open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

УХВАЛА

23 березня 2020 року

Київ

справа №826/12552/18

адміністративне провадження №К/9901/28012/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року (головуючий суддя - Шурко О.І., судді: Василенко Я.М., Ганечко О.М.) у справі № 826/12552/18 за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «КАЇССА» до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа: Державна фіскальна служба України, про скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року Приватне сільськогосподарське підприємство «КАЇССА» (далі по тексту - позивач, ПСП «КАЇССА») звернулося до суду з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі по тексту - відповідач, Мінекономрозвитку), в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 31 травня 2018 року №769 в частині застосування до позивача спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (пункт 383 продовження додатку до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №769 від 31 травня 2018 року "Перелік суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, до яких застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності").

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем вживались заходи для недопущення господарського правопорушення, які були спрямовані на повернення виручки в іноземній валюті, що виключає наявність вини в діях позивача, і як наслідок, відсутність складу правопорушення. За таких обставин, відповідачем було безпідставно застосовано до позивача санкцію у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України, оскільки вина позивача в порушенні вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР (далі - Закон №185/94-ВР) відсутня, враховуючи, що позивачем було вжито всі заходи для повернення валютної виручки.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу ПСП «КАЇССА» задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року скасовано і прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Скасовано наказ Міністерства економічного розвитку та торгівлі України №769 від 31 травня 2018 року в частині застосування до ПСП "КАЇССА" спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (пункт 383 продовження додатку до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №769 від 31 травня 2018 року "Перелік суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, до яких застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності").

Вирішуючи спір, суди встановили, що 6 грудня 2016 року ПСП «КАЇССА» (продавець) з «ІNNЕR МОNGОLІА HСL СЕRЕАLS & ОІLS ІМРОRТ АND ЕХРОRТ СО., LTD» (покупець) укладено експортний договір від № 30/1FСА-F (далі - Договір), відповідно до якого продавець зобов`язувався поставити та передати у власність покупцю олію соняшникову рафіновану дезодоровану українського походження шляхом наливу за ціною, у кількості та строки, на умовах поставки відповідно до положень даного Договору і додаткових угод до нього, укладених сторонами, які є невід`ємною частиною Договору. Покупець зобов`язувався прийняти та оплатити товар згідно з умовами Договору та додатковими умовами до нього. Загальна сума, на яку ПСП «КАЇССА» зобов`язалося поставити товар складає 91300 дол. США відповідно до додаткової угоди від 6 грудня 2016 року до Договору.

Покупець відповідно до інвойсу № 63 від 20 грудня 2016 року перерахував на рахунок ПСП «КАЇССА» аванс в розмірі 30% вартості товару.

Позивач на виконання своїх договірних зобов`язань 28 грудня 2016 року поставив на користь іноземного контрагента товар, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними від 28 грудня 2016 року, митною декларацією від 28 грудня 2016 року, відомостями про фактичне вивезення товару від 14 січня 2017 року.

Однак, покупець у повній мірі не розрахувався за отриманий товар. Остаточна сума заборгованості за договором складає 63480,06 дол. США.

ПСП «КАЇССА» звернулося із позовом до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі - МКАС при ТПП) для захисту своїх прав та примусового стягнення суми заборгованості, оскільки на неодноразові повідомлення щодо необхідності сплатити залишок суми заборгованості за договором покупець не відреагував.

Рішенням МКАС при ТПП від 31 жовтня 2017 року ухвалено стягнути з «ІNNЕR МОNGОLІА HСL СЕRЕАLS & ОІLS ІМРОRТ АND ЕХРОRТ СО., LTD» (Китай) на користь ПСП «Каїсса» 63480 дол. США вартості поставленого, але несплаченого товару, а також 3791,36 дол. США у якості відшкодування витрат по сплаті арбітражного збору, а всього 67271,42 дол. США. Рішення суду набрало законної сили 31 жовтня 2017 року.

Згідно з наказом Мінекономрозвитку №769 від 31 травня 2018 року до ПСП «КАЇССА» за порушення статті 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (порядковий номер 383 у додатку «Перелік суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, до яких застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності» до цього Наказу).

Підставою для застосування зазначеної санкції стало подання ДФС України від 16 січня 2018 року №702/99-99-14-06-02-16 про застосування спеціальних санкцій.

7 серпня 2018 року ПСП «КАЇССА» звернулось до Департаменту регулювання зовнішньоекономічної діяльності Мінекономрозвитку із клопотанням про скасування дії санкції, до якого було додано, зокрема: лист-звернення; довідку з філії АТ «Укрексімбанк» від 27 червня 2018 року №069-16/522; копію рішення МКАС при ТПП від 31 жовтня 2017 року у справі АС №134к/2017; копії міжнародних товаро-транспортних накладних від 28 грудня 2016 року; копію митної декларації від 28 грудня 2016 року, копії відомостей про фактичне вивезення товару від 14 січня 2017 року.

Листом Мінекономрозвитку від 10 серпня 2018 року №4102-13/3501207 ПСП «КАЇССА» повідомлено, що для розгляду питання про тимчасове зупинення дії спеціальної санкції підприємству необхідно додатково надати до Мінекономрозвитку належним чином завірені копії про хід стягнення заборгованості з підприємства INNER MONGOLIA HCL CEREALS & OILS IMPORT AND EXPORT CO., LTD станом на поточну дату та оновлені довідки з усіх обслуговуючих банків про відсутність порушень законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями.

Відмовляючи в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції вказав, що підставою для видання наказу про застосування до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-ХІІ від 16 квітня 1991 року (далі - Закон №959-ХІІ), у цій справі стало відповідне подання ДФС України, передумовою для якого була наявність простроченої дебіторської заборгованості за здійсненою позивачем зовнішньоекономічною операцією. Зауважено, що станом на час розгляду справи у суді позивачем не було вжито необхідних, належних та допустимих заходів задля усунення порушень законодавства, які б давали підстави для скасування застосованої до нього спеціальної санкції. Суд наголосив, що хоча чинне законодавство і не встановлює чіткий перелік дій, які необхідно вчинити суб`єкту господарювання для приведення своєї діяльності у відповідність до норм Закону №959-ХІІ, але при прийнятті рішення по суті спору врахував приписи Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року №52 (далі - Положення №52), яке визначає перелік додаткових документів, які можуть слугувати підтвердженням вжиття заходів задля приведення своєї діяльності у відповідність до норм законодавства. Разом з тим, позивачем таких доказів надано не було.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження своєї активної поведінки, спрямованої на стягнення заборгованості з іноземного контрагента. При цьому зазначено, що застосована відповідачем санкція є адміністративно-господарською і, враховуючи наявність рішення МКАС при ТПП від 31 жовтня 2017 року та положення частин третьої, п`ятої статті 4 Закону №185/94-ВР, підстави для застосування спірної санкції відсутні з огляду на відсутність порушень Закону №185/94-ВР. Крім того, апеляційний суд вказав, що з 7 лютого 2019 року введений в дію Закон України «Про валюту та валютні операції» від 21 червня 2018 року №2473-VIII (далі - Закон №2473-VIII), яким було скасовано статтю 37 Закону №959-XII, а також втратив чинність Закон №185/94-ВР. На переконання суду, з 7 лютого 2019 року законодавець фактично скасував відповідальність, до якої було притягнуто ПСП «КАЇССА», що має бути враховано у розрізі приписів статті 58 Конституції України

Не погодившись з рішенням апеляційного суду, Мінекономрозвитку подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує, що при прийнятті спірного наказу діяв у спосіб та в межах, передбачених чинним законодавством України. В силу вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства відповідач не був уповноважений перевіряти факти, викладені у відповідному поданні ДФС України. За таких обставин висновок апеляційного суду про відсутність у Мінекономрозвитку підстав для застосування спірної санкції у зв`язку з відсутністю в діях позивача порушень статті 1 Закону №185/94-ВР, є безпідставним. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що листом Мінекономрозвитку від 10 серпня 2018 року №4102-13/3501207 позивачу було чітко визначено, які саме документи додатково необхідно надати для розгляду питання про тимчасове зупинення санкції. Посилання ПСП «КАЇССА» на заяву, подану до Апеляційного суду міста Києва про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, є безпідставними, оскільки місцезнаходженням боржника є Китай, а тому вказаний суд не є належним суб`єктом розгляду такої скарги. З огляду на місцезнаходження контрагента позивача не може бути враховано судом і звернення позивача до Херсонського міського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області. Будь-яких доказів звернення до боржника з відповідними претензіями про повернення коштів позивачем надано не було.

З приводу набрання чинності Законом №2473-VIII скаржник зазначив, що у рішенні №1-рп/99 від 9 лютого 1999 року Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення статті 58 Конституції України, відповідно до якого положення частини першої зазначеної статті про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів стосуються лише фізичних осіб і не поширюються на юридичних, окрім випадків, коли про це є пряма вказівка у законі. Втім, Закон №2473-VIII такої вказівки не містить, тому застосовані до позивача санкції зберігали свою дію до 7 лютого 2019 року.

У поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін як законну та обґрунтовану. Наголошено на правових висновках Верховного Суду, викладених у постановах від 27 лютого 2018 року (справа №804/6382/16), від 12 червня 2019 року (справа №804/14825/14), відповідно до яких наявність рішення МКАС при ТПП свідчить про вжиття достатніх та необхідних заходів для приведення зовнішньоекономічної діяльності у відповідність до вимог Закону №959-XII. Зауважено, що з 7 лютого 2019 року законодавцем взагалі скасовано відповідальність, до якої було притягнуто позивача оскаржуваним наказом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 жовтня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року задоволено заяви про самовідвід суддів Верховного Суду Стеценка С. Г., Бучик А. Ю., Стрелець Т. Г. у справі №826/12552/18 (адміністративне провадження №К/9901/28012/19) з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи, касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Гімона М. М. (судді-доповідача), суддів: Гусака М. Б., Усенко Є. А., про що складено протокол від 14 лютого 2020 року.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження згідно з пунктом 2 частини першої статті 345 КАС України.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).

При вирішенні даного спору колегією суддів визначено, що одним із спірних у цій справі є питання, чи можна вважати наявність рішення суду або міжнародного арбітражу (станом на час винесення наказу Мінекономрозвитку про застосування санкцій) таким, що свідчить про відсутність у діях суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності порушення статті 1 Закону № 185/94-ВР, а відтак і відсутність підстав для застосування санкцій за статтею 37 Закону №959-XII.

Верховний Суд вже розглядав справу з аналогічними правовідносинами і в постанові від 12 червня 2019 року (справа №804/14825/14), від 27 лютого 2018 року (справа №804/6382/16) висловив правову позицію, що наявність рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду про задоволення позову про стягнення з постачальника заборгованості свідчить про відсутність в діях позивача порушень статті 1 Закону №185/94-ВР.

Колегія суддів вважає за необхідне відступити від вказаного висновку Верховного Суду з огляду на таке.

Закріплене у статті 42 Конституції України право на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, кореспондується із обов`язком держави із забезпечення економічної безпеки України, що встановлено у статті 16 Конституції України.

Принцип вільного вибору і самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, перш за все, встановлює можливість для суб`єктів підприємницької діяльності України підтримувати відносини з іноземними суб`єктами господарської діяльності з урахуванням положень Конституції та законів України, а також міжнародних норм і правил. Правове регулювання такої діяльності, а також обмеження щодо її здійснення встановлені Законом №959-ХІІ (тут і далі - у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 37 Закону №959-XII визначено, що за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності своїх обов`язків згідно з цим або пов`язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;

- застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов`язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

Одним із нормативно-правових актів, що встановлюють певні обмеження у здійсненні зовнішньоекономічних операцій, є Закон №185/94-ВР (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає випадки порушення норм Закону, наслідки його недодержання, зокрема, резидентами-продавцями, а також умови звільнення від сплати пені.

Відповідно до статті 1 Закону №185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

При цьому відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 185/94-ВР у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом (частина п`ята статті 4 Закону № 185/94-ВР).

З аналізу вищенаведеного слідує, що застосування спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону №959-XII, носить превентивний характер і їх метою є припинення та недопущення повторення порушення у сфері зовнішньоекономічних відносин конкретним суб`єктом господарювання.

У статті 1 Закону №185/94-ВР закріплено присічні строки розрахунків при експорті товарів/послуг, недотримання яких утворює склад правопорушення і є підставою для застосування до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності відповідальності як за Законом №185/94-ВР, так і за Законом №959-XII.

При цьому стаття 4 Закону №185/94-ВР передбачає випадки зупинення перебігу таких строків та нарахування пені, а саме у разі подання резидентом позову до суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України.

Разом з тим, з аналізу положень частин третьої та п`ятої статті 4 Закону №185/94-ВР слідує, що строки зупиняються, а пеня не нараховується впродовж розгляду справи у відповідному суді. Із закінченням розгляду такої справи у разі прийняття судом позитивного рішення на користь суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності, останній звільняється від обов`язку із сплати пені за порушення строків.

Таким чином, обумовлений наведеною законодавчою нормою факт звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості є підставою для звільнення від сплати пені, але автоматично не призводить до визнання порушення статті 1 вищевказаного Закону відсутнім, тобто лише виключає відповідальність за таке порушення у формі пені.

Відтак, санкції, передбачені статтею 37 Закону №959-XII, у разі неповернення виручки після спливу граничного строку, встановленого Законом №185/94-ВР, можуть бути застосовані Мінекономрозвитку навіть за наявності позитивного рішення суду чи МКАС при ТПП. Незастосування таких санкцій можливе у разі усунення допущених порушень або надання доказів неможливості виконання рішення суду чи арбітражу, перелік яких визначено у Порядку взаємодії Міністерства економіки України та Державної податкової адміністрації України з питань застосування спеціальних санкцій, затвердженому наказом Міністерства економіки України від 9 листопада 2006 року №340/672 (далі - Порядок №340/672).

Аналогічне правозастосування наведене у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року (справа № 804/9583/15), від 23 січня 2020 року (справа №804/3247/16).

Іншим спірним питанням у цій справі є наявність дискреційних повноважень Мінекономрозвитку за наслідками розгляду відповідного подання уповноваженого органу.

Верховний Суд у постановах від 2 жовтня 2019 року (справа №820/1214/17), від 24 вересня 2019 року (справа №826/16391/14), розглядаючи зазначене питання, виклав правовий висновок, що виявивши порушення вимог законодавства суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, органи доходів і зборів мають право звертатись із поданням про застосування спеціальних санкцій. У свою чергу, Мінекономрозвитку, отримавши відповідне подання, яке відповідає вимогам Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», не має підстав для його не розгляду чи відхилення.

Колегія суддів вважає за необхідне відступити від вказаного висновку Верховного Суду з огляду на таке.

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 4.2 Положення №52 якщо в отриманих поданнях зазначену інформацію повністю не відображено та відсутня в них інформація не перебуває в розпорядженні Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, то Міністерство економічного розвитку і торгівлі України робить запит до ініціатора подання або до інших органів державного управління та валютного контролю, суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, щодо яких є подання про застосування спеціальних санкцій, щодо уточнення інформації про суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 4.4 Положення №52 передбачено, що у разі наявності в Міністерстві інших матеріалів (інформації) щодо діяльності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких пропонується застосувати (скасувати, змінити вид, тимчасового зупинення дії) санкції, то ці матеріали долучаються до матеріалів про застосування (скасування, зміну виду, тимчасового зупинення дії) санкцій і розглядаються разом з поданням при прийнятті остаточного рішення.

Відділом контролю у сфері зовнішньоекономічної діяльності для додаткового вивчення діяльності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності можуть залучатися фахівці та використовуватися матеріали інших структурних підрозділів Міністерства, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (за згодою) (пункт 4.5 Положення №52).

Відповідно до пункту 4.7 зазначеного Положення застосуванню санкцій до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності може передувати офіційне попередження з боку Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про можливість застосування до них санкцій.

Аналогічні правові положення викладені і у Порядку №340/672. Зокрема, пункт 3.3 цього Порядку передбачає, що остаточне рішення щодо доцільності офіційного попередження про можливість застосування спеціальних санкцій, застосування індивідуального режиму ліцензування чи тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності, скасування (зміну виду, тимчасового зупинення дії) спеціальних санкцій приймається Мінекономіки на підставі матеріалів, отриманих разом з поданням, та інформації, яка наявна в Мінекономіки.

Таким чином, з аналізу наведених положень законодавства слідує, що Мінекономрозвитку при застосуванні до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України спеціальних санкцій у випадках порушення вимог Закону №959-XII або пов`язаних з ним законів України та в разі проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки, користується альтернативою щодо прийняття владного управлінського рішення. Остаточний висновок про доцільність застосування спеціальних санкцій приймається саме Мінекономрозвитку на підставі наданого уповноваженим органом подання і долучених до нього документів, а також матеріалів, що містяться у розпорядженні Міністерства.

Більш того, з аналізу приписів статті 37 Закону №959-XII та пункту 2.3 Положення №52 слідує, що спеціальна санкція у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності не може бути застосована, якщо на момент прийняття рішення про її застосування останнім усунуто порушення законодавства України, оскільки відсутня безпосередня мета застосування такої санкції.

Отже, існують обставини, за яких Мінекономрозвитку може відхилити подання про застосування санкцій, визначених статтею 37 Закону №959-XII, яке надійшло від уповноважених органів.

Відповідно до частини другої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

У цій справі колегія суддів Касаційного адміністративного суду зі складу Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених як колегією суддів Касаційного адміністративного суду зі складу Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постановах від 12 червня 2019 року (справа №804/14825/14), від 2 жовтня 2019 року (справа №820/1214/17), так і колегією суддів Касаційного адміністративного суду зі складу Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів у постановах від 27 лютого 2018 року (справа №804/6382/16), від 24 вересня 2019 року (справа №826/16391/14), у зв`язку з чим наявні підстави для передачі справи №826/12552/18 (провадження №К/9901/28012/19) на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Згідно зі статтею 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.

Керуючись статтями 346, 347 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Справу №826/12552/18 за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «КАЇССА» до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа: Державна фіскальна служба України, про скасування наказу, касаційне провадження у якій відкрито за скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року, - передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду

Джерело: ЄДРСР 88386436
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку