Ухвала
15 березня 2021 року
місто Київ
справа № 264/8251/19
провадження № 61-3814ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Донецького апеляційного суду від 27 січня 2021 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_2 у грудні 2019 року звернувся до суду із позовом про стягнення із ОСОБА_1 аліментів на його утримання у розмірі 1/4 її заробітку щомісячно.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного суду від 27 січня 2021 року рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 жовтня 2020 року скасовано.
Позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на його утримання у розмірі 1/8 частини від всіх видів її заробітку щомісячно, починаючи з 28 грудня 2019 року.
В іншій частині вимог позову відмовлено.
Здійснено розподіл судових витрат.
ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
ОСОБА_1 06 березня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 27 січня 2021 року, залишити без змін рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 жовтня 2020 року.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судове рішення, ухвалене у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Щодо оцінки судового рішення, яке оскаржуються учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Касаційному оскарженню не підлягають судові рішення у малозначних справах (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Заявник оскаржує судове рішення, ухвалене у справі щодо стягнення з неї на користь ОСОБА_2 аліментів на його утримання щомісячно.
Таким чином, постанова Донецького апеляційного суду від 27 січня 2021 року ухвалена у справі про стягнення аліментів, що є малозначною.
Врахувавши усі обставини цієї справи, рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Щодо наявності винятків для допуску оскарження судового рішення у малозначній справі
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У касаційній скарзі заявник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції не врахував обставини, за наявності яких об`єктивно неможливо стягувати аліменти, а саме: розмір її доходу, стан її здоров`я (ревматична хвороба серця), не враховано, що заявник є вдовою. На переконання ОСОБА_1 , рішення суду апеляційної інстанції не відповідає принципу справедливості судочинства, у зв`язку з чим на заявника покладено надмірний тягар.
Наведені доводи направлені на переоцінку досліджених судом апеляційної інстанції доказів щодо підстав для стягнення аліментів, тому без наведення інших обґрунтованих доводів виняткового значення цієї справи для ОСОБА_1 зазначені заявником аргументи не можуть бути єдиною підставою для перегляду у касаційному порядку судових рішень, ухвалених у малозначній справі.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у справі, не встановлює обставини, не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
За наведених обставини, непогодження заявника з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
З урахуванням наведених доводів, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.
Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягають.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства, та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], § 230, № 36760/06, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), § 32, від 02 листопада 2006 року, № 29182/03, «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року № 18499/08).
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості
(«Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії»
(Zubac v. Croatia), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07, та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54).
Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року № 26293/18 у справі «Азюковська проти України»
(Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.
Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Оскільки, оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої
статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 27 січня 2021 року, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання судом та оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко
