чинного законодавства про приватизацію.
Крім того, на підтвердження підстав самостійного представництва Прокурором інтересів держави суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що Прокурор у позовній заяві обґрунтував свою позицію щодо відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, посиланням на те, що саме Харківська міськрада, яка представляє інтереси територіальної громади м. Харкова, у даному випадку вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста, а тому є відповідачем у цій справі.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, Харківська міськрада та Управління комунального майна Харківської міськради звернулися з касаційними скаргами, в яких просять зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
Ухвалою Верховного Суду від 11.01.2021 (Суховий В. Г. - головуючий, судді Міщенко І. С., Берднік І. С.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міськради (далі - скаржник-1) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 у справі № 922/1291/20 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 17.02.2021 о 12:30.
У поданій касаційній скарзі скаржник-1 на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 289 ГК України, статті 777 ЦК України та статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, від 24.06.2020 у справі № 903/206/19, а також висновку щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2021 (Суховий В. Г. - головуючий, судді Міщенко І. С., Берднік І. С.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління комунального майна Харківської міськради (далі - скаржник-2) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 у справі № 922/1291/20 та призначено цю касаційну скаргу до спільного розгляду з касаційною скаргою Харківської міськради у судовому засіданні на 17.02.2021 о 12:30. Зупинено зазначених судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник-2 на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статті 289 ГК України, статті 777 ЦК України та статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, від 24.06.2020 у справі № 903/206/19, а також висновку щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2021 відкладено розгляд касаційних скарг Харківської міськради та Управління на рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 у справі № 922/1291/20 на 03.03.2021.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційних скарг Харківської міськради та Управління на рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 у справі № 922/1291/20 до 17.03.2021.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 16.03.2021 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 922/1291/20 у зв`язку з обранням судді Сухового В. Г. членом Вищої ради правосуддя відповідно до рішення XVIII чергового з`їзду суддів України від 09.03.2021.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 16.03.2021 для розгляду справи № 922/1291/20 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у такому складі: головуючий - Чумак Ю. Я., судді Багай Н. О., Дроботова Т. Б.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2021 прийнято до розгляду касаційні скарги Харківської міськради і Управління та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 27.04.2021 о 14:30.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 20.04.2021 у зв`язку з запланованою відпусткою судді Дроботової Т.Б. для розгляду справи № 922/1291/20 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у такому складі: головуючий - Чумак Ю. Я., судді Багай Н. О., Уркевич В. Ю.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 26.04.2021 у зв`язку з перебуванням судді Уркевича В. Ю. на лікарняному для розгляду справи № 922/1291/20 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у такому складі: головуючий - Чумак Ю. Я., судді Багай Н. О., Краснов Є. В.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:
07.10.2011 між Управлінням (Орендодавець) та ФОП Чапенко Л. Ю. (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового підвального приміщення № 19 площею 73,4 м2, розташованого у нежитловій будівлі за адресою: м. Харків, вул. Грицевця, 29, літ. "В-2" (далі - спірне приміщення), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова (зі змінами, внесеними додатковою угодою від 21.07.2017 № 5, за умовами якої строк дії договору оренди визначено з 07.07.2017 по 07.07.2018);
згідно з пунктом 5.3 договору оренди 07.10.2011 Орендар має право за письмовою згодою Орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою Орендодавця, Орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта оренди у власність;
18.07.2016 відповідач-3 звернувся до відповідача-2 з листом (вх. № 11847 від 19.07.2016), у якому просив надати дозвіл на приватизацію спірного приміщення шляхом його викупу. При цьому до вказаного листа не було долучено жодних документів, які надавали би право на таку приватизацію;
21.02.2018 Харківська міськрада прийняла рішення № 1008/18, згідно з пунктом 9 додатку до якого спірне нерухоме майно підлягало приватизації шляхом викупу Підприємцем;
22.02.2018 відповідач-3 звернувся до Управління із заявою № 3570 про приватизацію, за результатами розгляду якої було визначено такий спосіб приватизації спірного приміщення як викуп;
згодом ФОП Чапенко Л. Ю. звернувся до відповідача-2 з листом (вх. № 3419), у якому просив доручити суб`єкту оціночної діяльності - фізичній особі-підприємцю Копійко В. Л. (далі - ФОП Копійко В. Л.) провести оцінку спірного приміщення;
28.02.2018 Управління звернулося до ФОП Копійко В. Л. з листом № 2590, у якому запропонувало суб`єкту оціночної діяльності провести оцінку спірного нерухомого майна на підставі договору, укладеного з відповідачем-3;
у подальшому ФОП Копійко В. Л. склав звіт про незалежну оцінку нерухомого майна від 28.02.2018, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 28.02.2018 становить 143100 грн без ПДВ;
04.07.2018 між відповідачем-2 і відповідачем-3 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 5593-В-С, який нотаріально посвідчено та зареєстровано у реєстрі за № 2184;
рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н. В. від 15.11.2018 № 44072398 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень зареєстровано право власності за ФОП Чапенко Л. Ю. на об`єкт приватизації, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, відзивів на них, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 922/1291/20 з огляду на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Водночас зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Відповідно до частини 2 статті 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 07.03.2018) викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 07.03.2018) викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 07.03.2018) приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439 (чинного до 18.05.2018) викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.
Отже, виходячи з системного аналізу змісту положень законодавства про приватизацію (статей 51, 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 07.03.2018), статей 3, 8, 10, 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 07.03.2018)) Харківська міськрада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (у цьому випадку Управління комунального майна Харківської міськради) має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна (аналогічний правовий висновок сформовано усталеною судовою практикою, відображеною, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, від 03.11.2020 у справі № 922/3814/19, від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, від 18.03.2021 у справі № 922/4169/19, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 01.04.2021 у справі № 922/250/20, від 06.04.2021 у справі № 922/1668/20, від 13.04.2021 у справі № 922/2934/19, від 13.04.2021 у справі № 922/3852/19, від 20.04.2021 у справі № 922/2811/19 зі спорів, що виникли із подібних правовідносин приватизації способом викупу комунального майна територіальної громади м. Харкова за участю Харківської міськради та Управління комунального майна Харківської міськради).
Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено і відповідачами у справі не заперечується той факт, що Підприємцем як орендарем взагалі не здійснювалися невід`ємні поліпшення спірного нерухомого майна, стосовно якого приймалося оспорюване рішення про проведення приватизації шляхом викупу та укладався оспорюваний договір купівлі-продажу, що свідчить про порушення відповідачами норм чинного законодавства про приватизацію у частині конкурсних засад відчуження державного та комунального майна.
Колегія суддів відхиляє твердження скаржників про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування положень статті 289 ГК України, статті 777 ЦК України та статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, від 24.06.2020 у справі № 903/206/19, а також висновку щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц і від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, з огляду на наступне.
Так, формулюючи правову позицію у справі № 905/2236/18, судами встановлено, що підприємцем було надано докази виконання капітального ремонту орендованого приміщення у листопаді 2016 року, а саме аудиторський висновок про фінансування невід`ємних поліпшень орендованого майна на суму більше 25 % ринкової вартості об`єкта, який складено 25.01.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗовнішІнформАудіт Л", в якому встановлено, що загальна сума понесених орендарем витрат на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна склала 37896 грн, що становить 32,72 % від ринкової вартості майна станом на 31.05.2013. Незважаючи на те, що 20.09.2016 підприємець звернувся до Управління комунальної власності Слов`янської міської ради із заявою від 19.09.2016 про включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, нежитлового приміщення (112,1 м2) за адресою: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Батюка, будинок 21/83, з метою приватизації шляхом викупу за грошові кошти під майстерню для пошиву одягу, тобто до проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна, рішення про приватизацію орендованого майна міською радою прийнято 15.02.2017, а договір купівлі-продажу нежитлового приміщення укладено 06.04.2017. Тобто на момент прийняття рішення про приватизацію орендованого майна шляхом викупу та укладення договору купівлі-продажу орендарем було здійснено та сплачено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна.
Водночас судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що Міськрада своїм рішенням від 21.02.2018 № 1008/18 здійснила відчуження об`єкта комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу.
04.07.2018 між Управлінням комунального майна Харківської міськради і ФОП Чапенко Л. Ю. укладено договір купівлі-продажу № 5593-В-С, яким оформлено передачу спірного нежитлового приміщення Підприємцю у власність.
Натомість жодних доказів проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна як у період його оренди, так і під час процедури приватизації, Орендар не надав та суди під час розгляду справи не встановили.
Передача права власності на майно, у тому числі у результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу шляхом приватизації орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були, не міг не усвідомлювати, що такі дії суперечать пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 07.03.2018), зміст якого є загальнодоступним, чітким і зрозумілим. За встановлених судами попередніх інстанцій у цій справі обставин, безумовна участь ФОП Чапенко Л. Ю. у приватизації орендованого майна шляхом викупу, без дотримання з його боку умов, передбачених законом щодо поліпшення такого майна, не може вважатися "законним і обґрунтованим очікуванням" у розумінні Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 07.03.2018).
Порушення Харківською міськрадою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому Орендар, як наслідок, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.
Міськрада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови Орендаря, який користувався комунальним майном і не здійснив його невід`ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.
Тобто у справі № 922/1291/20 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено як обставини порушення органами місцевого самоврядування умов і порядку приватизації комунального майна, так і наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій Орендаря.
Отже, визнання недійсним договору купівлі-продажу № 5593-В-С не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
За таких обставин доводи касаційних скарг про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, є помилковими, з огляду на різні фактичні обставини встановлені у справі № 905/2236/18 та у справі № 922/1291/20, тобто висновок у справі № 905/2236/18 не є релевантним до спірних правовідносин.
У свою чергу, у справі № 903/206/19, на постанову Верховного Суду від 24.06.2020 в якій посилається скаржник, встановлені судом фактичні обставини є відмінними від справи № 922/1291/20, оскільки висновки, викладені у цій постанові та наведені скаржниками у справі № 903/206/19, нерозривно пов`язані з висновками суду, які викладені в інших пунктах, а підставами скасування судових рішень та направлення справи № 903/206/19 на новий розгляд стало залишення судами поза увагою і недослідження обставин здійснення орендарем поліпшень орендованого майна не менше ніж 25 % його ринкової вартості, у той час як доводи відповідача про наявність у нього переважного права на викуп спірного приміщення відповідно до умов договору оренди від 18.08.2014 № 109, обґрунтовувалися саме проведенням орендарем поліпшення орендованого майна не менше ніж на 25 % його ринкової вартості.
Касаційна інстанція також відхиляє передчасне посилання Управління у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, адже Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі навела правовий висновок щодо дій суду у разі встановлення після відкриття провадження у справі відсутності підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу, тоді як у справі № 922/1291/20, яка наразі розглядається, прокурор самостійно звернувся з позовом до суду в інтересах держави без визначення компетентного органу, оскільки Харківська міськрада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржується з підстав недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, передбаченої нормами приватизаційного законодавства, в результаті чого прокурор набув статусу позивача.
Водночас колегія суддів вважає помилковим твердження Міськради про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, оскільки, відкриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції установив відповідність поданої Прокурором заяви вимогам ГПК України, зазначивши, що підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі немає. Тобто жодних недоліків цієї заяви, зокрема і в частині представництва Прокурором інтересів держави в суді, суд першої інстанції не встановив. Крім того, відсутності або необґрунтування підстав звернення Прокурором в інтересах держави з відповідним позовом до суду не було встановлено і судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи.
Адже апеляційний суд інстанції зазначив, що Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, правомірно визначив Харківську міськраду, дії якої у процесі приватизації комунального майна негативно впливають на інтереси громади м. Харкова, одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування пункту додатку до рішення цього органу, а тому дійшов правильного висновку про підтвердження підстави для представництва інтересів держави у цій справі Прокурором, який звернувся до суду як самостійний позивач. Факт відсутності безпосереднього посилання суду першої інстанції на зазначену постанову Великої Палати Верховного Суду не є беззаперечним доказом того, що суд при ухваленні рішення не врахував висновки, викладені у ній.
Верховний Суд зауважує, що схожі за змістом касаційні скарги Харківської міськради та Управління комунального майна Харківської міськради у справах №№ 922/3852/19, 922/2811/19, 922/436/20, 922/527/20 також обґрунтовувалися неврахуванням вказаного вище висновку Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у правовідносинах, які не є подібними, що зумовило правомірне закриття Верховним Судом касаційного провадження у зазначених справах у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Таким чином, у цій справі та інших справах, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин у справі № 922/1291/20 та у справах №№ 903/206/19, 905/2236/18, 587/430/16-ц, 912/2385/18.
У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилаються скаржники на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.
Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження не зазначалися скаржниками у поданих касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційними скаргами Міськради та Управління на рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 і постанови Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 у справі № 922/1291/20 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Касаційне провадження за касаційними скаргами Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 у справі № 922/1291/20 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Н. О. Багай
Є. В. Краснов
