233 № 233/461/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області в складі: головуючого - судді Наумик О. О., за участі секретаря судового засідання Мішиної А. А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до

Відокремленого структурного підрозділу «Донбаський аграрний фаховий коледж Луганського національного аграрного університету» (ВСП ДАФК ЛНАУ), юридична особа - Луганський національний аграрний університет

«про стягнення заборгованості за несплату належної заробітної плати»,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 у поданій ним до суду до ВСП «Донбаський аграрний фаховий коледж Луганського національного аграрного університету», юридична особа - Луганський національний аграрний університет, - позовній заяві просить стягнути з відповідача на його користь суму незаконно недоплаченої заробітної плати на посаді механіка за період з 02.11.2007 по день видання відповідного наказу про оплату його посади механіка у повному обсязі, посилаючись на таке:

05 липня 2007 року його було прийнято на роботу до Відокремленого підрозділу «Костянтинівський технікум Луганського національного аграрного університету» на посаду механіка з повною індивідуальною матеріальною відповідальністю, згідно з укладеним письмовим договором з оплатою праці 50% від ставки/окладу механіка за його проханням за угодою сторін на визначений час.

Згідно з існуючим трудовим законодавством забороняється робітникові працювати з таких умовах на такій посаді з оплатою праці 50% від окладу механіка як за неповний робочий день. Через що 2 листопада 2007 р. він (позивач) був вимушений надати письмову заяву до директора закладу з проханням оплачувати його посаду у повному обсязі. Але директор на його заяву відповідати відмовився.

Він так і продовжував працювати на своїй посаді, та оплачували йому тільки половину встановленого окладу. Тоді вже він почав вимагати від директора та головного бухгалтера закладу ОСОБА_2 оплачувати йому законний його оклад у повному обсязі згідно зі штатним розписом, але свої обіцянки не виконували. Враховуючи свої посадові обов`язки та персональну, особисту матеріальну відповідальність за всі приміщення з належним у них приладдям, автотракторної та сільхозтехніки, він був вимушений набагато більше часу знаходитися на території машино-тракторного парку, ніж встановлений йому час, що ніяк не влаштувало як директора, так і головного бухгалтера ОСОБА_2 , бо своєю постійною присутністю на роботі він їм перешкоджав займатися як крадіжками обладнання в автопарку, так і розкраданням матеріальних цінностей, про це все він робив зауваження та помітки в журналі про охорону матеріальних цінностей. Та через все це став наполягати та вимагати у головного бухгалтера ОСОБА_2 негайно провести у нього (позивача) інвентаризацію всіх матеріальних цінностей, які йому були надані в підзвіт згідно з інвентаризаційною відомістю від 4 липня 2007 р., але вона, як завжди, від проведення інвентаризації відмовлялася.

Та невдовзі за вказівкою директора за особистою наполегливістю бухгалтера ОСОБА_2 він (позивач) був незаконно відсторонений від виконання своїх посадових обов`язків.

Йому було заборонено доступ до приміщень, де знаходилися всі матеріальні цінності, машино-тракторна техніка і все те, що згідно з його інвентаризаційною відомістю від 4 липня 2007 р. знаходилося на його підзвіті.

Всі такі приміщення щоденно уповноваженими бухгалтером ОСОБА_2 особами від нього (позивача) опечатували.

Таким чином вона постійно намагається приховати скоєні нею як особливою співучастницею упродовж чимало років, зловживаючи своїм службовим становищем, безліч кримінальних злочинів по розкраданню бюджетних коштів та державного майна в особливих великих розмірах. А через деякий час за бажанням ОСОБА_2 та за вказівкою директора ОСОБА_4 у нього відібрали всі ключі від усіх приміщень, де знаходилися всі підзвітні йому матеріальні цінності, відібрали у нього його робоче місце, а його (позивача) помістили до відокремленої на території гаражу невеличкої сторожки, де він з листопада 2007 року перебуває до теперішнього разом зі сторожами.

Так по суті його положення він (позивач) фактично став виконувати обов`язки сторожа. Але заробітну плату йому, як завжди оплачували, так і оплачують 50% окладу, тільки не зрозуміло за яку роботу, та за яку посаду.

Його неодноразово незаконно, безпідставно звільняли з роботи, та кожного разу він рішеннями судів був поновлений на роботі як незаконно звільнений. Всі постановлені рішення судів були допущені до негайного виконання, але відповідач тобто «Відокремлений підрозділ ЛНАУ» умисно, як завжди, судові рішення виконувати відмовляється.

Так, постановлене рішення суду від 22 червня 2018 року Костянтинівським районним судом Донецької області про поновлення його на роботі «Всп ЛНАУ» до наступного часу не виконане. Матеріали справи направлені на розгляд до Верховного Суду України.

В ст.3 Конституції України прописано "Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Згідно зі ст.43 Конституції України" Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.?

Тому кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У ст.31 КЗпП України прописано "Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором".

В ч.4 ст.97 КЗпП України зазначено «Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами".

В ч.4 ст.235 КЗпП України прописано «Рішення про поновлення на робот незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню».

Таким чином, у позовній заяві викладені вимоги щодо предмета спору про стягнення недоплаченої відповідачем законної заробітної плати йому (позивачу). Зазначені вимоги обґрунтовані обставинами на підставі наданих доказів, що підтверджують вказані обставини. Перелік документів та зазначені докази в позовній заяві, а також ті які додаються до заяви, підтверджують грубе порушення відповідачем законодавства про оплату праці.

В такому випадку у п.2 ст.233 КЗпП України прописано: "У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком." Та згідно зі ст.238 КЗпП України "Задоволення грошових вимог"- прописано: «При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком».

Відповідач, повідомлений про відкриття провадження у справі належним чином (а.с.45,47), відзив на позов не подав.

Ухвалою судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23.02.2021 відкрите провадження в цивільній справі №233/461/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.43).

Ухвалою судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22.02.2021 клопотання позивача про розгляд цивільної справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення (а.с.49-50).

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до такого:

Судом встановлено, що на підставі особистої заяви ОСОБА_1 від 04.07.2007 (а.с.3) його було прийнято на роботу до Костянтинівського сільськогосподарського технікуму на посаду механіка з оплатою 50% від ставки механіка (копія відповідного наказу - на а.с.5).

Наказом Міністерства аграрної політики України від 25.07.2006 № 397 із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства аграрної політики України від 26.07.2007 № 531, наказано реорганізувати шляхом приєднання до Луганського національного аграрного університету Костянтинівський сільськогосподарський технікум у Костянтинівський технікум Луганського національного аграрного університету як відокремлений структурний підрозділ з окремими правами юридичної особи; встановити, що Луганський національний агарний університет є правонаступником майнових прав та обов`язків реорганізованого Костянтинівського сільськогосподарського технікуму.

Відомості про припинення юридичної особи Костянтинівського сільськогосподарського технікуму внесені до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.07.2008.

29.05.2020 був створений Відокремлений структурний підрозділ «Донбаський аграрний фаховий коледж Луганського національного аграрного університету», належний до юридичної особи Луганського національного аграрного університету.

ОСОБА_1 звернувся до суду зі спором, що виник з приводу правильності оплати його праці, обґрунтувавши свою позицію тим, що діючим трудовим законодавством забороняється робітникові працювати в таких умовах на такій посаді (*механіка) з оплатою праці 50% від окладу механіка як за неповний робочий день, пославшись також на його відповідне звернення 02.11.2007 до керівника Костянтинівського сільськогосподарського технікуму з вимогою оплати його праці у повному обсязі, яке залишилося без відповіді.

Вирішуючи заявлений спір, виходячи з його обґрунтування, судом враховане таке:

При прийнятті ОСОБА_1 на роботу між ним і роботодавцем 04.07.2007 був підписаний договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність позивача (а.с.29).

Витягом зі штатного розпису ВП «Костянтинівський технікум Луганського національного аграрного університету» на січень-червень 2014 р. підтверджена 0,5 кількість штатної одиниці механіка (а.с.18).

Згідно із загальними правилами ст.52 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), для працівників установлюється 5-денний робочий тиждень із двома вихідними днями. На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва й умовами праці запровадження 5-денного робочого тижня є недоцільним, установлюється 6-денний робочий тиждень з одним вихідним.

Робочим часом вважається встановлений законом або угодою сторін час, протягом якого працівники за правилами внутрішнього трудового розпорядку й умовами трудового договору повинні виконувати свої трудові обов`язки. Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст.50 КЗпП).

Водночас підприємства й організації вправі встановлювати меншу норму тривалості робочого часу в колективному договорі. Окрім того, за угодою між працівником і власником може встановлюватися неповний робочий час (день або тиждень).

Такий режим роботи може встановлюватися за угодою між працівником і власником як під час прийняття на роботу, так і згодом (ч.1 ст.56 КЗпП).

У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці (ст.3-1 Закону про оплату праці).

Тобто оплата праці у випадках установлення неповного робочого часу провадиться пропорційно відпрацьованому часу чи залежно від виробітку.

Будь-якої заборони оплати праці як за неповний робочий день - 50% від окладу працівника, з яким укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, діюче трудове законодавство не містить.

Посилання позивача на ту обставину, що він був вимушений набагато більше часу знаходитися на території машино-тракторного парку, ніж встановлений йому час, будь-якими належними та допустимими доказами не підтверджено та про наявність таких не зазначено.

Надані позивачем такі докази, як:

- накази про інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів та основних засобів технікуму (копія Наказу № 247 від 08.11.2007 - на а.с.6-7), про підготовку до інвентаризації (копія Наказу від 24.09.2015 № 304 - на а.с.9), про виконання трудових обов`язків (копія Наказу від 08.010.2015 № 337 - на а.с.10), про поновлення на роботі (копія Наказу від 30.04.2015 № 138-к - на а.с.11),

- витяги з журналів про опломбування боксів та гаражів (а.с.8,14,15-17,31),

- інвентаризаційний опис основних засобів (а.с.21-24),

- витяг з кримінального провадження №42014050660000030 про внесення до ЄРДР 02.04.2014 відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 смт.382 КК України за фактом невиконання керівництвом відповідача та державним виконавцем судового рішення (а.с.26),

- посадова інструкція механіка, затверджена 08.06.2008 (а.с.27-28), -

не свідчать про те, що при оплаті праці ОСОБА_1 не був врахований увесь фактично відпрацьований ним час.

При зверненні 02.11.2007 позивача до керівника Костянтинівського сільськогосподарського технікуму з вимогою оплачувати посаду механіка, яку він обіймає, у повному обсязі, він не посилався на ту обставину, що при оплаті його праці не враховується весь його фактично відпрацьований час, а посилався на постанову КМ України від 03.05.2007 про встановлення розмірів посадових окладів (а.с.30).

Цією постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 2007 р. № 682 «Про запровадження тарифних коефіцієнтів Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, передбачених за II етапом» постановлено запровадити тарифні коефіцієнти Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери", передбачені за II етапом з 1 червня 2007 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" (з подальшими змінами) з метою упорядкування оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, а також створення механізму підтримання на постійному рівні оптимальних міжгалузевих та міжпосадових співвідношень в оплаті праці постановлено зокрема: