Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 579/806/19
провадження № 61-14843св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз», товариство з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду
від 18 травня 2020 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Ткачук С. С. , Орлова І. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз», товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» (далі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз»), товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» (далі - ТОВ «Сумигаз Збут») про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Позивач - православна християнка і відповідно до своїх релігійних переконань відмовилася
від ідентифікаційного коду, про що є відмітка у паспорті.
21 травня 2012 року між ОСОБА_1 та АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» було укладено договір про надання послуг із газопостачання № 2637.
Вказувала, що разом із рахунком за газ у 2016 році позивач отримала
від відповідачів дві заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, в яких зазначено, що «підтвердження (акцептування) вашого приєднання до умов договору є підписана та повернута заява-приєднання, та/або сплачений Вами рахунок за природний газ, та/або фактичне споживання природного газу після вручення цього листа. Цими діями споживач дає згоду
на присвоєння йому ЕІС-коду (персональний код ідентифікації споживача)
та на автоматизовану оброку його персональних даних та їх передачу третім особам».
Зазначала, що вона за своїми релігійними переконаннями відмовилася
від вказаних умов, про що надіслала директору ТОВ «Сумигаз
Збут» та АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» заяву, в якій зазначила про те, що забороняє присвоювати їй ЕІС-код, будь-які інші цифрові (буквено-цифрові, штрих-кодові, QR-кодові, біометричні) ідентифікатори; збирати і обробляти інформацію щодо неї, розміщувати ці дані в базах даних, реєстрах, у мережі Інтернет, зокрема на вебсайті постачальника; створювати особистий кабінет, особисту вебсторінку споживача; передавати дані щодо неї третім особам; передавати будь-які дані щодо неї до Єдиного державного демографічного реєстру і присвоювати унікальний номер запису в реєстрі; просила вести облік і всю необхідну документацію стосовно неї як побутового споживача за раніше встановленими формами обліку, які діяли до впровадження цієї протизаконної системи: за прізвищем, ім`ям, по батькові (за потреби використовувати дані
з обмеженого переліку; рік і місце народження, місце фактичного проживання, основне місце роботи (служби) навчання); повернула незаповнену заяву-приєднання перекреслену власноручно як її однозначну незгоду з умовами
та запереченням проти використання будь-яких кодів, однак її прохання було проігноровано.
Вважала, що присвоєння їй оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу та інших цифрових (буквено-цифрових, штрих-кодових,
QR-кодових, біометричних) ідентифікаторів є грубим порушенням конституційних прав та свобод особи, яка через релігійні переконання відмовляється
від присвоєння їй оператором ГРМ персонального ЕІС-коду та інших цифрових ідентифікаторів.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд:
- зобов`язати АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» та
ТОВ «Сумигаз Збут» видалити з баз даних присвоєний ЕІС-код та інші штрих-кодові ідентифікатори стосовно неї;
- зобов`язати АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» та
ТОВ «Сумигаз Збут» вести облік, всю необхідну документацію стосовно ОСОБА_1 як побутового споживача за прізвищем, ім`ям, по батькові та місцем проживання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 04 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз», ТОВ «Сумигаз Збут» виключити з бази даних присвоєний ОСОБА_1 ЕІС-код, штрих-код, десятизначний рахунок споживачів.
Зобов`язано АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз», ТОВ «Сумигаз Збут» вести облік, всю необхідну документацію стосовно ОСОБА_1 як побутового споживача за прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем проживання.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Якщо реалізація цього права пов`язана з неприпустимістю користуватися будь-якими числовими, буквено-цифровими, штрих-кодовими, QR-кодовими, біометричними ідентифікаторами і зазначене не заборонено та не обмежене законом, людина в межах реалізації своїх гарантованих прав може відмовитися від присвоєння їй чисел та використання їх.
ОСОБА_1 за своїми релігійними переконаннями відмовилася
від ідентифікаційного номеру, категорично заперечує проти обробки її даних та забороняє присвоювати їй ЕІС-код, будь-які інші цифрові (буквено-цифрові,
штрих-кодові, QR-кодові, біометричні) ідентифікатори, проте АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» присвоєно ЕІС-код споживачу ОСОБА_1 ,
а газопостачальним підприємством ТОВ «Сумигаз Збут» використосується в своїх базах даних особовий рахунок НОМЕР_1 , штрих код, ЕІС-код 56ХМ30F96972135Z, тобто документація стосовно побутового споживача ОСОБА_1 ведеться за
ЕІС-кодом. Відповідачі не надали переконливих доказів, які б могли вказувати на можливе обмеження гарантованих прав людини, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 18 травня 2020 року рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 04 лютого 2020 року скасовано в частині зобов`язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз», ТОВ «Сумигаз Збут» виключити з бази даних присвоєний ОСОБА_1 штрих-код, десятизначний рахунок споживачів та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо виключення з бази даних присвоєний ОСОБА_1 ЕІС-код, апеляційний суд виходив із того, що відповідачами не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що у зв`язку з відмовою позивача від ЕІС-коду, зазначений код присвоєно точці комерційного обліку газу. Таким чином, оскільки ЕІС-код є персоніфікованим і присвоюється з метою уніфікації та однозначної ідентифікації саме споживача, право ОСОБА_1 порушено та підлягає захисту.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання відповідачів виключити з бази даних присвоєний ОСОБА_1 штрих-код та десятизначний рахунок споживачів, апеляційний суд виходив із необґрунтованості зазначених вимог.
На думку апеляційного суду, наявний у повідомленні з лівого боку штрих-код не ідентифікує ОСОБА_1 , а ідентифікує саме конкретне повідомлення про сплату за спожитий газ, а особовий рахунок присвоюється саме об`єктам споживачів, а не споживачам. Також не має відношення до ОСОБА_1 QR-код, оскільки під ним зазначено, що в ньому йдеться про можливості месенджера 7104 ua у viber.
Таким чином, апеляційний суд вважав, що вказані вимоги ґрунтуються на припущеннях позивача щодо порушення її прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 18 травня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У січні 2021 року справа № 579/806/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на пункт
1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 127/10831/17, щодо застосування статті 32 Конституції України, частин першої та другої статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних».
Судом апеляційної інстанції не враховано того факту, що однією з умов реалізації прав позивача є небажання та неприпустимість використання будь-яких числових, буквено-цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних ідентифікаторів. Штрих-код - розрахунковий рахунок, який умисно змінено на десятизначний.
QR-код є ідентифікатором особи, що для православного християнина є неприпустимим, а такі дії вироком Міжнародного Нюрнберзького трибуналу визнані злочином проти людства. Крім того, він має вигляд квадрата в трьох кутах, у яких розміщені модулі у вигляді подвійних квадратиків, що означають цифри 6, разом 666 - число антихреста, що ображає релігійні почуття позивача.
Позивач за своїми релігійними переконаннями відмовилася від ідентифікаційного коду та відповідно до відмітки в паспорті має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера. ОСОБА_1 категорично заперечує проти присвоєння їй будь-яких числових ідентифікаторів, бажає вільно розвиватися за відсутності втручання в її особисте та сімейне життя, вільно сповідувати свою релігію та вести релігійну діяльність. Таке право захищається Конституцією України, на що суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги.
Доводи інших учасників справи
У січні 2021 року АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» та
ТОВ «Сумигаз Збут» подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, у яких просять суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Відзиви мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки жоден із відповідачів не посягає на свободу ОСОБА_1 сповідувати будь-яку релігію, не перешкоджає у відправленні одноособово чи колективно релігійних культів і ритуальних обрядів, проведенні релігійної діяльності.
Штрих-код на рахунки плати за спожитий газ, десятизначний особовий рахунок та навіть ЕІС-код не є конфіденційною інформацією позивача.
У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якому просить касаційну скаргу задовольнити, а також: подати матеріали судового процесу в Вищу Раду Юстиції для скасування Закону України «Про ринок природного газу» та стягнути на користь держави Україна та позивача майнові та моральні збитки в законних розмірах.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 . Відповідно до відмітки в паспорті позивач має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера (а. с. 8, т.1).
Між публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі начальника Шосткинського УЕГГ та ОСОБА_1 було укладено договір № 2637 про надання послуги газопостачання від 21 травня
2012 року (а. с.10, т. 1).
Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» змінило назву на акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» (а. с. 56, т. 1).
АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» є правонаступником публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (а. с. 56, т. 1).
Позивач є споживачем природного газу, у зв`язку з чим отримала від ТОВ «Сумигаз Збут», АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам та до умов договору розподілу природного газу (як для побутового споживача), де зазначено споживачем ОСОБА_1 . У заявах зазначені персоніфіковані дані споживача, серед іншого, ЕІС-код, присвоєний Оператором ГРМ згідно з вимогами Кодексу газорозподільних систем 56ХМ30F96972135Z. У графі відмітка про підписання Споживачем заяв-приєднання, у графі підпис Споживача, який підтверджує його згоду, підпис ОСОБА_1 відсутній (а. с. 41-42, т. 1).
У квитанції ТОВ «Сумигаз Збут» Шосткинський ВР Кролевецька дільниця
на ім`я ОСОБА_1 за вересень 2019 року встановлено споживачу - фізичній
особі ОСОБА_1 особовий рахунок НОМЕР_1 , штрих-код, ЕІС-код 56ХМ30F96972135Z, а не окремій точці комерційного обліку споживача (а. с. 117,
т. 1).
Зі змісту відповіді ТОВ «Сумигаз Збут» ОСОБА_1 надіслала ПАТ «Сумигаз» заяву-відмову від пропонованих умов договору постачання природного газу побутовим споживачам.
Відповідно до відповіді ТОВ «Сумигаз Збут» від 30 вересня 2016 року заява-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам є однаковою для всіх побутових споживачів України та відповідає чинному законодавству; крім того, одним із пунктів цієї заяви є умова про згоду на автоматизовану обробку персональних даних та можливу передачу їх третім особам, при цьому ПАТ «Сумигаз» використовує персональні дані своїх споживачів, стосовно відмови від присвоєння ЕІС-коду роз`яснено, що у випадку відмови побутових споживачів природнього газу від присвоєння персоніфікованих
ЕІС-кодів, оператором має бути здійснено присвоєння ЕІС-коду окремій точці комерційного обліку споживачів (а. с.12-15, т. 1).
Таким чином, відповідачем у заяві підтверджується, що ОСОБА_1 надіслала заяву-відмову від пропонованих умов договору постачання природного газу та відмову від ЕІС-коду, однак присвоєння ЕІС-коду окремій точці комерційного обліку споживачів так і не здійснено.
Зміст заяви чітко вказує на те, що ЕІС-код персоніфікований (а. с.14, т. 1).
Таким чином, судами встановлено, що оператором ГРМ ЕІС-код не присвоєний точці комерційного обліку споживача.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзивах, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Оскаржуване рішення апеляційного суду частково не відповідає вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Правовідносини між постачальниками природного газу, яким є ТОВ «Сумигаз Збут» та фізичними особами - побутовими споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з оператором газорозподільних систем (оператор ГРМ), регулюються Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2496 (далі - Правила), Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2493, Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня
2015 року № 2494.
За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.
Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.
Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Правила постачання природного газу затверджуються Регулятором після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства і є обов`язковими для виконання всіма постачальниками та споживачами.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 3 розділу І Правил постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил.
Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється за договором, який має відповідати типовому договору постачання природного газу побутовим споживачам, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.
Постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2500 затверджено Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам.
Згідно з пунктами 1.1-1.3 Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам цей договір є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу як товарної продукції постачальником. Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2496, та є однаковими для всіх побутових споживачів України.
Згідно з пунктами 1, 2 глави 4 розділу VІ Кодексу газорозподільних систем з метою уніфікації та однозначної ідентифікації споживачів, у тому числі побутових споживачів, та за необхідності їх точок комерційного обліку, а також для забезпечення спрощення процедури зміни постачальника природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем. Визначення персоніфікованого ЕІС-коду для кожного суб`єкта ринку природного газу, у тому числі для споживачів, підключених до газорозподільних систем, здійснюється у порядку, встановленому Кодексом ГТС.
Постановою НКРЕКП від 11 серпня 2016 року № 1418 пункт 3 глави 4 розділу VІ Кодексу газорозподільних систем доповнено новим абзацом, згідно з яким у разі якщо за релігійними переконаннями споживач заперечує проти присвоєння йому персоніфікованого ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу, що підтверджується заявою про відмову, зазначений ЕІС-код присвоюється Оператором ГРМ точці комерційного обліку споживача.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що категорично заперечує проти присвоєння їй будь-яких числових, буквено-цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних ідентифікаторів у зв`язку з її релігійними переконаннями.
Відповідно до відмітки в паспорті позивач має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.
Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи про повідомлення споживачем про відмову від ЕІС-коду та будь-яких інших буквено-цифрових, штрих-кодових, QR-кодових ідентифікаторів.
Відповідно до відповіді ТОВ «Сумигаз Збут» від 30 вересня 2016 року заява-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам є однаковою для всіх побутових споживачів України та відповідає діючому законодавству. Таким чином, відповідачем в заяві підтверджується, що
ОСОБА_1 надіслала заяву-відмову від пропонованих умов договору постачання природного газу та відмову від ЕІС-коду, однак присвоєння ЕІС-коду окремій точці комерційного обліку споживачів так і не здійснено, тобто ЕІС-код є цифровим ім`ям та особистим номером конкретної людини.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виключити з бази даних присвоєний ОСОБА_1 штрих-код та десятизначний рахунок споживачів, апеляційний суд виходив із необґрунтованості зазначених вимог.
На думку апеляційного суду, наявний у повідомленні з лівого боку штрих-код не ідентифікує ОСОБА_1 , а ідентифікує саме конкретне повідомлення про сплату за спожитий газ, а особовий рахунок присвоюється саме об`єктам споживачів, а не споживачам. Також не має відношення до ОСОБА_1 QR-код, оскільки під ним зазначено, що в ньому йдеться про можливості месенджера 7104 ua у «Viber».
Колегія суддів із зазначеним висновком не погоджується з огляду на наступне.
Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована чи може бути конкретно ідентифікована.
Згідно з частиною шостою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі
№ 806/3265/17 (провадження № 11-460заі18) зроблено висновок про те, що встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
З урахуванням наведених норм та встановивши, що позивач за своїми релігійними переконаннями категорично заперечує проти обробки її даних та присвоєння їй будь-яких числових ідентифікаторів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідачів видалити з баз даних персонального ЕІС-коду та інших штрих-кодових ідентифікаторів стосовно ОСОБА_2 , а також ведення обліку і всієї необхідної документації стосовно позивача як побутового споживача за прізвищем, ім`ям, по батькові та місцем фактичного проживання.
Реалізація права ОСОБА_2 зумовлена її релігійними переконаннями та пов`язана з неприпустимістю користуватися будь-якими числовими, буквено-цифровими, штрих-кодовими, QR-кодовими, біометричними ідентифікаторами, і зазначене не заборонено та не обмежене законом, а тому людина в межах реалізації своїх гарантованих прав може відмовитися від присвоєння їй чисел та використання їх.
Установлюючи ті чи інші правила поведінки (у цьому випадку шляхом присвоєння штрих-коду, QR-коду, десятизначного рахунку споживачеві), держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства (зокрема, релігійною спільнотою). Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із фактичних обставин справи та приписів Законів України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про захист персональних даних».
Висновки суду першої інстанції відповідають принципу справедливості та забезпечують ефективне поновлення порушеного права позивача, оскільки особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи без штрих-кодових,
QR-кодових, біометричних ідентифікаторів, крім випадків, коли таке втручання
в право особи визначено законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Апеляційний суд у частині вирішення позовних вимог про зобов`язання
АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз», ТОВ «Сумигаз Збут» виключити з бази даних присвоєний ОСОБА_1 штрих-код, десятизначний рахунок споживачів не навів обґрунтованих мотивів на спростування висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення, та доказів, наданих сторонами, і помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про оскарження ОСОБА_1 постанови Сумського апеляційного суду від 18 травня 2020 року повністю. Разом із тим, апеляційним судом рішення Кролевецького районного суду Сумської області
від 04 лютого 2020 року було скасовано лише в частині позовних вимог про зобов`язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз», ТОВ «Сумигаз Збут» виключити з бази даних присвоєний ОСОБА_1 штрих-код, десятизначний рахунок споживачів, в іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та залишив рішення суду без змін, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Сумського апеляційного суду від 18 травня 2020 року підлягає скасуванню в частині позовних вимог про зобов`язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз», ТОВ «Сумигаз Збут» виключити з бази даних присвоєний ОСОБА_1 штрих-код, десятизначний рахунок споживачів, а в іншій частині оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша, друга статті 141 ЦПК України).
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та залишення в силі рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог про зобов`язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз», ТОВ «Сумигаз Збут» виключити з бази даних присвоєний ОСОБА_1 штрих-код, десятизначний рахунок споживачів, яким позовні вимоги задоволено, судовий збір за подачу касаційної скарги, сплачений ОСОБА_1 , підлягає стягненню з ТОВ «Сумигаз Збут» та АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» на користь
ОСОБА_2 у розмірі 1 680,00 грн (по 840 грн із кожного із відповідачів).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактичних обставин у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
Установивши, що апеляційним судом частково скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує в частині позовних вимог про зобов`язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз», ТОВ «Сумигаз Збут» виключити з бази даних присвоєний ОСОБА_1 штрих-код, десятизначний рахунок споживачів судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в цій частині в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті
413 ЦПК України.
Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Сумського апеляційного суду від 18 травня 2020 року в частині позовних вимог про зобов`язання акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз», товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» виключити з бази даних присвоєний ОСОБА_1 штрих-код, десятизначний рахунок споживачів скасувати.
Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 04 лютого 2020 року в зазначеній частині залишити в силі.
В іншій частині постанову Сумського апеляційного суду від 18 травня 2020 року залишити без змін.
Стягнути з акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,00 грн.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
О. С. Ткачук
