ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1203/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лелюка О.П., за участю: секретаря судового засідання Миронець Н.Я., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Факаса В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У поданому до суду позові ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не нарахування на її користь: премії у розмірі 30% посадового окладу за жовтень та листопад 2019 року; надбавки за інтенсивність праці у розмірі 40% посадового окладу за жовтень та листопад 2019 року; надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 45% посадового окладу за жовтень 2019 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та провести виплати на її користь: премії у розмірі 20% посадового окладу за жовтень та листопад 2019 року; надбавки за інтенсивність праці у розмірі 40% посадового окладу за жовтень та листопад 2019 року; надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 45% посадового окладу за жовтень 2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яка полягала у ненаданні відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 12 листопада 2019 року;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 10000,00 грн моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог вказано, що за жовтень та листопад 2019 року позивачу безпідставно зменшено премію у три рази, яка була їй встановлена та виплачувалася з липня 2017 року, та повністю позбавлено надбавок за інтенсивність (встановлена у липні 2017 року) та за виконання особливо важливої роботи (встановлена у липні 2019 року). Позивач вказувала, що при однаковому обґрунтуванні встановлення премій іншим працівникам у розмірі 30%, їй встановлена премія у розмірі 10%. При цьому відповідачем не зазначено підстав зменшення відсотка премії в три рази. Також позивач зауважила, що відсутні відповідні обґрунтування щодо позбавлення її надбавок за інтенсивність та за виконання особливо важливої роботи. Зазначала, що за жовтень-листопад 2019 року відсутні документальні підтвердження несвоєчасного виконання ОСОБА_1 завдань та погіршення якості роботи. Водночас позивач вказувала, що за весь час її роботи, у тому числі протягом 2019 року, до неї не було застосовано заходів відповідальності і вона не мала дисциплінарних стягнень. Крім цього, накази чи будь-які інші розпорядчі акти про позбавлення позивача премій, надбавки за інтенсивність та надбавки за виконання особливо важливої роботи не приймались, що, на думку позивача, свідчить про протиправність дій відповідача.

З урахуванням наведеного позивач вважає, що через не встановлення та не нарахування їй премії у розмірі 30% вона позбавлена частини заробітної плати за жовтень та листопад 2019 року, а не встановлення їй надбавок за жовтень та листопад 2019 року без зазначення відповідних обґрунтувань, підстав та причин позбавлення щомісячної надбавки є порушенням Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів».

Крім цього, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача як суб`єкта владних повноважень, яка полягає у ненаданні відповіді на її скаргу від 12 листопада 2019 року стосовно порушення прав на оплату праці, і такою бездіяльністю, відповідно, порушено її права та інтереси.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн, позивач зазначила, що протиправні дії відповідача, які призвели до порушення її права на оплату праці в належному розмірі, спричинили душевні та моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв`язків, зниження її авторитету серед колег та друзів, приниження честі та гідності ділової репутації, погіршення стану здоров`я.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року (головуючий суддя Кушнір В.О. ) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено, що справа буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказував, що оплата праці державних службовців Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, у тому числі позивача, здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу», Закону України «Про оплату праці», постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів», наказу Міністерства соціальної політики України від 13 червня 2016 року №646 «Про затвердження Типового положення про преміювання державних службовців органів державної влади, інших державних органів, їхніх апаратів (секретаріатів)», а також на підставі Положення про преміювання у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та територіальних органах Пенсійного фонду в Чернівецькій області, затвердженого наказом Головного управління від 14 вересня 2016 року №260. Вказував, що премія хоч і входить у структуру заробітної плати, однак така за своїм змістом є засобом заохочення працівника та не є обов`язковим платежем. У свою чергу, премію у розмірі 10%, яку позивач отримала у жовтні 2019 року, була їй виплачена на підставі подання начальника управління інформаційних систем та електронних реєстрів ОСОБА_3 із зазначенням відповідних обґрунтувань. Водночас ОСОБА_3 вносилось подання не про зменшення розміру премії позивача, а про її встановлення. В обґрунтування невиплати позивачу надбавок відповідач посилався на неналежне виконання нею своїх посадових обов`язків (з 19 встановлених завдань та обов`язків виконувалися тільки 4, і ті не в повному обсязі), що підтверджується наданими поясненнями ОСОБА_3 , згідно з якими ОСОБА_1 у жовтні та листопаді 2019 року ніякої додаткової «інтенсивної» роботи на здійснювала. Крім цього, позивачем було зірвано строки подання аналітичних матеріалів керівництву Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, вона не приймала участі у переїзді Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в нове приміщення, у тому числі відділу, в якому вона працювала. Поряд з цим відповідач звертав увагу на те, що використовуючи ситуацію з проведенням робіт переналаштування системи контролю за доступом в новому приміщенні та встановленням додаткового обладнання, позивач не дотримувалася графіку обідньої перерви та неодноразово без дозволу та попередження залишала робоче місце та приміщення раніше кінця робочого часу. Крім цього, відповідач вважає, що позивач безпідставно та протиправно намагається у судовому порядку підвищити розмір оплати праці в частині встановлення та збільшення відсотку стимулюючих виплат. Вказує, що позивач фактично намагається покласти на суд невластиві йому функції, а саме: визначати продуктивність та ініціативність її праці, підвищення ефективності та якості роботи у конкретному місяці, заінтересованості у досягненні кінцевого результату праці, особливостей виконання функцій і завдань державного органу, а також терміновості виконання завдань, виконання додаткового обсягу завдань, складності підготовлених документів, тощо. На думку відповідача, задоволення судами адміністративних позовів осіб із подібними вимогами призвело б до масових звернень державних службовців до суду, які не задоволені розміром встановлених їм стимулюючих виплат (премії та надбавок) або їх не встановленням за результатами роботи у конкретному місяці. Вважає, що здійснюючи оплату праці позивачу (в тому числі стимулюючі виплати) в період її роботи в жовтні та листопаді 2019 року, відсутні будь-які порушення норм законодавства, що регулюють дані правовідносини, і не порушено законних прав позивача на оплату праці за виконану роботу.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність, яка полягала у ненаданні відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 12 листопада 2019 року, то відповідач вказував про пропуск позивачем строку звернення до суду з цієї позовною вимогою. Також зазначив про те, що ним було надано відповідь на скаргу позивача від 12 листопада 2019 року згідно з листом №912/С-11 від 25 листопада 2019 року, який надіслано через поштове відділення на адресу позивача. Разом з цим позивач додатково не зверталася до Головного управління з приводу факту не отримання відповіді, що дає підстави вважати, що вона своєчасно отримала відповідь на свою скаргу і порушень норм законодавства з боку відповідача в даному випадку не вбачається.

Щодо вимоги позивача про відшкодування їй моральної шкоди відповідач зауважив, що в її обґрунтування позивачем не надано жодних належних доказів.

Вказуючи на безпідставність заявлених позовних вимог, відповідач просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

У поданій до суду відповіді на відзив позивач вказала про безпідставність доводів відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву, а докази, надані в їх обґрунтування, вважає недостовірними. Позивач зауважила, що начальник управління інформаційних систем та електронних реєстрів ОСОБА_3 самостійно, в порушення пункту 2 Розділу ІІІ Положення про преміювання у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, без урахування пропозиції безпосереднього керівника - заступника начальника управління інформаційних систем та електронних реєстрів - начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення та використання електронних реєстрів ОСОБА_4 , протиправно визначив наявність (або відсутність) підстав для встановлення стимулюючих виплат, що призвело до позбавлення її цих виплат за жовтень-листопад 2019 року.

Стосовно доводів відповідача про пропущення строку звернення до суду із позовною вимогою про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яка полягала у ненаданні відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 12 листопада 2019 року, позивач посилалась на рішення Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року №8/п-2013 у справі №1-13/2013, відповідно до змісту якого строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати не обмежується.

Щодо тверджень відповідача про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди позивач посилалась, зокрема, на положення статті 1173 Цивільного кодексу України, згідно з якими шкода відшкодовується державою незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а обов`язок доказування правомірності таких рішень чи дій покладається саме на відповідача.

Відповідач подав до суду заперечення, зазначивши, що викладені у відповіді на відзив доводи жодним чином не спростовують тверджень, викладених у відзиві, та не дають підстав вважати, що відповідачем порушено право позивача на оплату праці у спірний період. Наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 15 вересня 2020 року (головуючий суддя Кушнір В.О.) заяву позивача ОСОБА_1 задоволено. Призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого судового засідання.

На підставі розпорядження керівника апарату суду №86-Р від 30 грудня 2020 року проведено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатом якого адміністративну справу №600/1203/20-а було передано для розгляду судді Лелюку О.П .

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року (головуючий суддя Лелюк О.П. ) прийнято дану справу до свого провадження та вирішено її розглядати за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 09 лютого 2021 року (головуючий суддя Лелюк О.П.) закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.

Крім цього, судом приймались рішення про виклик свідків та витребування письмових доказів.

При розгляді справи у судовому засіданні позивач просила суд позов задовольнити повністю з підстав, викладених у поданих нею заявах по суті справи.

Натомість представник відповідача щодо задоволення позову заперечував з підстав, викладених у поданих ним заявах по суті справи.

Допитана судом у судовому засіданні за клопотанням позивача як свідок ОСОБА_4 вказала, що працює на посаді заступника начальника управління інформаційних систем та електронних реєстрів-начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення та використання електронних ресурсів в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області. Вона надала пояснення щодо обставин переїзду Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в нове приміщення, вказавши про необхідність тимчасового залишення головного спеціаліста відділу інформаційно-аналітичного забезпечення та використання електронних реєстрів управління інформаційних систем та електронних реєстрів Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області ОСОБА_1 на попередньому робочому місці для виконання нею своїх посадових обов`язків до облаштування нового робочого місця. Також ОСОБА_4 надала пояснення щодо організації роботи у відділі інформаційно-аналітичного забезпечення та використання електронних ресурсів та вказала про відсутність у неї як начальника названого відділу зауважень до роботи ОСОБА_1 у жовтні-листопаді 2019 року. Крім цього, ОСОБА_4 підтвердила те, що вона надавала пропозицію начальнику управління інформаційних систем та електронних реєстрів Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області ОСОБА_3 про встановлення ОСОБА_1 у листопаді 2019 року премії в розмірі 25% та надбавки за інтенсивність праці - 35% посадового окладу.

Допитана судом у судовому засіданні за клопотанням позивача як свідок ОСОБА_6 вказала, що працює першим заступником начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області. Вона надала пояснення щодо встановлення у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області премій та надбавок працівникам управління, щодо переїзду Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в нове приміщення, щодо проведення 21 жовтня 2019 року аналітичної наради з керівниками структурних підрозділів Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, щодо спілкування з ОСОБА_4 , яка повідомила про відсутність, на її думку, підстав для порушення дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1 . Водночас ОСОБА_6 вказала про те, що їй невідомі підстави встановлення ОСОБА_1 у жовтні-листопаді 2019 року премії у розмірі 10% посадового окладу та підстави не встановлення їй у вказаний період надбавок за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи.

Допитаний судом у судовому засіданні за клопотанням відповідача як свідок ОСОБА_3 пояснив, що працює начальником управління інформаційних систем та електронних реєстрів в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та до його повноважень належало вирішення питань шляхом внесення подань начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про встановлення премій та надбавок працівникам названого управління, в якому працювала ОСОБА_1 , у жовтні-листопаді 2019 року. Він вказав про неналежне виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків у жовтні-листопаді 2019 року, про не виконання нею додаткової «інтенсивної» роботи, про не прийняття ОСОБА_1 участі у переїзді Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в нове приміщення, у тому числі відділу, в якому вона працювала. Крім цього, ОСОБА_3 вказав про наявність заяв від працівників Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо некоректного спілкування з ними ОСОБА_1 . Також ОСОБА_3 підтвердив встановлення ним ОСОБА_1 у жовтні-листопаді 2019 року премії у розмірі 10% посадового окладу та не встановлення їй у вказаний період надбавок за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи.

Заслухавши пояснення сторін та покази свідків, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що у період з 15 травня 2017 року по 04 грудня 2019 року ОСОБА_1 перебувала на посаді головного спеціаліста відділу інформаційно-аналітичного забезпечення та використання електронних реєстрів управління інформаційних систем та електронних реєстрів у Головному управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області як така, що пройшла за конкурсом, на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника.

З червня 2017 року позивач отримувала щомісячну премію, що підтверджується розрахунково-платіжними відомостями за період з червня 2017 року по листопад 2019 року.

Як вбачається з витягів з подання, якими начальником управління інформаційних систем та електронних реєстрів ОСОБА_3 вносились пропозиції начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про преміювання за підсумками роботи (за місяць), розмір премій позивача у 2017 році становив: у червні 2017 року - 32%, у липні 2017 року - 25%; у серпні 2017 року - 50%; у вересні 2017 року - 40%; у жовтні 2017 року - 30%; у листопаді 2017 року - 30%; у грудні 2017 року - 300%.

У 2019 році розмір щомісячної премії ОСОБА_1 становив: у січні 2019 року - 20% (згідно з витягом з подання преміювання працівників управління інформаційних систем та електронних реєстрів за січень 2019 року); у лютому 2019 року - 25% (згідно з витягом з подання, яким внесено пропозицію преміювати ОСОБА_1 за підсумками роботи у лютому 2019 року); у березні 2019 року - 30% (згідно з витягом з подання, яким внесено пропозицію преміювати ОСОБА_1 за підсумками роботи у березні 2019 року); у квітні 2019 року - 20% (згідно з витягом з подання преміювання працівників управління інформаційних систем та електронних реєстрів за квітень 2019 року); у травні 2019 року - 40% (згідно з витягом з подання преміювання працівників управління інформаційних систем та електронних реєстрів за травень 2019 року); у червні 2019 року - 30% (згідно з витягом з подання преміювання працівників управління інформаційних систем та електронних реєстрів за червень 2019 року); у липні 2019 року - 30% (згідно з витягом з подання преміювання працівників управління інформаційних систем та електронних реєстрів за липень 2019 року); у серпні 2019 року - 30% (згідно з витягом з подання преміювання працівників управління інформаційних систем та електронних реєстрів за серпень 2019 року); у вересні 2019 року - 30% (згідно з витягом з подання преміювання працівників управління інформаційних систем та електронних реєстрів за вересень 2019 року); у жовтні 2019 року - 10% (згідно з витягом з подання преміювання працівників управління інформаційних систем та електронних реєстрів за жовтень 2019 року); у листопаді 2019 року - 10% (згідно з витягом з подання преміювання працівників управління інформаційних систем та електронних реєстрів за листопад 2019 року).

Встановлення позивачу у жовтні та листопаді 2019 року премії у розмірі 10% підтверджується також поданнями для преміювання працівників управління інформаційних систем та електронних реєстрів за жовтень та листопад 2019 року, поданих начальником управління інформаційних систем та електронних реєстрів ОСОБА_3 начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області ОСОБА_7 .

Преміювання позивача за підсумками роботи у жовтні 2019 року у розмірі 10% було здійснено на підставі наказу начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 24 жовтня 2019 року №531-о.

Також судом встановлено, що позивачу нараховувалась надбавка за інтенсивність праці, що вбачається з розрахунково-платіжних відомостей, і така виплачувалась у період з червня 2017 року по вересень 2019 року.

Розмір надбавки за інтенсивність праці за 3 квартал 2017 року становив 20%, а за 4 квартал 2017 року - 30%, що підтверджується витягами з подання начальника управління інформаційних систем та реєстрів про встановлення надбавок за інтенсивність праці працівникам управління інформаційних систем та електронних реєстрів.

У жовтні 2019 року надбавка за інтенсивність праці ОСОБА_1 не встановлювалась, що підтверджується наказом начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 24 жовтня 2019 року №529-о.

Так, 24 жовтня 2019 року начальником управління інформаційних систем ОСОБА_3 було подано начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подання про встановлення працівникам управління інформаційних систем та електронних реєстрів на жовтень 2019 року надбавки за інтенсивність праці, зі змісту якого вбачається відсутність пропозиції ОСОБА_3 встановити вказану надбавку ОСОБА_1 .

Аналогічного змісту подання з відсутністю пропозиції про встановлення ОСОБА_1 надбавки за інтенсивність було подано ОСОБА_3 і за листопад 2019 року.

Крім цього, з липня по вересень 2019 року позивач отримувала надбавку за виконання особливо важливої роботи, розмір якої у липні-серпні 2019 року становив 30%, а у вересні 2019 року - 45%, що вбачається з витягів з подання начальника управління інформаційних систем та електронних реєстрів ОСОБА_3 про встановлення надбавок за виконання особливо важливої роботи працівникам управління інформаційних систем та електронних реєстрів.

Однак у жовтні 2019 року надбавка за виконання особливо важливої роботи ОСОБА_1 не встановлювалась, що підтверджується поданням ОСОБА_3 про встановлення надбавки за виконання особливо важливої роботи працівникам управління інформаційних систем та електронних реєстрів за жовтень 2019 року, в якому відсутні відомості про розмір надбавки позивачу.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що 21 жовтня 2019 року начальником управління інформаційних систем та електронних реєстрів ОСОБА_3 подано на адресу Першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області ОСОБА_6 службову записку, в якій вказано, що через безпідставну відмову щодо виконання своїх посадових обов`язків головним спеціалістом управління інформаційних систем та електронних реєстрів Головного управління ОСОБА_1 було невчасно виконане завдання щодо формування зведеної аналітичної записки за 9 місяців 2019 року. За неналежне виконання своїх службових обов`язків та систематичні скарги працівників Головного управління на нетактовну поведінку ОСОБА_1 запропоновано розглянути зазначене питання на засіданні дисциплінарної комісії.

Згідно протоколу апаратної наради з керівниками структурних підрозділів Головного управління від 21 жовтня 2019 року №39, ОСОБА_3 в ході інформування учасників наради про організацію роботи з підключення зв`язку внутрішньої АТС вказав, що робота проводиться згідно затверджених графіків.

ОСОБА_6 на апаратній нараді 21 жовтня 2019 звернула увагу керівників структурних підрозділів, зокрема, на важливість якісної підготовки інформацій та документації, яка іде на підпис керівництву, а також на необхідність збирати документацію діловодами структурних підрозділів. Крім цього, зобов`язано керівників структурних підрозділів провести нараду з діловодами щодо належної організації їх роботи.

Також з матеріалів справи вбачається, що 12 листопада 2019 року позивач подала начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області скаргу, яка зареєстрована 12 листопада 2019 за вх.№912/С-11, і в якій вона просила, зокрема, встановити їй за жовтень 2019 року премію та надбавку за інтенсивність, не меншою за ту, яка була встановлена іншим головним спеціалістам відділу інформаційно-аналітичного забезпечення та використання електронних реєстрів, а саме: премія - 30%, надбавка за інтенсивність - 50%.

21 листопада 2019 року позивач подала начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області доповнення до заяви (скарги) від 12 листопада 2019 року, в якій вона просила врахувати правові висновки судів першої та касаційної інстанцій, згідно з якими виплата державному службовцю надбавок, які входить до складу його заробітної плати є обов`язком, а не правом органу.

З матеріалів справи вбачається, що 20 листопада 2019 року відбулося засідання комісії по трудових спорах Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, за результатами якого складено протокол №3 і яким встановлено визнати заяву ОСОБА_1 такою, що не подана до комісії по трудових спорах в Головному управлінні в Чернівецькій області та скасувати її реєстрацію.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 12 листопада 2019 року листом від 25 листопада 2019 року №912/С-11 відповідач повідомив позивача про те, що з метою вивчення фактів, зазначених у її заяві (скарзі) в Головному управлінні була створена робоча група, згідно з висновками якої факт протиправності дій начальника управління інформаційних систем та електронних реєстрів ОСОБА_3 при встановленні ОСОБА_1 розміру премії на рівні 10% та при не встановленні надбавки за інтенсивність праці за підсумками роботи за жовтень 2019 року не підтвердилися. Вказано, що ОСОБА_3 підготовлені подання щодо встановлення премії та надбавки за підсумками роботи в жовтні 2019 року відповідно до норм чинного законодавства. Стосовно врахування судової практики, яка подавалась позивачем у доповнення до заяви (скарги) відповідач зазначив, що така стосується норм законодавства, які наразі втратили чинність.

В матеріалах справи також наявна службова записка від 07 вересня 2020 року начальника управління інформаційних систем та електронних реєстрів ОСОБА_3 , складена Начальнику юридичного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області О. Ісаєнко.

В ній зазначено про те, що переїзд Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в нове приміщення на Центральній площі, 3 надало можливість по-іншому розмітити працівників управління інформаційних систем та електронних реєстрів найбільш раціонально (а не в окремих кабінетах на окремих поверхах). Це в свою чергу надало можливість по іншому оцінити виконувану роботу кожним працівником управління інформаційних систем та електронних реєстрів. Після переїзду до нового приміщення управління інформаційних систем та електронних реєстрів для працівника відділу ОСОБА_1 (до посадових обов`язків входить контроль за надходженням та відправленням електронної пошти, ведення діловодства в управлінні), в першу чергу були створені належні умови для виконання своїх обов`язків в новому приміщенні - забезпечено першочергове підключення її робочого місця до корпоративної мережі. Переведення працівника на постійне робоче місце в кабінет 109 відбулося тільки після завершення робіт по підключенню кабінету 109 до електричних та комп`ютерних мереж. Вказано, що окрім неналежного виконання своїх прямих посадових обов`язків (про що свідчать службові записки працівників головного управління) ніякої додаткової "інтенсивної" роботи з боку працівника ОСОБА_1 не було. Було зірвано строки подання аналітичних матеріалів керівництву Головного управління, що було зазначено Першим заступником начальника Головного управління ОСОБА_6 під час апаратної наради при Начальнику Головного управління під керівництвом ОСОБА_7 21 жовтня 2019 року. Разом з тим, працівник ОСОБА_1 взагалі не приймала жодної участі в переїзді як Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в цілому так і безпосередньо в переїзді відділу, в якому працює. Використовуючи ситуацію з проведенням робіт переналаштування системи контролю за доступом в новому приміщенні та встановленням додаткового обладнання не дотримувалася графіку обідньої перерви та неодноразово без дозволу та попередження залишала робоче місце та приміщення раніше 18 год. 00 хв. Проаналізувавши повний перелік посадових обов`язків головного спеціаліста ОСОБА_1 , зазначено, що з 19 встановлених завдань та обов`язків виконуються тільки 4 і ті не в повному обсязі: - забезпечує супроводження тільки одного програмних комплексів, що використовуються органами Пенсійного фонду України: «Комп`ютерна інформаційно-пошукова система «Нормативні Акти України» (НАУ); - забезпечує отримання електронної пошти від Пенсійного фонду України, друк та передачу пошти до загального відділу управління адміністративно-господарського забезпечення; - виконує функції діловода управління інформаційних систем та електронних реєстрів; - забезпечує формування аналітичних та звітних даних інформаційно-аналітичних систем та підготовку матеріалів для керівництва Головного управління з питань, віднесених до компетенції відділу. Разом з тим, ОСОБА_1 : не здійснює і не супроводжує системи електронного документообігу; не супроводжує жодного програмного комплексу власної розробки; не розробила ні одного промірника (варіанта) програмного забезпечення. Відсутні пропозиції щодо створення нових програмних продуктів; не приймала участі у дослідній експлуатації нових програмних комплексів, не здійснювача їх налагодженні у відповідних структурних підрозділах Головного управління, не надала жодної рекомендації в процесі їх експлуатації; не брала участі в установці програмного забезпечення на робочі станції працівників установи, не проведено ні одного повного налаштування автоматизованого робочого місця спеціаліста управління; не подано жодного узагальнення щодо досвіду роботи з питань ведення інформаційно-аналітичних систем, баз даних, електронних реєстрів; не подано жодної пропозиції керівництву Головного управління щодо удосконалення роботи; відсутні матеріали щодо проведеної інформаційно-роз`яснювальної та методологічної роботи з питань функціонування інформаційно-аналітичних систем; не брала участь у підготовці та підвищенні кваліфікації працівників Головного управління, узагальненні та поширенні прогресивних форм і методів роботи; у законодавстві немає чіткого визначення поняття "інтенсивність праці", тому при встановленні зазначеної доплати враховується загальне поняття "інтенсивності праці", а саме інтенсивність праці - це напружена робота, яка забезпечує найбільшу продуктивність.

Переглянувши результати виконання завдань державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "В" за 2019 рік ОСОБА_1 вказано, що забезпечення своєчасного проведення регламентних процедур ведення програмного комплексу "Комп`ютерна інформаційно-пошукова система "Нормативні Акти України" (НАУ) відноситься до посадових обов`язків головного спеціаліста ОСОБА_1 та є одним з основних завдань. Проаналізувавши електронний журнал тимчасової відсутності (місцевих відряджень) працівників головного управління ОСОБА_3 вказано, що головний спеціаліст ОСОБА_1 жодного разу не здійснювала роботи по оновленню зазначеного програмного забезпечення НАУ за межами "центрального офісу" Головного управління. Роботи по підтримці в актуальному даного програмного забезпечення НАУ здійснювали практично всі працівники управління інформаційних систем та електронних реєстрів. Начальник відділу інформаційно-аналітичного забезпечення та використання електронних реєстрів управління інформаційних систем та електронних реєстрів ОСОБА_4 не вживала ніяких заходів щодо забезпечення виконання головним спеціалістом ОСОБА_1 посадових обов`язків у повному обсязі, продовжуючи практику покривання недоліків її роботи.

Як зазначено у службовій записці від 07 вересня 2020 року, підстави для прийняття рішення про встановлення (застосування) стимулюючих виплат ОСОБА_1 в жовтні та листопаді 2019 не було.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пунктів 7 - 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач не погоджується зі встановленням їй у жовтні та листопаді 2019 року премії у розмірі 10%, а не 30% посадового окладу, з не встановленням їй у жовтні та листопаді 2019 року надбавки за інтенсивність праці у розмірі 40% посадового окладу та не встановленням їй у жовтні 2019 року надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 45% посадового окладу, які вона до цього отримувала під час перебування на посаді державного службовця; вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у ненаданні їй відповіді на скаргу від 12 листопада 2019 року; враховуючи зазначене, позивач вважає про наявність достатніх підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не нарахування на користь позивача премії у розмірі 30% посадового окладу за жовтень та листопад 2019 року і про зобов`язання відповідача нарахувати та провести виплати на її користь премії у розмірі 20% посадового окладу за жовтень та листопад 2019 року, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII у редакції, на час виникнення спірних відносин).

Згідно статті 50 Закону №889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з:

1) посадового окладу;

2) надбавки за вислугу років;

3) надбавки за ранг державного службовця;

6) премії (у разі встановлення).

За результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії. До премій державного службовця належать:

1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності;

2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу;

3) місячна або квартальна премія за належне виконання умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 цієї частини, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

Порядок формування фонду оплати праці державних службовців у державному органі, а також порядок преміювання державних службовців затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини шостої статті 52 Закону №889-VIII премії виплачуються в межах фонду преміювання залежно від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.

Типове положення про преміювання затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Встановлення премій державним службовцям здійснюється керівником державної служби відповідно до затвердженого ним Положення про преміювання у відповідному державному органі, погодженого з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності).

Типове Положення про преміювання державних службовців органів державної влади, інших державних органів, їхніх апаратів (секретаріатів) затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 13 червня 2016 року №646 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 06 травня 2019 року №683) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 червня 2016 року за № 903/29033 (далі - Положення №646 у редакції, на час виникнення спірних відносин).

Згідно пункту 2 розділу І «Загальні положення» Положення №646 преміювання державних службовців проводиться з метою матеріального стимулювання високопродуктивної та ініціативної праці, підвищення її ефективності, якості, заінтересованості у досягненні її кінцевого результату та посилення персональної відповідальності державних службовців за доручену роботу або поставлені завдання.

Відповідно до пункту 3 розділу І «Загальні положення» Положення №646 державним службовцям можуть встановлюватись такі види премій:

1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності;

2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску в загальний результат роботи державного органу.

Вид преміювання, передбаченого підпунктом 2 цього пункту, визначає керівник державної служби у державному органі залежно від особливостей виконання функцій і завдань державного органу.

Пунктом 4 розділу І «Загальні положення» Положення №646 визначено, що встановлення премій державним службовцям проводиться керівником державної служби в державному органі відповідно до затвердженого ним положення про преміювання, розробленого згідно з цим Типовим положенням і погодженого з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності).

Згідно пункту 5 розділу І «Загальні положення» Положення №646 розмір премії державного службовця встановлюється керівником державної служби в державному органі шляхом видання відповідного наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Порядок визначення розміру премії державним службовцям державного органу» Положення №646 розмір місячної або квартальної премії державного службовця залежить від його особистого внеску в загальний результат роботи державного органу з урахуванням таких критеріїв:

1) ініціативність у роботі;

2) якість виконання завдань, визначених положеннями про державний орган, самостійний структурний підрозділ, у якому працює державний службовець, його посадовою інструкцією, а також дорученнями керівництва відповідного державного органу та безпосереднього керівника державного службовця;

3) терміновість виконання завдань;

4) виконання додаткового обсягу завдань (участь у провадженні національних реформ, роботі комісій, робочих груп тощо).

Аналогічні за змістом норми щодо преміювання державних службовців закріплені в Положенні про преміювання у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та територіальних органах Пенсійного фонду в Чернівецькій області, затвердженого наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 14 вересня 2016 року №260.

Крім цього, указаним Положенням передбачено, що керівники самостійних структурних підрозділів Головного управління (підпорядкованих управлінь) або особи, які їх замінюють, на основі розрахунків, наданих бюджетно-фінансовим управлінням (головним спеціалістом з виконання бюджету - головним бухгалтером), готують обґрунтоване подання щодо встановлення розміру щомісячних премій кожному працівнику з урахуванням пропозицій безпосередніх керівників державних службовців, та подають його начальнику Головного управління, в підпорядкованих управліннях - начальникам управлінь не пізніше 23 числа місяця, в якому буде проводитися виплата премії (пункт 2 розділу ІІІ «Порядок нарахування та виплати премії».).

Наведені норми у їх сукупності дають підстави для висновку про те, що премія є складовою заробітної плати державного службовця, але не є обов`язковою її частиною. Встановлення премії має на меті заохотити, стимулювати до продуктивної праці, винагородити працівників залежно від індивідуальних чи колективних результатів їхньої роботи. Тобто, у такій площині премія є додатковим видом заробітної плати (винагородою) заохочувального характеру, тож не може розглядатися як неодмінна, беззастережна виплата, яку працівник може вимагати від керівництва органу/установи, в якій працює, щоб йому призначили і виплатили.

Вказане узгоджується із висновками у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №826/5578/17, від 30 вересня 2020 року у справі №826/6889/17, які суд враховує в силу частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім цього, аналізуючи вказані вище норми, суд зазначає, що одним із видів премій державного службовця є щомісячна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу, яка встановлюється за рішенням відповідного керівника за результатами оцінки його роботи протягом відповідного місяця. Тобто, встановлення такої премії державним службовцям є виключним правом керівника державного органу.

Преміювання є заходом заохочення працівника та залежить від виконання завдань під час виконання обов`язків державної служби, від його вкладу в загальний результат роботи, якості роботи та результатів, оцінка щодо чого здійснюється за сукупністю вищевикладених критеріїв. Саме по собі виконання державним службовцем посадових обов`язків не є самостійною та достатньою підставою для преміювання.

Водночас пропозиції та подання про преміювання не створюють для певного службовця будь-яких правових наслідків, оскільки виходячи із самого змісту їх найменування є лише пропозиціями та поданням, тобто оцінкою керівником за своїм внутрішнім переконанням результатів роботи підлеглого працівника, яке (внутрішні переконання) не може бути переоцінене судом, а пропозиції - скасовані судом.

Остаточне ж рішення щодо преміювання з визначенням конкретного її розміру приймається керівником державної служби у формі відповідного наказу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність вимог позивача стосовно визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування на її користь премії у розмірі 30% посадового окладу за жовтень та листопад 2019 року і, відповідно, про зобов`язання відповідача нарахувати та провести виплати на її користь премії у розмірі 20% посадового окладу за жовтень та листопад 2019 року.

При цьому твердження позивача про безпідставне зменшення відповідачем розміру премії за жовтень та листопад 2019 року суд оцінює критично, оскільки, як вбачається зі встановлених обставин справи, рішення про зменшення розміру премії позивачу у вказаний період не приймалося, а відповідачем за жовтень та листопад 2019 року премію було встановлено позивачу у розмірі 10% посадового окладу на підставі подання начальника управління інформаційних систем та електронних реєстрів Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, до повноважень якого і належало внесення подань керівнику органу державної служби (начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області) про встановлення премій працівникам підпорядкованого управління, в якому і працювала позивач.

Щодо посилань позивача на добросовісне та сумлінне виконання нею своїх обов`язків і безпідставне зменшення розміру премії у три рази за жовтень та листопад 2019 року, встановлення їй премії за названий період у меншому розмірі, ніж іншим працівникам відділу, в якому вона працювала, то суд, враховуючи наведені вище приписи законодавства, яке регулює спірні відносини, зазначає, що лише відповідний керівник установи, в якій працює державний службовець, вправі визначати чи заслуговує певний службовець премію, а якщо заслуговує, то в якому розмірі.

Надання оцінки ефективності, ініціативності, якості та повноти виконаної роботи, а також дотримання трудової дисципліни (без ознак дисциплінарного правопорушення) в питанні призначення премії та визначенні її розміру є виключним повноваженням керівника державного службовця (а в даному випадку - керівником самостійного структурного підрозділу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому працювала позивач, тобто начальником управління інформаційних систем та електронних реєстрів).

Доводи позивача про безпідставне не врахування начальником управління інформаційних систем та електронних реєстрів Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області ОСОБА_3 пропозиції, наданої заступником начальника управління інформаційних систем та електронних реєстрів-начальником відділу інформаційно-аналітичного забезпечення та використання електронних ресурсів в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області ОСОБА_4 про встановлення ОСОБА_1 у листопаді 2019 року премії в розмірі 25% посадового окладу - суд вважає такими, що не свідчать про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у вказаній вище частині, оскільки, як уже зазначено вище, сама наявність пропозиції не є обов`язковою умовою як для винесення подання щодо встановлення державному службовцю щомісячної премії та для визначення її розміру згідно наданої пропозиції, так і для прийняття керівником державної служби наказу про призначення такому державному службовцю премії.

Таким чином, позов, що стосується нарахування та виплати позивачу премії за жовтень та листопад 2019 року, є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не нарахування на користь позивача надбавки за інтенсивність праці у розмірі 40% посадового окладу за жовтень та листопад 2019 року та надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 45% посадового окладу за жовтень 2019 року, а також про зобов`язання відповідача нарахувати та провести виплати надбавки за інтенсивність праці у розмірі 40% посадового окладу за жовтень та листопад 2019 року та надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 45% посадового окладу за жовтень 2019 року, то суд зазначає таке.

Крім наведених вище приписів статті 50 Закону №889-VIII, спірні у вказаній частині відносини регулюються Положенням про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 (далі - Положення №15 у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Так, згідно пункту 1 Положення №15 воно визначає механізм застосування стимулюючих виплат державним службовцям з метою посилення мотивації працівників державних органів до високопрофесійної, результативної та високоякісної роботи.

Відповідно до пункту 2 Положення №15 керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати.

Пунктом 3 Положення №15 визначено, що до додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать надбавки:

1) за інтенсивність праці;

2) за виконання особливо важливої роботи.

Згідно пункту 4 Положення №15 надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи (далі - надбавки) встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу.

Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі.

Пунктом 5 Положення №15 визначено, що надбавка за інтенсивність праці встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв:

1) якість і складність підготовлених документів;

2) терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів;

3) ініціативність у роботі.

Пунктом 6 Положення №15 передбачено, що надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв:

1) виконання завдань та функцій щодо реалізації пріоритетних напрямів державної політики, участь у розробленні проектів нормативно-правових актів, проведення експертизи таких актів;

2) виконання роботи, що вимагає від працівника особливої організаційно-виконавчої компетентності та відповідальності, результатом якої є підвищення ефективності управління.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи є змінними стимулюючими виплатами державним службовцям, які встановлюються за наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі, з урахуванням визначених критеріїв (якість і складність підготовлених документів, терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів, ініціативність у роботі - щодо надбавки за інтенсивність праці, та виконання завдань та функцій щодо реалізації пріоритетних напрямів державної політики, участь у розробленні проектів нормативно-правових актів, проведення експертизи таких актів, виконання роботи, що вимагає від працівника особливої організаційно-виконавчої компетентності та відповідальності, результатом якої є підвищення ефективності управління - щодо надбавки за виконання особливо важливої роботи), та обумовлені економією фонду оплати праці державних службовців у державному органі.

При цьому термін, на який встановлюються названі надбавки та їх граничний розмір є не обмеженими, проте визначаються в залежності від наявного фінансування та економії фонду оплати праці бюджетної установи.

Встановлення таких надбавок як виду заохочення є правом, а не обов`язком керівника державної служби в державному органі, та застосовується ним з метою стимулювання державних службовців до результативної та ініціативної роботи.

Отже, суд не вправі надавати оцінку роботи позивача при вирішенні питання встановлення надбавок за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи за спірний період, адже саме на керівника державного органу, враховуючи визначенні Положенням №15 критерії, покладено таке право з розрахунку економії фонду оплати праці і такі повноваження є дискреційними.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень-єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Крім цього, Європейський суд з прав людини у рішеннях по справах «Класс та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

В даному ж випадку такою є фактично думка відповідача щодо можливого встановлення позивачу у спірний період стимулюючих виплат, право (а не обов`язок) встановлювати які передбачено Положенням №15.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність вимог позивача стосовно визнання судом протиправними дій відповідача щодо не нарахування на її користь надбавки за інтенсивність праці у розмірі 40% посадового окладу за жовтень та листопад 2019 року та надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 45% посадового окладу за жовтень 2019 року, а також про зобов`язання відповідача вчинити відповідні нарахування та виплату.

Водночас, як вбачається зі змісту позову, в обґрунтування своїх вимог позивач вказувала про порушення відповідачем пункту 9 Положення №15, відповідно до якого у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи надбавки скасовуються або їх розмір зменшується.

Проте, як свідчать встановлені обставини справи, оскільки надбавки за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи у жовтні та листопаді 2019 року позивачу відповідними наказами не встановлювалась, то не можна погодитись з її твердженням, що відповідачем безпідставно було скасовано ці надбавки або зменшено їх розмір.

Тому указані доводи позивача є безпідставними.

До цього, варто вкотре зазначити, що названі вище надбавки визначаються виключно керівником державної служби в державному органі щомісячно й вони не мають сталого розміру. Встановлення ж позивачу надбавок за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи за місяці, що передували спірному періоду, не зобов`язує керівника державної служби в державному органі автоматично встановлювати ці надбавки в майбутньому, тобто не позбавляє можливості відповідача на перегляд питання про їх встановлення та визначення розміру протягом року з дотриманням при цьому критеріїв згідно Положення №15 та з огляду на економію фонду оплати праці.

Щодо доводів позивача про відсутність документального підтвердження несвоєчасного виконання нею завдань та погіршення якості роботи за жовтень та листопад 2019 року, то такі суд оцінює критично, адже Положенням №15 не передбачена обов`язкова наявність таких при вирішенні керівником державної служби в державному органі питання встановлення державному службовцю стимулюючих виплат.

Доводи позивача, надані в обґрунтування заявлених вимог, про відсутність у поданнях про встановлення надбавок у графі «обґрунтування для встановлення надбавки» мотивів не встановлення спірних надбавок є безпідставними, оскільки сама назва указаної графи свідчить про необхідність зазначення обґрунтування саме для встановлення надбавок, а не зазначення обґрунтувань їх не встановлення.

Щодо посилань позивача на добросовісне та сумлінне виконання нею своїх обов`язків і безпідставне не встановлення їй надбавок за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи у спірний період, на встановлення надбавок іншим працівникам відділу, в якому вона працювала, то суд, враховуючи наведені вище приписи законодавства, яке регулює спірні відносини, зазначає, що лише відповідний керівник установи, в якій працює державний службовець, вправі визначати чи заслуговує певний службовець такі надбавки, а якщо заслуговує, то в якому розмірі. Надання оцінки роботи державного службовця із врахуванням критеріїв, визначених пунктами 5 та 6 Положення №15, при вирішенні питання встановлення надбавок та визначенні їх розміру є виключним повноваженням керівника державного службовця.

Доводи позивача про безпідставне не врахування начальником управління інформаційних систем та електронних реєстрів Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області ОСОБА_3 пропозиції, наданої заступником начальника управління інформаційних систем та електронних реєстрів-начальником відділу інформаційно-аналітичного забезпечення та використання електронних ресурсів в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області ОСОБА_4 про встановлення ОСОБА_1 у листопаді 2019 року надбавки за інтенсивність праці - 35% посадового окладу - суд вважає такими, що не свідчать про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у вказаній вище частині, оскільки, як уже зазначено вище, сама наявність пропозиції не є обов`язковою умовою як для винесення подання щодо встановлення державному службовцю надбавки за інтенсивність праці та для визначення її розміру згідно наданої пропозиції, так і для прийняття керівником державної служби наказу про призначення такому державному службовцю цієї надбавки.

Таким чином, відсутні правові підстави для задоволення судом позовних вимог у вказаній вище частині.

Щодо показів допитаних судом свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , то такі в сукупності з наявними у справі письмовими доказами, та враховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права у спірних відносинах, не свідчать про обґрунтованість позовних вимог в частині, що стосуються складових заробітної плати позивача. До того ж, ОСОБА_6 вказала про те, що їй невідомі підстави встановлення ОСОБА_1 у жовтні-листопаді 2019 року премії у розмірі 10% посадового окладу та підстави не встановлення їй у вказаний період надбавок за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи.

Відносно показів допитаного судом як свідка ОСОБА_3 , то такі відповідають викладеному у службовій записці від 07 вересня 2020 року щодо мотивів не встановлення позивачу стимулюючих виплат у жовтні-листопаді 2019 року.

Стосовно тверджень позивача про її безпідставне звільнення із займаної посади та надані на підтвердження цього докази, то такі оцінці не підлягають, оскільки не стосуються предмету цього спору.

Надані сторонами справи на підтвердження своїх доводів письмові докази: лист Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №2400-0602-8/23135 від 20 серпня 2020 року, протокол апаратної наради з керівниками структурних підрозділів Головного управління від 21 жовтня 2019 року №39, протокол №3 засідання комісії по трудових спорах Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 20 листопада 2019 року, - суд оцінює критично, адже їх зміст не має значення для правильного вирішення справи в частині позовних вимог щодо виплати позивачу премії та надбавок, враховуючи при цьому наведені вище висновки суду щодо застосування норм матеріального права у спірних відносинах,

Наявні у матеріалах справи пояснення та службові записки працівників Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 щодо поведінки ОСОБА_1 оцінці не підлягають, оскільки, як свідчать матеріали справи, викладені у цих документах обставини не були належним чином встановлені та перевірені відповідачем, дисциплінарне провадження по них не здійснювалось. Зазначене не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яка полягала у ненаданні відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 12 листопада 2019 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону №889-VIII у разі порушення наданих цим Законом прав або виникнення перешкод у реалізації таких прав державний службовець у місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про це, може подати керівнику державної служби скаргу із зазначенням фактів порушення його прав або перешкод у їх реалізації.

У скарзі державний службовець може вимагати від керівника державної служби утворення комісії для перевірки викладених у скарзі фактів.

Згідно частини третьої статті 11 Закону №889-VIII керівник державної служби зобов`язаний не пізніше 20 календарних днів з дня отримання скарги надати державному службовцю обґрунтовану письмову відповідь (рішення).

Як вбачається зі встановлених судом обставин справи, на скаргу позивача від 12 листопада 2019 за вх.№912/С-11 відповідачем було надано відповідь листом від 25 листопада 2019 року №912/С-11, який 26 листопада 2019 року направлено на зареєстроване місце проживання позивача ( АДРЕСА_1 ) рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Однак такий лист було повернуто з відміткою пошти «за закінченням встановленого строку зберігання».

За таких обставин суд вважає про надання керівником державної служби державному службовцю у встановлений законом строк письмової відповіді на його скаргу.

Не вручення позивачу указаного листа з незалежних від відповідача причин не може вважатися допущенням бездіяльності щодо ненадання відповіді на скаргу позивача від 12 листопада 2019 року.

Таким чином, відсутні підстави стверджувати про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не надання відповіді на скаргу позивача від 12 листопада 2019 року.

Тому позовні вимоги у названій частині є безпідставними й задоволенню не підлягають.

При цьому суд звертає увагу на те, що позивачем не оскаржується надана відповідачем відповідь, зокрема, з підстав її необґрунтованості.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн.

Так, згідно частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Оскільки вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від попередніх вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати частини заробітної плати за жовтень-листопад 2019 року, а також про визнання протиправною бездіяльності щодо не надання відповіді на скаргу (указане підтверджувалось позивачем у судовому засіданні), які суд вважає безпідставними та у задоволенні яких відмовляє, то і в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди суд також відмовляє.

Крім цього, варто зазначити таке.

Відповідно до частин другої та третьої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За загальними підставами деліктної відповідальності, а також згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовими елементами якого є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому відсутність хоча б однієї складової виключає можливість відшкодування шкоди.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю вони заподіяні), в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Пунктом 9 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

Однак у ході судового розгляду справи позивач не надала суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між оскаржуваними діями та бездіяльністю відповідача та завданням її моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань, хвилювань тощо).

Враховуючи наведені положення та беручи до уваги те, що позивачем не доведено, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, наявність вини заподіювача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди.

Сам лише факт наявності порушених, на думку позивача, прав, за захистом яких вона звернулась до суду з цим позовом, не може слугувати виключною та безумовною підставою для стягнення моральної шкоди.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Також суд зауважує, що за практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених у цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних відносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, а відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, довів суду правомірність оскаржених дій та бездіяльності, то суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 квітня 2021 року.

Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (пл. Центральна, 3, м. Чернівці, 58002).

Суддя О.П. Лелюк