СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" листопада 2020 р. Справа № 922/1291/20
Cхідний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий (суддя-доповідач): Судді: при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від прокуратури: від відповідача 1: від відповідача 2: від відповідача 3: Стойка О.В. Попков Д.О., Пушай В.І. Склярук С.І. О.М. Ногіна - за посвідченням; не з`явився; не з`явився; не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради м.Харків та Харківської міської ради м.Харків на рішення господарського суду Харківської області від 04.08.2020р. у справі №922/1291/20 (суддя Кухар Н.М.)за позовом: Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №3 м.Харківдо про 1.Харківської міської ради м.Харків 2.Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради м.Харків 3.Фізичної особи-підприємця Чапенко Людмили Юріївни м.Харків визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору; зобов`язання повернути майно.
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2020 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 м.Харків (далі- Прокурор, Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради (далі-Відповідач-1), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі-Відповідач-2) та Фізичної особи - підприємця Чапенко Людмили Юріївни, м.Харків (далі-Відповідач-3), про: визнання незаконним та скасування п. 9 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18; визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04.07.2018 №5593-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Чапенко Л.Ю. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 2184, скасувавши запис про проведену державну реєстрацію права власності; зобов`язання фізичної особи - підприємця Чапенко Л.Ю. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлове приміщення підвалу № 19 загальною площею 73,4 кв.м., розташоване в нежитловій будівлі літ. "33-2" за адресою: м. Харків, вул. Грицевця, 29.
Рішенням господарського суду Харківської області 04 серпня 2020 позовні вимоги задоволені: визнано незаконним та скасовано п. 9 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04.07.2018 № 5593-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Чапенко Людмилою Юріївною (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 2184, скасувавши запис про проведену державну реєстрацію права власності; зобов`язано фізичну особу - підприємця Чапенко Людмилу Юріївну (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлове приміщення підвалу № 19 загальною площею 73,4 кв.м., розташоване в нежитловій будівлі літ. "В-2" за адресою: м. Харків, вул. Грицевця, 29.
Відповідач-1 та Відповідач-2, не погодившись з рішенням господарського суду Харківської області, звернулися з апеляційними скаргами, за змістом яких просили суд скасувати спірне рішення від 04.08.2020 у справі № 922/1291/20 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Прокурора - відмовити.
В обґрунтування своїх вимог Відповідачі зазначали наступне:
- Відповідачем-1 було дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення щодо відчуження комунального майна відповідно до закону, а саме рішення прийнято на черговій сесії міської ради, дана сесія є правомочною, спірне питання було включено в порядок денний, проводилися доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів рішення було прийнято;
- при прийнятті спірного рішення судом не було надано належної парової оцінки п. 5.6 Договору оренди № 497 від 07 жовтня 2011 року, яким передбачено переважне право орендаря перед іншими особами на його викуп;
- позовні вимоги Прокурора є безпідставними, оскільки Закон України "Про оренду державного та комунального майна" та Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не передбачають заборони щодо переважного права орендаря на придбання комунального майна, а відтак спірні правовідносини регулюються приписами ч. 2 ст. 777 ЦК України та ст. 289 ГК України;
- суд при прийнятті спірного рішення по справі не надав належної правової оцінки положенням Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017- 2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 року № 691/17 стосовно визначення способу приватизації;
- відсутність правових підстав до визнання договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 04.07.2018 №5593-В-С недійсним, так як вищезазначений договір у повній мірі відповідає вимогам ст. 203 ЦК України;
- неправильне застосування судом при прийнятті спірного рішення положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме неврахування висновків наведених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц щодо наявності у прокурора підстав на захист інтересів держави в даній спірній ситуації.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07 вересня 2020 року у справі №922/1291/20 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 04.08.2020 року та встановлено строк учасникам справи для надання заяв та клопотань, а також відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суд від 25 вересня 2020 року у справі №922/1291/20 було об`єднано апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради м.Харків та апеляційну скаргу Харківської міської ради м.Харків на рішення господарського суду Харківської області від 04.08.2020 року у справі №922/1291/20 в одне апеляційне провадження.
До канцелярії Східного апеляційного господарського суду 21.09.2020 року від Відповідача-3 надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача-1, за змістом якого, Відповідач-3 просив суд апеляційну скаргу Харківської міської ради м.Харків - задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 року занесеної до протоколу судового засідання, у справі №922/1291/20 оголошену перерву до 04.11.2020 року.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг Відповідача-1 та Відповідача-2, просив рішення господарського суду Харківської області від 04.08.2020 року у справі №922/1291/20 - залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Уповноважені представники Відповідачів у судове засідання апеляційної інстанції 04.11.2020 року не з`явилися, до початку судового засідання клопотань або заяв з цього приводу не надали, про дату, час та місце розгляду справи всі сторони були повідомлені належним чином.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Відповідача-1 та Відповідача-2 не підлягають задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області по справі №922/1291/20 від 04.08.2020 підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:
- укладення 07.10.2011 між Відповідачем-2 та Відповідачем-3 Договору оренди №497 (далі - Договір), на нежитлове підвальне приміщення № 19, площею 73,4 кв.м., розташоване у нежитловій 2-х будівлі за адресою: м. Харків, вул. Грицевця, 29, літ. "В-2" (далі - спірне приміщення), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова (зі змінами внесеними Додатковою угодою №5 від 21 липня 2017 року, відповідно до якої, строк дії Договору визначено в межах з 07.07.2017 по 07.07.2018);
- звернення Відповідача-3 з листом від 18.07.2016 (вх. №11847 від 19.07.2016) до Відповідача-2, за змістом якого Відповідач-3 просив надати дозвіл на приватизацію спірного приміщення шляхом його викупу (при цьому, до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію);
- прийняття Відповідачем-1 рішення "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 (далі-Рішення), яким вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова шляхом викупу (згідно з додатком). Відповідно до п. 9 додатку до Рішення, спірне приміщення підлягало приватизації шляхом викупу Відповідачем-3;
- звернення Відповідача-3 з листом до Відповідача-2 із заявою про приватизацію від 22.02.2018 №3570. Після розгляду вищезазначеної заяви, спосіб приватизації було визначено як викуп;
- звернення Відповідача-3 до Відповідача-2 з листом (вх. №3419 від 28.02.2018), у якому Відповідач-3 просив доручити суб`єкту оціночної діяльності - ФОП Копійко В.Л. проведення оцінки спірного приміщення;
- звернення Відповідача-2 до суб`єкта оціночної діяльності - ФОП Копійко В.Л. (лист від 28.02.2018 №2590) з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень, на підставі договору з Відповідаем-3;
- складення ФОП Копійко В.Л. звіту про незалежну оцінку нерухомого майна від 28.02.2018, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 28.02.2018 без ПДВ складає 143 100,00 грн;
- укладення 04.07.2018, між Відповідачем-3 та Відповідачем-2 договору купівлі - продажу нежитлового приміщення №5593-В-С (далі-Договір-1). Договір нотаріально засвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 44072398 від 15.11.2018.
Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Звертаючись із даним позовом до суду, Прокурор зазначав, що Відповідач-1 незаконно обрав спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем (Відповідачем-3), оскільки за змістом норм Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" зазначене приміщення не повинно було відчужуватися Відповідачем-1 на користь Відповідача-3 шляхом викупу, а доказів здійснення Відповідачем -3 невід`ємних поліпшень майна за згодою органу приватизації - Відповідачами не надано. Про зазначене також свідчить факт відсутності у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію - будь - яких відомостей про такі поліпшення. У якості підстав позовних вимог Позивач зазначав невідповідність рішення Відповідача-1 та Договору-1 вимогам закону, а також невідповідність вищезазначеного правочину інтересам держави та суспільства, що зумовило необхідність звернення Прокурора з даним позовом до господарського суду у якості Позивача.
В обґрунтування своїх процесуальних повноважень Позивач зазначав, що незаконний продаж комунального майна на неконкурентних засадах призводить до неефективного його використання та недоотримання значних коштів місцевим бюджетом, що призвело до порушення економічних інтересів держави, а також прав та інтересів мешканців територіальної громади, забезпечення яких є головним обов`язком держави відповідно до ст. 3 Конституції України.
Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечували, вважали вимоги Позивача - безпідставними, наполягаючи на наявності у Відповідача-1, як власника майна, права обрання способу приватизації майна, а також на наявності у Відповідача-3 переважного права на його викуп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом його викупу орендарем, а спірний Договір-1 відповідно до приписів ст. 216 ЦК України є недійсним, тому не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Судом було також зазначено, що спірний договір суперечить ст. 345 ЦК України, яка визначає, що приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, та нормам спеціального Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (ч.ч. 1, 3 ст. 11, абз.1 ч. 1 ст. 18-2), в частині недотримання на момент його укладення вимог щодо способу приватизації спірного майна, яке, всупереч цим нормам, продано шляхом викупу, а не на конкурсних засадах.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, а доводи апеляційних скарг такими, що їх не спростовують, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 289 Господарського кодексу України, орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Приватизація єдиних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом
З матеріалів справи вбачається, що оспорюване Рішення Відповідача-1 прийнято на підставі Законів України: "Про приватизацію державного майна"; "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"; "Про місцеве самоврядування в Україні" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Відповідача-1 7-го скликання від 21.06.2017 № 691/17 (далі-Програма).
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Програми, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні, «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності. Основною метою приватизації є зокрема реалізація права територіальної громади володіти, ефективно користуватися і розпоряджатися на власний розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через спеціально уповноважені органи; підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету; підтримання та подальший розвиток м.Харкова за рахунок коштів, що надходять від приватизації.
Приписами п. 2.2 Програми встановлено, що основними принципами індивідуальної приватизації є зокрема: вибір способу приватизації об`єкта.
Відповідно до п.п 3.3, 3.4 Програми, приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою. Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Згідно з ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" (що діяв на час виникнення спірних правовідносин), порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
Згідно з ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна", об`єкти приватизації, що належать до груп "А, Д і Ж", є об`єктами малої приватизації.
Частиною 2 ст. 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Так, спірне нежитлове приміщення є окремим індивідуально визначеним майном, тобто відноситься до групи "А" об`єктів приватизації, та перебуває у комунальній власності м.Харкова.
Згідно ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (далі - у редакції, чинній на час прийняття Радою оспорюваного рішення) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що полягає, зокрема, у встановленні ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації, з урахуванням результатів оцінки об`єкта, публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, а також вчинені інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.
У ч. 1, 3 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" вказано, що викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок №439).
Згідно з п. 8.1 Порядку № 439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.
Відповідно до п. 8.2 Порядку № 439 ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891 (далі - Методика № 1891).
Згідно з абз. 6 п. 73 Методики № 1891 (у редакції, чинній на час прийняття Радою оспорюваного рішення) порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).
Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 № 377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок № 377).
Пункт 2.2 Порядку № 377 визначає перелік підтверджувальних документів про здійснення орендарем поліпшень, що подаються ним до органу приватизації.
Враховуючи вищенаведене, Відповідач-1 мав право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений ним орган приватизації, а саме Відповідач-2, мав право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
Так, в матеріалах справи відсутні будь-які матеріали на підтвердження факту здійснення Відповідачем-3 поліпшень орендованого спірного приміщення, а також не доведено факту наявності та подання документів про здійснення орендарем поліпшень, що повинні були подаватися ним до органу приватизації.
Згідно з ч. 10 ст. 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином враховуючи вищенаведене, керуючись висновками наведеними Верховним Судом від 07 липня 2020 року у справі № 922/2932/19 за подібних правовідносин, висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним та скасування п. 9 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18, яке не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює порядок приватизації, а саме ст.1,2,4,25,29 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" є правомірним та обґрунтованим.
Посилання апелянтів на п. 5.6 договору оренди № 497 від 07.10.2011 в редакції Додаткової угоди № 5 від 21.07.2017, яким передбачене переважне право орендаря на викуп орендованого майна (приміщення), суд вважає необґрунтованими, оскільки сама процедура викупу орендарем повинна була здійснюватися відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 777 ЦК України, наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.
Відповідно до п. 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 10.12.2009 року N 31-рп/2009, яким було надано офіційне тлумачення положень частини другої статті 777 ЦК України (у справі про переважне право наймача на придбання військового майна) - її положення поширюються на всі види орендованого майна. Кодексом та іншим законом можуть встановлюватися особливості найму окремих видів майна.
Конституційний Суд України виходив з того, що співвідношення між нормами Кодексу і законів, які регулюють особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми Кодексу або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм Кодексу, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту. Такий висновок ґрунтувався на правовій позиції Конституційного Суду України, висловленій у Рішенні від 1 липня 1998 року N 9-рп/98 у справі щодо приватизації державного майна, стосовно угод приватизації, визнаних "особливими договорами купівлі-продажу державного майна, на які поширюються також відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про приватизацію" (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини).
Відповідно до п. 3.5 вищенаведеного рішення Конституційного Суду України, обмеження законодавцем права власника майна, переданого у найм (оренду), щодо розпорядження цим майном ґрунтується на розумних та справедливих критеріях. Це відповідає і позиції Європейського суду з прав людини, викладеній в рішенні у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства, заява N 8793/79" від 21 лютого 1986 року. За його змістом національний законодавець з метою підтримання соціальної справедливості у суспільстві, як складової публічного інтересу, може допустити захист інтересів орендарів майна, встановивши обмеження права його власників щодо визначення ними умов продажу орендованого майна.
Щодо доводів заявників апеляційних скарг в частині відповідності спірного Договору-1 вимогам ст. 203 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Оскільки договір купівлі-продажу від 04.07.2018 укладений на виконання рішення Відповідача-1 від 21.02.2018 № 1008/18, яке прийнято Відповідачем-1 по відношенню до Відповідача-3 з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, тому зміст цього договору є таким, що суперечить ст. ст. 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що, в свою чергу, свідчить по його недійсність.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність в даній ситуації законних підстав до визнання спірного Договору-1 недійсним.
За таких підстав, апеляційні доводи в частині відсутності правових підстав до визнання договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 04.07.2018 № 5593-В-С недійсним - суперечать вищенаведеним нормам чинного законодавства.
Щодо доводів апелянтів в частині того, що суд неправильно застосував при прийнятті спірного рішення положення ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме - неврахував висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц щодо наявності у прокурора підстав на захист інтересів держави в даній спірній ситуації, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначає в позовній заяві Прокурор, подання ним самостійного позову в межах даної справи обумовлено тим, що Відповідач-1 за законом представляє інтереси громади міста Харкова, але на думку Прокурора саме Відповідач-1 винний у вчиненні дій, які негативно вплинули на інтереси громади, так само як і Відповідач-2, тому згідно з вимогами ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор наділений відповідними процесуальними повноваженнями.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Судова колегія вважає, що Прокурором було належним чином та достатньо обґрунтовано необхідність звернення останнього з позовом до господарського суду в межах даної справи, оскільки дані дії були спрямовані на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
Так, колегія суддів зазначає, що дійсно, суд першої інстанції при прийнятті спірного рішення не посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, але в той же час, зміст рішення в частині наявності у Прокурора підстав для захисту інтересів держави в даній спірній ситуації не суперечить змісту вищенаведеної постанови. Факт не посилання суду першої інстанції на вищезазначену постанову, не є беззаперечним доказом того, що суд при прийнятті спірного рішення не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц.
Інші доводи, що наведені апелянтами в апеляційних скаргах, спростовуються вище наведеними нормами чинного законодавства та висновками колегії суддів по даній справі.
Будь-яких порушень норм матеріального або процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судовою колегією не встановлено, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.
За таких підстав рішення господарського суду Харківської області від 04.08.2020 року у справі № 922/1291/20 підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційних скарг відносяться на Відповідача-1 та Відповідача-2.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради м.Харків та Харківської міської ради м.Харків на рішення господарського суду Харківської області від 04.08.2020 року у справі №922/1291/20 - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 04.08.2020 року у справі №922/1291/20 - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради м.Харків та Харківської міської ради м.Харків.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09.11.2020
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя Д.О. Попков
Суддя В.І. Пушай
