ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2021 року
м. Київ
справа № 826/12552/18
адміністративне провадження № К/9901/28012/19
Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Олендера І.Я.,
суддів: Ханової Р.Ф., Смоковича М.І., Коваленко Н.В., Калашнікової О.В., Мельник-Томенко Ж.М., Рибачука А.І.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «КАЇССА» до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, третя особа - Державна фіскальна служба України, про скасування наказу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року (судді: Шурко О.І., (головуючий), Василенко Я.М., Ганечко О.М.) у справі № 826/12552/18.
У С Т А Н О В И В:
Суть спору
Короткий зміст позовних вимог
1. Приватне сільськогосподарське підприємство «КАЇССА» (далі - позивач, ПСП «КАЇССА») звернувся до суду з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - відповідач, Мінекономрозвитку), третя особа - Державна фіскальна служба України (далі - контролюючий орган, ДФС України) про скасування наказу Мінекономрозвитку № 769 від 31.05.2018 в частині застосування до ПСП «КАЇССА» спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (пункт 383 продовження додатку до наказу Мінекономрозвитку № 769 від 31.05.2018 «Перелік суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, до яких застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності»).
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем вживались заходи для недопущення господарського правопорушення, які були спрямовані на повернення виручки в іноземній валюті, що виключає наявність вини в діях позивача, і як наслідок, відсутність складу правопорушення. Позивач зазначає, що відповідачем було безпідставно застосовано до позивача санкцію у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України, оскільки вина позивача в порушенні вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» відсутня, враховуючи, що позивачем було вжито всіх заходів для повернення валютної виручки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підставою для видання наказу про застосування до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-ХІІ від 16 квітня 1991 року стало відповідне подання ДФС України, передумовою для якого була наявність простроченої дебіторської заборгованості за здійсненою позивачем зовнішньоекономічною операцією. Суд першої інстанції зазначив, що станом на час розгляду справи у суді позивачем не було вжито необхідних, належних та допустимих заходів задля усунення порушень законодавства, які б давали підстави для скасування застосованої до нього спеціальної санкції. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що хоча чинне законодавство і не встановлює чіткий перелік дій, які необхідно вчинити суб`єкту господарювання для приведення своєї діяльності у відповідність до норм Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», але при прийнятті рішення по суті спору врахував приписи Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року № 52, яке визначає перелік додаткових документів, які можуть слугувати підтвердженням вжиття заходів задля приведення своєї діяльності у відповідність до норм законодавства, тоді як позивачем таких доказів надано не було.
4. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ПСП «КАЇССА» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просило скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПСП «КАЇССА» у повному обсязі.
5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу ПСП «КАЇССА» задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року скасовано. Адміністративний позов ПСП «КАЇССА» задоволено повністю. Скасовано наказ Міністерства економічного розвитку та торгівлі України № 769 від 31.05.2018 в частині застосування до Приватного сільськогосподарського підприємства «КАЇССА» спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (пункт 383 продовження додатку до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 769 від 31.05.2018 «Перелік суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, до яких застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності»). Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивачем було надано достатньо доказів на підтвердження своєї активної поведінки, спрямованої на стягнення заборгованості з іноземного контрагента. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що застосована відповідачем санкція є адміністративно-господарською і, враховуючи наявність рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 31 жовтня 2017 року та положення частин третьої, п`ятої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР, підстави для застосування спірної санкції відсутні з огляду на відсутність порушень вказаного Закону. Крім того, апеляційний суд зазначив, що з 7 лютого 2019 року введений в дію Закон України «Про валюту та валютні операції» від 21 червня 2018 року № 2473-VIII, яким було скасовано статтю 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також втратив чинність Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». На переконання суду апеляційної інстанції, з 7 лютого 2019 року законодавець фактично скасував відповідальність, до якої було притягнуто ПСП «КАЇССА», що має бути враховано у розрізі приписів статті 58 Конституції України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Мінекономрозвитку подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року у справі № 826/12552/18.
Підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
7. Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 826/12552/18 за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «КАЇССА» до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, третя особа - Державна фіскальна служба України, про скасування наказу.
8. Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року справу № 826/12552/18 за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «КАЇССА» до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, третя особа - Державна фіскальна служба України, про скасування наказу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року, передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Підставою для передання справи на розгляд об`єднаною палатою став неоднаковий підхід до застосування норм права до подібних правовідносин колегіями суддів судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав та судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Так, Верховний Суд вже розглядав справу з аналогічними правовідносинами і в постановах від 12 червня 2019 року (справа № 804/14825/14), від 27 лютого 2018 року (справа №804/6382/16) висловив правову позицію, що наявність рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду про задоволення позову про стягнення з постачальника заборгованості свідчить про відсутність в діях позивача порушень статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР.
Водночас, у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року (справа № 804/9583/15), від 23 січня 2020 року (справа № 804/3247/16) Суд висловив наступну правову позицію. Суд зазначив, що обумовлений законодавчою нормою (положення статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР) факт звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості є підставою для звільнення від сплати пені, але автоматично не призводить до визнання порушення статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» відсутнім, тобто лише виключає відповідальність за таке порушення у формі пені. Відтак, санкції, передбачені статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у разі неповернення виручки після спливу граничного строку, встановленого Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», можуть бути застосовані Мінекономрозвитку навіть за наявності позитивного рішення суду чи Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України. Незастосування таких санкцій можливе у разі усунення допущених порушень або надання доказів неможливості виконання рішення суду чи арбітражу, перелік яких визначено у Порядку взаємодії Міністерства економіки України та Державної податкової адміністрації України з питань застосування спеціальних санкцій, затвердженому наказом Міністерства економіки України від 9 листопада 2006 року № 340/672.
Крім того, також спірним питанням у справі, що розглядається є наявність дискреційних повноважень Мінекономрозвитку за наслідками розгляду відповідного подання уповноваженого органу.
Верховний Суд у постановах від 2 жовтня 2019 року (справа № 820/1214/17), від 24 вересня 2019 року (справа № 826/16391/14), розглядаючи зазначене питання, виклав правовий висновок, що виявивши порушення вимог законодавства суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, органи доходів і зборів мають право звертатись із поданням про застосування спеціальних санкцій. У свою чергу, Мінекономрозвитку, отримавши відповідне подання, яке відповідає вимогам Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», не має підстав для його нерозгляду чи відхилення.
Колегія суддів в ухвалі Верховного Суду від 23 березня 2020 року вважає за необхідне відступити від вказаного висновку Верховного Суду з огляду на те, що відповідно до положень чинного законодавства Мінекономрозвитку при застосуванні до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України спеціальних санкцій у випадках порушення вимог Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» або пов`язаних з ним законів України та в разі проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки, користується альтернативою щодо прийняття владного управлінського рішення, існують обставини, за яких Мінекономрозвитку може відхилити подання про застосування санкцій, визначених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», яке надійшло від уповноважених органів.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно з наказом Мінекономрозвитку № 769 від 31.05.2018 до Приватного сільськогосподарського підприємства «КАЇССА» за порушення ст.ст. 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» застосовано спеціальну санкцію - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (порядковий номер 383 у додатку «Перелік суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, до яких застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності» до такого Наказу). Підставою для застосування зазначеної санкції стало подання ДФС України від 16.01.2018 № 702/99-99-14-06-02-16 про застосування спеціальних санкцій.
07.08.2018 ПСП «КАЇССА» звернулось до Департаменту регулювання зовнішньоекономічної діяльності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із клопотання про скасування дії санкції, до якого було додано, зокрема: лист-звернення; довідку з філії АТ «Укрексімбанк» від 27.06.2018 № 069-16/522; копію рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 31.10.2017 по справі АС №134к/2017, яким стягнуто з підприємства INNER MONGOLIA HCL CEREALS & OILS IMPORT AND EXPORT CO., LTD на користь позивача 63 480, 06 дол. США та яке набрало законної сили, проте не було виконано; копії міжнародних товаро-транспортних накладних від 28.12.2016; копію митної декларації від 28.12.2016, копії відомостей про фактичне вивезення товару від 14.01.2017.
Листом Мінекономрозвитку від 10.08.2018 № 4102-13/3501207 ПСП «КАЇССА» повідомлено, що для розгляду питання про тимчасове зупинення дії спеціальної санкції Підприємству необхідно додатково надати до Мінекономрозвитку належним чином завірені копії про хід стягнення заборгованості з підприємства «INNER MONGOLIA HCL CEREALS & OILS IMPORT AND EXPORT CO., LTD» станом на поточну дату та оновлені довідки з усіх обслуговуючих банків про відсутність порушень законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ПСП «КАЇССА» було укладено експортний договір від 06.12.2016 № 30/1FСА-F із «ІNNЕR МОNGОLІА HСL СЕRЕАLS & ОІLS ІМРОRТ АND ЕХРОRТ СО., LTD». За умовами вказаного договору, ПСП «КАЇССА» (продавець) зобов`язалося поставити та передати у власність Покупцю олію соняшникову рафіновану дезодоровану українського походження шляхом наливу, за ціною, у кількості та у строки і на умовах поставки, у відповідності з положеннями даного Договору і додаткових угод до нього, укладених Сторонами, які виступають невід`ємною частиною договору. Покупець зобов`язувався прийняти та оплатити товар у відповідності до умов даного договору та додаткових умов до нього. Загальна сума на яку ПСП «КАЇССА» зобов`язалося поставити товар складає 91 300 дол. США відповідно до додаткової угоди від 06.12.2016 до договору від 06.12.2016 № 30/1РСА-Р. Покупець у відповідності з інвойсом № 63 від 20.12.2016, перерахував на рахунок Підприємства аванс в розмірі 30% вартості товару.
Позивач на виконання своїх договірних зобов`язань 28.12.2016 поставив на користь іноземного контрагента товар, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними від 28.12.2016, митною декларацією від 28.12.2016, відомостями про фактичне вивезення товару від 14.01.2017. Однак, іноземний покупець у повній мірі не розрахувався за отриманий товар. Остаточна сума заборгованості за договором складає 63 480,06 доларів США.
ПСП «КАЇССА» звернулося із позовом до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України для захисту своїх прав та примусового стягнення суми заборгованості, оскільки на неодноразові повідомлення щодо необхідності сплатити залишок суми заборгованості за договором покупець не відреагував. Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 31.10.2017 ухвалено стягнути з «ІNNЕR МОNGОLІА HСL СЕRЕАLS & ОІLS ІМРОRТ АND ЕХРОRТ СО., LTD» (Китай) на користь ПСП «КАЇССА» (Україна) 63 480 доларів США вартості поставленого, але несплаченого товару, а також 3 791,36 доларів США у якості відшкодування витрат по сплаті арбітражного збору, а всього 67 271 доларів США і 42 цента. Рішення суду набрало законної сили 31.10.2017.
Згідно довідки від 08.05.2019 № 841/14-6 з Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України компанія-нерезидента заздалегідь повідомлялися про участь у справі. Відповідно до листа кур`єрської служби DHL № 870 від 27.10.2017 представників компанії-нерезидента за її адресою не виявилося. Контрольний пошук компанії-нерезидента в Інтернеті - вказує на відсутність будь-якої активності компанії.
«ІNNЕR МОNGОLІА HСL СЕRЕАLS & ОІLS ІМРОRТ АND ЕХРОRТ СО., LTD» - включено до переліку суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, до яких застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності. Зовнішньоекономічна діяльність компанії в Україні - не здійснюється.
На підтвердження активної поведінки позивача як щодо стягнення заборгованості з компанії-нерезидента, так і щодо скасування спеціальних санкцій позивачем до судів попередніх інстанцій були надані: рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України про стягнення коштів з компанії-нерезидента; заява про визнання і надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України; ухвала Апеляційного суду міста Києва щодо відсутності майна боржника на території України та неможливості через це відкрити провадження в справі; заява до Надзвичайного і Повноважного Посла Посольства Китайської Народної Республіки в Україні Пан Ду Вей; заява про вчинення представниками компанії-нерезидента кримінального правопорушення; ухвала слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської обл. від 02.04.2019 в справі № 766/5714/19, якою підтверджено, що в діях представників компанії-нерезидента містяться ознаки злочину; витяг з ЄРДР щодо відкриття кримінального провадження за ознаками вчинення представниками компанії-нерезидента кримінального правопорушення; запит до Міністерства внутрішніх справ щодо розшуку майна та представників компанії-нерезидента; запит до Міністерства юстиції України щодо розшуку майна та представників компанії-нерезидента; клопотання до Міністерства економічного розвитку та торгівлі про скасування спеціальної санкції; докази листування з органами ДФС з проханням повідомити чи зафіксована в базах даних органів ДФС інформація щодо здійснення підприємством «ІNNЕR МОNGОLІА HСL СЕRЕАLS & ОІLS ІМРОRТ АND ЕХРОRТ СО., LTD» (Китай); інші документи щодо листування з органами ДФС та Міністерством економічного розвитку та торгівлі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводів учасників справи
10. В доводах касаційної скарги відповідач зазначив, що при прийнятті спірного наказу діяв у спосіб та в межах, передбачених чинним законодавством України. В силу вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, відповідач не був уповноважений перевіряти факти, викладені у відповідному поданні ДФС України. За таких обставин висновок апеляційного суду про відсутність у Мінекономрозвитку підстав для застосування спірної санкції у зв`язку з відсутністю в діях позивача порушень статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», є безпідставним. Відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що листом Мінекономрозвитку від 10 серпня 2018 року № 4102-13/3501207 позивачу було чітко визначено, які саме документи додатково необхідно надати для розгляду питання про тимчасове зупинення санкції. Посилання ПСП «КАЇССА» на заяву, подану до Апеляційного суду міста Києва про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, є безпідставними, оскільки місцезнаходженням боржника є Китай, а тому вказаний суд не є належним суб`єктом розгляду такої скарги. З огляду на місцезнаходження контрагента позивача не може бути враховано судом і звернення позивача до Херсонського міського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області. Будь-яких доказів звернення до боржника з відповідними претензіями про повернення коштів позивачем надано не було. Щодо набрання чинності Закону України «Про валюту та валютні операції» від 21 червня 2018 року № 2473-VIII відповідач зазначив, що у рішенні № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення статті 58 Конституції України, відповідно до якого положення частини першої зазначеної статті про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів стосуються лише фізичних осіб і не поширюються на юридичних, окрім випадків, коли про це є пряма вказівка у законі. Однак, Закон України «Про валюту та валютні операції» такої вказівки не містить, а тому застосовані до позивача санкції зберігали свою дію до 7 лютого 2019 року.
11. Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
12. У зв`язку з неявкою у судове засідання, призначеного на 10.03.2021 о 09:30 за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5, всіх сторін у справі, а також наявності у матеріалах справи клопотання від відповідача - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про розгляд справи за їх відсутності, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглядати адміністративну справу № 826/12552/18 у письмовому провадженні.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
13. Господарський кодекс України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин):
13.1. Частина перша статті 216.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
13.2. Частини третя, четверта статті 217.
Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
13.3. Частини перша, друга статті 218.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
13.4. Частина перша статті 239.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:
вилучення прибутку (доходу);
адміністративно-господарський штраф;
стягнення зборів (обов`язкових платежів);
застосування антидемпінгових заходів;
припинення експортно-імпортних операцій;
застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом;
зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання певних видів господарської діяльності;
анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;
обмеження або зупинення діяльності суб`єкта господарювання;
ліквідація суб`єкта господарювання;
інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
14. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин):
14.1. Стаття 1.
Виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.
Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
14.2. Частини перша, третя, четверта, п`ята, шоста статті 4.
Порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків,
передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.
У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено.
У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.
Органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.
15. Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин):
15.1. Стаття 35.
Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність у видах та формах, передбачених статтями 33 і 37 цього Закону, іншими законами України та/або зовнішньоекономічними договорами (контрактами).
15.2. Частина перша, друга, четверта, п`ята статті 37.
За порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:
- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності своїх обов`язків згідно з цим або пов`язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;
- застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;
- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов`язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.
Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.
Застосуванню спеціальних санкцій до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарювання може передувати офіційне попередження центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.
Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.
16. Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», затверджене наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року № 52:
16.1. Пункт 2.3.
Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та/або пов`язаних з ним законів України, і скасовується Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.
16.2. Пункт 4.2.
Подання щодо застосування спеціальних санкцій до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності або тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності повинні містити інформацію: найменування та реквізити суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб`єктів господарювання мовою країни їхнього місцезнаходження), найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство; відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, іншу доцільну інформацію;
У поданні повинна міститись пропозиція щодо виду санкції, яку пропонується застосувати.
Якщо в отриманих поданнях зазначену інформацію повністю не відображено та відсутня в них інформація не перебуває в розпорядженні Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, то Міністерство економічного розвитку і торгівлі України робить запит до ініціатора подання або до інших органів державного управління та валютного контролю, суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, щодо яких є подання про застосування спеціальних санкцій, щодо уточнення інформації про суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності.
16.3. Пункт 4.4.
У разі наявності в Міністерстві інших матеріалів (інформації) щодо діяльності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких пропонується застосувати (скасувати, змінити вид, тимчасового зупинення дії) санкції, то ці матеріали долучаються до матеріалів про застосування (скасування, зміну виду, тимчасового зупинення дії) санкцій і розглядаються разом з поданням при прийнятті остаточного рішення.
16.4. Пункт 4.5.
Відділом контролю у сфері зовнішньоекономічної діяльності для додаткового вивчення діяльності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності можуть залучатися фахівці та використовуватися матеріали інших структурних підрозділів Міністерства, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (за згодою).
16.5. Пункт 4.7.
Застосуванню санкцій до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності може передувати офіційне попередження з боку Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про можливість застосування до них санкцій.
17. Порядок взаємодії Міністерства економіки України та Державної податкової адміністрації України з питань застосування спеціальних санкцій, затверджений наказом Міністерства економіки України від 9 листопада 2006 року № 340/672:
17.1. Пункт 3.3.
За наявності в Мінекономіки інших матеріалів (інформації) щодо діяльності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності, до
яких Державною податковою адміністрацією пропонується застосувати (скасувати, змінити вид, тимчасово зупинити дію) спеціальні санкції, то ці матеріали долучаються до матеріалів про застосування (скасування, зміну виду, тимчасового зупинення дії) спеціальних санкцій і розглядаються разом з поданням при прийнятті остаточного рішення. Остаточне рішення щодо доцільності офіційного попередження про можливість застосування спеціальних санкцій, застосування індивідуального режиму ліцензування чи тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності, скасування (зміну виду, тимчасового зупинення дії) спеціальних санкцій приймається Мінекономіки на підставі матеріалів, отриманих разом з поданням, та інформації, яка наявна в Мінекономіки.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
18. 8 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX).
19. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
20. Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
21. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції вирішуючи адміністративний спір між позивачем та Мінекономрозвитку та задовольняючи позовні вимоги ПСП «КАЇССА» виходив з того, що позивачем було надано достатньо доказів на підтвердження своєї активної поведінки, спрямованої на стягнення заборгованості з іноземного контрагента. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що застосована відповідачем санкція є адміністративно-господарською і, враховуючи наявність рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 31 жовтня 2017 року та положення частин третьої, п`ятої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР, підстави для застосування спірної санкції відсутні з огляду на відсутність порушень вказаного Закону. Тобто, суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржуване рішення у справі зазначив, наявність такого рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, яким позовні вимоги ПСП «КАЇССА» задоволено, свідчить про відсутність у відповідача підстав для застосування відповідної санкції. Крім того, апеляційний суд зазначив, що з 7 лютого 2019 року введений в дію Закон України «Про валюту та валютні операції» від 21 червня 2018 року № 2473-VIII, яким було скасовано статтю 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також втратив чинність Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». На переконання суду апеляційної інстанції, з 7 лютого 2019 року законодавець фактично скасував відповідальність, до якої було притягнуто ПСП «КАЇССА», що має бути враховано у розрізі приписів статті 58 Конституції України.
22. Колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (у справі № 804/6382/16, провадження № К/9901/957/17) та від 12 червня 2019 року (у справі № 804/14825/14, провадження № К/9901/6243/18) Суд висловив правову позицію, що наявність рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду про задоволення позову про стягнення з постачальника заборгованості свідчить про відсутність в діях позивача порушень статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР.
22.1. Колегія суддів зазначає про наявність підстав відступити від вказаного висновку Верховного Суду висловленого у постановах від 27 лютого 2018 року (у справі № 804/6382/16, провадження № К/9901/957/17) та від 12 червня 2019 року (у справі № 804/14825/14, провадження № К/9901/6243/18) з огляду на наступне.
23. Положеннями статті 35 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність у видах та формах, передбачених статтями 33 і 37 цього Закону, іншими законами України та/або зовнішньоекономічними договорами (контрактами).
23.1. Відповідно до частини першої та другої статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції: накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності своїх обов`язків згідно з цим або пов`язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України; застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій; тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов`язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки. Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.
23.2. Згідно з положеннями частини п`ятої статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.
23.3. Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
23.4. Згідно з положеннями частини третьої та п`ятої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.
23.5. Колегія суддів, з аналізу вказаних положень законодавства, дійшла висновку, що застосування спеціальних санкцій, передбачених у статті 37 Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», має на меті припинення та недопущення повторення відповідним суб`єктом господарювання порушення у сфері зовнішньоекономічних відносин. Якщо статтею першою Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» закріплено присічні строки розрахунків при експорті товарів/послуг, недотримання яких утворює склад правопорушення, що і є підставою для застосування до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності відповідальності (як за положеннями Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», та і за - Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»), то положеннями статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачено випадки зупинення перебігу таких строків та нарахування пені, а саме - у разі подання резидентом позову до суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. При цьому, з урахуванням положень частини третьої та п`ятої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» слідує, що такі строки зупиняються, а пеня не нараховується впродовж розгляду справи у відповідному суді, а із закінченням розгляду такої справи та у разі прийняття судом позитивного рішення на користь суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності, останній звільняється від обов`язку із сплати пені за порушення строків.
23.6. Таким чином, колегія суддів зазначає, що, враховуючи вказані положення законодавства, сам лише факт звернення суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності до відповідного суду з позовом про стягнення заборгованості є підставою для звільнення саме від сплати пені (повністю або на відповідний строк), але не свідчить про відсутність в діях позивача порушень статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР. Тобто, навіть за умови наявності рішення відповідного суду (суд, Міжнародний комерційний арбітражний суд чи Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України), прийнятого на користь суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності про задоволення позову про стягнення з постачальника заборгованості, автоматично не звільняє такого суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності від відповідальності за порушення статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР. Відтак, санкції, передбачені статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у разі неповернення виручки після спливу граничного строку, встановленого Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», можуть бути застосовані Мінекономрозвитку навіть за наявності позитивного рішення суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. Незастосування таких санкцій можливе у разі усунення суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності відповідних допущених порушень або надання доказів неможливості виконання рішення суду чи арбітражу, перелік яких визначено у Порядку взаємодії Міністерства економіки України та Державної податкової адміністрації України з питань застосування спеціальних санкцій, затвердженому наказом Міністерства економіки України від 9 листопада 2006 року № 340/672.
24. Колегія суддів, враховуючи вказані висновки, положення чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства та встановлені судами першої та апеляційної інстанції, у справі, що розглядається, обставини справи, зазначає, що суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржуване рішення та скасовуючи наказ Міністерства економічного розвитку та торгівлі України № 769 від 31.05.2018 в частині застосування до Приватного сільськогосподарського підприємства «КАЇССА» спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (пункт 383 продовження додатку до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 769 від 31.05.2018 «Перелік суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, до яких застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності»), дійшов помилкового висновку, що наявність рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 31 жовтня 2017 року, яким позовні вимоги ПСП «КАЇССА» задоволено, свідчить про відсутність в діях позивача порушень статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР, а отже, - і про відсутність у відповідача підстав для застосування відповідної санкції.
25. Колегія суддів зазначає, що також спірним питанням у справі, що розглядається є наявність дискреційних повноважень Мінекономрозвитку за наслідками розгляду відповідного подання уповноваженого органу.
25.1. Так, Верховний Суд у постановах від 2 жовтня 2019 року (справа № 820/1214/17), від 24 вересня 2019 року (справа № 826/16391/14), розглядаючи зазначене питання, виклав правовий висновок, що виявивши порушення вимог законодавства суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, органи доходів і зборів мають право звертатись із поданням про застосування спеціальних санкцій. У свою чергу, Мінекономрозвитку, отримавши відповідне подання, яке відповідає вимогам Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», не має підстав для його не розгляду чи відхилення.
25.2. Колегія суддів в ухвалі Верховного Суду від 23 березня 2020 року обґрунтовано вважає за необхідне відступити від вказаного висновку з огляду на наступне.
25.3. Пунктами 4.2, 4.4, 4.5, 4.7 Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (затвердженим наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року № 52) встановлено, що якщо в отриманих поданнях зазначену інформацію повністю не відображено та відсутня в них інформація не перебуває в розпорядженні Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, то Міністерство економічного розвитку і торгівлі України робить запит до ініціатора подання або до інших органів державного управління та валютного контролю, суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, щодо яких є подання про застосування спеціальних санкцій, щодо уточнення інформації про суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності. У разі наявності в Міністерстві інших матеріалів (інформації) щодо діяльності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких пропонується застосувати (скасувати, змінити вид, тимчасового зупинення дії) санкції, то ці матеріали долучаються до матеріалів про застосування (скасування, зміну виду, тимчасового зупинення дії) санкцій і розглядаються разом з поданням при прийнятті остаточного рішення. Відділом контролю у сфері зовнішньоекономічної діяльності для додаткового вивчення діяльності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності можуть залучатися фахівці та використовуватися матеріали інших структурних підрозділів Міністерства, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (за згодою). Застосуванню санкцій до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності може передувати офіційне попередження з боку Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про можливість застосування до них санкцій.
25.4. Положення аналогічного змісту містяться, зокрема, у Порядку взаємодії Міністерства економіки України та Державної податкової адміністрації України з питань застосування спеціальних санкцій (затвердженому наказом Міністерства економіки України від 9 листопада 2006 року № 340/672), пунктом 3.3 якого, зокрема, встановлено, що за наявності в Мінекономіки інших матеріалів (інформації) щодо діяльності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності, до яких Державною податковою адміністрацією пропонується застосувати (скасувати, змінити вид, тимчасово зупинити дію) спеціальні санкції, то ці матеріали долучаються до матеріалів про застосування (скасування, зміну виду, тимчасового зупинення дії) спеціальних санкцій і розглядаються разом з поданням при прийнятті остаточного рішення. Остаточне рішення щодо доцільності офіційного попередження про можливість застосування спеціальних санкцій, застосування індивідуального режиму ліцензування чи тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності, скасування (зміну виду, тимчасового зупинення дії) спеціальних санкцій приймається Мінекономіки на підставі матеріалів, отриманих разом з поданням, та інформації, яка наявна в Мінекономіки.
25.5. Враховуючи вказані положення, колегія суддів погоджується з висновком викладеним в ухвалі Верховного Суду від 23 березня 2020 року щодо необхідності відступити від висновку Верховного Суду викладеного у постановах від 2 жовтня 2019 року (справа № 820/1214/17) та від 24 вересня 2019 року (справа № 826/16391/14), з огляду на те, що згідно положень чинного законодавства Мінекономрозвитку при застосуванні до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України спеціальних санкцій у випадках порушення вимог Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» або пов`язаних з ним законів України та в разі проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки, користується альтернативою щодо прийняття владного управлінського рішення. Остаточний висновок про доцільність застосування спеціальних санкцій приймається саме Мінекономрозвитку на підставі наданого уповноваженим органом подання і долучених до нього документів, а також матеріалів, що містяться у розпорядженні Міністерства. Крім того, з аналізу приписів статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та пункту 2.3 Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року № 52, слідує, що спеціальна санкція у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності не може бути застосована, якщо на момент прийняття рішення про її застосування останнім усунуто порушення законодавства України, оскільки відсутня безпосередня мета застосування такої санкції. Отже, існують обставини, за яких Мінекономрозвитку може відхилити подання про застосування санкцій, визначених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», яке надійшло від уповноважених органів.
26. Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо наявності підстав для скасування наказу Міністерства економічного розвитку та торгівлі України № 769 від 31.05.2018 в частині застосування до Приватного сільськогосподарського підприємства «КАЇССА» спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (пункт 383 продовження додатку до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 769 від 31.05.2018 «Перелік суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, до яких застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності»). З урахуванням вказаних висновків, положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства та встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 826/12552/18 та залишення в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року зі зміною рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року в частині мотивування, з врахуванням висновків викладених у даній постанові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
27. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, приходить до висновку, що касаційна скарга Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 826/12552/18 підлягає частковому задоволенню.
28. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
29. Відповідно до частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
30. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. (частина перша статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»). Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частини друга - четверта статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 положень Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України задовольнити частково.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 826/12552/18 скасувати. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року у справі № 826/12552/18 змінити в частині мотивування, з врахуванням викладеного в даній постанові. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіІ.Я.Олендер Р.Ф. Ханова М.І. Смокович Н.В. Коваленко О.В. Калашнікова Ж.М. Мельник-Томенко А.І. Рибачук
