ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 р.Справа № 480/3800/20Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

прокурора Ковальової І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.10.2020, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Діска, м. Суми, по справі № 480/3800/20

за позовом Керівника Роменської місцевої прокуратури в інтересах держави

до Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Роменської місцевої прокуратури Сумської області (далі за текстом-позивач) в інтересах держави звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області (далі за текстом-відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей та зобов`язання Липоводолинську селищну раду Липоводолинського району Сумської області вчинити дії, спрямовані на утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року в задоволенні адміністративного позову Керівника Роменської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави до Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Заступник керівника Сумської обласної прокуратури, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року скасувати, позов задовольнити.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Роменською місцевою прокуратурою відправлено звернення із запитом від 15.04.2020 № 32/2-2087 вих.20 (а.с. 11) до Голови Липоводолинської селищної ради з проханням надати інформацію про дату створення Липоводолинської ОТГ, кількість загальноосвітніх навчальних закладів, кількість неповнолітніх дітей, що проживають на території ОТГ, у т.ч. діти-сироти та позбавлені батьківського піклування, діти, які опинилися у складних життєвих обставинах та хто здійснює роботу по захисту прав і свобод дітей (а.с. 11).

Листом від 21.04.2020 № 02-25/650 відповідачем надана відповідь в якій відображено, що повноваження Липоводолинської ОТГ розпочато 01.08.2019, на її території функціонує 10 закладів загальної середньої освіти, 8 закладів дошкільної освіти, повідомлено про кількість неповнолітніх дітей, які проживають на території Липоводолинської ОТГ - 1949, з них дітей сиріт - 4, дітей позбавлених батьківського піклування - 5, дітей під опікою - 9, дітей які опинилися в складних життєвих обставинах - 50, створено 3 прийомні сім`ї та два дитячі будинки сімейного типу. Також повідомлено, що у Липоводолинській селищній раді введено дві посади інспектора із соціальної роботи. На даний час повноваження щодо захисту прав і свобод дітей на території Липоводолинської селищної об`єднаної територіальної громади покладено на інструкторів із соціальної роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 12-13).

Позивач вважаючи, що Липоводолинська селищна рада Липоводолинського району Сумської області зобов`язана утворити у складі виконавчих органів ради службу у справах дітей, звернувся до суду з даною позовною заявою.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" від 24.01.1995 № 21/95-ВР (далі - Закон № 21/95-ВР) здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції, зокрема, на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім`ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім`ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім`ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад. У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни.

Відповідно до ч. 7 ст. 4 Закону № 21/95-ВР штатна чисельність працівників районних, міських, районних у містах служб у справах дітей установлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, які проживають у районі, та не більше ніж на дві тисячі дітей, які проживають у місті, районі у місті. Штатна чисельність працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад встановлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, але не менше одного працівника на об`єднану територіальну громаду.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 13.01.2005 № 2342-IV (далі- Закон 2342-IV) органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих, житлових і майнових прав та інтересів дітей та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 12 Закону 2342-IV безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей. Служба у справах дітей: бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів; оформляє документи на усиновлення і застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначених цим Законом; оформляє клопотання щодо переведення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на інші форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; здійснює контроль за умовами влаштування і утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; здійснює моніторинг діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; здійснює інші заходи стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону № 280/97-ВР).

Згідно із ст. 25 № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

У відповідності до пп. 6, 8 п. "б" ст. 32 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать забезпечення школярів із числа дітей-сиріт, дітей з інвалідністю/осіб з інвалідністю I - III групи, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям", які навчаються в державних і комунальних навчальних закладах, безоплатними підручниками, створення умов для самоосвіти; вирішення відповідно до законодавства питань про повне державне утримання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, у школах-інтернатах, дитячих будинках, у тому числі сімейного типу, професійно-технічних навчальних закладах та утримання за рахунок держави осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах, у спеціальних навчальних закладах, про надання громадянам пільг на утримання дітей у школах-інтернатах, інтернатах при школах, а також щодо оплати харчування дітей у школах (групах з подовженим днем).

Згідно із п. 2, 2-1 п. "б" ч. 1 ст. 34 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення здійснення передбачених законодавством заходів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов, зокрема, дітей, що залишились без піклування батьків, на виховання в сім`ї громадян; вирішення відповідно до законодавства питань надання соціальних послуг особам та сім`ям з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, забезпечення утримання та виховання дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Статтею 3 Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" від 05.02.2015 № 157-VIII (далі - Закон № 157-VIII) суб`єктами добровільного об`єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст. Об`єднана територіальна громада, адміністративним центром якої визначено місто, є міською територіальною громадою, центром якої визначено селище, - селищною, центром якої визначено село, - сільською.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 157-VIII найменування об`єднаної територіальної громади, як правило, є похідним від найменування населеного пункту (села, селища, міста), визначеного її адміністративним центром.

У зв`язку з розширенням повноважень сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад щодо провадження діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, постановами Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 № 877 та від 11.04.2018 № 301 внесені зміни до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, згідно із якими сільські, селищні, міські ради об`єднаних територіальних громад мають самостійно здійснювати діяльність, пов`язану із захистом прав дитини, зокрема передано об`єднаним територіальним громадам повноваження стосовно влаштування під опіку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

При цьому, у відповідності до п.п. 1, 9, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації наділені повноваженнями щодо захисту майнових та немайнових прав дітей - сиріт, дітей позбавлених батьківських прав, осіб з їх числа, сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах. Тобто, Законом України "Про місцеві державні адміністрації" повноваження адміністрацій, щодо захисту прав дітей не обмежуються у зв`язку з утворенням територіальної громади.

У відповідності до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження типових положень про службу у справах дітей" № 1068 від 30.08.2007 (далі Постанова № 1068) постановлено обласним, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям у місячний строк розробити та затвердити положення про службу у справах дітей. А пунктом 5 Постанови № 1068, Кабінет Міністрів України лише рекомендує органам місцевого самоврядування розробити положення про службу у справах дітей на основі Типового положення про службу у справах дітей обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації та Типового положення про службу у справах дітей районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації.

З аналізу наведених норм слідує, що на органи місцевого самоврядування обов`язку щодо створення служби у справах дітей законодавцем не покладено.

Крім того, наказом Міністерства соціальної політики України від 14.06.2018 року № 890 затверджено Методичні рекомендації щодо організації та забезпечення діяльності об`єднаної територіальної громади у сфері соціального захисту населення та захисту прав дітей, згідно з п. 1.1. яких передбачено, що з метою забезпечення виконання повноважень у сфері соціального захисту населення та захисту прав дітей у виконавчому органі сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади рекомендовано за рішенням сесії відповідної громади, зокрема, утворити (ввести до штатного розпису) службу у справах дітей як юридичну особу, підпорядковану голові сільської, селищної, міської ради.

Вказані методичні рекомендації носять виключно рекомендаційний характер щодо утворення служби у справах дітей як юридичної особи.

Відтак, твердження позивача про наявність у відповідача обов`язку утворити службу з метою забезпечення соціальних гарантій прав дітей є помилковими.

З наданої до суду позивачем Структури і загальної чисельності апарату Липоводолинської селищної ради та її виконавчих органів, затвердженої Рішенням Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області від 01.08.2019 "Про затвердження структури за загальної чисельності апарату Липоводолинської селищної ради та її виконавчих органів", зі змінами від 28.05.2020 вбачається, що до структури апарату Липоводолинської селищної ради входять два інспектори із соціальної роботи (а.с. 29-30).

При цьому, в листі Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області від 21-.04.2020 № 02-25/650 повідомляється, що на інспекторів із соціальної роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покладено повноваження щодо захисту прав і свобод дітей на території Липоводолинської селищної об`єднаної територіальної громади.

В свою чергу, відповідачем до суду надано посадову інструкцію інспектора із соціальної роботи Липоводолинської селищної ради, з якою ознайомлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (зворотній бік а.с. 51), Положення про постійні комісії Липоводолинської селищної ради (а.с. 55-57), Положення про відділ освіти, молоді та спорту Липоводолинської селищної ради (а.с. 58-61).

При цьому, позивачем не зазначено в чому полягає порушення відповідачем прав дітей, які потребують соціальної підтримки.

Вирішуючи спір, суд враховує, що позовна заява стосується питання визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо утворення у складі виконавчих органів служби у справах дітей.

З матеріалів справи слідує, що листом Роменської місцевої прокуратури від 15.04.2020 року №33/2-2087 вих.20 витребувано у Липоводолинської селищної ради інформацію стосовно дати створення Липоводолинської ОТГ, кількості сільських рад та населених пунктів які об`єднано; кількості загальноосвітніх навчальних закладів та дошкільних закладів на території ОТГ та яких саме; кількості неповнолітніх ( осіб до 18 років) проживаючих на території ОТГ, з них вказати кількість дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей під опікою, дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, кількості створених прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу; хто на даних час здійснює відповідну роботу по захисту прав і свобод дітей та виконує повноваження Служби у справах дітей на території Липоводолинської ОТГ.

При цьому, вимог до відповідача про створення служби у справах дітей вказаний лист не містить.

На вказаний лист відповідачем надано відповідь від 21.04.2020 року №02-25/650 яка містила запитувану позивачем інформацію.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності протиправної бездіяльності відповідача щодо утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей.

Доводи позивача наведені в апеляційній скарзі про неврахування судом першої інстанції Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. №866 (далі Порядок № 866), абз. 6 п. 3 якого передбачено, що безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей виконує служба у справах дітей, зокрема, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад, а тому у відповідача наявний обов`язок щодо утворення служб у справах дітей колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на таке.

Згідно з абз. 6 п. 3 Порядку №866 (в редакції чинній на час звернення позивача з позовом) безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, покладаються на служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад (далі - служби у справах дітей).

Так, з аналізу наведених приписів абз. 6 п. 3 Порядку №866 слідує, що він містить посилання на те, що безпосереднє ведення справ і координацію діяльності стосовно захисту прав дітей здійснюють служби у справах дітей, зокрема, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад, проте посилань на наявність у відповідача обов`язку щодо утворення такої служби такі приписи не містять.

Також, доводи позивача наведені в апеляційній скарзі про неврахування судом першої інстанції абз.7 п.3 Порядку № 866, яким передбачено обов`язок відповідача щодо утворення служб у справах дітей колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на таке.

Так, згідно з абз.7 п.3 Порядку № 866 для здійснення визначених законом повноважень щодо захисту прав дітей міські, районні у містах (у разі їх утворення), сільські, селищні ради об`єднаних територіальних громад забезпечують утворення служб у справах дітей.

Вказаним абзацом пункт 3 Порядку № 866 доповнено згідно з постановою КМ №783 від 26.08.2020 року.

З позовом до суду позивач звернувся 22.06.2020 року, тобто до внесення змін у пункт 3 Порядку № 866 постановою КМ №783 від 26.08.2020 року, а отже на час звернення позивача до суду з позовом у відповідача обов`язок з утворення служби у справах дітей був відсутній.

Посилання позивача на те, що розпорядженням голови Липоводолинської районної державної адміністрації від 14.01.2021 №03-ОД ліквідовано службу у справах дітей Липоводолинської районної державної адміністрації, що, на думку позивача, підтверджує помилковість висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки обов`язок з утворення служби у справах дітей відповідно до Порядку № 866 у відповідача виник з 26.08.2020 року, тоді як на час звернення до суду з позовом такий обов`язок відсутній.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Заявником апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції з посиланням на п.8 ч.1 ст.238 КАС України подано клопотання про закриття провадження у справі через те, що під час розгляду справи Другим апеляційним адміністративним судом відповідачем було усунуто оскаржувані порушення та з 11.02.2021 року створено службу у справах дітей.

Проте таке клопотання є необгрунтованим, з огляду на таке.

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Між тим, колегія суддів зазначає, що на час існування спірних правовідносин протиправна бездіяльність відповідача щодо утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей була відсутня, а тому створення з 11.02.2021 року служби у справах дітей не є виправленням оскаржуваних порушень, крім того 11.02.2021 року до періоду спірних правовідносин не відноситься, а тому створення з 11.02.2021 року служби у справах дітей не є підставою для закриття провадження у справі.

За таких обставин, підстави для закриття провадження у справі на підставі п.8 ч.1 ст. 238 КАС України відсутні.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Сумської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 по справі № 480/3800/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. МакаренкоСудді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 14.04.2021 року